Справа № 640/9192/19 Суддя (судді) першої інстанції: Скочок Т.О.
10 березня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Глущенко Я.Б.,
суддів Пилипенко О.Є., Черпіцької Л.Т.,
секретаря Ткаченка В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, за апеляційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 серпня 2020 року, -
У травні 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся у суд з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 07 червня 2016 року №18682-13, №18680-13, №18681-13 та від 28 липня 2016 року №19178-13 і №19177-13.
Позовні вимоги мотивує тим, що рішення про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на 2015 рік прийнято місцевою радою у 2015 році, а тому такий податок повинен застосуватися не раніше 2016 року.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 серпня 2020 року позов задоволено.
Не погоджуючись із рішенням суду, Головне управління Державної податкової служби у місті Києві подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що за даними, наявними у контролюючого органа, позивачу належить нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, яке розташоване у місті Києві. Враховуючи положення Податкового кодексу України, позивач зобов'язаний сплачувати відповідний податок у визначеному органом місцевого самоврядування розмірі.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач наголошує, що рішення місцевого суду є законним та обґрунтованим. Згідно положень Податкового кодексу України рішення органу місцевого самоврядування, яким визначено місцевий податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, прийнято у січня 2015 року, а тому підлягає застосуванню із наступного, 2016 року.
В апеляційній скарзі Головне управління Державної податкової служби у місті Києві заявило клопотання про заміну відповідача правонаступником.
За приписами статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.
Відповідно до постанов Кабінета Міністрів України «Про затвердження положення про Державну податкову службу України та Державну митну службу України» від 06 березня 2019 року №227, «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» від 19 червня 2019 року №537 та розпорядження від 21 серпня 2019 року №682-р, Головне управління Державної податкової служби у місті Києві почало діяльність як орган виконавчої влади та є правонаступником Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві.
Отже, клопотання про заміну відповідача у справі Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві його правонаступником - Головним управлінням Державної податкової служби у місті Києві (далі - відповідач, ГУ ДПС у м. Києві), підлягає задоволенню.
Розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження на підставі пункта 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін, з таких підстав.
Судом установлено, що позивач є власником нерухомого майна (нежитлових приміщень, житлової нерухомості - квартир), які розташовані у місті Києві.
Рішенням Київської міської ради від 28 січня 2015 року №58/923 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629» встановлено на території міста Києва податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та затверджено Положення про зазначений податок.
07 червня 2016 року ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві прийняла податкові повідомлення-рішення форми Ф:
- №18682-13, яким визначила позивачу суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік у розмірі 800,07 грн.;
- №18680-13, яким визначила позивачу суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік у розмірі 810,12 грн.;
- №8681-13, яким визначила позивачу суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік у розмірі 2275,22 грн.
Окрім того, 28 липня 2016 року ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві на аналогічних правових підставах прийняла податкові повідомлення-рішення за №19178-13 і №19177-13, якими визначила позивачу до сплати податкові зобов'язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік у розмірах 10853,59 грн. та 1356,85 грн., відповідно.
Уважаючи такі рішення протиправними, позивач звернувся з позовом до суду.
Постановляючи рішення про задоволення позову, місцевий суд виходив з того, що застосування контролюючим органом положень статті 266 Податкового кодексу України з метою оподаткування податком на майно, відмінне від земельної ділянки, на підставі рішення Київської міської ради від 28 січня 2015 року не може мати місце у 2015 році, з урахуванням норми підпункта 12.3.4 пункта 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів приходить до наступного.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, врегульовує Податковий кодекс України (далі - ПК України).
01 січня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким шляхом викладення в новій редакції статті 266 ПК України було введено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Відповідно до пункту 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом а перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Отже, встановлення податку на майно, зокрема в частині податку на майно, відмінне від земельної ділянки, є безумовним обов'язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.
Статтею 4 ПК України визначено основні засади податкового законодавства України.
Одним із принципів податкового законодавства України є принцип стабільності, відповідно до якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.
Відповідно до статті 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.
До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Статтею 265 ПК України встановлено, що податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.
Відповідно до підпункта 266.2.1 пункта 266.2 статті 266 ПК України, об'єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.
Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (підпункт 266.1.1 пункт 266.1 статті 261 ПК України ).
Відповідно до положень підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України, базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Відповідно до пункту 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом а перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Отже, встановлення податку на майно, зокрема в частині податку на майно, відмінне від земельної ділянки, є безумовним обов'язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.
Підпункт 12.3.4 пункта 12.3 статті 12 ПК України імперативно врегульовує порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків.
Так, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Підпунктом 12.3.5 цього пункта встановлено спеціальні правові наслідки невиконання місцевої радою свого обов'язку щодо встановлення місцевих податків. Так, у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.
Зі змісту наведеної норми вбачається, що справляння невстановленого обов'язкового місцевого податку в розмірі мінімальної ставки застосовується у разі якщо відповідне рішення місцевої ради (рішення про встановлення місцевих податків та зборів, передбачене підпунктом 12.3.4 пункта 12.3 статті 12 ПК України) не було прийнято.
Отже, для застосування наслідків, передбачених підпунктом 12.3.5 пункта 12.3 статті 12 ПК України, повинна мати місце протиправна бездіяльність місцевої ради щодо неприйняття обов'язкового рішення про встановлення місцевого податку.
Відповідна бездіяльність може виникнути лише після того, як сплинуть строки, протягом яких місцева рада має прийняти рішення про встановлення обов'язкового для справляння місцевого податку.
Таким чином, висновок щодо прийняття місцевою радою рішення про встановлення місцевого податку можна зробити тільки після закінчення бюджетного періоду, протягом якого мало бути реалізоване відповідне повноваження. І лише з наступного бюджетного періоду контролюючі органи на підставі підпункта 12.3.5 пункта 12.3 статті 12 ПК можуть розпочати справляння місцевого податку, який місцева рада повинна була встановити згідно з пунктом 10.2 статті 10 ПК України, але не встановила.
Відповідно, якщо протягом 2015 року місцеві ради не приймають рішення про встановлення податка на нерухоме майно, відмінне від земельно ділянки, то виключно з 2016 року (тобто з початку планового періоду) можуть застосовуватися норми підпункта 12.3.5 пункта 12.3 статті 12 ПК України.
У даному випадку із запровадженням податка на майно, відмінне від земельної ділянки, на 2015 рік відповідні норми Закону № 71-VIII набрали чинності з 01 січня 2015 року.
Відтак, незалежно від прийняття або неприйняття відповідного рішення місцевою радою у 2015 році податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, міг справлятися не раніше 2016 року, що вірно було враховано місцевим судом під час розгляду справи.
Виходячи із системного аналізу вищевказаних норм права, колегія суддів уважає, що у контролюючого органу були відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, оскільки запроваджені Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» зобов'язання щодо сплати податка на майно, відмінне від земельної ділянки, виникають у платників податків лише після 01 січня 2016 року.
Такий висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 15 травня 2018 року у справі №8803/1431/17, від 02 жовтня 2018 року у справі №822/2151/16 та від 29 березня 2019 року у справі №158/41/17.
У спірних правовідносинах колегія суддів також застосовує рішення Європейського суду з прав людини у справах Серков проти України (заява №39766/05), Щокін проти України (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.
Цими рішеннями було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.
Отже, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, колегія суддів дійшла висновку про протиправність визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік.
Доводи апеляційної скарги наведеного не спростовують.
Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до пункта 1 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції судове рішення ухвалено з дотриманням норм чинного матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні.
Керуючись статтями 33, 34, 243, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 серпня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Я.Б. Глущенко
Судді О.Є. Пилипенко
Л.Т. Черпіцька