Справа № 240/12528/20
Головуючий у 1-й інстанції: Шуляк Л.А.
Суддя-доповідач: Франовська К.С.
11 березня 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Франовської К.С.
суддів: Совгири Д. І. Боровицького О. А.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, стягнення середнього заробітку,
04 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій відповідача щодо не нарахування та не виплати індексації та грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової оплачуваної відпустки після дня звільнення та стягнення середнього заробітку за 513 днів затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні в сумі 173 065,68 грн. з 30.12.2018 по 25.05.2020 включно.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від30 жовтня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.12.2018 по 26.05.2020 (день фактичного розрахунку) включно.
Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.12.2018 по 26.05.2020 в сумі 33001 грн. 29 коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, з неповним з'ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Зокрема, в апеляційні скарзі зазначає, що при нарахуванні і виплаті позивачу сум належних при звільненні, був відсутній спір щодо їх розміру, а тому відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст. 117 КЗпП України.
Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що дану апеляційну скаргу слід задовольнити частково, з урахуванням наступного.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 29.12.2018 був звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 29.12.2018 №278 (а.с.15).
Оскільки при звільненні ОСОБА_1 не отримав повного розрахунку (не нарахована та не виплачена сума індексації грошового забезпечення та не виплачена грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015року по 2018 рік), позивач звернувся до суду за захистом порушеного права.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2019 року у справі №240/10673/19, яке набрало законної сили 09 січня 2020 року, окрім іншого, зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 29.12.2018.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2019 року по справі №240/10599/19, яке набрало законної сили 06 лютого 2020 року, зокрема, зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року.
Як слідує із матеріалів справи, 26.05.2020 Військова частина НОМЕР_1 на виконання судових рішень нарахувала та виплатила позивачу шляхом зарахування на картковий рахунок в банку кошти в загальній сумі 33 016,28 грн.
Отже, ОСОБА_1 що звільнений з військової служби та виключений з 29 грудня 2018 року із списків особового складу військової частини, отримав остаточний розрахунок 26 травня 2020 року, із затримкою 513 календарних днів. Ці обставини сторонами не оспорюються.
З огляду на протиправність бездіяльності відповідача в частині невиплати належних сум грошового забезпечення при звільненні з військової служби, позивач звернувся в суд з цим позовом в просив нарахувати та виплатити суму середнього заробітку за час затримки розрахунку з моменту звільнення по день остаточного розрахунку (з 30.12.2018 по 25.05.2020).
Суд першої інстанції позов задовольнив частково з тих підстав, що відповідач провів фактичний розрахунок з позивачем щодо виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП і стягнув з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку в порядку ст.117 КЗпП України, виходячи з принципу співмірності, застосувавши методику розрахунку, шляхом визначення частки заборгованої суми в сумі середнього заробітку за час затримки розрахунку, обчисленої відповідно до Порядку №100.
Колегія суддів частково погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступні міркування.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно із ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України передбачена відповідальність роботодавця за порушення вимог ст. 116 цього Кодексу.
Колегія суддів звертає увагу на те, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на рядовий і начальницький склад військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Нормами ст. 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Зазначено також, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язані тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Водночас, виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв'язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду у зазначеному судовому рішенні також вказала, що відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованому у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати такі критерії:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (див. пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц).
Згідно пункту 94.5. постанови ВП Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц «для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя».
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Як встановлено за результатами розгляду даної справи, відповідач, всупереч нормам чинного законодавства, не здійснив з позивачем повного розрахунку при звільненні, що є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченою ст. 117 КЗпП України.
Отже позивач має право на отримання компенсації у відповідності до частини 2 статті 117 КЗпП України за період з моменту звільнення і до отримання розрахунку.
Визначаючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, на отримання якого має позивач, колегія суддів враховує, що згідно з п.п. 2, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до довідки № 1171 від 29.12.2018 (а.с.17) грошове забезпечення позивача за жовтень та листопад 2018 року (два повні місяці перед звільненням) становило 20578,80 грн. Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача (середньоденний заробіток) становить 337,36 грн. (20578,80 грн.: 61 календ.день).
Із урахуванням викладеного, розмір середньої заробітної плати, що має бути виплачений позивачеві у зв'язку із затримкою в остаточному розрахунку при звільненні за період з 30.12.2018 по 26.05.2020 року (513 днів затримки) становить 173065,68 грн. (337,36 грн. х 513).
Сума невиплачених при звільненні сум грошового забезпечення становить 33016,28 грн.
Згідно даних, розміщених на офіційному сайті НБУ за адресою https: bank.gov.ua/markets/interest-rates/ середньозважена облікова ставка за кредитами:
з 30 грудня 2018 року по 31 січня 2019 року (33 дні) становила 18,0% річних;
з 01 лютого 2019 року по 14 березня 2019 року (42 дні) становила18,0% річних;
з 15 березня 2019 року по 25 квітня 2019 року(42 дні) становила 18,0% річних;
з 26 квітня 2019 року по 18 липня 2019 року (84 дні) становила 17,5 % річних;
з 19 липня 2019 року по 05 вересня 2019 року (49 днів) становила 17,0 % річних;
з 06 вересня 2019 року по 24 жовтня 2019 року ( 49 днів) становила 16,5% річних;
з 25 жовтня 2019 року по 12 грудня 2019 року (49 днів) становила 15,5% річних;
з 13 грудня 2019 року по 30 січня 2020 року ( 49 днів) становила 13,5% річних;
з 31 січня 2020 року по 12 березня 2020 року (42 дні) становила 11,0% річних;
з 13 березня 2020 року по 23 квітня 2020 року (42 дні) становила 10,0% річних;
з 24 квітня 2020 року по 25 травня 2020 року (32 дні) становила 8,0% річних.
Враховуючи загальний обсяг несвоєчасно виплаченої одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, індексації грошового забезпечення, - 33016,28 грн., приблизна оцінка розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами можна розрахувати як розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя, що становить 6980,90 грн.
Розрахунок:
1) 18,0% річних/365 днів року =0,049 % ставка за кредитом один календарний день.
(сума боргу в розмірі 33016,28грн х 0,049%) х33дні=533,87 грн.;
2) 18,0% річних/365 днів року=0,049% ставка за кредитом один календарний день.
(сума боргу в розмірі 33016,28 грн. х 0,049%) х 42 дні = 679,47 грн.;
3) 18,0% річних/365 днів року=0,049% ставка за кредитом один календарний день.
(сума боргу в розмірі 33016,28 грн. х 0,049%) х 42 дні =679,47 грн.;
4) 17,5% річних/365 днів року = 0,048% ставка за кредитом один календарний день.
(сума боргу в розмірі 33016,28 грн. х 0.048%) х 84дні =1331,21 грн.;
5). 17,0% річних/365 днів року = 0,046% ставка за кредитом один календарний день.
(сума боргу в розмірі 33016,28 грн. х 0.046%) х 49 днів = 744,18 грн.;
6) 16,5% річних/365 днів року = 0,045% ставка за кредитом один календарний день.
(сума боргу в розмірі 33016,28 грн. х 0.045%) х 49 днів =728,00 грн.;
7) 15,5% річних/365 днів року = 0,042% ставка за кредитом один календарний день.
(сума боргу в розмірі 33016,28 грн. х 0.042%) х 84дні =679,47 грн.;
8) 13,5% річних/365 днів року = 0,036% ставка за кредитом один календарний день.
(сума боргу в розмірі 33016,28 грн. х 0,036 %) х 49 днів =582,40 рн.;
9) 11,0% річних/365 днів року = 0,030 % ставка за кредитом один календарний день.
(сума боргу в розмірі 33016,28 грн. х 0,030%) х 42 дні =416,00 грн.;
10) 10,0% річних/365 днів року = 0,027% ставка за кредитом один календарний день.
(сума боргу в розмірі 33016,28 грн. х 0,027%) х 42 дні =574,40 грн.;
11) 8,0% річних/365 днів року = 0,022% ставка за кредитом один календарний день.
(сума боргу в розмірі 33016,28 грн. х 0,022%) х 32ні =232,43 грн.;
Загальна сума розміру ймовірних майнових втрат становить 6980, 90 грн.
З огляду на очевидну неспівмірність заявленої до стягнення суми середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд апеляційної інстанції , з урахуванням наведеної правової позиції Великої Палати Верховного Суду, вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 6980,90 грн.
Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.
Суд першої інстанції, розраховуючи суму стягнення, допустив помилку у методиці, визначаючи таку шляхом співставлення суми боргу до належної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку. Таке співвідношення визначає лише істотність частки, але не може слугувати розрахунковою величиною для визначення суми стягнення.
Тому ухвалене судом рішення підлягає зміні в обумовленій частині.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відповідно до ч. 4 ст. 317 КАС України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.
Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2020 року змінити.
Абзац третій резолютивної частини рішення викласти в такій редакції : "Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.12.2018 по 26.05.2020 в сумі 6980 (шість тисяч дев'ятсот вісімдесят) грн. 90 коп.
В решті рішення залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Постанова суду складена в повному обсязі 11 березня 2021 року.
Головуючий Франовська К.С.
Судді Совгира Д. І. Боровицький О. А.