Справа № 240/21118/20
Головуючий у 1-й інстанції: Лавренчук О.В.
Суддя-доповідач: Франовська К.С.
11 березня 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Франовської К.С.
суддів: Ватаманюка Р.В. Боровицького О. А.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 05 січня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії -,
В грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, яка призвела до не нарахування та невиплату за період з 01.10.2010 по 31.10.2018 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії, донарахованої на виконання постанови Овруцького районного суду Житомирської області від 05.08.2011 у справі №2-а-11519/11, відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та постанови КМУ №159;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області провести відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та постанови КМУ №159 нарахувати та виплату за період із 01.10.2010 по 31.10.2018 компенсації за втрату частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплата пенсії, нарахованої на підставі постанови Овруцького районного суду Житомирської області від 05.08.2011 у справі №2-а-11519/11.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2020 року позовну заяву залишено без руху із встановленням позивачу строку для усунення недоліків шляхом надання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду та докази поважності причин його пропуску за період із жовтня 2018 року по березень 2020 року.
21.12.2020 позивач, на виконання ухвали суду, подав заяву про поновлення пропущеного строку.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 05 січня 2021 року визнано неповажними підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - повернуто позивачу.
Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій, з посиланням на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Апеляційна скарга мотивована помилковими висновками суду щодо порядку обчислення строку звернення до суду з даним позовом.
Відповідач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу.
Оскільки апеляційну скаргу подано на ухвалу судді про повернення позовної заяви, суд відповідно до вимог частини другої статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши підстави для апеляційного перегляду відповідно до доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Постановляючи дану ухвалу, суддя суду першої інстанції виходив з того, що перебіг строку звернення до адміністративного суд для позивача розпочався з жовтня 2018 року, тобто моменту після виплати пенсії та закінчився у квітні 2019 року, після спливу шестимісячного строку, з дня, коли позивач мав реальну можливість дізнатись про порушення свого права на виплату компенсації втрати частини доходів. Водночас, з вказаним адміністративним позовом до суду ОСОБА_1 звернувся у грудні 2020 року, що свідчить, за висновком суду, про пропуск позивачем, встановленого ст. 122 КАС України, строку.
Проте, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для повернення позовної заяви, з огляду на наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів; компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Статтею 4 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Відтак, пенсійний орган, з вини якого пенсіонером не було вчасно нараховано та виплачено пенсію, повинен здійснити виплату такої пенсії з одночасною виплатою суми компенсації. Невиплата пенсіонеру суми компенсації у тому ж місяці, у якому здійснена виплата заборгованості з пенсії, є порушенням прав пенсіонера на отримання такої компенсації.
Захист права особи на отримання такої компенсації відбувається за її ініціативи шляхом звернення до відповідного органу про відновлення порушеного права.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Як зазначено в позові, про порушення своїх прав ОСОБА_1 стало відомо з листа пенсійного органу від 09.11.2020 р., а позов подано в грудні 2020 року, тобто в межах строку, передбаченого ст.122 КАС України.
Така правова позиція узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 24 грудня 2020 року у справі № 510/1286/16-а про те, що: "... визначаючи початок перебігу строку звернення до адміністративного суду, важливо встановити той момент, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення її прав. У спорах, що виникають з органами ПФУ, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу ПФУ відповіді на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів, на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.
Отже, в цьому випадку початок перебігу строку звернення до адміністративного суду слід пов'язувати з датою отримання листа-відповіді, листа-роз'яснення від органу ПФУ на запит особи про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку."
Також слід зазначити, що процесуальний закон у частині визначення строків звернення до суду не містить особливостей стосовно спорів у сфері соціального захисту, зокрема, тих, що стосуються регулярних (щомісячних тощо) виплат, які держава в особі її уповноважених суб'єктів владних повноважень з власної вини протягом тривалого часу не виплачувала такій фізичній особі пенсію або виплачувала у неповному розмірі.
Водночас право на пенсію в Україні підпадає під сферу дії статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, оскільки за чинним законодавством України особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках системи пенсійного забезпечення в Україні та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити в отриманні пенсії доти, доки право на пенсію передбачено чинним законодавством України.
Протиправна невиплата пенсії або протиправне не відновлення виплати пенсії, яке сталося з вини держави в особі її компетентних органів (зокрема, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Міністерства соціальної політики України, Пенсійного фонду України) може бути віднесене до триваючих правопорушень, оскільки суб'єкт владних повноважень - відповідний орган Пенсійного фонду України - протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов'язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) стосовно пенсіонера, чим порушує його/її право на соціальних захист - пенсійне забезпечення.
Європейський Суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
Отже, національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції.
Таким чином, норми статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають застосуванню до спорів, які виникли у зв'язку виплатою недоплаченої суми пенсії. Зважаючи на те, що не проведення виплати належної суми пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, виплати недоплаченої суми пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком.
Аналогічний правовий висновок щодо статей 122 та 123 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), які за змістом є аналогічними статтям 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року (справа №815/1226/18) у постанові Верховного Суду від 24 листопада 2020 року у справі №815/460/18.
Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що повертаючи адміністративний позов, суд першої інстанції, всупереч вимогам ч. 1 ст. 123 КАС України, не залишив позов без руху та не надав строк для подання заяви для наведення і н ш и х підстав для поновлення пропущеного строку.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ухвала суду першої інстанції про повернення адміністративного позову є передчасною та прийнята з порушення вимог КАС України, оскільки з'ясувавши, що позов поданий з пропуском строку звернення до суду та відсутні підстави для його поновлення, суду необхідно залишити позовну заяву без руху та надати строк для подання, особі яка звернулося до суду, заяви для наведення інших підстав для поновлення строку і лише у випадку якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повинен повернути позовну заяву.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції при поверненні позовної заяви у справі допустив порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, що відповідно до приписів ст. 320 КАС України є підставою для скасування ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі та направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи, з урахуванням викладеного в мотивувальній частині цієї постанови..
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 05 січня 2021 року скасувати.
Справу направити до Житомирського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Постанова суду складена в повному обсязі 11 березня 2021 року.
Головуючий Франовська К.С.
Судді Ватаманюк Р.В. Боровицький О. А.