Справа № 240/11133/19
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Гурін Дмитро Миколайович
Суддя-доповідач - Капустинський М.М.
11 березня 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Капустинського М.М.
суддів: Сапальової Т.В. Смілянця Е. С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 червня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною відмови, зобов'язання вчинити певні дії,
В жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Житомирського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, у якому просила:
- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, оформлену листом №3-4379 від 1 жовтня 2019 року, донарахувати та виплатити додаткову пенсію за шкоду заподіяну здоров'ю, доплату до пенсії непрацюючому пенсіонеру проживаючому в зоні гарантованого добровільного відселення у відповідності до статей 39, 51 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 1 січня 2014 року до 2 серпня 2014 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області провести донарахування та виплату за період з 1 січня 2014 року до 2 серпня 2014 року додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю, передбачену статтею 51 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком встановленої Законом України «Про Державний бюджет на 2014 рік» щомісячно з урахуванням раніше виплачених коштів;
- доплати до пенсії непрацюючому пенсіонеру проживаючому в зоні гарантованого добровільного відселення передбачену статтею 39 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі двох мінімальних заробітних плат, встановлених Законом України «Про Державний бюджет на 2014 рік», щомісячно з урахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначала, що має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, є непрацюючим пенсіонером та проживає в с.Бігунь, Овруцького району, Житомирської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення. Вказувала, що у зв'язку з прийняттям рішення Конституційного Суду №6-р/2018 від 17 липня 2018 року відповідач з 17 липня 2018 року повинен був відновити нарахування та виплату підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Зазначала, що звернулася до відповідача із заявою про виплату вказаних коштів. Листом відповідач повідомив, що щомісячне підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру у відповідності до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 17 липня 2018 року до даного часу не нараховується і не виплачується. Позивач вважає такий лист протиправною відмовою. Крім того, позивач зазначає, що відповідач також мав виплатити їй щомісячну додаткову пенсію, як особі яка віднесена до 3 категорії постраждалих від Чорнобильської катастрофи у розмірі 25%, однак даних виплат проведено не було, на звернення позивача надійшов лист, яким відмовлено у проведенні виплати щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 17 червня 2020 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру проживаючому в зоні гарантованого добровільного відселення у відповідності до статті 39 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 1 січня 2014 року до 2 серпня 2014 року.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області провести ОСОБА_1 нарахування та виплату за період з 1 січня 2014 року до 2 серпня 2014 року доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, проживаючому в зоні гарантованого добровільного відселення, передбачену статтею 39 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі двох мінімальних заробітних плат, встановлених Законом України «Про Державний бюджет на 2014 рік» щомісячно з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове - про відмову в задоволенні позовних вимог. В обгрунтування заявлених вимог послався на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення. Апелянтом зазначено, що позивачка звернулась до суду із порушення строку, передбаченого ст.122 КАС України, адже отримує пенсію щомісячно, тому про порушення своїх прав дізналась з моменту призначення і виплати доплати пенсії (ст.39) у 2014 році. Разом з цим, позивачка звернулась до суду лише у березні 2020 року.
Також відповідач зауважив, що розмір пенсії позивачки обчислено у відповідності до діючих норм пенсійного законодавства у розмірах, передбачених Постановою Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 23.11.2011 №1210.
У відзиві на апеляційну скаргу позивачка просить апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Відповідно до ч.1 ст.308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, та підтверджується наявними в справі матеріалами, що позивач є особою, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи ІІІ категорії, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 від 06.01.1994 та отримує пенсію по 3-й групі інвалідності, відповідно до Закону України "Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування".
ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області із заявою про нарахування та виплату їй пенсії за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 в розмірі, встановленому ст. ст.39 та 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Відповідач за результатами розгляду заяви листом від 01.10.2019 повідомив позивачку про відсутність підстав для виплати їй підвищення до пенсії за період з 01.01.2014 по 02.08.2014, з огляду на те, що підвищення пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення до 01.01.2015, встановлювалось відповідно до ст.39 Закону №796-XII. З 01.01.2015 Законом України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 №76-VI1I, ст.39 Закону вилучено, тому підвищення непрацюючим, що проживають на територіях радіоактивного забруднення не встановлюється. У період з 01.01.2014 по 02.08.2014 розмір підвищення до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення становив 10, 50 грн.
Тож, відповідач повідомив позивачку про те, що щомісячна додаткова пенсія, передбачена ст. 51 Закону №796-XII їй виплачувалася у відповідності до вимог постанови Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 23.11.2011 №1210 (надалі - Постанова №1210) у розмірі 113,88 грн..
Позивачка не погодилась із вказаною відмовою та звернулась до суду.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що в період з 01.01.2014 по 02.08.2014, включно, Головне управління ПФУ у Житомирській області повинно було нараховувати та виплачувати позивачці доплату до пенсії як особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2014 рік". Відмовляючи в задоволенні вимоги, щодо додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю (ст.51), суд першої інстанції виходив з того, що на час виникнення спірних правовідносин саме на Кабінет Міністрів України законодавством покладено обов'язок щодо визначення розміру щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до категорій 2, 3, 4. Тому відповідні виплати у визначеній грошовій сумі, відповідно до постанови №1210, суд вважав законними.
Також суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачкою дотримано строку звернення до суду.
Розглядаючи питання про законність та обґрунтованість судового рішення, яким позов задоволено частково, суд апеляційної інстанції, як уже зазначено вище, переглядає судове рішення в межах доводів апеляційної скарги.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо задоволеної частини позову та зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
У постанові від 24.12.2020 у справі №510/1286/16 Велика Палата Верховного Суду вказала, що, визначаючи початок перебігу строку звернення до адміністративного суду, важливо встановити той момент, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення її прав. У спорах, що виникають з органами ПФУ, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу ПФУ відповіді на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів, на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.
Отже, в цьому випадку початок перебігу строку звернення до адміністративного суду слід пов'язувати з датою отримання листа-відповіді, листа-роз'яснення від органу ПФУ на запит особи про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку.
Крім того, суд апеляційної інстанції при вирішенні даної справи враховує наступне.
Право на пенсію в Україні підпадає під сферу дії статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, оскільки за чинним законодавством України особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках системи пенсійного забезпечення в Україні та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити в отриманні пенсії доти, доки право на пенсію передбачено чинним законодавством України.
Протиправна невиплата пенсії або протиправне не відновлення виплати пенсії, яке сталося з вини держави в особі її компетентних органів (зокрема, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Міністерства соціальної політики України, Пенсійного фонду України) може бути віднесене до триваючих правопорушень, оскільки суб'єкт владних повноважень - відповідний орган Пенсійного фонду України - протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов'язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) стосовно пенсіонера, чим порушує його/її право на соціальних захист - пенсійне забезпечення.
Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
Отже, національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції.
Таким чином, норми статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають застосуванню до спорів, які виникли у зв'язку виплатою недоплаченої суми пенсії. Зважаючи на те, що не проведення виплати належної суми пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, виплати недоплаченої суми пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком.
Аналогічний правовий висновок щодо статей 122 та 123 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), які за змістом є аналогічними статтям 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року (справа №815/1226/18), у постанові Верховного Суду від 24 листопада 2020 року у справі №815/460/18.
З урахуванням наведеного апеляційний суд зазначає, що позивач про порушення свого права дізналась, отримавши лист відповідача від 01.10.2019, а з позовом звернулася 21.10.2019, тобто в межах строку звернення до суду, визначеного ч.2 ст.122 КАС України.
Таким чином є помилковими посилання апелянта на порушення позивачем строку звернення до суду.
Щодо оскарженої частини судового рішення.
Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" від 4 червня 2011 року № 3491-VI, який набрав чинності 19 червня 2011 року, зокрема пунктом 7 частиною 1 зазначеного Закону Прикінцеві положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" доповнено пунктом 4, яким встановлено, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", стаття 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", статей 14, 22, 37 та частиною 3 статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.
Рішенням Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року норми пункту 4 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" визнано такими, що відповідають Конституції України, тобто є конституційними.
Відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2012 рік" норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2012 рік.
Рішенням Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року визначено, що в аспекті конституційного подання положення частини 2 статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116 Конституції України треба розуміти так, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України. Суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції ‚ на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.
Також, пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2013 рік" встановлено, що у 2013 році норми і положення, зокрема, статті 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2013 рік.
Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" від 31 липня 2014 року, який набрав чинності 3 серпня 2014 року, доповнено Розділ "Прикінцеві положення" Закону України "Про державний бюджет України на 2014 рік" пунктом 67, якими встановлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 "Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення".
Крім того, 28 грудня 2014 року прийнято Закон України "Про Державний бюджет України на 2015 рік", пунктом 9 Прикінцевих положень якого встановлено, що норми і положення, зокрема, статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Законом України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28 грудня 2014 року № 79-VIII, який набув чинності 1 січня 2015 року, розділ VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Таким чином, з аналізу наведених норм вбачається, що визначення порядку та розмірів виплат зазначеним категоріям громадян у 2011, 2012 та 2013 бюджетних роках делеговано Кабінету Міністрів України.
Поряд з цим, Законом України від 16.01.2014 №719-VII "Про Державний бюджет України на 2014 рік" (який набрав чинності з 01.01.2014) не було передбачено жодних змін чи обмежень для застосування розмірів державної та додаткової пенсій, встановлених статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Законом України від 31.07.2014 №1622-VII "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" (який набрав чинності 03.08.2014) розділ "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" доповнено пунктом 67, яким, зокрема, встановлено, що норми і положення статей 20-23, 30, 31, 37, 39, 48, 50-52, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2014 рік.
Таким чином, в період з 01.01.2014 по 02.08.2014, включно, відповідач повинен був нараховувати та виплачувати позивачці доплату до пенсії як непрацюючому пенсіонеру проживаючому в зоні гарантованого добровільного відселення, відповідно до ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Висновок аналогічного характеру міститься у постановах Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 619/2262/17 та від 11.09.2018 у справі № 522/6810/17.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції, визначаючись з виплатами, передбаченими ст.39 Закону, правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в цій частині.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.
Оскаржене рішення в відмовленій частині не є предметом судового перегляду в апеляційному порядку так як в цій частині рішення не оскаржується.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 червня 2020 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Капустинський М.М.
Судді Сапальова Т.В. Смілянець Е. С.