Справа № 640/9828/20 Суддя (судді) першої інстанції: Шулежко В.П.
09 березня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача: Беспалова О.О., суддів: Ключковича В. Ю., Парінова А.Б., розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 серпня 2020 року (місце ухвалення: місто Київ, час ухвалення: не зазначений, дата складання повного тексту: 18.09.2020) у справі за позовом ОСОБА_1 до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання протиправною та нечинною постанови від 30.09.2015 №2498, визнання протиправними та нечинними Правил в частині,-
ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, в якому просила суд:
- визнати протиправною та нечинною, з моменту прийняття постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2498;
- визнати протиправними та нечинними пункт 2 глави 1 розділу VI, пункт 1 глави 3 розділу VI Кодексу газорозподільних систем, затвердженого Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2494;
- визнати протиправним та нечинним, з моменту прийняття, пункт 1 Розділу ІІІ Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2496;
- визнати протиправними та нечинними підпункт 2.2 розділу II, підпункт 2 пункту 5.2. розділу V Типового договору постачання природного газу побутовим споживачам, затвердженого Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 №2500.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 серпня 2020 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням позивачем подано апеляційну скаргу, в якій вона просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції з огляду на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та ухвалити нову постанову, якою позов задовольнити у повному обсязі.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог не врахував усіх доводів позовної заяви та прийшов до помилкових висновків щодо відповідності оскаржуваних актів Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг вимогам чинного законодавства.
До Шостого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив зареєстрований 15.01.2021 р. за вх. № 1458, у якому відповідач наголошує, що в апеляційній скарзі позивач не наводить жодних підстав та доводів для спростування висновків та позиції суду.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.02.2021 року постановлено призначити справу до розгляду в судовому засіданні на 25.02.2021 року.
Крім того, з метою повного та всебічного встановлення обставин справи, у відповідності до приписів частини другої статті 309 КАС України судом постановлено ухвалу про продовження апеляційного розгляду даної справи на п'ятнадцять днів.
У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, з належними документами, що посвідчують право представників представляти їх інтереси, в судове засідання не з'явилися.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції 25.02.2020 р. постановлено про перехід до розгляду справи в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила таке.
Як вбачається з матерів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, відповідно до статті 40 Закону України "Про ринок природного газу" НКРЕКП прийнято постанову від 30.09.2015 №2498 "Про затвердження Типового договору розподілу природного газу". Цей Типовий договір розподілу природного газу є публічним та регламентує порядок і умови забезпечення цілодобового доступу Споживача до газорозподільної системи, розподіл (переміщення) природного газу газорозподільною системою з метою його фізичної доставки до межі балансової належності об'єкта Споживача та переміщення природного газу з метою фізичної доставки Оператором ГРМ обсягів природного газу до об'єктів споживачів, а також правові засади санкціонованого відбору природного газу з газорозподільної системи (п.1.1).
Крім того, відповідно до Законів України "Про ринок природного газу", "Про природні монополії", Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, затвердженого Указом Президента України від 10.09.2014 №715, НКРЕКП прийнято постанову від 30.09.2015 №2494 "Про затвердження Кодексу газорозподільних систем", який визначає взаємовідносини оператора газорозподільних систем із суб'єктами ринку природного газу, а також визначає правові, технічні, організаційні та економічні засади функціонування газорозподільних систем.
На підставі пункту 17 частини третьої статті 4 Закону України "Про ринок природного газу" НКРЕКП прийнято постанову від 30.09.2015 №2496 "Про затвердження Правил постачання природного газу", яка регулює відносини, які виникають між постачальниками та споживачами природного газу, з урахуванням їх взаємовідносин з операторами газорозподільної системи/газотранспортної системи.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України "Про ринок природного газу" НКРЕКП також прийнято постанову від 30.09.2015 №2500 "Про затвердження Типового договору постачання природного газу побутовим споживачам". Цей Типовий договір постачання природного газу побутовим споживачам є публічним і регламентує порядок та умови постачання природного газу Споживачу як товарної продукції Постачальником.
Позивач, яка є споживачем природного газу для власних побутових потреб, вважає протиправними положення постанови НКРЕКП від 30.09.2015 №2498 та окремі положення постанов №2494, №2496, №2500, оскільки, на його думку, вони не відповідають вимогам Закону України "Про ринок природного газу", що стало підставою для звернення з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також здатного до інтеграції з ринками природного газу держав - сторін Енергетичного Співтовариства, у тому числі шляхом створення регіональних ринків природного газу, регулюються Законом України "Про ринок природного газу" від 09.04.2015 №329-VIII (далі - Закон №329-VIII).
Відповідно до положень статті 4 Закону №329-VIII державне регулювання ринку природного газу здійснює Регулятор у межах повноважень, визначених цим Законом та іншими актами законодавства.
Згідно цієї норми передбачено, що до компетенції Регулятора на ринку природного газу належать, зокрема, затвердження кодексів газотранспортних систем, кодексу газорозподільних систем, кодексів газосховищ та кодексу установки LNG; затвердження правил постачання природного газу.
Регулятором ринку природного газу, відповідно до пункту 32 частини першої статті 1 Закону № 329-VIII, є національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
Відповідно до частини 1 статті 12 Закону № 329-VIII постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із встановленими стандартами та нормативно-правовими актами.
Постачання природного газу побутовим споживачам здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором та оприлюднюється в установленому порядку.
Згідно з частинами 2 та 4 статті 12 Закону № 329-VIII права та обов'язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.
Правила постачання природного газу затверджуються Регулятором після консультацій із Секретаріатом Енергетичного Співтовариства і є обов'язковими для виконання всіма постачальниками та споживачами.
При цьому, згідно з положеннями статті 1 Закону №329-VIII:
- оператор газорозподільної системи (далі по тексту також Оператор ГРМ) - суб'єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, яка знаходиться у його власності або користуванні відповідно до законодавства, та здійснює щодо неї функції оперативно-технологічного управління;
- постачальник природного газу (далі - постачальник) - суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із постачання природного газу;
- замовник - фізична або юридична особа, яка на підставі договору замовляє надання однієї чи кількох із таких послуг: приєднання до газотранспортної або газорозподільної системи; транспортування природного газу; розподіл природного газу; зберігання (закачування, відбір) природного газу; послуги установки LNG.
Відповідно до положень частини 1 статті 37 Закону №329-VIII оператор газорозподільної системи відповідає за надійну та безпечну експлуатацію, підтримання у належному стані та розвиток (включаючи нове будівництво та реконструкцію) газорозподільної системи, якою він користується на законних підставах. Оператор газорозподільної системи зобов'язаний вживати заходів з метою забезпечення безпеки постачання природного газу, в тому числі безаварійної та безперебійної роботи газорозподільної системи.
Крім того, відповідно до частини 1 та 2 статті 39 Закону №329-VIII Оператор газорозподільної системи не може провадити діяльність з видобутку, транспортування або постачання природного газу.
Оператор газорозподільної системи має бути юридично та організаційно незалежним від інших видів діяльності на ринку природного газу, не пов'язаних з розподілом природного разу.
За приписами частин 1 та 2 статті 40 Закону №329-VIII розподіл природного газу здійснюється на підставі та умовах договору розподілу природного газу в порядку, передбаченому кодексом газорозподільних систем та іншими нормативно-правовими актами.
За договором розподілу природного газу оператор газорозподільної системи зобов'язується забезпечити замовнику послуги розподілу природного газу на період та умовах, визначених договором розподілу природного газу, а замовник зобов'язується сплатити оператору газорозподільної системи вартість послуг розподілу природного газу.
Типовий договір розподілу природного газу затверджується Регулятором.
Оператор газорозподільної системи має забезпечити додержання принципу недискримінації під час укладення договорів розподілу природного газу з замовниками.
Договір розподілу природного газу є публічним.
Пунктом 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону №329-VIII встановлено, що до 1 жовтня 2015 року Кабінету Міністрів України, центральним органам виконавчої влади, Національній комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг необхідно: забезпечити прийняття та затвердження нормативно-правових актів, передбачених цим Законом (крім процедури сертифікації операторів газотранспортних систем); забезпечити перегляд і скасування своїх нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону.
Як вбачається з матерів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, на виконання вказаних вимог Закону №329-VIII винесено постанову від 30.09.2015 № 2494, яка зареєстрована у Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за № 1379/27824, якою затверджено Кодекс газорозподільних систем (далі - Кодекс) та постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2496, яка зареєстрована у Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за № 1382/27827, затверджено Правила постачання природного газу (далі - Правила).
Крім того, на виконання вимог статей 12 та 40 Закону №329-VIII відповідачем прийнято постанову від 30.09.2015 № 2500 (зареєстрована у Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за № 1386/27831), якою затверджено Типовий договір постачання природного газу побутовим споживачам та постанову від 30.09.2015 №2498 (зареєстрована у Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за № 1384/27829), якою затверджено Типовий договір розподілу природного газу.
Згідно з абзацом 22 пункту 4 глави 1 розділу І Кодексу замовник - фізична особа, або юридична особа, або фізична особа - підприємець, яка на підставі відповідного договору замовляє у оператора газорозподільної системи послугу з приєднання до газорозподільної системи та/або розподілу природного газу.
При цьому, відповідно до положень пункту 1 розділу III Правил підставами для постачання природного газу побутовому споживачу є, зокрема:
- наявність у побутового споживача договору розподілу природного газу, укладеного з Оператором ГРМ, до газорозподільної системи якого підключений об'єкт споживача, та присвоєння споживачу Оператором ГРМ персонального ЕІС-коду як суб'єкту ринку природного газу;
- наявність у побутового споживача укладеного з постачальником договору постачання природного газу побутовим споживачам та дотримання його умов.
Крім того, згідно з положеннями пункту 1 глави 3 розділу VI Кодексу договір розподілу природного газу має бути укладений Оператором ГРМ з усіма споживачами, у тому числі побутовими споживачами, об'єкти яких в установленому порядку підключені до/через ГРМ, що на законних підставах перебуває у власності чи користуванні Оператора ГРМ.
Споживачі, у тому числі побутові споживачі, для здійснення ними санкціонованого відбору природного газу з ГРМ та можливості забезпечення постачання їм природного газу їх постачальниками зобов'язані укласти договір розподілу природного газу з Оператором ГРМ, до газорозподільної системи якого в установленому законодавством порядку підключений їх об'єкт.
Здійснення відбору (споживання) природного газу споживачем за відсутності укладеного договору розподілу природного газу не допускається.
Відтак, постачання природного газу побутовим споживачам/розподіл природного газу має здійснюватися на підставі договорів, укладених між побутовим споживачем та постачальником/Оператором ГРМ відповідно до вищевказаних типових договорів.
Отже, при постачанні природного газу між постачальником та споживачем виникають відносини виключно у частині купівлі-продажу природного газу як товару, коли постачальник зобов'язується поставити споживачу природний газ, а споживач - оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором.
При цьому, при розподілі природного газу у споживача та газорозподільного підприємства виникає ряд взаємних прав та обов'язків, зокрема, щодо якості та тиску газу, обліку природного газу та проведення контрольного зняття показів лічильника газу, доступу до газового обладнання та/або комерційного вузла обліку газу споживача, обмеження (припинення) розподілу природного газу тощо.
Крім того, відповідно до вимог Типового договору розподілу природного газу, Оператор ГРМ забезпечує розподіл природного газу, що належить Споживачу, до межі балансової належності його об'єкта з дотриманням належного рівня надійності, безпеки, якості та величини тиску природного газу. Водночас Споживач забезпечує належну експлуатацію власних газових мереж після межі балансової належності згідно з чинним законодавством, або укладає відповідний договір з будь-якою організацією, яка має право на виконання таких робіт, з урахуванням вимог Кодексу газорозподільних систем.
Таким чином, сторони договору розподілу природного газу відповідають за технічний стан газопроводів (підземних, надземних, наземних та ввідних) і споруд на них згідно з актом розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін, що перебуває в їх власності чи в користуванні відповідно до законодавства.
Відтак, отримання природного газу побутовими споживачами України забезпечується двома послугами: постачанням природного газу і його розподілом, на отримання яких у побутового споживача повинні бути укладені два окремі договори - на постачання природного газу (укладається побутовим споживачем з постачальником, який має відповідну ліцензію) та на розподіл природного газу (укладається побутовим споживачем як Замовником послуги розподілу з відповідним Оператором ГРМ, що має відповідну ліцензію на провадження діяльності в межах території, де розташований відповідний об'єкт споживача).
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо безпідставності тверджень позивача з приводу невідповідності окремих положень постанов НКРЕКП, в частині порядку та умов доступу до газорозподільної системи для отримання/передачі природного газу, умов постачання природного газу, положенням Закону України "Про ринок природного газу".
При цьому, безпідставними є доводи апелянта, що такі приписи суперечать вимога Закону, оскільки як зазначає апелянт, таким передбачено укладання споживачем природного газу договору розподілу природного газу, оскільки укладання такого передбачено приписами статті 40 Закону №329-VIII.
Крім того, як вірно зазначено судом першої інстанції, положеннями статті 4, частин 1, 4 статті 12, частини 2 статті 40, частини 1 статті 41 Закону № 329-VIII передбачено, що до компетенції відповідача належать повноваження, зокрема, щодо затвердження кодексу газорозподільних систем, Правил постачання природного газу, а також типових договорів про постачання природного газу та розподілу природного газу.
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України "Про природні монополії" (в реакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державне регулювання діяльності суб'єктів природних монополій у сферах, визначених у статті 5 цього Закону, здійснюється національними комісіями регулювання природних монополій, які утворюються і функціонують відповідно до цього Закону.
Статтею 11 Закону України "Про природні монополії" передбачено, що Національні комісії регулювання природних монополій є державними колегіальними органами, які утворюються та ліквідуються Президентом України.
Комісії підпорядковуються Президенту України, підзвітні Верховній Раді України.
Комісії діють на підставі положень, що затверджуються Президентом України.
Пунктом 3 Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, затверджених Указом Президента України від 10.09.2014 №715/2014 (далі - Положення №715/2014), визначено, що одним із основних завдань НКРЕКП є, зокрема, державне регулювання діяльності суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання, що провадять діяльність на суміжних ринках природного газу, нафтового (попутного) газу, газу (метану) вугільних родовищ та газу сланцевих товщ, нафти та нафтопродуктів, а також перероблення та захоронення побутових відходів;
При цьому, згідно пункту 13 Положення №715/2014 встановлено, що рішення НКРЕКП приймаються на засіданнях, які проводяться у формі відкритих або закритих слухань. У разі розгляду питань, що мають важливе суспільне значення, засідання проводяться у формі відкритих слухань, в яких беруть участь представники суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на суміжних ринках, об'єднань споживачів і громадськості.
Рішення, прийняті НКРЕКП, оформлюються постановами і розпорядженнями.
Рішення НКРЕКП, прийняті у межах її повноважень, обов'язкові до виконання суб'єктами природних монополій.
Рішення НКРЕКП можуть бути оскаржені в установленому законодавством порядку.
Рішення НКРЕКП, які є нормативно-правовими актами, підлягають обов'язковій державній реєстрації в установленому законодавством порядку, за винятком рішень з питань установлення цін та тарифів (крім установлення цін та тарифів для населення) та рішень з питань функціонування оптового ринку електричної енергії.
Рішення НКРЕКП, які є нормативно-правовими актами, не потребують узгодження з іншими органами державної влади, крім випадків, передбачених законом.
Рішення НКРЕКП, які відповідно до закону є регуляторними актами (крім рішень щодо встановлення тарифів), розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".
НКРЕКП має право видавати в установленому порядку разом з органами виконавчої влади спільні акти.
На виконання покладених на НКРЕКП повноважень Законами України "Про ринок природного газу", "Про природні монополії", Положення №715/2014 відповідачем розроблено та затверджено оскаржувані постанови.
Як вбачається з матерів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, проекти зазначених нормативних актів відповідачем розроблено з урахуванням вимог Директиви Європейського парламенту та ради 2009/73/ЄС від 13.07.2009 "Про спільні правила внутрішнього ринку природного газу та про скасування директиви 2003/55/ЄС". При цьому, за результатами неодноразових зустрічей та нарад з представниками Секретаріату Енергетичного Співтовариства, останні листом від 29.09.2015 №UA-MIN/O/jko/19/29-09-2015 повідомили про погодження реформованого законодавства на ринку природного газу України.
Відповідно до пункту 4.2 розділу IV Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2005 № 34/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.04.2005 за № 381/10661, (в редакції, чинній на час реєстрації оскаржуваних постанов) спеціалісти Управління проводять правову експертизу нормативно-правових актів, а саме перевіряють їх відповідність Конституції та чинному законодавству України, а також правилам нормопроектувальної техніки.
Експертиза нормативно-правового акта провадиться з метою встановлення повноважень суб'єкта нормотворення на прийняття цього нормативно-правового акта, забезпечення його відповідності законодавству, якості й обґрунтованості, своєчасності прийняття, виявлення можливих позитивних і негативних наслідків його дії.
Експертиза нормативно-правового акта, у якому міститься одна або декілька норм права, що стосуються зміни обсягу процесуальних прав та обов'язків громадянина; надання адміністративних послуг; проведення конкурсних (тендерних) процедур; здійснення державних закупівель; надання дискреційних повноважень органам державної влади, органам місцевого самоврядування чи їх посадовим особам; фінансування поточної діяльності політичних партій та виборчих компаній, провадиться із залученням Департаменту антикорупційної політики.
Вказані нормативно-правові акти, що оскаржуються, пройшли правову експертизу в Міністерстві юстиції України при державній реєстрації на їх відповідність Конституції та чинному законодавству України, у тому числі Закону України "Про ринок природного газу", а також правилам нормопроектувальної техніки.
За висновками якої, оскаржувані нормативно-правові акти в повному обсязі відповідають положенням Закону № 329-VIII та не суперечать йому.
З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що НКРЕКП при прийнятті спірних нормативно-правових актів, зокрема в частині пункту 2 глави 1 розділу VI, пункту 1 глави 3 розділу VI, підпункту 1 пункту 1 глави 7 Розділу VІ постанови від 30.09.2015 № 2494, пункту 1 Розділу ІІІ постанови від 30.09.2015 № 2496, підпункту 2.2 розділу II, підпункту 2 пункту 5.2. розділу V постанови від 30.09.2015 №2500 діяла відповідно до вимог чинного законодавства, зокрема у межах повноважень, визначених Законом України "Про ринок природного газу".
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують позицію суду першої інстанції та відхиляються колегією суддів за необґрунтованістю.
Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
У відповідності до ст. 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Керуючись ст.ст. 229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 серпня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання протиправною та нечинною постанови від 30.09.2015 №2498, визнання протиправними та нечинними Правил в частині залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 серпня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.
Суддя-доповідач О. О. Беспалов
Суддя В. Ю. Ключкович
Суддя А.Б. Парінов
(Повний текст постанови складено 09.03.2021 року)