Справа № 643/3986/21
Провадження № 2-з/643/49/21
11.03.2021
Суддя Московського районного суду м. Харкова Олійник О.О. розглянувши без повідомлення учасників справи заяву ОСОБА_1 , про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ), третя особа - Четверта Харківська міська нотаріальна контора (м. Харків, вул. Біблика, 57) про визнання права власності в порядку спадкування за законом,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати за ним право власності на спадкове майно після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , яке складається з однокімнатної квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 .
Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 11.03.2021 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, судове засідання призначено на 08.04.2021 року.
Одночасно з позовною заявою, представником позивача було подано заяву про забезпечення позову, відповідно до змісту якої позивач просить суд накласти арешт та заборонити органам та суб'єктам державної реєстрації прав Міністерства юстиції України, державним реєстраторам, які утворені та діють відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» вчиняти дії, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно, а саме вчиняти дії щодо відчуження, надання прав користування, накладення заборони, передання в заставу (іпотеку), інших речових прав на квартиру за адерсою: АДРЕСА_3 , що належить ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , до розгляду справи про визнання права власності в порядку спадкування за законом по суті та набрання судовим рішенням законної сили.
В обґрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення позову позивач вказує на те, що ним подано до Московського районного суду м. Харкова позовну заяву до ОСОБА_2 , третя особа - Четверта Харківська міська нотаріальна контора про визнання права власності в порядку спадкування за законом. ІНФОРМАЦІЯ_2 померла його рідна сестра ОСОБА_3 , що проживала за адресою: АДРЕСА_3 . Маючи намір прийняти спадщину він звернувся до Четвертої Харківської міської нотаріальної контори у зв'язку із тим, що уже було заведено спадкову справу № 948/2019 у Четвертій Харківській міській державній нотаріальній конторі на підставі заяви невідомої йому особи, а саме ОСОБА_4 , який не являється їхнім родичем, нотаріус повідомив, що документи що підтверджують родинні відносини до нотаріальної контори ОСОБА_4 не надавалися. Відповідно до ч. 1 ст. 1268 ЦК України він вважає себе таким, що прийняв спадщину, крім цього він звернувся до державного нотаріуса Четвертої Харківської міської нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини із заявою про прийняття спадщини. Факт родинних відносин із спадкодавцем підтверджується свідоцтвом про народження на ім'я ОСОБА_1 , серії НОМЕР_1 від 01 липня 1947 року; свідоцтвом про народження ім'я ОСОБА_3 , серії НОМЕР_2 від 18 березня 1942 року.
Предмет поданого позову про визнання права власності безпосередньо пов'язаний із об'єктом житлової нерухомості, а саме спадковим майном після смерті його рідної сестри ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_1 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , яке складається із однокімнатної квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 . Вказана квартира за адресою: АДРЕСА_3 належить ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 на підставі Свідоцтва про право власності на житло виданого 13.01.1994 року ХМЦПДЖФ реєстровий №5-94-10598, що підтверджується довідкою №1094491 від 18.01.2021 року виданою КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації ХМР», що додається.
Станом на сьогоднішній день із інтернет-ресурсів з продажу нерухомості (Бесплатка, Дом ріа, Олх та інші, роздруківки додаються) йому стало відомо, що ріелтор ОСОБА_5 (тел. НОМЕР_3 ) здійснює дії спрямовані на терміновий продаж однокімнатної квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 , що входить до спадкового майна та приймаючи очевидну небезпеку заподіяння шкоди його правам та інтересам.
На підставі довідки із державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на однокімнатну квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 , у реєстрі нерухомого майна після 2013 року не зареєстровано. Отже, особи які здійснюють дії спрямовані на продаж квартири можуть підробити правові документи на квартиру та відчужити її третім особам, чим буде заподіяно шкоди його правам та інтересам, не вжиття заходів забезпечення позову зазначене може негативно вплинути на поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Вищевказані обставини свідчать про те, що уже невстановлені особи здійснюють заходи для реалізації даної квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 . Таким чином заявник має підстави побоюватись, що особи які здійснюють дії на продаж можуть незаконно розпорядитися спірним майном та відчужити його на користь третіх осіб, для ухилення від виконання рішення суду, що в свою чергу ускладнить або зробить неможливим виконання рішення суду а я буду змушений звернутися з позовною заявою про відшкодування завданих збитків. Отже, невжиття заходів забезпечення позову істотно ускладнить або взагалі унеможливлює виконання рішення суду, що потягне відсутність можливості поновлення його порушених прав, свобод та інтересів як позивача. Таким чином, на даний час існує очевидна небезпека заподіяння шкоди його правам.
Вжиття заходів, щодо накладення арешту та заборони вчиняти дії, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно, а саме вчиняти дії щодо відчуження, надання права користування, накладення заборон, передання в заставу (іпотеку), інших речових прав стосовно квартири за адресою: АДРЕСА_3 не призведе до порушення інших прав осіб до моменту закінчення розгляду позову про визнання права власності в порядку спадкування за законом на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 . Враховуючи те, що предметом спору є квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_3 і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити захист та поновлення оспорюваних прав, просить суд забезпечити позов.
Дослідивши заяву позивача про забезпечення позову суд дійшов до наступних висновків.
Відповідно до ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно ч. 1 ст. 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).
Види заходів забезпечення позову визначені ч. 1 ст. 150 ЦПК України. До них в тому числі відноситься зупинення стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку, а також забороною вчиняти певні дії.
Згідно ч. 3 ст. 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Поряд з цим, відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 р. «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Забезпечення позову - це заходи припинення дій, які можуть утруднити виконання майбутнього рішення суду чи зробити його виконання неможливим, і повинні гарантувати можливість реалізації позовних вимог у разі задоволення позову.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
При розгляді заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.02.2020 по справі № 381/4019/18 висловила висновки щодо застосування норм права, згідно яких співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При цьому наявність чи відсутність фактів, якими обґрунтовуються позовні вимоги, суд установлює під час ухвалення рішення по суті спору, в зв'язку з чим відсутні підстави для відмови у вжитті заходів забезпечення позову з огляду на недоведеність або необґрунтованість заявлених позовних вимог. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 22.02.2005 року у справі «Новоселецький проти України» зазначив, що стаття 1 Протоколу N 1, яка спрямована в основному на захист особи від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов'язує державу приймати деякі необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (див. рішення "Броньовський проти Польщі" [GC], N 31443/96, п. 143, CEDH 2004-...). У кожній справі, в якій іде мова про порушення вищезгаданого права, Суд повинен перевірити дії чи бездіяльність
держави з огляду на дотримання балансу між потребами загальної суспільної потреби та потребами збереження фундаментальних прав особи, особливо враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та непомірний тягар (див. рішення "Спорронг та Лонрот проти Швеції" ( 980_098 ), від 23 вересня 1982 року, серія А, N 52, стор. 26, п.69).
В рішенні від 19.02.2009 року у справі «Христов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що втручання у право особи, захищене статтею 1 Першого протоколу, має бути виправданим. У цьому зв'язку Суд знову наголошує на необхідності підтримання "справедливої рівноваги" між загальним інтересом суспільства та захистом основних прав конкретної особи. Необхідну рівновагу не буде забезпечено, якщо відповідна особа несе "особистий і надмірний тягар" (див. рішення у справі Брумареску, п. 78).
У цій справі, ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову, в якій просить суд накласти арешт та заборонити органам та суб'єктам державної реєстрації прав Міністерства юстиції України, державним реєстраторам, які утворені та діють відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» вчиняти дії, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно, а саме вчиняти дії щодо відчуження, надання прав користування, накладення заборони, передання в заставу (іпотеку), інших речових прав на квартиру за адерсою: АДРЕСА_3 , що належить ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , до розгляду справи про визнання права власності в порядку спадкування за законом по суті та набрання судовим рішенням законної сили.
Судом встановлено, що між сторонами виник спір про визнання права власності в порядку спадкування за законом, а саме квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 .
Також, заявник вважає, що невідома особа здійснює дії з продажу квартири, яка є предметом спору і внаслідок цього існує ймовірність утруднення виконання рішення суду, якщо позов буде задоволений. На підтвердження цього надав роздруківки з відповідних Інтернет ресурсів. Однак, суд вважає, що сама лише публікація подібних оголошень не може слугувати єдиною підставою для вжиття заходів забезпечення позову, тому суд враховує даний доказ у сукупності з іншими обставинами справи, співмірністю заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами та правами і законними інтересами інших осіб чи учасників процесу.
За таких обставин суд дійшов висновку, оскільки між заходом забезпечення позову і предметом позову існує безпосередній зв'язок, про наявність підстав для часткового задоволення заяви позивача про забезпечення позову, оскільки невжиття заходів може призвести до утруднення повернення сторін спору у попередній стан.
Цей правовий висновок міститься у Постанові Верховного суду від 21 січня 2021 року у справі № 363/1448/20. Аналогічний правовий висновок міститься у Постанові Верховного суду від 29 жовтня 2020 року у справі № 263/14171/19.
Крім того, судом був здійснений запит до Єдиного демографічного реєстру, на виконання вимог ч. 8 ст. 187 ЦПК України, відповідно до інформації з якого у квартирі на яку позивач просить накласти арешт ніхто крім померлої ОСОБА_3 не зареєстрований, інших співвласників цієї квартири у Державному реєстрі прав на нерухоме майно не зазначено, що свідчить про те, що заходи забезпечення позову не будуть направлені на обмеження прав третіх осіб.
Вирішуючи питання про захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту на вказану квартиру, суд керується наступним.
Ухвала суду про накладення арешту на майно (грошові кошти) боржника виконується державним виконавцем в порядку, визначеному у ст. 56 Закону України № 1404-VIII від 02.06.2016 «Про виконавче провадження».
Стаття 56 Закону України «Про виконавче провадження», якою регулюються питання застосування арешту, має назву «Арешт і вилучення майна (коштів) боржника». Аналіз змісту вказаної статті дає підстави стверджувати, що арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. При цьому арешт може стосуватися як заборони розпоряджатися майном, так й заборони користуватися ним.
Отже, Закон України «Про виконавче провадження» розмежовує такі процесуальні дії, як накладення арешту на майно і оголошення заборони на його відчуження, а також проведення опису і арешту майна.
При застосуванні такого виду (способу) забезпечення позову, як накладення арешту на майно (п. 1 частини першої ст. 150 ЦПК України) потрібно конкретизувати його дію: опис, вилучення і передача на зберігання іншій особі або заборона на відчуження.
При забезпеченні позову у цій цивільній справі відсутня необхідність проводити опис спірної квартири та обмежувати право власників, які входять до кола спадкоємців у володінні та користуванні належним їм майном. Тому заяву представника позивача про забезпечення позову шляхом накладення на квартиру арешту слід задовольнити частково. Забезпечення позову шляхом заборони відчуження Квартири, а не арешту квартири не перешкодить власникам користуватися своїм майном на власний розсуд, окрім як не дозволить його відчужувати.
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідним частково задовольнити заяву про забезпечення позову шляхом заборони вчиняти дії направлені на відчуження квартири.
Вирішуючи питання про необхідність застосування зустрічного забезпечення суд виходить з того, що, на час вирішення клопотання про забезпечення позову, у суду відсутні будь-які відомості про існування визначених ч. 3 ст. 154 ЦПК України обставин, за наявності яких, суд зобов'язаний застосувати зустрічне забезпечення.
Керуючись статтями 149-153, 260, 353 ЦПК України, суд,-
Заяву представника ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову- задовольнити частково.
Вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення заборони відчуження квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , яка на праві приватної власності належить ОСОБА_3 .
У зв'язку з забезпеченням позову зустрічне забезпечення по справі не застосовано.
У задоволенні іншої частини заяви відмовити.
Ухвала підлягає негайному виконанню.
Копію ухвали суду направити сторонам по справі.
Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Ухвала про забезпечення позову є виконавчим документом та підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду через Московський районний суд м. Харкова протягом п'ятнадцяти днів з дня складення ухвали. Учасник справи, якому ухвалу суду не було вручено у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому ухвали. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя Олійник О.О.