Справа № 643/11296/20
Провадження № 2/643/948/21
04.03.2021 року Московський районний суд м. Харкова в складі:
головуючого - судді Довготько Т.М.
за участю секретаря судового засідання - Хотян К.В.
представника позивача - ОСОБА_1
третьої особи - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , Харківська міська рада про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, -
Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з вище вказаним позовом, в якому просить визнати ОСОБА_4 та ОСОБА_5 такими, що втратили право користування жилим примушенням, квартирою АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позову позивач ОСОБА_3 зазначив, що відповідно до Ордеру на жиле приміщення №9507 серія С від 02.12.1988 року, виданого ОСОБА_3 в квартиру АДРЕСА_2 були вселені він з родиною, а саме з ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 . Відповідно до довідки Дільниці №33 КП «Жилкомсервіс» №632 від 15.03.2017р. квартира АДРЕСА_1 належить територіальній громаді, та в квартирі зареєстровані 6 осіб: ОСОБА_3 (наймач) з 28.12.1988року, ОСОБА_4 з 08.12.1992 року, ОСОБА_2 з 22.10.1997року, ОСОБА_2 з 07.05.1998 року, ОСОБА_8 з 22.07.2010року, ОСОБА_5 з 07.10.2011року. ОСОБА_4 в зазначеній квартирі не проживає без поважних причин більше 20 років. Його донька ОСОБА_5 взагалі ніколи в квартирі не проживала та не вселялась до неї, була зареєстрована в ній 07.10.2011року у зв'язку із отриманням паспорту. Особистих речей та іншого майна відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в квартирі немає. Вони проживанням в квартирі не цікавляться, оплату комунальних послуг не здійснюють. Реєстрація відповідачів в спірній квартирі змушує його сплачувати за них комунальні послуги та не дозволяє отримати субсидію. Враховуючи, що відповідачі не проживають в спірній квартирі понад 6 місяців без поважних причин, вважає, що є всі підстави для визнання їх такими, шо втратили право користування жилим приміщенням.
Ухвалою суду від 24.07.2020 року було прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі.
Ухвалою від 04.11.2020року було закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.
Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити з підстав викладених у позові. Не заперечував проти розгляду справи в порядку заочного провадження.
Відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в судове засідання не з'явилися, про дату та час розгляду справи повідомлялися у встановленому законом порядку.
Третя особа ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити.
Третя особа ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся у встановлений законом порядок.
Представник третьої особи Харківської міської ради в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.
Зі згоди представника позивача, суд розглянув справу в порядку заочного провадження, на підставі наявних доказів, відповідно до вимог ст.280 ЦПК України.
Суд, заслухавши представника позивача, третю особа ОСОБА_2 , допитавши свідка ОСОБА_9 в порядку ч.4 ст.240 ЦПК України, свідка ОСОБА_10 , дослідивши матеріали справи, вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що відповідно до Ордеру на жиле приміщення №9507 серія С від 02.12.1988 року, виданого ОСОБА_3 на право заняття в порядку обміну жилого приміщення квартири АДРЕСА_2 з родиною із 4 чоловік.
Відповідно до копії довідки КП «Жилкомсервіс» №632 від 15.03.2017р. квартира АДРЕСА_1 не приватизована, належить територіальній громаді м. Харкова, та в квартирі зареєстровані 6 осіб: ОСОБА_3 (наймач) з 28.12.1988року, ОСОБА_4 з 08.12.1992 року, ОСОБА_2 з 22.10.1997року, ОСОБА_2 з 07.05.1998 року, ОСОБА_8 з 22.07.2010року, ОСОБА_5 з 07.10.2011року.
Як вбачається з повідомлення Московського ВП ГУНП в Харківській області від 21.10.2020 року, згідно наявних облікових даних Московського ВП ГУНП в Харківській області, інформація щодо перешкоджання ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , у праві на користування ними приміщенням за адресою: АДРЕСА_3 , у період часу з 01.01.2018року по 21.10.2020 в Московський ВП ГУНП в Харківській області не находила.
З акту, складеного 12.12.2017року ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 вбачається, що в квартирі АДРЕСА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не проживають з 1997 року та їх особисті речі в квартирі відсутні .
Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , кожна окремо, пояснили, що відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у квартирі АДРЕСА_1 не проживають більше шести місяців, речей їх у квартирі немає. ОСОБА_5 взагалі у квартирі не проживала.
Підстави не довіряти вказаним свідкам у суду відсутні, вони попереджалися про кримінальну відповідальність за завідомо неправильні показання, та не є заінтересованими у результатах розгляду справи.
Як вбачається з положень статті 47 Конституції України, кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Як зазначено у статті 9 ЖК УРСР, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як з підстав і в порядку, які передбачено законом.
Згідно статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.
Кожній особі, окрім інших прав, гарантовано право на повагу до її житла, яке охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла (пункт 1 статті 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод).
Це покладає на Україну в особі її державних органів зобов'язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21.02.1990 р.). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24.11.1986 року), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18.02.1999 року).
Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у це право (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. theUnitedKingdom), заява № 19009/04, п. 50; рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitsky v.Ukraine») заява № 30856/03, п. 41.
Пункт 2 статті 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених в пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров'я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.
Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення у справі «Савіни проти України» від 18 грудня 2008 року).
У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» Європейський суд з прав людини зазначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Тому чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв'язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).
Стаття 71 ЖК Української РСР встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.
Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв'язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням фактичних обставин справи та правил ЦПК України щодо оцінки доказів.
Отже, збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім'ї є одним із способів захисту житлових прав фізичних осіб.
Відповідно до статті 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Аналіз статей 71, 72 ЖК Української РСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин.
Саме на позивача процесуальний закон покладає обов'язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин.
Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.
Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2018 року, справа № 490/12384/16-ц, провадження № 61-37646св18; Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2018 року, справа № 760/13113/14-ц, провадження № 61-30912св18.
Вказане відповідає роз'ясненням, наданим судам у пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 квітня 1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», відповідно до якого у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК Української РСР), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. У разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.
Матеріали справи свідчать про те, що спірна квартира належить до комунальної власності територіальної громади міста Харкова, не приватизована, на теперішній час у ній зареєстровані ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Поштова кореспонденція, направлена судом на адресу реєстрації відповідачів, повернута без вручення за відміткою «адресат відсутній».
Відомості про те, що відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 цікавляться спірним житлом відсутні.
Також, не встановлено, що спірну квартиру відповідачі залишили вимушено, що їм чинилися перешкоди в користуванні зазначеною квартирою, що протягом строку не проживання на зазначеній житловій площі ними вживалися будь-які заходи щодо реалізації свого права на користування спірною квартирою, зокрема, фактів їх звернення до правоохоронних органів щодо захисту своїх прав чи інтересів або з позовом про усунення перешкод у користуванні спірним приміщенням (вселення) до суду.
Наявність поважних причин, з якими чинне законодавство України пов'язує можливість збереження житлового приміщення за відповідачами, судом також не встановлено.
За змістом статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення по справі.
Частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно частини 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У нормах матеріального права, якими врегульовано спірні правовідносини, не встановлено обмежень щодо засобів доказування, якими можуть бути підтверджені факти, що входять до предмета доказування у справі.
За таких умов, відсутні підстави вважати показання свідків неналежним доказом у справі.
Відсутність посвідчення актів не проживання відповідачів у квартирі балансоутримувачем будинку не свідчить про неналежність таких актів як доказів, оскільки законом не встановлено вимог до форми зазначених актів.
Крім того, такі акти оцінюються у сукупності та взаємозв'язку з іншими доказами.
Таким чином, суд вважає, що акти та показання свідка щодо не проживання відповідачів у спірній квартирі більш шести місяців, відсутність даних про перешкоджання відповідачам у праві користування квартирою є належною правовою підставою для задоволення позову та приходить до висновку про наявність підстав для визнання відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 такими, що втратили право користування спірним житловим приміщенням.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 80, 81, 141, 263, 265, 280 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_3 / АДРЕСА_3 / до ОСОБА_4 / АДРЕСА_3 /, ОСОБА_5 / АДРЕСА_3 /, треті особи: ОСОБА_2 / АДРЕСА_3 /, ОСОБА_2 / АДРЕСА_3 /, Харківська міська рада /м.Харків, майдан Конституції,7/ про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням - задовольнити.
Визнати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 такими що втратили право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 .
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Харківського апеляційного суду, протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення виготовлено 11.03.2021року.
Суддя Т.М.Довготько