Справа № 569/19851/19
04 березня 2021 року м.Рівне
Рівненський міський суд Рівненської області
в складі судді Бердія М.А.,
при секретарі Хлуд І.П.,
з участю представника відповідача Міщенка М.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Рівне цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Рівнегаз» про захист прав споживача, суд -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Рівненського міського суду Рівненської області з позовом до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Рівнегаз» про захист прав споживача. В обґрунтування позову вказує, що йому на праві приватної власності, належить квартира АДРЕСА_1 . Право власності на квартиру набуте на підставі свідоцтва про право власності на житло від 11 березня 1996 року видане Департаментом міського господарства Рівненської міської ради народних депутатів, про що в Рівненському міському БТІ в реєстраційній книзі зроблено запис № 79-19-20899 від 18.03.1996 року. Вказує, що оскільки квартира є об'єктом, на який постачається газ то між ним, як власником такого об'єкта, та ПАТ «Рівнегаз» на початку 2016 року укладено договір про надання послуг з розподілу природного газу. Таким чином відносини між ним та ПАТ «Рівнегаз» (правонаступник всіх прав та обов'яків з 22 травня 2019 року є Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Рівнегаз») в сфері надання послуг з розподілу природного газу оформлені юридично і регулюються умовами Типового договору та чинним законодавством України. Згідно визначенню термінів, наданому в ст. 1 розділу І Закону України «Про ринок природного газу» він є побутовим споживачем послуг з розподілу природного газу. Вказує, що квартира, в якій він проживає, обладнана центральним опаленням та центральним гарячим водопостачанням. Газ використовується ним тільки для приготування їжі. Об'єм спожитого газу обліковим приладом (лічильником) не вимірюється, лічильник газу в квартирі не встановлений. Зазначає, що в жовтні 2016 року працівники ПАТ «Рівнегаз» намагалися встановити загальнобудинковий лічильник газу за адресою: АДРЕСА_2 . Однак, мешканці будинку вчинили опір і не дали встановити загальнобудинковий лічильник газу, з приводу чого працівники ПАТ «Рівнегаз» склали Акт № 7 від 12.10.2016 року «Про порушення п. 5 гл. 1 розділу X Кодексу ГРМ,... яке полягало у відмові споживача від встановлення комерційного ВОГ з ініціативи та за кошти Оператора ГРМ, а саме відмова від встановлення загальнобудинкового вузла обліку природного газу на газопроводі-вводі до житлового будинку за адресою АДРЕСА_2 », засвідчений підписами представників ПАТ «Рівнегаз». Всі споживачі природного газу в зазначеному будинку, в квартирах яких відсутній індивідуальний лічильник газу, в тому числі і позивач отримали копію вказаного Акту про порушення разом з супровідним листом, яким їх запросили прибути 25.10.2016 року на засідання комісії ПАТ «Рівнегаз» з розгляду актів про порушення споживачами природного газу вимог Кодексу ГРМ. Також було письмово повідомлено, що 25.10.2016 року на засіданні Комісії ПАТ «Рівнегаз» було розглянуто вищезазначений Акт про порушення та «відповідно до п. З глави 4 розділу IX Кодексу ГРМ, з 01.11.2016 року змінено режим нарахування об'ємів природного газу побутовим споживачам, що проживають у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 і не забезпечені індивідуальними лічильниками природного газу. Акт про порушення, який розглянула Комісія ПАТ «Рівнегаз» не відповідає вимогам глави 5 розділу XI Кодексу ГРМ (складений за його відсутності, не на нього і не відносно його дій, не підписаний ним, або його представником, або незацікавленою особою, його відмова від підписання акту про порушення не підтверджена відеозйомкою), а відтак не може бути підставою для зміни режиму розподілу природного газу. Внаслідок таких дій працівників ПАТ «Рівнегаз» порушене його право побутового споживача отримувати газ на загальних (в разі відсутності в квартирі лічильника природного газу) умовах в об'ємах, передбачених чинним законодавством України, що призвело до нарахування завищеної плати за надання послуг. Вказує, що 05 вересня 2019 року письмово звертався до ПАТ «Рівнегаз» з приводу своєї незгоди щодо зміни режиму нарахування об'ємів спожитого природного газу та просив встановити мені лічильник природного газу у відповідності до ст.6 Закону № 3533-VІ. Однак у відповідь на звернення він отримав від ПАТ «Рівнегаз» лист № 330007.2-Лв-5334-1019 від 02.10.2019 року в якому зазначено, що встановлення індивідуальних приладів обліку природного газу за рахунок газорозподільного товариства. Передбачено лише там, де не було встановлення загальнобудинкових лічильників природного газу. Поряд з тим, повідомлено, що побутові споживачі природного газу - фізичні особи (населення) можуть самостійно забезпечити встановлення індивідуальних приладів обліку природнього газу (індивідуальних лічильників) з подальшою компенсацією таких витрат згідно порядку, який буде розроблено Кабінетом Міністрів України.
09 грудня 2019 року представник відповідача ОСОБА_2 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
06 листопада 2020 року позивач ОСОБА_1 подав до суду заяву про уточнення позовних вимог.
Позивач ОСОБА_1 повідомлений належним чином про дату, час та місце розгляду справи в судове засідання не з'явився, до початку судового засідання подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги підтримує повністю з підстав викладених у позовній заяві, заяві про уточнення позовних вимог та додаткових письмових поясненнях, просить суд зобов'язати АТ «Оператор газорозподільної системи «Рівнегаз» як суб'єкта господарювання, що здійснює розподіл природного газу на відповідній території, встановити йому, за адресою АДРЕСА_3 квартирний лічильник природного газу за рахунок суб'єкта господарювання протягом трьох місяців після набрання рішенням законної сили. Зобов'язати АТ «Оператор газорозподільної системи «Рівнегаз» розподіляти йому газ за нормами споживання природного газу населенням, що відображатиметься в особовому рахунку № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_3 до встановлення в квартирі за зазначеною адресою лічильника природного газу та зобов'язати АТ «Оператор газорозподільної системи «Рівнегаз» за період, коли ПАТ «Рівнегаз» та АТ «Рівнегаз» розподіляли йому газ за граничними нормами споживання (починаючи з 01.11.2016 року), зробити перерахунок розподіленого природного газу за нормами споживання його населенням, які діяли в певні проміжки часу на протязі останніх трьох років та відобразити результати перевірки в особовому рахунку № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_3 .
Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги позивача не визнав з підстав викладених у відзиві, просив суд повністю відмовити в задоволенні позову.
Суд, заслухавши представника відповідача ОСОБА_2 , дослідивши письмові докази по справі, приходить до наступного:
Як було встановлено в судовому засіданні, позивач ОСОБА_1 є споживачем природного газу, послуги з розподілу якого надаються АТ «Рівнагаз» за адресою: АДРЕСА_3 на умовах Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 вересня 2015 року №2498, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06 листопада 2015 року за №1386/278829, а також Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року №2494, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06 листопада 2015 року за №1379/27824.
Згідно визначенню термінів, наданому в ст.1 розділу І Закону України «Про ринок природного газу» позивач ОСОБА_1 є побутовим споживачем послуг з розподілу природного газу.
Квартира АДРЕСА_1 , в якій проживає позивач ОСОБА_1 , обладнана центральним опаленням та центральним гарячим водопостачанням, газ використовується позивачем тільки для приготування їжі.
В жовтні 2016 року працівники ПАТ «Рівнегаз» намагалися встановити загальнобудинковий лічильник газу в багатоквартирному житловому будинку за адресою АДРЕСА_2 .
Внаслідок недопуску мешканцями житлового будинку представників оператора ГРМ для проведення робіт зі встановлення загальнобудинкового приладу обліку газу, представниками товариства був складений акт про порушення №7 від 12.10.2016 року, в якому зафіксовано відмову мешканців вказаного житлового будинку від встановлення за рахунок оператора ГРМ загальнобудинкового вузла обліку природного газу.
Всі споживачі природного газу в зазначеному будинку, в квартирах яких відсутній індивідуальний лічильник газу, в тому числі і позивач отримали копію вказаного Акту про порушення разом з супровідним листом, яким їх запросили прибути 25.10.2016 року на засідання комісії ПАТ «Рівнегаз» з розгляду актів про порушення споживачами природного газу вимог Кодексу ГРМ.
25 жовтня 2016 року на засіданні Комісії ПАТ «Рівнегаз» було розглянуто вищезазначений Акт про порушення та відповідно до п.3 глави 4 розділу IX Кодексу ГРМ, з 01.11.2016 року змінено режим нарахування об'ємів природного газу побутовим споживачам, що проживають у житловому будинку за адресою АДРЕСА_2 і не забезпечено індивідуальними лічильниками природного газу.
Позивач ОСОБА_1 05 вересня 2019 року письмово звертався до ПАТ «Рівнегаз» з приводу своєї незгоди щодо зміни режиму нарахування об'ємів спожитого природного газу та просив встановити лічильник природного газу у відповідності до вимог ст.6 ЗУ «Про забезпечення комерційного обліку природного газу».
Однак у відповідь на звернення від 05.09.2019 року позивач отримав від ПАТ «Рівнегаз» лист №330007.2-Лв-5334-1019 від 02.10.2019 року в якому зазначено, що встановлення індивідуальних приладів обліку природного газу за рахунок газорозподільного товариства передбачено лише там, де не було встановлення загальнобудинкових лічильників природного газу. Крім того, повідомлено, що побутові споживачі природного газу - фізичні особи (населення) можуть самостійно забезпечити встановлення індивідуальних приладів обліку природнього газу (індивідуальних лічильників) з подальшою компенсацією таких витрат згідно порядку, який буде розроблено Кабінетом Міністрів України.
З 22 травня 2019 року, відповідно до рішення загальних зборів акціонерів ПАТ по газопостачання та газифікації «Рівнегаз», протокол №17 від 28 березня 2019 року, змінено тип та назву рішення загальних зборів акціонерів Публічне акціонерне товариство по газопостачання та газифікації «Рівнегаз» на Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Рівнегаз».
Згідно ч.1 ст.5 Закону України "Про захист прав споживачів" держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров'я і життєдіяльності.
За змістом статті 21 Закону України "Про захист прав споживачів" права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення. Відповідно до пунктів 3,4,7 ч. 1 цієї статті, крім інших випадків порушень прав споживачів, права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо виконавець послуги нав'язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами, порушується принцип рівності сторін договору, ціну продукції визначено неналежним чином.
Як зазначено в преамбулі Закону України від 24 червня 2004 року № 1875-IV "Про житлово-комунальні послуги", який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, цей Закон визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні: житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; виконавець - суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; засіб обліку - прилад, технічний пристрій для обліку кількісних та/або якісних показників житлово-комунальної послуги, який має нормовані метрологічні характеристики; комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газопостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством; норми споживання - кількісні показники споживання житлово-комунальних послуг, затверджені згідно із законодавством відповідними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.
Згідно ст.2 Закону України Про житлово-комунальні послуги" державна політика у сфері житлово-комунальних послуг базується на таких принципах: забезпечення раціонального використання наявних ресурсів та сталого розвитку населених пунктів; регулювання цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, перелік яких визначено цим Законом, з урахуванням досягнутого рівня соціально-економічного розвитку, природних особливостей відповідного регіону та технічних можливостей; забезпечення рівних можливостей доступу до отримання мінімальних норм житлово-комунальних послуг для споживачів незалежно від соціального, майнового стану, віку, місцеперебування та форми власності юридичних осіб тощо; забезпечення соціального захисту малозабезпечених громадян.
Предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг, суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, власники, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг (ст.3 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").
Відповідно до ч.1 ст.14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" залежно від порядку затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги вони поділяються на три групи: перша група - це житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують уповноважені центральні органи виконавчої влади, а у випадках, передбачених законом, - національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
Тарифи на газопостачання відносяться до першої групи.
Згідно ч.1 ст.19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Споживач має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору (ч.ч. 1,2 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").
Згідно п.1 ч.2 ст. 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" виконавець зобов'язаний забезпечувати своєчасність та відповідну якість житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору.
Як зазначено у ч.1 ст.30 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", державне регулювання цін/тарифів базується на таких основних принципах доступності житлово-комунальних послуг для всіх споживачів та рівності правових гарантій.
Правові, економічні та організаційні засади забезпечення всіх категорій споживачів вузлами обліку природного газу з метою запровадження повного комерційного (приладового) обліку природного газу визначені Закону України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу".
Відповідно до глави 1 розділу 1 Кодексу газорозподільних систем Оператор ГРМ - суб'єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, яка знаходиться у його власності або користуванні відповідно до законодавства, та здійснює щодо неї функції оперативно-технологічного управління.
Частиною 1 ст.3 Закону України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу" визначено, що фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб'єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством.
Згідно ст.6 Закону України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу" та графіками оснащення квартир і приватних будинків лічильниками газу, розробленими відповідно до розпорядження КМУ від 25 квітня 2012 року 259-р "Деякі питання забезпечення комерційного (приладового) обліку природного газу", газорозподільні підприємства зобов'язані забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується для підігріву води та приготування їжі (плита газова + газова колонка) - до 01 січня 2016 року, тільки для приготування їжі - до 01 січня 2018 року (відповідно до абзацу 4 пп. а п. 2 ч. 1 ст. 6 зі змінами, внесеними згідно із Законом від 21 грудня 2017 року № 2260-VIII, - тільки для приготування їжі - до 01 січня 2021 року.)
Тобто саме на відповідача був покладений обов'язок встановлення лічильників газу та лише він повинен був вживати заходів щодо залучення інших джерел фінансування цих робіт і покладання такого обов'язку на споживачів є неправомірним.
Відповідно до пунктів 1.1-1.3 Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року №2498, цей договір є публічним, регламентує порядок та умови переміщення природного газу з метою фізичної доставки Оператором ГРМ обсягів природного газу, які належать споживачам (їх постачальникам), до об'єктів споживачів, а також правові засади санкціонованого відбору природного газу з газорозподільної системи. Умови договору однакові для всіх споживачів України.
Цей договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог ст.ст.633,634,641,642 ЦК України на невизначений строк. Фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір, зокрема сплата рахунка Оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу.
У пункті 1.4 договору вказано, що термін, що використовується в цьому договорі, має таке значення: споживач - фізична або юридична особа чи фізична особа - підприємець, об'єкт якої підключений до газорозподільної системи Оператора ГРМ. Інші терміни вживаються у значеннях, наведених у Законі України "Про ринок природного газу" та Кодексі газорозподільних систем.
За цим договором Оператор ГРМ зобов'язується надати споживачу послугу з розподілу природного газу, а споживач зобов'язується прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та порядку, визначені цим договором (розділ ІІ Предмет Договору п. 2.1).
Права ж та обов'язки споживачів чітко визначені розділом IV Ціна, порядок обліку та оплати природного газу, розділом V Права та обов'язки споживача та розділом VІ Права і обов'язки постачальника.
Позивач ОСОБА_1 приєднався до вказаного договору, позаяк щомісячно споживає природний газ та щомісячно вносить за це відповідну плату.
Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.
У частині 1 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Стаття 6 Закону України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу" визначає обов'язок газорозподільної організації встановити саме квартирні прилади обліку газу в багатоквартирному будинку.
Тому, за переконанням суду, це означає, що відмова ПАТ "Рівнегаз" встановити індивідуальний лічильник ОСОБА_1 суперечить вимогам законодавства та порушує права позивача.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 214/2435/17.
Згідно ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Вимоги ст. 6 Закону України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу" мають вищу юридичну силу, ніж вимоги Тимчасового положення про порядок проведення розрахунків за надання населенню послуг з газопостачання в умовах використання загальнобудинкового вузла обліку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2002 року №620 про те, що власник (власники) будинку (будинків) (квартир), особа, відповідальна за експлуатацію будинку (будинків) (далі-експлуатаційна організація), балансоутримувач будинку (будинків) тощо та оператор газорозподільної системи зобов'язані врегулювати між собою договірні відносини щодо забезпечення можливості проведення монтажу, збереження та здійснення експлуатації будинкового вузла обліку.
Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
На думку Європейського суду з прав людини, поняття якості закону означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (п. 39 рішення у справі "C.G. та інші проти Болгарії", заява № 1365/07; п. 170 рішення у справі "Олександр Волков проти України", заява № 21722/11).
У своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (п.п. 31-32 рішення від 11 листопада 1996 року у справі "Кантоні проти Франції", заява № 17862/91; п. 65 рішення від 11 квітня 2013 року у справі "Вєренцов проти України", заява № 20372/11).
Можливість різних тлумачень одних і тих самих положень законодавства головним чином спричинена неналежним станом національного законодавства з цього питання.
Відсутність необхідної передбачуваності та чіткості національного законодавства з цього важливого питання, що призвело до його суперечливого тлумачення, порушує принцип ясності закону.
На думку суду, вимога ч.2 ст.3 Закону України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу" зважає лише на право населення забезпечити встановлення індивідуальних приладів обліку природного газу (індивідуальних лічильників) з подальшою компенсацією таких витрат за рахунок коштів, які ними сплачуються за тарифом на розподіл природного газу.
Між тим, обов'язок оснащення лічильниками газу населення суб'єктами господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, залишився.
Крім того, важливим є той факт, що до структури тарифу, за яким позивач оплачував послуги розподілу природного газу, було включено витрати на встановлення індивідуальних лічильників газу населенню.
Справедливість, добросовісність та розумність відповідно до п.6 ст.3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз.10 п.9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Що стосується позовних вимог про зобов'язання АТ «Оператор газорозподільної системи «Рівнегаз» розподіляти ОСОБА_1 газ за нормами споживання природного газу населенням, що відображатиметься в особовому рахунку № НОМЕР_1 за адресою АДРЕСА_3 до встановлення в квартирі за зазначеною адресою лічильника природного газу та про зобов'язання АТ «Оператор газорозподільної системи «Рівнегаз» за період, коли ПАТ «Рівнегаз» та АТ «Рівнегаз» розподіляли ОСОБА_1 газ за граничними нормами споживання (починаючи з 01.11.2016 року), зробити перерахунок розподіленого природного газу за нормами споживання його населенням, які діяли в певні проміжки часу на протязі останніх трьох років та відобразити результати перевірки в особовому рахунку № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_3 , то суд зазначає наступне.
Права ж та обов'язки споживачів чітко визначені розділом IV Ціна, порядок обліку та оплати природного газу, розділом V Права та обов'язки споживача та розділом VІ Права і обов'язки постачальника.
На підставі викладено, суд приходить до висновку, що право позивача було порушено неправильним нарахуванням об'ємів спожитого газу, а тому воно підлягає відновленню шляхом перерахунку розподіленого природного газу.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є доведеними, обґрунтованими та підлягають до задоволення у повному обсязі.
Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, то з відповідача слід стягнути судовий збір в дохід держави в розмірі 768,40 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10, 12, 81, 89, 258-259, 263-265, 268 ЦПК України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Рівнегаз» (місцезнаходження: м.Рівне, вул.І.Вишенського, 4, ідентифікаційний код 03366701) про захист прав споживача, задоволити повністю.
Зобов'язати Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Рівнегаз» як суб'єкта господарювання, що здійснює розподіл природного газу на відповідній території, встановити ОСОБА_1 , за адресою АДРЕСА_3 квартирний лічильник природного газу за рахунок суб'єкта господарювання протягом трьох місяців після набрання рішенням законної сили.
Зобов'язати Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Рівнегаз» розподіляти ОСОБА_1 газ за нормами споживання природного газу населенням, що відображатиметься в особовому рахунку № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_3 до встановлення в квартирі за зазначеною адресою лічильника природного газу.
Зобов'язати Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Рівнегаз» за період, коли ПАТ «Рівнегаз» та АТ «Рівнегаз» розподіляли ОСОБА_1 газ за граничними нормами споживання (починаючи з 01.11.2016 року), зробити перерахунок розподіленого природного газу за нормами споживання його населенням, які діяли в певні проміжки часу на протязі останніх трьох років та відобразити результати перевірки в особовому рахунку № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_3 .
Стягнути з Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Рівнегаз» судовий збір в дохід держави в розмірі 768,40 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, до Рівненського апеляційного суду через Рівненський міський суд, або безпосередньо до Рівненського апеляційного суду (відповідно до п.п. 15.5 п.15 ч.1 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону № 2147 - VIII від 03 жовтня 2017 року). Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення /виклику/ учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Рівненського міського суду Бердій М.А.