Справа № 120/4436/20-а
Головуючий у 1-й інстанції: Дмитришена Руслана Миколаївна
Суддя-доповідач: Капустинський М.М.
10 березня 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Капустинського М.М.
суддів: Смілянця Е. С. Сапальової Т.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27 листопада 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними та зобов'язання нарахувати і виплатити вихідну допомогу у зв'язку із відставкою судді,
в серпні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної судової адміністрації України (далі - відповідач), в якій просив:
- визнати протиправною відмову Державної судової адміністрації України у невиплаті ОСОБА_1 вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку, в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою;
- зобов'язати Державну судову адміністрацію України нарахувати і виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу судді, який вийшов у відставку, в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою;
- стягнути з Державної судової адміністрації України за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 840,80 гривень.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що йому, Відповідачем, протиправно відмовлено у виплаті вихідної допомоги в розмірі 10 місячних заробітних плат, як судді, який вийшов у відставку пославшись на Закон України "Про судоустрій і статус суддів" яким гарантується право судді, який вийшов у відставку, на зазначену вихідну допомогу у відповідному розмірі. Так, у вересні 2013 року позивач звернувся із заявою про відставку до Вищої Ради юстиції, проте останнім порушено місячний строк розгляду такої заяви. Згідно із Постановою Верховної Ради України від 25.12.2015 за №59-VIII "Про звільнення суддів" позивача звільнено з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку і досягненням 65-річного віку.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 27 листопада 2020 року позов задоволено.
Не погодившись з прийнятим судовим рішенням відповідачем у справі подано до суду апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просили скасувати зазначене судове рішення та прийняти нове про відмову в задоволенні позову.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підвереджується наявними в справі матеріалами ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вересні 2013 року звернувся до Вищої ради юстиції із заявою про відставку, з огляду на досягнення 65-річного віку.
Постановою Верховної Ради України за №59-VIII від 25.12.2014, у зв'язку з поданням заяви про відставку, звільнено з посади судді Апеляційного суду Вінницької області ОСОБА_1 .
Відповідно до наказу Апеляційного суду Вінницької області за №166/2-06 від 30.12.2014 року позивача виведено зі штату суду, у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Проте, на день звільнення, позивачу не була виплачена вихідна допомога у розмірі 10 (десяти) місячних заробітних плат за останньою посадою.
25.07.2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив виплатити вихідну допомогу у розмірі 10 (десяти) місячних заробітних плат за останньою посадою.
Листом за №Г1616-20-1541/20 від 04.08.2020 позивачу відмовлено у виплаті такої вихідної допомоги.
Не погоджуючись із відмовою відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції вихолодив з того, що 15 квітня 2020 року Конституційним Судом України відновлено дію ст.136 Закону №2453, що передбачала право судді при виході у відставку на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Протиправність позбавлення права на отримання вихідної допомоги при виході у відставку позивача, як судді, суд першої інстанції визначав тим, що змінами в статтю 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", законодавець порушив права позивача, визначені положеннями статі 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, оскільки позбавлення зазначеного права не має справедливої рівноваги між державними інтересами та необхідністю захистити права судді на мирне володіння своїм майном.
Таке, існування законодавчої норми щодо права судді на отримання вихідної допомоги та повне скасування набутого суддею права на вихідну допомогу без будь-яких альтернатив, на думку суду, свідчить про невідповідність такого втручання держави у права особи критеріям пропорційності, правової визначеності та недотримання державою справедливого балансу між загальними інтересами суспільства і набутими відповідно до закону правами особи.
Виходячи з принципу верховенства права, суд першої інстанції дійшов висеновку, що положення Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" та Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" якими виключено норми, що надавали право судді на отримання вихідної допомоги, не можуть вважатись підставою для позбавлення позивача права на отримання такої допомоги як елементу забезпечення реального функціонування принципу незалежності суддів, а отже не повинні застосовуватись відповідачем.
Колегія суддів не погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, виходячи із наступного.
За наслідками розгляду заяви по суті суд зазначає, що спірні правовідносини у даній справі виникли 25.12.2014 р. (дата прийняття Верховною Радою України постанови №59-VIII про звільнення позивача з посади).
На час виникнення спірних правовідносин діяв Закон України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції від 01.04.2014 року, в якому відповідно до Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 року, виключено статтю 136, яка передбачала виплату судді, який вийшов у відставку, вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Відповідно до резолютивної частини рішення Конституційного Суду України №2-р(ІІ)/2020 від 15.04.2020 року у справі №3-311/2018(4182/18, 4632/19, 5755/19) положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року №1166-VII, яким було виключено статтю 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо виплати судді при виході у відставку вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто з 15.04.2020 року.
Згідно з положеннями статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Таким чином, положення пп.1 п.28 розд. ІІ Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року №1166-VII залишаються чинними станом на дату звільнення позивача з посади судді.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що Рішення Конституційного Суду України від 15.04.2020 №2-р(ІІ)/2020 не впливає на спірні правовідносини, оскільки останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.
Зазначений висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 23.01.2019 р. у справі № 820/2462/17, від 23.01.2019 р. у справі № 820/2462/17, від 25.07.2019р. у справі № 804/3790/17, від 23.12.2019 р. у справі № 814/1274/17, від 30.04.2020 р. у справі № 826/15692/16.
Згідно з ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Крім того, аргументи позивача про те, що Вищою радою юстиції та Верховною Радою України порушено строки розгляду його заяви не заслуговують на увагу, оскільки не стосуються предмета доказування у цій справі, а тому вони не мають юридичного значення саме для цього спору.
Так, згідно з частинами першою-п'ятою статті 120 Закону №2453-VI в редакції, яка була чинною на момент прийняття Верховною Радою України постанови від 25 грудня 2014 року №59-VIII «Про звільнення суддів», суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 135 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Суддя має право у будь-який час перебування на посаді незалежно від мотивів подати заяву про звільнення з посади за власним бажанням. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. Суддя здійснює свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення. За суддею, звільненим за його заявою про відставку, зберігається звання судді та гарантії недоторканності, встановлені для судді до його виходу у відставку.
Стаття 126 Конституції України серед підстав для звільнення судді визначає подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.
Відповідно до статті 122 Закону №2453-V порядок розгляду питання та прийняття Верховною Радою України рішення про звільнення з посади судді, обраного безстроково, визначається Законом №2453-V та Регламентом Верховної Ради України. Питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України без висновку комітетів Верховної Ради України та будь-яких перевірок. Повноваження судді припиняються з дня прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади судді.
Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді. Наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання.
За приписами абзацу третього пункту 7 Указу Президента України «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» від 10 червня 1997 року №503/97 акти Верховної Ради України і Президента України про призначення відповідно до законодавства на посади і звільнення з посад набирають чинності з моменту їх прийняття.
На час виникнення спірних правовідносин, чинним законодавством визначено порядок реалізації права судді на звільнення у зв'язку з відставкою, яке починається з подання суддею відповідної заяви і закінчується прийняттям Верховною Радою України постанови про звільнення з посади судді, яка набирає чинності з моменту її прийняття.
Відповідно до зазначеного Порядку, реалізація права позивача на звільнення у зв'язку з відставкою відбулась у момент прийняття Верховною Радою України відповідної постанови, тобто 25 грудня 2014 року.
Поряд з цим, відповідно до частини першої статті 136 Закону №2453-VI в редакції, яка була чинною до 1 квітня 2014 року, судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Проте, Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України» від 27 березня 2014 року №1166-VII, який набрав чинності 1 квітня 2014 року (далі - Закон №1166-VII), внесено зміни до Закону №2453-VI, зокрема, виключено статтю 136 цього Закону.
Рішення щодо неконституційності Закону №1166-VII у частині виключення статті 136 Закону №2453-VI Конституційним Судом України на час виникнення спірних правовідносин не ухвалювалось.
В подальшому, 30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року №1402-VIII, відповідно до частини першої статті 143 якого, судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.
Отже, законодавством дійсно передбачена виплата вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку, однак Закон №2453-VI у редакції, яка була чинною на момент прийняття Верховною Радою України постанови від 25 грудня 2014 року, якою позивача звільнено з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку, не містив правових норм ані щодо виплати вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат, ані щодо виплати вихідної допомоги в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.
У рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року №1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Отже, суд дійшов помилкового висновку про те, що у зазначених спірних правовідносинах слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які не діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача з посади судді.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів не погоджується із висновками суду першої інстанції щодо обґрунтованості поданої заяви та приходить до висновку, що оскаржуване рішення суду не відповідає дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення суду скасувати з прийняттям нового про відмову у задоволенні позову.
У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України задовольнити повністю.
Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27 листопада 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними та зобов'язання нарахувати і виплатити вихідну допомогу у зв'язку із відставкою судді скасувати.
Прийняти нове рішення, яким, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 10 березня 2021 року.
Головуючий Капустинський М.М.
Судді Смілянець Е. С. Сапальова Т.В.