Справа № 640/15424/20 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Мазур А.С.
Суддя-доповідач - Мельничук В.П.
11 березня 2021 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого-судді: Мельничука В.П.
суддів: Лічевецького І.О., Оксененка О.М.,
при секретарі: Черніченко К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, згідно з ст. 229 КАС України, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого органу міста Києва Кравця Вадима Валентиновича, треті особи: Державне підприємство "Сетам", ОСОБА_2 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Приватного виконавця виконавчого органу Кравця Вадима Валентиновича, треті особи: ОСОБА_2 , Державне підприємство "Сетам" про визнання протиправною та скасування оцінки майна житлової квартири АДРЕСА_1 .
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що на виконанні у Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Кравця Вадима Валентиновича перебуває виконавчий напис Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Михайленка С.А. № 340 від 13.03.2019 про стягнення зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошових коштів за договором позики у розмірі 455 600, 00 грн. Зазначено, що 18.06.2020 Позивач отримав повідомлення від ЮК "Кравець та партнери" про призначення електронних торгів із продажу квартири, яка належить Позивачу на праві приватної власності. У той же час, Позивача не було повідомлено про проведення опису та арешту майна боржника, про призначення суб'єкта оціночної діяльності. Так, зокрема, згідно вимог п. 50 Національного стандарту № 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав" проведенню незалежної оцінки майна передує підготовчий етап - ознайомлення з об'єктом оцінки. У той же час, обстеження вищевказаного житла не відбулося, що є порушенням порядку проведення оцінки нерухомого майна.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2020 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Апеляційна скарга мотивована доводами, які аналогічні, викладеним у позовній заяві та стосується того, що в межах спірних правовідносин мало місце порушення порядку проведення оцінки нерухомого майна.
Крім того, вказано, що судом першої інстанції ухвалено спірне рішення без повного і всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі.
11 березня 2021 року представником Позивача подано клопотання про відкладення розгляду справи, в якому просив, з урахуванням участі в інших судових засіданнях, відкласти, призначене судове засідання, на іншу дату та час.
Колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду справи, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. ч. 4, 7 ст. 287 КАС України, адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі.
Суд апеляційної інстанції розглядає справу у десятиденний строк після закінчення строку на апеляційне оскарження з повідомленням учасників справи.
Отже, законодавцем визначено скорочений термін розгляду даної категорії справ.
Крім того, явка сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалась, усі учасники справи скористались своїми правами для подачі відзиву, додаткових пояснень по справі, у зв'язку з чим, в силу приписів ч. 2 ст. 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, у зв'язку з чим, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу на підставі наявних у ній доказів, без сторін.
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 09.02.2029 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладеного договір позики грошових коштів на суму 455 600 грн, що еквівалентно 16 570 дол. США за курсом АТ КБ "Приватбанк".
Згідно п. 4 договору позичальник зобов'язується повернути позикодавцю грошові кошти у сумі 16 570 дол. США не пізніше 20.02.2019.
13 березня 2019 у зв'язку із неповерненням грошових коштів, Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленко С.А. видано виконавчий напис № 340, яким стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 455 600, 00 гривень.
30 травня 2019 на підставі заяви ОСОБА_2 , Приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Кравцем В.В. винесено постанови про відкриття виконавчого провадження № ВП 59241278 та про стягнення з боржника основної винагороди.
30 травня 2019 Приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Кравцем В.В. винесено постанови про арешт коштів боржника та про арешт майна боржника.
06 вересня 2019 Приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Кравцем В.В. винесено постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника, а саме: на квартиру АДРЕСА_1 , що знаходиться на 6 поверсі, загальною площею 90, 80 кв.м., і складається із трьох житлових кімнат.
07 травня 2020 Приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Кравцем В.В. винесено постанову про призначення суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні, якою зобов'язано провести оцінку майна боржника- квартиру АДРЕСА_1 , що знаходиться на 6 поверсі, загальною площею 90, 80 кв.м., і складається із трьох житлових кімнат.
08 травня 2020 проведено оцінку майна, за результатами якої Товариством з обмеженою відповідальністю "Експерт-Альянс" складено звіт незалежної оцінки та розраховано оціночну вартість житла у сумі 1 855 500, 00 гривень.
Вважаючи результати оцінки протиправними, а оцінку такою, що проведена із суттєвими порушеннями, без візуального обстеження житлового приміщення, Позивач звернувся із даним адміністративним позовом до адміністративного суду.
Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що звіт про оцінку майна не створює жодних правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна, а лише відображає та підтверджує зроблені суб'єктом оціночної діяльності суб'єктом господарювання висновки та його дії стосовно реалізації своєї практичної діяльності з визначених питань, що унеможливлює здійснення судового розгляду справ у спорах про визнання такого звіту недійсним, що відповідає висновкам, викладеним у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 914/881/17.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та при розгляді апеляційної скарги вказує на наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з Відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Частиною 1 статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За змістом статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VIII), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Статтею 57 Закону № 1404-VIII передбачено, що визначення вартості майна боржника здійснюється за взаємною згодою сторонами виконавчого провадження.
У разі якщо сторони виконавчого провадження, а також заставодержатель у 10-денний строк з дня винесення виконавцем постанови про арешт майна боржника не досягли згоди щодо вартості майна та письмово не повідомили виконавця про визначену ними вартість майна, виконавець самостійно визначає вартість майна боржника.
Звіт про оцінку майна має бути складений не раніше дати винесення постанови про арешт такого майна.
У разі якщо сторони виконавчого провадження не дійшли згоди щодо визначення вартості майна, визначення вартості майна боржника здійснюється виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна.
Для проведення оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден виконавець залучає суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання.
У разі якщо визначити вартість майна (окремих предметів) складно, виконавець має право залучити суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для проведення оцінки майна.
Виконавець повідомляє про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам не пізніше наступного робочого дня після дня визначення вартості чи отримання звіту про оцінку. У разі якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки майна, вони мають право оскаржити їх у судовому порядку в 10-денний строк з дня отримання відповідного повідомлення. Сторона вважається ознайомленою з результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна, якщо їй надіслано повідомлення про результати визначення вартості чи оцінки майна за адресою, зазначеною у виконавчому документі, або за місцем фактичного проживання чи перебування такої сторони, достовірно встановленим виконавцем.
Звіт про оцінку майна у виконавчому провадженні є дійсним протягом шести місяців з дня його підписання суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання. Після закінчення цього строку оцінка майна проводиться повторно.
Якщо строк дійсності звіту про оцінку майна закінчився після передачі майна на реалізацію, повторна оцінка такого майна не проводиться.
Приписами частини 1 статті 20 Закону № 1404-VIII передбачено, що для з'ясування та роз'яснення питань, що виникають під час здійснення виконавчого провадження і потребують спеціальних знань, виконавець виносить постанову про залучення експерта або спеціаліста (кількох експертів або спеціалістів), а для проведення оцінки майна - суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання.
Відповідно до статті 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" (далі - Закон № 2658-III) процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. Вимоги до звітів про оцінку майна та актів оцінки майна встановлюються відповідно до статті 12 цього Закону.
Частиною 1 статті 12 Закону № 2658-III встановлено, що звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.
За змістом статті 3 Закону № 2658-III оцінка майна - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 № 1440 "Про затвердження Національного стандарту № 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав" регламентовано: проведенню незалежної оцінки майна передує підготовчий етап, на якому здійснюється: ознайомлення з об'єктом оцінки, характерними умовами угоди, для укладення якої проводиться оцінка; визначення бази оцінки; подання замовнику пропозицій стосовно істотних умов договору на проведення оцінки (пункт 50).
Пунктами 15, 16 Національного стандарту № 1 регламентовано, що методи проведення оцінки, що застосовуються під час визначення ринкової вартості об'єкта оцінки у разі використання порівняльного підходу, та повинні ґрунтуватись на результатах аналізу цін продажу (пропонування) на подібне майно.
Незалежна оцінка майна проводиться у такій послідовності: укладення договору на проведення оцінки; ознайомлення з об'єктом оцінки, збирання та оброблення вихідних даних та іншої інформації, необхідної для проведення оцінки; ідентифікація об'єкта оцінки та пов'язаних з ним прав, аналіз можливих обмежень та застережень, які можуть супроводжувати процедуру проведення оцінки та використання її результатів; вибір необхідних методичних підходів, методів та оціночних процедур, що найбільш повно відповідають меті оцінки та обраній базі, визначеним у договорі на проведення оцінки, та їх застосування; узгодження результатів оцінки, отриманих із застосуванням різних методичних підходів; складання звіту про оцінку майна та висновку про вартість об'єкта оцінки на дату оцінки; доопрацювання (актуалізація) звіту та висновку про вартість об'єкта оцінки на нову дату (у разі потреби) (пункт 51).
Так, даний адміністративний позов було обґрунтовано, зокрема, відсутністю необхідних вихідних даних для об'єктивної оцінки, оскільки суб'єкт оціночної діяльності не мав доступу до житлового приміщення.
Водночас, зі змісту звіту слідує, що основним підходом до визначення ринкової вартості майна визначено порівняльний підхід, який ґрунтується на аналізі цін продажу (пропозиції) ідентичних або аналогічних оцінюваному майну та доходний підхід, який базується на прогнозуванні валового доходу на основі результатів аналізу зібраної інформації про оренду подібного нерухомого майна. Так, для визначенні вартості майна, оцінювач використовував інформацію на ринку інформації щодо оренди і продажу подібних приміщень, доступу до вказаного приміщення експерт не мав, стан квартири і кімнат оцінив, як задовільний.
Окрім того, на основі вказаних методів, оцінювач сформував діапазон цін на ринку оренди квартир, а саме: 1 574 500,00 грн. за доходним методом та 1 865 500,00 грн. за порівняльним методом.
У зв'язку із невеликою розбіжністю між доходним та порівняльним підходом, житло було оцінено за величиною ринкової вартості у сумі 1 855 500, 00 гривень.
Відповідно до п. 52 Національного стандарту № 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав" оцінювач самостійно здійснює пошук інформаційних джерел (за винятком документів, надання яких повинен забезпечити замовник оцінки згідно з договором), їх аналіз та виклад обґрунтованих висновків. При цьому оцінювач повинен проаналізувати всі інформаційні джерела, пов'язані з об'єктом оцінки, тенденції на ринку подібного майна, інформацію про угоди щодо подібного майна, які використовуються у разі застосування порівняльного підходу, та іншу істотну інформацію. У разі неповноти зазначеної інформації або відсутності її взагалі у звіті про оцінку майна зазначається негативний вплив цього факту на результати оцінки.
За змістом статей 12, 33 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" від 12 липня 2001 року № 2658-III звіт про оцінку майна не створює жодних правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна, а лише відображає та підтверджує зроблені суб'єктом оціночної діяльності суб'єктом господарювання висновки та його дії стосовно реалізації своєї практичної діяльності з визначених питань, що унеможливлює здійснення судового розгляду справ у спорах про визнання такого звіту недійсним, що відповідає висновкам викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 914/881/17.
Водночас, у випадку, коли учасник виконавчого провадження не погоджується зі звітом суб'єкта оціночної діяльності про оцінку майна, вказаний звіт підлягає оскарженню в порядку, передбаченому статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки визначення оцінки нерухомого майна, що підлягає продажу в процесі примусового виконання судового рішення, є процесуальною дією, яка вчиняється державним виконавцем у відповідності до вимог статті 57 Закону України "Про виконавче провадження".
Суд першої інстанції при розгляді даної справи обґрунтовано прийшов до висновку, що Позивач не надав доказів, які б свідчили про наявність порушень у діях Відповідача та/або встановлення дійсної, такої, що відрізняється від вказаної у звіті, вартості майна. Не надано таких доказів Позивачем і під час апеляційного розгляду справи.
Разом з тим, колегія суддів вказує на те, що приписами Закону № 1404-VIII виконавець не наділений повноваженнями ставити під сумнів об'єктивність проведеної оцінки, або ж проводити оцінку нерухомого майна на власний розсуд, а зобов'язаний лише залучати експерта до участі у виконавчому провадженні та повідомляти сторонам результати визначення вартості майна. У своїй діяльності суб'єкт оціночної діяльності є самостійним, а тому виконавець жодним чином не може впливати на порядок проведення оцінки майна.
Позивачем в апеляційній скарзі вказано, що він перебуває у зареєстрованому шлюбі зі ОСОБА_3 , а квартира, яка була передана на реалізацію належить йому на підставі договору купівлі-продажу від 03.06.2005 року, а тому є спільною сумісною власністю, та фактично Позивач володіє 1/2 частиною квартири, та незважаючи на це Приватним виконавцем не було виділено частку боржника, а передано на реалізацію всю квартиру. До того ж, як вбачається з інформації, наданої Голосіївською районною у місті Києві державною адміністрацією, у квартирі зареєстровані та проживають малолітні діти ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Таким чином, на переконання Позивача, незаконна передача на реалізацію спірної квартири порушує права та інтереси іншого співвласника та малолітніх дітей, що судом першої інстанції враховано не було.
Оцінюючи обґрунтованість наведених вище доводів Позивача, колегія суддів зазначає про їх безпідставність з огляду на те, що вони не стосуються предмету даного спору, в межах якого оскаржується оцінка майна житлової квартири АДРЕСА_1 , та жодним чином не свідчать про наявність підстав для визнання протиправною та скасування такої оцінки.
Крім того, апеляційна скарга Позивача не містить обґрунтованих посилань на те, що саме було порушено експертом при складанні оскаржуваного звіту.
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд першої інстанції правомірно застосовував позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
За наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, та зазначає, що доводи апеляційної скарги не знайшли своє підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
Положеннями ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши доводи ОСОБА_1 , викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 229, 241, 242, 243, 271, 272, 287, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 грудня 2020 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий-суддя: В.П. Мельничук
Судді: І.О. Лічевецький
О.М. Оксененко