Справа № 240/6482/20
Головуючий у 1-й інстанції: Семенюк Микола Миколайович
Суддя-доповідач: Капустинський М.М.
10 березня 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Капустинського М.М.
суддів: Смілянця Е. С. Сапальової Т.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2020 року (прийнятого в м. Житомир) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити дії,
в квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ), в якому просив:
1) визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не урахування для розрахунку ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період 2017 року щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 у розмірі 3147,15 грн. та винагороди за участь в АТО/ООС у розмірі 3133,33 грн., яку отримував під час проходження військової служби;
2) зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2017 року, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 у розмірі 3147,15 грн. та винагороди за участь в АТО/ООС у розмірі 3133,33 грн., яку отримував під час проходження військової служби, з урахуванням проведеної виплати, інфляційних втрат та 3% річних за період з 09.11.2017 року по день прийняття рішення;
3) зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (Код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2017 рік із розрахунку 411,08 грн. в день до дня ухвалення рішення в даній справі із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що на його переконання відповідач повинен був виплачувати грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 та винагороди за участь в АТО/ООС; відповідач порушив свій обов'язок організувати та вжити заходів із проведення з ним повного розрахунку за всіма видами забезпечення на день виключення із списків частини; для обчислення середнього заробітку з 10.11.2017 до дня ухвалення рішення необхідно застосовувати показник 411/08 грн. в день (25076,16 грн./61 день).
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2020 року відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що додаткова грошова винагорода та винагорода за участь в АТО/ООС входять до складових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення але не входять до складу місячного грошового забезпечення. Відповідач, обраховуючи розмір зазначеної компенсації правомірно не врахував сум зазначених складових. Тобто, відповідач діяв на підставі, в межах та у спосіб, що передбаченні Конституцією та законами України.
Не погодившись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення, прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Крім того, виходячи з мотивувальної частини оскарженого рішення, вважаючи, що позовна вимога №3 (відшкодування середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок) не була предметом розгляду, звернувся до суду першої інстанції з заявою про ухвалення додаткового рішення щодо зазначеної вимоги.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2020 року у задоволенні заяви про ухвалення додаткового судового рішення - відмовлено.
Обгрунтовуючи відмову у задоволенні заяви, суд першої інстанції зазначив, що відповідно до позовної заяви, виплату середнього заробітку позивач пов'язав з непроведенням з ним повного розрахунку при звільненні, а саме неврахуванні для розрахунку грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період 2017 року щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 у розмірі 3147,15 грн. та винагороди за участь в АТО/ООС у розмірі 3133,33 грн., яку отримував під час проходження військової служби.
Тому, суд дійшов висновку, що вимога про виплату середнього заробітку є похідною від вимоги про визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не урахування для розрахунку ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період 2017 року щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 у розмірі 3147,15 грн. та винагороди за участь в АТО/ООС у розмірі 3133,33 грн., яку отримував під час проходження військової служби.
Наслідком відмови в задоволенні основної позовної вимоги є відмова в задоволенні похідних вимог.
Отже суд першої інстанції зазначив, що рішенням від 19.08.2020 року у даній справі, відмовляючи в задоволенні позову, суд, розглянув та прийняв рішення по всім заявленим позивачем вимогам, у зв'язку з чим підстави для прийняття додаткового рішення - відсутні.
Надаючи правову оцінку прийнятим судом першої інстанції рішенням колегія суддів вважає за необхідне розглянути апеляційну скаргу на судове рішення від 19.08.2020 року яким, як зазначено судом першої інстанції, відмовлено в задоволенні всіх трьох позовних вимог в повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції - скасувати, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, наказом начальника Донецького прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 09.11.2017 №581-ос старшого лейтенанта ОСОБА_1 звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу; остаточною датою закінчення проходження військової служби вважати 09.11.2017.
Відповідно до п.12 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", позивач, як учасник бойових дій, має таку пільгу, як одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2020 року по справі №240/86/20, яке набрало законної сили, визнано протиправним рішення Відповідача про відмову у нарахуванні та виплаті грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2017 рік та зобов"язано Відповідача нарахувати та виплатити таку грошову компенсацію.
На виконання рішення суду, грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки ОСОБА_1 розраховувалась згідно Довідки-розрахунку військової частини НОМЕР_1 , виходячи з його грошового забезпечення на день виключення зі списків особового складу частини в сумі 6444,25 грн. (посадовий оклад - 975 грн., оклад за військовим званням - 115 грн., надбавка за вислугу років - 109 грн., преміювання - 3900 грн., надбавка за виконання особливо важливих завдань - 1199 грн., надбавка за особливі умови служби - 146,25 грн.) та склала 3007,32 грн. (6444,25 грн./30 днів*14 днів). Зазначена сума компенсації була виплачена - 30 березня 2020 року (а.с.20).
Вважаючи, що при розрахунку виплаченої суми грошової компенсації Відповідачем протиправно не було враховано щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 у розмірі 3147,15 грн. та винагороду за участь в АТО/ООС у розмірі 3133,33 грн., які він отримував під час проходження військової служби, тому, позивач звернувся до суду з позовом та просив обрахувати по новому грошову компенсацію за невикористані дні відпустки з урахуванням зазначених ним двух винагород та виплатити компенсацію, з урахуванням сум проведеної такої виплати, інфляційних втрат та 3% річних за період з 09.11.2017 року по день прийняття рішення.
Також, позивач просив зобов"язати Відповідача нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при його звільненні із розрахунку 411,08 грн. в день до дня ухвалення рішення в даній справі із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44. Позивач в апеляційній скарзі на ухвалу суду зазначав, що заявлена ним вимога щодо нарахування та виплати середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку не тільки пов"язується з вимогою включити додаткові види грошового забезпечення при розрахунку компенсації за невикористані дні відпустки, а в цілому з затримкою виплати компенсації, так як частину суми такої компенсації отримав не в день звільнення, а за рішенням суду майже через три роки.
Надаючи правову оцінку правовідносинам сторін, колегія суддів зазначає.
Частиною четвертою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» Міністру оборони України, керівникам центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом, не віднесено до їх компетенції та може бути змінений лише законодавцем.
З огляду на наведене, колегія суддів зазначає, що при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає саме Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам зазначеного Закону.
Колегія суддів ураховує, що питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 522/2738/17. Приймаючи постанову від 06.02.2019 у вказаній справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків:
Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.
Оскільки з квітня 2017 по листопад 2017 року (період служби) додаткова грошова винагорода у відповідних розмірах грошового забезпечення, на підставі Постанови №889, нараховувалась і виплачувалась позивачу щомісяця, тому, підстави вважати таку винагороду одноразовим видом грошового забезпечення відсутні.
За наведеного правового регулювання та обставин справи відповідач протиправно не включив до складу грошового забезпечення позивача, з якого нараховано компенсацію за дні невикористаної додаткової відпустки, щомісячну додаткову грошову винагороду, що передбачена Постановою №889, а суд першої інстанції дійшов хибного висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.
При апеляційному розгляді враховано висновки Верховного Суду, наведені у постановах від 16.05.2019 у справі № 826/11679/17, від 31.07.2019 у справі №826/3398/17, від 19.09.2019 у справі № 826/14564/17, від 22.10.2019 у справі №520/3505/19, від 22.10.2019 у справі № 826/2447/18, від 05.12.2019 у справі №295/5200/18, від 16.12.2019 у справі № 825/812/17, від 19.02.2020 у справі №822/2741/17, від 28.02.2020 у справі № 817/1427/17, від 14.04.2020 у справі №820/3719/18, від 07.09.2020 у справі № 620/720/20, від 23.12.2020 у справі №826/8081/16, від 29.12.2020 у справі № 240/1095/20.
Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами позивача стосовно того, що щомісячна додаткова грошова винагорода є складовими місячного грошового забезпечення військовослужбовця і повинна включатися до розрахунку грошової компенсацію за дні невикористаної додаткової відпустки.
Даний висновок також узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 26.02.2021 у справі №620/3346/19.
Щодо вимоги позивача про включення суми винагороди за безпосередню участь в АТО до суми компенсації за дні невикористаної додаткової відпустки, колегія суддів зазначає наступне.
Виплата винагороди за безпосередню участь у воєнних конфліктах, в заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації чи в антитерористичній операції (далі - винагороди за безпосередню участь в АТО), яка виплачувалась позивачу за період з травня 2017 по листопад 2017 року, встановлена постановою Кабінету Міністрів України "Деякі питання грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та поліцейських" №18 від 20.01.2016, Інструкцією про розміри і порядок виплати винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту за безпосередню участь у воєнних конфліктах, в заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації чи в антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 10.02.2016 №67 (далі - Інструкція №67).
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 20.01.2016 №18 в особливий період або під час проведення антитерористичної операції військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Генеральної прокуратури України, особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони та поліцейським за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду виплачується винагорода у розмірах, визначених керівниками відповідних державних органів за погодженням з Міністерством фінансів та Міністерством соціальної політики, у межах бюджетних призначень.
Згідно з п.1, 2 Інструкції №67 розмір винагороди військовослужбовцям за безпосередню участь у воєнних конфліктах, в заходах ЗНБО чи в АТО, інших заходах в умовах особливого періоду у граничних розмірах на місяць визначено у додатку 1 до цієї Інструкції.
Розмір винагороди визначається пропорційно дням безпосередньої участі у воєнних конфліктах, в заходах ЗНБО чи в АТО, інших заходах в умовах особливого періоду.
Винагорода виплачується пропорційно часу участі у воєнних конфліктах, в заходах ЗНБО чи в АТО, інших заходах в умовах особливого періоду, який обраховується з дня фактичного початку участі військовослужбовців у цих заходах до дня завершення такої участі, про що зазначається у відповідних наказах командирів.
Відповідно до п.4 Інструкції №67 військовослужбовці вважаються такими, що беруть безпосередню участь в заходах ЗНБО чи в АТО, якщо вони одночасно: залучені до проведення заходів ЗНБО чи в АТО; перебувають у підпорядкуванні (виконують завдання) керівництва штабу операції ОС чи штабу АТО, штабу оперативно-тактичного угруповання (крім військовослужбовців Головного управління розвідки Міністерства оборони України); перебувають у районі проведення заходів ЗНБО чи АТО.
Таким чином, виплата вказаної винагороди залежить від участі у воєнних конфліктах, у заходах ЗНБО чи в АТО, інших заходах в умовах особливого періоду та обраховується в залежності від часу такої участі, тобто не має щомісячного характеру і, відповідно не є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, який повинен враховуватись при нарахуванні інших виплат (одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за дні невідбутої відпустки, нарахуванні пенсії).
Крім того, на даний час, винагорода за безпосередню участь в АТО не віднесена до щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, передбачених додатком 15 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", яка набрала чинності з 01.03.2018, а згідно з п.2 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018, який видано відповідно до п.3 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, винагороди належать до одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку, що винагорода за участь в АТО та ООС не є постійною і не має систематичний характер, а її розмір залежить як від днів участі в АТО та ООС так і від виконаних завдань, що визначається наказом командира, вона належить до одноразових додаткових видів грошового забезпечення, а тому не повинна враховуватись при нарахуванні за дні невикористаної додаткової відпустки.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даної вимоги правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування, в цій частині, оскаржуваного судового рішення.
Щодо вимоги позивача №3 - стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, колегія суддів зазначає наступне.
Чинне законодавство передбачає обов'язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію за дні невикористаної додаткової відпустки.
Отже, компенсація за дні невикористаної додаткової відпустки належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України.
Таким чином, застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати згаданої компенсації на день виключення особи зі списків особового складу військової частини.
Указані висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, згідно з якою під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Аналогічна правова позиція міститься також в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19.
Ураховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні вимоги №3, неправильно застосував норми матеріального права, не встановив відповідних фактичних обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення та не дослідив відповідні докази.
Так, як уже було встановлено, рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2020 року по справі №240/86/20, яке набрало законної сили, визнано протиправним рішення Відповідача про відмову у нарахуванні та виплаті грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2017 рік та зобов"язано Відповідача нарахувати та виплатити таку грошову компенсацію з урахуванням інфляційних втрат та 3% річних.
Грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, ОСОБА_1 , на виконання рішення суду, розраховувалась згідно Довідки-розрахунку військової частини НОМЕР_1 , виходячи з його грошового забезпечення на день виключення зі списків особового складу частини в сумі 6444,25 грн. (посадовий оклад - 975 грн., оклад за військовим званням - 115 грн., надбавка за вислугу років - 109 грн., преміювання - 3900 грн., надбавка за виконання особливо важливих завдань - 1199 грн., надбавка за особливі умови служби - 146,25 грн.) та склала 3007,32 грн. (6444,25 грн./30 днів*14 днів), інфляційне збільшення боргу - 493,43 грн., 3% річних - 194,00 грн.. Зазначена сума компенсації була виплачена - 30 березня 2020 року (а.с.20).
Вважаючи, що при розрахунку виплаченої суми грошової компенсації Відповідачем протиправно не було враховано щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 у розмірі 3147,15 грн. та винагороду за участь в АТО/ООС у розмірі 3133,33 грн., які він отримував під час проходження військової служби, позивач звернувся до суду з позовом та просив додатково обрахувати грошову компенсацію за невикористані дні відпустки з урахуванням зазначених ним двух винагород та виплатити її з урахуванням сум уже проведеної такої виплати, та інфляційних втрат, 3% річних за період з 09.11.2017 року по день прийняття рішення.
Також, позивач просив зобов"язати Відповідача нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при його звільненні із розрахунку 411,08 грн. в день до дня ухвалення рішення в даній справі із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44. Позивач зазначав, що заявлена ним вимога включити додаткові види грошового забезпечення при розрахунку компенсації за невикористані дні відпустки не пов"язується з вимогою щодо нарахування та виплати середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку, так як суму компенсації, за рішенням суду, отримав не в день звільнення, а майже через три роки.
Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
З огляду на невиплату позивачу при звільненні компенсації за дні невідбутої частини додаткової відпустки, як уже зазначалося, рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2020 року по справі №240/86/20, яке набрало законної сили, визнано протиправним рішення Відповідача про відмову у нарахуванні та виплаті грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2017 рік та зобов"язано Відповідача нарахувати та виплатити таку грошову компенсацію із врахуванням інфляційних втрат і трьох процентів річних від суми такої грошової компенсації.
Разом з тим, як вірно було зазначено судом першої інстанції у даному рішенні, обов"язок нарахування такої компенсації з врахуванням інфляційних втрат та трьох процентів річних від її суми, є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу і який виплачував йому грошове забезпечення. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу компенсацію грошового забезпечення.
Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».
Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.
Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов'язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов'язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.
У даній правовій ситуації відповідна компенсація, на виконання вищезазначеного рішення суду, Відповідачем була нарахована та виплачена позивачеві, без врахуванням такої складової грошового забезпечення, як щомісячна грошова винагорода, що передбачена постановою КМУ №889.
Тобто, на час постановлення наведеного рішення, питання про те, які складові повинні бути використані відповідачем при обрахуванні компенсації було передчасним, оскільки у цій частині права позивача ще не були порушені. До того ж, на суму відповідної компенсації відповідно до рішення суду, Відповідачем, повинні були бути нараховані інфляційні втрати та три процента річних.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у даному випадку визначення конкретних сум грошової компенсації, відповідних інфляційних втрат та трьох процентів річних, віднесено до повноважень відповідача, тому підстави для зобов'язанням останнього здійснити виплати з визначенням позивачем конкретних сумах як самої компенсації так і з визначенням сум інфляційних втрат та трьох процентів річних - відсутні.
Водночас, відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про виплату позивачу компенсації втрати частини доходів, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовна вимога у цій частині є безпідставною, оскільки є похідною від двох попередніх вимог, з якими позивач пов"язує вказану вимогу та в задоволенні яких відмовлено.
Проте, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.
Стаття 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ (далі Закон №2050-ІІІ) визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі №2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно зі статтею 4 Закону №2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Як зазначено судом вище, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року № 21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17 та від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17.
Колегія суддів враховуючи наявність факту невиплати позивачу належно обрахованої суми грошової компенсації за дні невідбутої додаткової відпустки за 2017 рік вважає, що позивач має право на компенсацію втрати частини грошового забезпечення у зв'язку з порушенням строків виплати такої компенсації за 2017 рік.
Зазначені висновки свідчать про безпідставність зазначених вище доводів суду першої інстанції покладених в основу оскарженого рішення про відмову в задоволенні зазначеного позову.
Так, у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати позивачеві суми грошової компенсації за дні невідбутої додаткової відпустки за 2017 рік, він має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків її виплати за умови зобов'язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних сум доходів.
Подібна правова позиція уже була висловлена Верховним Судом у постанові від 04.04.2018 у справі №822/1110/16, у постанові від 20.12.2019 у справі №822/1731/16, у постанові від 13.03.2020 у справі №803/1565/17.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги в частині зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої грошової компенсації за весь час затримки виплати - з 09.11.2017 по день повної фактичної виплати компенсації.
Щодо інфляційних втрат та трьох процентів річних:
Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов'язання" статті 5 ЦК України. У цій статті визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання. Тобто, дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Така правова позиці викладена в постанові Великої палати Верховного Суду від 11.04.2018 р. у справі №758/1303/15-ц.
При виборі способу захисту порушеного права Позивача суд враховує, що обов'язок нарахувати та виплатити таку компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за 2017 рік із врахуванням інфляційних втрат і трьох процентів річних від суми такої грошової компенсації віднесено до повноважень самого Відповідача, а зазначені в позові вимоги про зобов'язання врахування інфляційних втрат і трьох процентів річних та стягнення таких коштів є самостійними способами судового захисту прав позивача.
Таким чином, порушене право Позивача підлягає судовому захисту шляхом визнання протиправним рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ) про не врахування при виплаті грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2017 рік щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою КМУ від 22.09.2010 року №889 та зобов"язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити зазначену грошову компенсацію з врахуванням при обрахунку сум щомісячної грошової винагороди за період з 09.11.2017 року по день повної фактичної виплати компенсації - інфляційних втрат і трьох процентів річних від суми такої грошової компенсації;
збов"язання ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену п.12 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за період з 09.11.2017 року по день повної фактичної виплати компенсації із одночасним утриманням сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44.
У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на викладені обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити дії скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправним рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ) про не врахування при виплаті грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2017 рік, щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою КМУ від 22.09.2010 року №889 та зобов"язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 зазначену грошову компенсацію з врахуванням при обрахунку сум щомісячної грошової винагороди за період з 09.11.2017 року по день повної фактичної виплати компенсації з нарахуванням та виплатою інфляційних втрат і трьох процентів річних від суми такої грошової компенсації;
зобов"язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (в/ч НОМЕР_1 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену п.12 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за період з 09.11.2017 року по день повної фактичної виплати компенсації із одночасним утриманням сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44.
В решті позовних вимог - відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Капустинський М.М.
Судді Смілянець Е. С. Сапальова Т.В.