Справа № 640/11875/19 Суддя (судді) першої інстанції: Аверкова В.В.
10 березня 2021 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Земляної Г.В.
суддів: Парінова А.Б., Собківа Я.М.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 листопада 2019року
у справі №640/11875/19
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції у м. Києві
про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі,
стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу
У серпні 2019 року до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції у місті Києві (надалі-відповідач, ГУ Нацполіції), в якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ ГУ Нацполіції від 15 травна 2019 року №344 про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з посади дільничого офіцера поліції;
- визнати протиправним та скасувати наказ ГУ Нацполіції від 29 травня 2019 року №518 о/с про звільнення позивача з посади дільничого офіцера поліції;
- поновити позивача на посаді дільничого офіцера поліції;
- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 29 травня 2019 року по дату поновлення на посаді.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що останнього неправомірно звільнено зі служби у ГУ Нацполіції, оскільки визначаючи вид стягнення керівник не врахував характеру проступку та обставини за яких він був вчинений, зокрема те, що автомобіль був зупинений працівниками патрульної поліції без наявності підстав визначених в статті 35 Закону України "Про Національну поліцію". Також зазначено, що в діях позивача відсутній склад дисциплінарного проступку, службове розслідування проведено поверхнево, без врахування всіх обставин. На думку позивача наказ ГУ Нацполіції від 29 травня 2019 року №518 о/с про звільнення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 листопада 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу від 15 травня 2019 року №344 - залишено без розгляду.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 листопада 2019 року в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням щодо відмови у задоволенні позовних вимог, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва 20 листопада 2019 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення. Свої вимоги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції взято до уваги докази подані відповідачем: які не були належним чином засвідчені; подані до суду з порушенням строків; не були надіслані позивачу. З огляду на зазначене апелянт вважає, що подані відповідачем докази не могли бути прийняті судом першої інстанції та бути покладеними в основу рішення суду. Апелянт вважає, що суд першої інстанції не правомірно поклав основу наказ ГУ Нацполіції від 15 травна 2019 року №344 про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з посади дільничого офіцера поліції.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2020 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду.
На адресу апеляційного суду 11 лютого 2020 року від позивача надійшло клопотання про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили рішенням суду по справі №640/11875/19 в частині позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування наказу від 15 травня 2019 року №344 про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2020 року зупинено апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 листопада 2019 року по справі №640/11875/19 щодо відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасувати наказ ГУ Нацполіції від 29 травня 2019 року №518 о/с про звільнення позивача з посади дільничного офіцера поліції та поновлення позивача на посаді дільничного офіцера поліції - до набрання законної сили рішенням суду по справі №640/11875/19 в частині позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування наказу від 15 травня 2019 року №344.
Зі змісту Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 травня 2020 року в частині позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування наказу від 15 травня 2019 року № 344 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2020 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 травня 2020 року - без змін.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2021 року поновлено провадження у справі та призначено до розгляду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 листопада 2019 року по справі №640/11875/19 на 10 березня 2021 року.
В судове засідання 10 березня 2021 року представники позивача та відповідач не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи були належним чином повідомлені, про причини неявки суду не повідомили.
Частиною 4 статті 229 КАС України встановлено, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
За таких обставин колегія суддів, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до положень статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду слід залишити без змін, з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що з позивач з 24 травня 2012 року проходив службу в органах внутрішніх справ, з 07 листопада 2015 року проходив службу в Національній поліції України та з 13 листопада 2017 на посаді дільничого офіцера (з обслуговування житлового масиву «Біличі») Святошинського управління поліції.
Відповідно до наказу ГУ Нацполіції від 15 травня 2019 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності капітанів поліції ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та рядового поліції ОСОБА_1 » №344 за вчинення дисциплінарного проступку, який виразився у порушенні підпунктів 1, 2, 3, 6, 7 та 11 частини 3 статті 1 розділу І Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15.03.2018 №2337-VIII, пункту 1 частини 1 та частини 3 статті 18 Закону України «Про Національну поліцію», пункту 3 розділу IV Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 09 листопада 2016 року №1179, Присяги працівника поліції, що негативно вплинуло на імідж та репутацію Національної поліції України, а також підриву довіри населення до поліцейських позивача звільнено зі служби в поліції.
Наказом ГУ Нацполіції від 29 травня 2019 року "Щодо особового складу" №518 о/с відповідно до Закону України "Про Національну поліцію" за пунктом 6 (у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення частини 1 статті 77) звільнено зі служби в поліції рядового поліції ОСОБА_1 , дільничого офіцера поліції сектору превенції відділу поліції №1 (з обслуговування житлового масиву "Біличі") Святошинського управління поліції, 29 травня 2019 року. Підставою зазначено - наказ Головного управління від 15 травня 2019 року №344.
Позивач, вважаючи, що наказ від 29 травня 2019 року "Щодо особового складу" №518 о/с є протиправним та таким, що прийнятий з порушенням вимог чинного законодавства, звернувся з даним позовом до суду.
Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що під час розслідування встановлено порушення позивачем підпунктів 1, 2, 3, 6, 7 та 11 частини 3 статті 1 розділу І Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15.03.2018 №2337-VIII, пункту 1 частини 1 та частини 3 статті 18 Закону України "Про Національну поліцію", пункту 3 розділу IV Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 09 листопада 2016 року №1179, Присяги працівника поліції, що негативно вплинуло на імідж та репутацію Національної поліції України, а також підриву довіри населення до поліцейський. Зазначений наказ винесено в межах повноважень та у відповідності до вимог законодавства.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року №580-VІІІ (надалі - Закон №580-VІІІ).
Відповідно до статті першої Закону №580-VІІІ Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.
За приписами частини 1 статті 18 Закону №580-VІІІ поліцейський зобов'язаний, зокрема, неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва.
Відповідно до пункту 1 розділу II Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України 09.11.2016 № 1179 під час виконання службових обов'язків поліцейський, зокрема, повинен: неухильно дотримуватися положень Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов'язки, діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що визначені Конституцією, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, міжнародними договорами України, а також цими Правилами.
Статтею 19 Закону №580-VІІІ встановлено, що у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону. Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 77 Закону №580-VІІІ поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.
Пунктом 4 розділу ХІ Закону №580-VІІІ встановлено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом, акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
До затвердження відповідним законом Дисциплінарного статуту Національної поліції України підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності визначаються Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, затвердженим Законом України від 22.02.2006 року №3460-IV (далі - Дисциплінарний статут), який визначає сутність службової дисципліни, обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів Національної поліції України стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень.
Статтею 1 Дисциплінарного статуту визначено, що службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.
Службова дисципліна в органах внутрішніх справ досягається: створенням належних умов проходження служби особами рядового і начальницького складу; набуттям високого рівня професіоналізму; забезпеченням гласності та об'єктивності під час проведення оцінки результатів службової діяльності; дотриманням законності і статутного порядку; повсякденною вимогливістю начальників до підлеглих, постійною турботою про них, виявленням поваги до їх особистої гідності; вихованням в осіб рядового і начальницького складу високих моральних і ділових якостей; забезпеченням соціальної справедливості та високого рівня соціально-правового захисту; умілим поєднанням і правильним застосуванням заходів переконання, примусу, дисциплінарного та громадського впливу; належним виконанням умов контракту про проходження служби.
Підставою для притягнення поліцейського до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку - невиконання чи неналежне виконання ним службової дисципліни (ст.2 Дисциплінарного статуту).
Відповідно до статті 3 Дисциплінарного статуту начальник - особа начальницького складу, яка має право віддавати накази та розпорядження, застосовувати заохочення і накладати дисциплінарні стягнення або порушувати клопотання про це перед старшим прямим начальником. Начальники, яким особи рядового і начальницького складу підпорядковані по службі хоча б тимчасово, якщо про це оголошено наказом, вважаються прямими. Найближчий до підлеглого прямий начальник є його безпосереднім начальником.
Начальники в межах наданих їм повноважень можуть видавати накази, які є обов'язковими для виконання.
Згідно зі статтею 4 Дисциплінарного статуту наказ є формою реалізації службових повноважень особи начальницького складу, згідно з якими визначаються мета і предмет завдання, строк його виконання та відповідальна особа, якій належить його виконати. Накази можуть даватись як в усній, так і в письмовій формі. У разі одержання наказу від старшого прямого начальника підлеглий зобов'язаний виконати його та повідомити про це свого безпосереднього начальника. Скасувати наказ має право тільки начальник, який видав відповідний наказ, або старший прямий начальник.
Накази повинні бути законними, зрозумілими і виконуватися беззаперечно, точно та у визначений строк. У разі одержання наказу, який суперечить закону, підлеглий не повинен виконувати його, про що повинен негайно поінформувати начальника, який віддав наказ, а в разі підтвердження цього наказу - письмово поінформувати старшого прямого начальника.
Віддання і виконання наказу, який суперечить закону, або невиконання правомірного наказу тягне відповідальність, передбачену цим Статутом та іншими законодавчими актами.
Згідно з статтею 5 Дисциплінарного статуту встановлено, що за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом. Особи рядового і начальницького складу, яких в установленому законодавством порядку притягнуто до адміністративної, кримінальної або матеріальної відповідальності, водночас можуть нести і дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.
Статтею 7 Дисциплінарного статуту передбачено, що службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників; захищати і охороняти від протиправних посягань життя, здоров'я, права та свободи громадян, власність, довкілля, інтереси суспільства і держави; поважати людську гідність, виявляти турботу про громадян і бути готовим у будь-який час надати їм допомогу; дотримуватися норм професійної та службової етики; берегти державну таємницю; у службовій діяльності бути чесною, об'єктивною і незалежною від будь-якого впливу громадян, їх об'єднань та інших юридичних осіб; стійко переносити всі труднощі та обмеження, пов'язані зі службою; постійно підвищувати свій професійний та культурний рівень; сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу, вітання та етикету; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють; берегти та підтримувати в належному стані передані їй в користування вогнепальну зброю, спеціальні засоби, майно і техніку. У разі виявлення порушень законодавства, зловживань чи інших правопорушень у службовій діяльності особа рядового або начальницького складу повинна вжити заходів щодо припинення цих порушень та доповісти про це безпосередньому або старшому прямому начальникові.
Відповідно до статті 14 Дисциплінарного статуту з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування.
Службове розслідування в органах внутрішніх справ - це комплекс заходів, які здійснюються в межах відомчої компетенції з метою уточнення причин та умов, що сприяли вчиненню дисциплінарного проступку, встановлення ступеня вини особи, яка його вчинила.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, що підставою для звільнення позивача слугувало проведення відповідачем службового розслідування «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності капітанів поліції ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та рядового поліції ОСОБА_1 », за результатом якого складено Наказ від 15 травня 2019 року за №344 за вчинення дисциплінарного проступку, який виразився у порушенні підпунктів 1, 2, 3, 6, 7 та 11 частини 3 статті 1 розділу І Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15.03.2018 №2337-VIII, пункту 1 частини 1 та частини 3 статті 18 Закону України «Про Національну поліцію», пункту 3 розділу IV Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 09 листопада 2016 року №1179, Присяги працівника поліції, що негативно вплинуло на імідж та репутацію Національної поліції України, а також підриву довіри населення до поліцейських позивача звільнено зі служби в поліції
Не погоджуючись з наказом ГУ Нацполіції від 15 травна 2019 року №344 про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з посади дільничого офіцера поліції позивачем подано суду позовну заяву.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 листопада 2019 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2020 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 травня 2020 року - без змін.
Так, Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 листопада 2019 року встановлено, що зі змісту висновку службового розслідування вбачається, що 13 квітня 2019 року о 01:05 год. автопатрулем "Рубін-0903" Управління патрульної поліції у м. Києві по вул. Генерала Тупікова, 29 у м. Києві зупинено автомобіль CHEVROLET AVEO, номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням Позивача.
Під час перевірки документів встановлено, що ОСОБА_4 перебуває з ознаками алкогольного сп'яніння (відчувався запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови та координації рухів); від проходження медичного огляду відмовився у присутності свідків; повідомив, що він не водій авто, автомобіль не його; за порушення вимог п. 2.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 відносно Позивача складено протокол № 177222 про адміністративне правопорушення; свідками підтверджено відмову Позивача пройти освідування з метою встановлення стану сп'яніння, наявність ознак сп'яніння та той факт, що ОСОБА_1 постійно стверджував, що не керував автомобілем.
У відповідності до ч. 4 статті 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Колегія суддів звертає увагу, що рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 листопада 2019 року, яке набрало законної сили встановлено, що під час прийняття наказу ГУ Нацполіції від 15 травня 2019 року № 344 про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, а тому позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування наказу в частині притягнення Позивача до відповідальності задоволенню не підлягають.
Згідно з приписами розділу VІ та VІІ Порядку проведення службових розслідувань у Національній поліції у разі якщо за результатами розгляду матеріалів службового розслідування (справи) дисциплінарна комісія встановить наявність у діях (бездіяльності) поліцейського дисциплінарного проступку, керівнику, який призначив службове розслідування, вносяться пропозиції щодо накладення на поліцейського дисциплінарного стягнення.
Висновок службового розслідування затверджує керівник, який його призначив, або особа, яка виконує обов'язки керівника.
Застосування до поліцейського, винного в учиненні дисциплінарного проступку, дисциплінарних стягнень та їх виконання здійснюються з урахуванням вимог статей 19-22 Дисциплінарного статуту Національної поліції України.
Згідно статті 21 Дисциплінарного статуту, дисциплінарне стягнення застосовується не пізніше одного місяця з дня виявлення дисциплінарного проступку і не пізніше шести місяців з дня його вчинення шляхом видання дисциплінарного наказу.
Перебування поліцейського на лікарняному (у період тимчасової непрацездатності) чи у відпустці не перешкоджає застосуванню до нього дисциплінарного стягнення.
Статтею 22 Дисциплінарного статуту передбачено, що дисциплінарне стягнення виконується негайно, але не пізніше місяця з дня його застосування, не враховуючи часу перебування поліцейського у відпустці, відрядженні або на лікарняному (у період тимчасової непрацездатності). Після закінчення зазначеного строку дисциплінарне стягнення не виконується.
Дисциплінарні стягнення у виді звільнення з посади та звільнення із служби в поліції, застосовані до поліцейського, який перебуває у відпустці чи на лікарняному (у період тимчасової непрацездатності), виконуються (реалізуються) після його прибуття до місця проходження служби.
За відсутності на службі без поважних причин поліцейського, до якого застосовано дисциплінарне стягнення у виді звільнення з посади чи звільнення із служби в поліції, таке дисциплінарне стягнення виконується, а витяги з наказів про застосування та виконання дисциплінарного стягнення надсилаються рекомендованим листом з повідомленням на адресу місця проживання поліцейського, що зазначена в його особовій справі. У такому разі днем ознайомлення поліцейського із зазначеними наказами є дата, зазначена в поштовому повідомленні про вручення їх поліцейському, до якого застосовано дисциплінарне стягнення, або повнолітньому члену сім'ї такого поліцейського.
Підстави звільнення зі служби в поліції визначені частиною першою статті 77 Закону України "Про Національну поліцію", відповідно до якої поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, зокрема у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України (пункт 6).
З аналізу наведених вище норм слідує, що підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарного проступку є повне доведення вини особи в ході службового розслідування, метою якого є з'ясування обставин вчинення дисциплінарного порушення, уточнення ступеня вини особи.
У цьому контексті слід звернути увагу на те, що за етимологічним значенням дискредитація (від французького слова discrediter - підривати довіру) - це підрив довіри когось, приниження чиєїсь гідності, авторитету, що тісно пов'язані з морально-етичними нормами.
Вчинки, що дискредитують працівників органів внутрішніх справ та, власне, органи поліції, пов'язані насамперед із низкою моральних вимог, які пред'являються до них під час здійснення службових функцій та у повсякденному житті.
Отже, дискредитація звання рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за своєю суттю полягає у вчиненні такого проступку, що підриває довіру та авторитет органів внутрішніх справ і їх працівників в очах громадськості та є несумісним із подальшим проходженням служби.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 18 грудня 2019 року у справі №813/3279/17 та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.
Дискредитація Національної поліції полягає у вчиненні такого проступку, що підриває довіру та авторитет таких органів і їх працівників в очах громадськості та є несумісними із подальшим проходженням служби. Вчинення дій, що дискредитують органи поліції, пов'язані насамперед із низкою моральних вимог, які пред'являються до них під час здійснення службових функцій та у повсякденному житті.
Вказана позиція викладена Верховним Судом у постанові від 12 квітня 2018 року у справі № 815/3636/15, у якій суд зазначив, що поняття «дискредитація» перебуває у тісному зв'язку із поняттям «дотримання морально-етичних норм» та передбачає дії, спрямовані на порушення правил професійної етики та моралі, закріплених у нормативно-правових актах спеціального законодавства, які пред'являються до осіб під час здійснення ними службових функцій та у повсякденному житті. Такі проступки самі по собі або у сукупності підривають довіру та авторитет органів внутрішніх справ в очах громадськості і є несумісним із подальшим проходженням служби, що зумовлює застосування до працівників органів внутрішніх справ, який вчинив діяння, несумісне з посадою, найсуворішого стягнення - звільнення зі служби. Дискредитація звання рядового та начальницького складу є окремою підставою для звільнення, яке не пов'язано із вчиненням правопорушення та набрання чинності рішенням суду.
Колегія суддів враховує, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини не є порушенням ст. 6 Конвенції притягнення до дисциплінарної відповідальності на основі відомостей про факти, що встановлені у кримінальному провадженні, якщо такі відомості аналізувалися під кутом зору правил службової етики, навіть якщо особа була у кримінальному провадженні виправданою (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 6 жовтня 1982 року у справі «X. v. Austria» про неприйнятність заяви № 9295/81) чи таке провадження було закрите (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 7 жовтня 1987 року у справі «C. v. the United Kingdom» про неприйнятність заяви № 11882/85). Більше того, гарантована п. 2 ст. 6 Конвенції презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка за своєю суттю є кримінальною, і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме у кримінально-правовому сенсі (рішення Європейського суду з прав людини від 11 лютого 2003 року у справі «Ringvold v. Norway», заява № 34964/97). Відтак, зазначена гарантія не може бути поширена на дисциплінарні й інші провадження, які згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції охоплюються поняттям спору щодо прав та обов'язків цивільного характеру.
Дана позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2018 року по справі № 800/508/17, у постанові Верховного Суду від 29 травня 2018 року по справ №800/508/17, у постанові від 12.12.2018 року по справі №803/1907/16, у постанові від 17.07.2019 року по справі № 806/2555/17 та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.
З матеріалів справи вбачається, що підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності слугувало те, що 13 квітня 2019 року о 01:05 год. автопатрулем "Рубін-0903" Управління патрульної поліції у м. Києві по вул. Генерала Тупікова, 29 у м. Києві зупинено автомобіль CHEVROLET AVEO, номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням позивача. Під час перевірки документів встановлено, що ОСОБА_4 перебуває з ознаками алкогольного сп'яніння (відчувався запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови та координації рухів); від проходження медичного огляду відмовився у присутності свідків; повідомив, що він не водій авто, автомобіль не його; за порушення вимог п. 2.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 відносно позивача складено протокол № 177222 про адміністративне правопорушення; свідками підтверджено відмову позивача пройти освідування з метою встановлення стану сп'яніння, наявність ознак сп'яніння та той факт, що ОСОБА_1 постійно стверджував, що не керував автомобілем.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що під час прийняття оскаржуваного наказу про звільнення позивача зі служби за вчинення дисциплінарного проступку, відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, а тому позовні вимоги стосовно визнання протиправними та скасування наказів в частині звільнення позивача задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог про поновлення позивача на службі в поліції та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу також не підлягають задоволенню, оскільки є похідними від позовних вимог про визнання протиправними та скасування наказу Головного управління Національної поліції у м. Києві, у задоволенні якого судом першої інстанції правомірно відмовлено.
Колегія суддів також враховує висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 07.02.2020 року по справі №260/1118/18, від 08.08.2019 року по справі № 804/3447/17, від 29.05.2018 року по справі №800/508/17, від 02.10.2019 року по справі № 804/4096/17, згідно яких застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби є крайнім заходом дисциплінарного впливу, проте його застосування здійснюється на розсуд уповноваженої особи з урахуванням усіх обставин вчинення дисциплінарного проступку та не потребує наведення неможливості застосування інших видів дисциплінарних стягнень.
Доводи позивача, що він самостійно пройшов медичне обстеження, колегією суддів не приймає до уваги, оскільки, як встановлено рішенням суду від 27 травня 2020 року, що під час зупинення позивач 13 квітня 2019 року Управлінням патрульної поліції у м. Києві та за участі свідків підтверджено відмову позивача пройти освідування з метою встановлення стану сп'яніння, наявність ознак сп'яніння та той факт, що ОСОБА_1 керував автомобілем в стані сп'яніння.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 34, 242, 243, 246, 308, 311, 316, 321,322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 листопада 2019 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів із дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду у порядку ст. ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: Г. В. Земляна
Судді: А. Б. Парінов
Я. М. Собків