Іменем України
11 березня 2021 року м. Чернігівсправа № 927/45/21
Господарський суд Чернігівської області у складі судді Белова С.В.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу
позивач: Публічне акціонерне товариство “Укртелеком”, код ЄДРПОУ 21560766
бульвар Т. Шевченка, 18, м. Київ, 01601
в особі: Чернігівської філії Публічного акціонерного товариства “Укртелеком”
пр-т Перемоги, 76, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 01189425
відповідач: Департамент соціальної політики Чернігівської міської ради,
вул. Івана Мазепи, 19, м. Чернігів, 14017, код ЄДРПОУ 43649464
предмет спору: про стягнення 771466,36 грн
Учасники справи не викликались
Публічним акціонерним товариством «Укртелеком» в особі Чернігівської філії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» подано позов до Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради про стягнення 771466,36 грн заборгованості.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем, як оператором телекомунікацій надаються телекомунікаційні послуги споживачам, яким згідно із чинним законодавством встановлено пільги з оплати їх вартості, а відповідно до чинного законодавства на відповідача покладено обов'язок здійснювати розрахунки з постачальниками послуг пільговим категоріям громадян. В порушення вимог чинного законодавства, кошти на відшкодування вартості телекомунікаційних послуг, наданих позивачем пільговим категоріям споживачів в період з 01 листопада 2019 року по 30 вересня 2020 року, на рахунок позивача від відповідача не надійшли, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 771466,36 грн.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 14 січня 2021 року прийнято позовну заяву, відкрито провадження у справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено відповідачу строк для подачі відзиву на позов та всіх доказів, що підтверджують викладені у відзиві обставини протягом 15 (п'ятнадцяти) календарних днів з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі; встановлено позивачу строк протягом 7 (семи) календарних днів з моменту отримання відзиву на позов має право подати до суду відповідь на відзив з одночасним надсиланням копії відповіді на відзив та доданих до неї доказів відповідачу; відповідач має право протягом 5 (п'яти) календарних днів з моменту отримання відповіді на відзив надати суду заперечення на відповідь позивача на відзив з одночасним надсиланням його копії разом з доданими до нього документами позивачу.
Відповідно до ч. 5, 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати у строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Про отримання позивачем 18 січня 2021 року ухвали господарського суду від 14 січня 2021 року свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення в матеріалах справи.
Про отримання відповідачем 18 січня 2021 року ухвали господарського суду від 14 січня 2021 року свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення в матеріалах справи.
03 лютого 2021 року від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить суд встановити сторонам додатковий строк для подання доказу - акту звіряння розрахунків з компенсації пільг за надані телекомунікаційні послуги та просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Обгрунтовуючи свої заперечення відповідач зазначає, що видатки на пільги з послуг зв'язку здійснюються органами місцевого самоврядування у межах переданих їм фінансових ресурсів, а така передача органам місцевого самоврядування будь-яких фінансових ресурсів для здійснення видатків на пільги з послуг зв'язку відсутня. Більш того, відповідач зазначає, що позивачем пред'явлені вимоги до неналежного відповідача. Посилаючись на ч. 5 ст. 176 Цивільного кодексу України, відповідач зазначає, що територіальна громада не відповідає за зобов'язаннями держави, тому, саме держава є належним відповідачем у даному спорі. Разом з тим, відповідач у відзиві на позовну заяву повідомив суд, що сторонами проводиться звірка щомісячних кількісних показників облікованих пільгових категорій осіб та щомісячних сум наданих послуг пільговим категоріям споживачів за період з 01 листопада 2019 року до 30 вересня 2020 року включно, в результаті якої сторонами буде складено та надано суду Акт звіряння розрахунків з компенсації пільг за надані телекомунікаційні послуги за період з 01 листопада 2019 року до 30 вересня 2020 року включно.
10 лютого 2021 року на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якій позивач не погодився з твердженнями відповідача, викладеними у відзиві. Обгрунтовуючи свої заперечення позивач зазначив, що відповідно до п. 20-4 ст. 91 Бюджетного кодексу України, до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів належать видатки на пільги з послуг зв'язку. Частиною 2 статті 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" передбачено, |що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності. Позивач зазначає, що надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів на засадах адресності та цільового використання. Державні соціальні гарантії та державні соціальні стандарти і нормативи є основою для розрахунку видатків на соціальні цілі та формування та їх основі бюджетів усіх рівнів та соціальних фондів, міжбюджетних відносин, розробки загальнодержавних і місцевих програм економічного і соціального розвитку (ст. 20 цього ж закону). Тобто, на законодавчому рівні закріплено, що саме за кошти місцевого бюджету, мають фінансуватися видатки на пільги з послуг зв'язку. До завдань Департаменту належить забезпечення на території міста Чернігова реалізації державної політики у сфері соціального захисту населення та ведення Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги (п. 2.1.1., 2.2.43 Положення про департамент соціальної політики Чернігівської міської ради, затверджене рішенням міської ради від 28.01.2021 № 4/VІІІ-4). З приводу підпрограми «Надання пільг з оплати послуг зв'язку, інших передбачених законодавством пільг окремим категоріям громадян та компенсації за пільговий проїзд окремих категорій громадян», позивач зазначив, що жодних коштів в рамках даної програми на компенсацію ПАТ «Укртелеком» за надані пільги з послуг зв'язку за спірний період не надходило.
16 лютого 2021 року на адресу суду від відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Обгрунтовуючи свої заперечення відповідач, зокрема, зазначив, що сторонами була проведена звірка щомісячних кількісних показників облікованих пільгових категорій осіб та щомісячних сум наданих послуг пільговим категоріям споживачів за період з 01 листопада 2019 року до 30 вересня 2020 року, за результатами якої не підтверджено право на пільги деяких осіб. Тобто, ПАТ «Укртелеком» завищило суму пільг на телекомунікаційні послуги за період з 01 листопада 2019 року до 30 вересня 2020 року включно та позовні вимоги за вказаний період на 1046,32 грн.
23 лютого 2021 року від позивача на адресу суду надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, в якій позивач просить суд стягнути з відповідача 770420,04 грн заборгованості, у зв'язку з проведенням сторонами звірки розрахунків, а також просить повернути позивачу 15,70 грн надмірно сплаченого судового збору.
Розглянувши подані матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи по суті, господарський суд встановив:
Публічне акціонерне товариство “Укртелеком”, відокремленим підрозділом якого є Чернігівська філія ПАТ “Укртелеком”, є оператором з надання телекомунікаційних послуг споживачам. За рішенням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації, від 28 вересня 2006 року №384, позивача включено до Реєстру операторів, провайдерів телекомунікацій за №74.
Позивач у період з 01 листопада 2019 року по 30 вересня 2020 року надав пільговим категоріям громадян, які проживають у Новозаводському районі міста Чернігова, телекомунікаційні послуги. При цьому позивач щомісячно направляв Управлінню праці та соціального захисту населення Новозаводської районної у місті Чернігові ради (Управління) форму «№2-пільга» та акти звіряння розрахунків за надані населенню послуги, на які надаються пільги за формою №3-пільга, які містяться в матеріалах справи.
Направлення позивачем зазначених документів підтверджується описами вкладення до цінних листів, а факт отримання не спростований відповідачем під час розгляду справи.
Позивачем було складено акти звірки розрахунків за послуги зв'язку пільговим категоріям населення між Чернігівською філією ПАТ “Укртелеком” та Управлінням за вказані періоди, однак зазначені акти з боку Управління не підписані (а.с. 160-170 Том 2).
14 грудня 2020 року за №14-12/366 відповідачу була направлена претензія з вимогою сплати заборгованості за період з 01.11.2019 по 30.09.2020 року у розмірі 771466,36 грн у строк до 24.12.2020. Про направлення відповідачу зазначеної претензії свідчить опис вкладення до цінного листа в матеріалах справи /Том 3 а.с. 49-52/.
Позивач у позовній заяві зазначає, що на момент звернення з позовом до суду, відповіді на претензію від відповідача не надходило, заборгованість не погашена.
Отже, відповідач не відшкодував позивачу вартість телекомунікаційних послуг у розмірі 770420,04 грн (з врахуванням зменшення), наданих пільговим категоріям громадян, які проживають у Новозаводському районі міста Чернігова у період з 01 листопада 2019 року по 30 вересня 2020 року.
Жодних доказів або заперечень, які спростовують викладені обставини, відповідач суду не надав.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до п.2 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ст.19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу", „Про жертви нацистських переслідувань", "Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про охорону дитинства”, “Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні”, “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні” та іншими передбачено надання пільг при оплаті за послуги зв'язку (телекомунікаційні послуги).
Відповідно до п.3 ст.63 Закону України "Про телекомунікації" та пункту 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 №295 (далі - Правила), споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, телекомунікаційні послуги надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.
Закон України "Про телекомунікації" та Правила надання та отримання телекомунікаційних послуг не передбачають жодного обмеження щодо надання послуг у разі відсутності коштів на зазначені цілі.
Таким чином, вказані положення законодавства закріплюють реалізацію державних соціальних гарантій певним категоріям громадян; визначеному законодавчо обов'язку оператора телекомунікаційних послуг надавати послуги зв'язку тим категоріям громадян, які мають установлені законодавством пільги з їх оплати, відповідає обов'язок держави в особі її органів відшкодувати вартість наданих послуг суб'єкту господарювання, який їх надає.
Відповідно до ст. 20 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів на засадах адресності та цільового використання. Державні соціальні гарантії та державні соціальні стандарти і нормативи є основою для розрахунку видатків на соціальні цілі та формування на їх основі бюджетів усіх рівнів та соціальних фондів, міжбюджетних відносин, розробки загальнодержавних і місцевих програм економічного і соціального розвитку.
Саме через встановлення соціальних стандартів і нормативів та забезпечення надання державних соціальних гарантій утверджується функція держави з соціального захисту, відбувається реалізації положень Конституції України в частині прав громадян на соціальне забезпечення та підтримку.
Отже, держава, на виконання функції з соціального захисту населення, встановила певним категоріям осіб пільги з оплати послуг зв'язку, та взяла на себе зобов'язання компенсувати втрати доходу провайдерів, операторів телекомунікаційних послуг, понесені ними внаслідок надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям споживачів.
Зі змісту правової позиції, викладеної Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 23.10.2019 у справі № 911/1924/18, вбачається, що правовідносини з компенсації витрат провайдерів, операторів телекомунікаційних послуг, понесених ними внаслідок надання послуг зв'язку пільговим категоріям населення, не мають публічно - правового характеру. ПАТ “Укртелеком” є суб'єктом господарювання, який надає телекомунікаційні послуги споживачам, метою діяльності якого як учасника господарських відносин є досягнення економічних та соціальних результатів та одержання прибутку згідно із ч. 2 ст. 3 Господарського кодексу України. А тому в даному випадку у оператора телекомунікаційних послуг виникає цивільне право на відшкодування вартості послуг зв'язку, наданих особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, а у держави - цивільний обов'язок здійснити розрахунок за надані цим особам послуги.
З огляду на вищевикладене, суд доходить висновку, що спірні правовідносини підпадають під правове регулювання норм цивільного та господарського законодавства.
Відповідно до ст. 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин, окрім фізичних та юридичних осіб, є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Згідно із ч. 1 ст. 170 Цивільного кодексу України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Тобто, держава, як суб'єкт правовідносин, здійснює свої обов'язки у відносинах з особою у певній сфері суспільних відносин через свої органи. Оскільки у відносинах виконання обов'язку у спірних правовідносинах державу представляють органи, які уповноважені на реалізацію державної політики у сфері соціального захисту населення, то саме вони повинні нести відповідальність від імені держави. Отже, у справах щодо виплати компенсації вартості телекомунікаційних послуг предметом спору є акти (діяльність, бездіяльність) суто тих суб'єктів, які є відповідальними за здійснення розрахунків з організаціями-надавачами послуг за надані пільги окремим категоріям громадян.
З метою удосконалення обліку осіб, які мають право на пільги за соціальною ознакою постановою Кабінету Міністрів України № 117 від 29.01.2003 затверджено Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги (далі- Положення).
Відповідно до п. 1 Положення Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги (далі - Реєстр), - автоматизований банк даних, створений для забезпечення єдиного державного обліку фізичних осіб, які мають право на пільги за соціальною ознакою згідно із законами України, отримують пільги, передбачені для педагогічних, медичних, фармацевтичних працівників, працівників бібліотек, музеїв, спеціалістів із захисту рослин та працівників культури в сільській місцевості і селищах міського типу (далі - пільговики), отримують соціальні стипендії, державну допомогу постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей.
За змістом п. 3 Положення, структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - уповноважені органи):
організовують збирання, систематизацію і зберігання зазначеної в пункті 2 цього Положення інформації та забезпечують її автоматизоване використання для розрахунку розміру пільг та їх виплати і проведення виплати соціальних стипендій та державної допомоги постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей;
ведуть облік пільговиків шляхом формування на кожного пільговика персональної облікової картки згідно з формою "1 - пільга", в якій використовується реєстраційний номер облікової картки платника податків. Форма “1 - пільга” затверджується Мінсоцполітики;
ведуть облік отримувачів соціальних стипендій та державної допомоги постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей шляхом формування на кожну особу персональної облікової картки згідно з формою "1 - допомога", в якій використовується реєстраційний номер облікової картки платника податків або реквізити паспорта громадянина України, документа, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства, а також особу, яку визнано в Україні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
вносять до Реєстру відповідні уточнення в разі визнання такими, що втратили чинність, чи зупинення дії окремих норм законодавчих актів, на підставі яких пільговики отримують пільги;
надають консультації пільговикам, постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей, підприємствам та організаціям, що надають послуги.
Відповідно до пункту 4 Постанови КМУ №117 Уповноважені органи з дотриманням вимог Законів України "Про інформацію" і "Про захкст персональних даних" мають право: надавати інформацію, яка міститься в Реєстрі, підприємствам та організаціям, що надають послуги, на запити та в межах їх компетенції, а також органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування з метою надання пільг, передбачених законодавчими актами, пільговикам, Пенсійному фонду України (посадовим особам) та його органам для здійснення ними своїх повноважень.
Оскільки, до функцій Управління праці та соціального захисту населення Новозаводської районної у місті Чернігові ради, відповідно до Положення, затвердженого рішенням районної у місті Чернігові ради 29.12.2015 № 2 сесія, VII скликання (далі - Положення про Управління), входять:
- забезпечення ведення Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги (ЄДАРП) (р. 2, п. 1 Положення);
- звіряння інформації, що міститься в ЄДАРП, з інформацією, яка надходить від підприємств та організацій, що надають послуги, здійснює розрахунки з організаціями-надавачами послуг за надані пільги окремим категоріям громадян (пп. 2.19; 2.21 Положення);
- забезпечує цільове використання бюджетних коштів, передбачених на соціальний захист населення;
- проводить інвентаризацію особових справ і особових рахунків осіб, які одержують допомогу та компенсації, в установленому законодавством порядку.
Позивач у позовній заяві зазначає, що на підставі зазначеного вище, інформацію про надані пільги на послуги зв'язку, передбачені чинним законодавством у період з 01.11.2019 по 30.09.2020 пільговим категоріям споживачів, які проживають у Новозаводському районі щомісячно направлялись саме Управлінню праці та соціального захисту населення Новозаводської районної у місті Чернігові ради (акти за «Формою №2- пільга» для проведення звіряння пільговиків, акти звіряння розрахунків за надані населенню послуги, на які надаються пільги за формою №3-пільга).
05 червня 2020 року було створено Департамент соціальної політики Чернігівської міської ради, який є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки у територіальних підрозділах Державної казначейської служби України, печатку із зображенням Державного Герба України і власним найменуванням, відповідні штампи та бланки (п. 1.2. Положення про Департамент).
Положенням про Департамент соціальної політики Чернігівської міської ради, затвердженого рішенням міської ради від 30.04.2020 №153/УІІ-8 визначені основні завдання департаменту - це забезпечення на території міста Чернігова реалізації державної політики у сфері соціального захисту населення та виконання функцій головного розпорядника коштів місцевого бюджету на здійснення заходів із виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок державного бюджету, а також за визначеними у відповідних рішеннях Чернігівської міської ради програмах соціального захисту населення (пункти 2.1.1 та п. 2.1.5 Положення відповідно) (Додаток № 9).
Тобто, оскільки функції головного розпорядника коштів із виконання державних програм соціального захисту населення належать саме Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради - саме Департамент зобов'язаний проводити розрахунки з ПАТ «Укртелеком», як надавачем телекомунікаційних послуг.
Постановою Кабінету Міністрів України № 373 від 17.04.2019 “Деякі питання надання житлових субсидій та пільг на оплату житлово-комунальних послуг, придбання твердого палива і скрапленого газу у грошовій формі” внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України №117 від 29.01.2003 “Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги”, якою, зокрема пункти 10-12 Положення виключено. Вищевказані зміни застосовуються з 01 жовтня 2019 року.
Разом з тим, положення Законів України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, “Про жертви нацистських переслідувань”, “Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні”, “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, “Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист”, “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, “Про охорону дитинства”, якими встановлено пільги з оплати послуг зв'язку, є чинними, визначені в цих Законах особи мають право користуватися послугами зв'язку на пільгових умовах, а позивач, виконуючи встановлений законом обов'язок, продовжує їх надавати, а тому суд доходить висновку, що відповідач повинен компенсувати витрати позивача, понесені ним внаслідок надання послуг зв'язку на пільгових умовах.
Постанова Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256 «Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету» втратила чинність з 01.01.2020, проте іншого механізму компенсації пільг підприємству, яке надає послуги зв'язку державою не розроблено. Відсутність або недоліки чітко виписаного механізму врегулювання державою правовідносин, що склались між сторонами у справі щодо процедури відшкодування відповідачем вартісних обсягів пільг громадянам за наданими суб'єктом господарювання послуг зв'язку, передбаченого низкою законодавчих актів, не є перешкодою для вирішення даного спору з огляду на принципи верховенства права закріплені у ст. 129 Конституції України.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
В силу п. 1 ч. 2 та ч. 3 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Чинне законодавство України не передбачає обов'язковості укладення договору про розрахунки з постачальниками послуг, наданих особам, які згідно з чинним законодавством мають право на пільги, оскільки зобов'язання сторін у таких відносинах виникають безпосередньо із законів України.
Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.01.2020 у справі № 911/1165/19.
Таким чином, спірні правовідносини виникли між сторонами безпосередньо з актів законодавства.
На виконання вимог законів України, якими встановлені пільги з оплати послуг зв'язку, позивачем в період з 01.11.2019 по 30.09.2020 надано на пільгових умовах телекомунікаційні послуги особам, які мають відповідний соціальний статус та проживають в Новозаводському районі міста Чернігова, на загальну суму 770420,04 грн (з врахуванням зменшення), що підтверджується розрахунками видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг, за формою № 2-пільга.
Вищевказані рахунки щомісяця складалися та направлялися позивачем на адресу Управління разом з актами звіряння розрахунків за послуги зв'язку пільговим категоріям населення за формою № 3-пільга, для їх погодження і підписання останнім, що підтверджується наявними в матеріалах справи супровідними листами та описами вкладення до цінних листів.
Надані позивачем до матеріалів справи акти звіряння розрахунків за послуги зв'язку пільговим категоріям населення за формою № 3-пільга Управлінням не підписані. Про причини непідписання актів, зокрема: виявлення розбіжностей щодо загальної кількості пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному пільговику, відповідачем ані позивачу, ані суду не повідомлено, що свідчить про наявність “мовчазної згоди” відповідача з наданими позивачем розрахунками видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг. У зв'язку з чим суд доходить висновку, що відповідачем не оспорюється розмір компенсації, яка підлягає відшкодуванню позивачу за надані ним в період з 01.11.2019 по 30.09.2020 послуги зв'язку пільговим категоріям населення, з врахуванням зменшення.
Більш того, в своєму запереченні, яке надійшло на адресу суду 16 лютого 2021 року, відповідач зазначив, що сторонами була проведена звірка щомісячних кількісних показників облікованих пільгових категорій осіб та щомісячних сум наданих послуг пільговим категоріям споживачів за період з 01 листопада 2019 року до 30 вересня 2020 року, за результатами якої не підтверджено право на пільги деяких осіб. Відповідач зазначив, що ПАТ «Укртелеком» завищило суму пільг на телекомунікаційні послуги за період з 01 листопада 2019 року до 30 вересня 2020 року та позовні вимоги за вказаний період на 1046,32 грн, чим відповідач фактично визнав позовні вимоги в сумі 770420,04 грн.
Крім того, у позовній заяві позивач зазначив, що на початку 2020 року він звертався до Управління праці та соціального захисту населення Новозаводської районної у місті Чернігові ради з проектом договору на відшкодування пільг за послуги зв'язку, незважаючи на те, що чинне законодавство України не передбачає обов'язковості укладення договору про розрахунки з постачальниками послуг, наданих особам, які мають право на пільги, оскільки зобов'язання сторін у таких відносинах виникають безпосередньо із законів України. Від укладання договору Управління відмовилось.
Як було зазначено вище, 14 грудня 2020 року за №14-12/366 відповідачу була направлена претензія з вимогою сплати заборгованості за період з 01.11.2019 по 30.09.2020 року у розмірі 771466,36 грн у строк до 24.12.2020. Позивач у позовній заяві зазначає, що на момент звернення з позовом до суду відповіді на претензію від відповідача не надходило, заборгованість не погашена.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Строк (термін) виконання зобов'язання з виплати компенсації витрат провайдерів, операторів телекомунікаційних послуг, понесених ними внаслідок надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям споживачів актами цивільного та господарського законодавства не встановлено.
Отже в силу ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України відповідач зобов'язаний компенсувати позивачу вартість послуг зв'язку, наданих пільговим категоріям громадян, у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.
За змістом ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 193 Господарського суду України містить аналогічні приписи.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За приписами ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідач доказів сплати компенсації позивачу вартості послуг зв'язку, наданих ним в період з 01.11.2019 по 30.09.2020 на пільгових умовах, особам, які проживають на території Новозаводського району міста Чернігова та мають відповідний соціальний статус, а також доказів, які спростовують наявність боргу в заявленому до стягнення розмірі суду не надав, що свідчить про неналежне виконання відповідачем покладених на нього чинним законодавством обов'язків.
Таким чином, суд доходить висновку про порушення відповідачем права позивача на отримання компенсації вартості послуг зв'язку, наданих ним на виконання імперативних норм чинного законодавства пільговим категоріям громадян.
Посилання відповідача на норми бюджетного законодавства та відсутність бюджетних призначень на відповідні цілі, як причину невиконання зобов'язання судом до уваги не приймається з огляду на таке:
За змістом ст. 1 Бюджетного кодексу України цим Кодексом регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу.
Відповідно до ст. 1 Цивільного кодексу України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Згідно зі ст. 1 Господарського кодексу України цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.
За змістом абз. 5 ч. 1 ст. 4 Господарського кодексу України не є предметом регулювання цього Кодексу фінансові відносини за участі суб'єктів господарювання, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів.
Таким чином, з огляду на вищевикладені норми чинного законодавства, правовідносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів та розгляду звітів про їх виконання, а також контролю за виконанням Державного бюджету України та місцевих бюджетів (ст. 1 Бюджетного кодексу України), не є цивільними (господарськими); до відповідних відносин не застосовується норми Господарського та Цивільного кодексів України.
До того ж, в ч. 3 ст. 19 Бюджетного кодексу України визначено, що учасниками бюджетного процесу є органи, установи та посадові особи, наділені бюджетними повноваженнями (правами та обов'язками з управління бюджетними коштами).
Бюджетні повноваження - це права і обов'язки органів державної влади та місцевого самоврядування у галузі бюджетної діяльності, що визначаються Бюджетним кодексом України, законом України про державний бюджет, Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні”, іншими законами, рішеннями місцевих рад та локальними актами.
Такі повноваження встановлюються на забезпечення завдань та функцій учасників бюджетного процесу, закріплених відповідними нормативно-правовими актами, що визначають їх правовий статус.
Таким чином, у бюджетному процесі приймають участь усі органи державної влади та органи місцевого самоврядування, бюджетні установи, організації, що беруть участь у бюджетній діяльності.
Інші юридичні та фізичні особи згідно чинного законодавства не можуть бути суб'єктами бюджетних відносин і не є учасниками бюджетного процесу, оскільки не наділені бюджетними повноваженнями в розумінні Бюджетного кодексу України.
З огляду на вищевикладене, суд доходить висновку, що до спірних правовідносин, які за своєю правовою природою є цивільними згідно із позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 911/1924/18, не підлягають застосуванню норми Бюджетного кодексу України.
Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов'язання зі сплати позивачу компенсації вартості послуг зв'язку, наданих пільговим категоріям населення, на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не надав, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача 770420,04 грн заборгованості є правомірною та підлягає задоволенню у повному обсязі.
Крім того, ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України та статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою для звільнення його від відповідальності за невиконання зобов'язання.
Чинним законодавством не встановлено залежності відшкодування вартості послуг, наданих пільговим категоріям громадян, від наявності бюджетних призначень на вказані цілі.
Оскільки телекомунікаційні послуги на пільгових умовах ПАТ “Укртелеком” надано не з власної ініціативи, а на виконання імперативних законодавчих вказівок щодо цього, то у результаті уповноважений на те державою орган - відповідач у справі - в силу закону має відшкодувати позивачу понесені ним витрати.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007).
Зокрема, у Рішенні від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).
Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.
Право позивача на отримання компенсації вартості телекомунікаційних послуг, наданих позивачем пільговим категоріям споживачів, підлягає реалізації і захисту, незважаючи на те, що ані Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”, ані відповідними рішеннями органу місцевого самоврядування у 2020 році видатків місцевого бюджетну на ці потреби не було передбачено, оскільки законодавство, що визначає фінансові зобов'язання держави, має первинний характер, а бюджетне законодавство - похідний від нього характер.
До того ж нормами бюджетного законодавства, на які посилається відповідач, зокрема, ч. 6 ст. 48 Бюджетного кодексу України, встановлено, що бюджетні зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв'язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.
Відповідно до ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику цього суду як джерело права.
Згідно із практикою Європейського Суду з прав людини, а саме, у справі “Кечко проти України”, Європейський Суд зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення Суду). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
В рішенні Європейського Суду з прав людини у справі “Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України” від 18 жовтня 2005 року та у справі “Бакалов проти України” від 30 листопада 2004 року зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (пункти 48 та 40 рішень відповідно).
З огляду на викладене вище, судом не приймається до уваги твердження відповідача про відсутність його обов'язку здійснити розрахунок з позивачем за надані особам, які згідно із чинним законодавством мають право на соціальні пільги, телекомунікаційні послуги у період з 01.11.2019 по 30.09.2020 року, через те, що ані Законом України про Державний бюджет України на відповідні роки, ані в місцевому бюджеті не передбачені кошти на ці видатки, оскільки певне право виникає у особи, а у держави - відповідне цьому праву фінансове зобов'язання, не із Закону про Державний бюджет України та похідних від нього актів (бюджетний розпис, кошторис тощо), а з нормативно-правового акта, що регулює відносини між особою та державою у певній сфері суспільних відносин.
За таких обставин, відповідач відповідає за своїми зобов'язаннями, що виникли безпосередньо із закону і така відповідальність не може ставитись в залежність від наявності чи відсутності бюджетних асигнувань, як з державного, так й з місцевого бюджетів.
Таким чином, з врахуванням заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог, станом на дату прийняття рішення, враховуючи наявні в матеріалах справи документи, суд дійшов висновку, що за відповідачем утворилась заборгованість по відшкодуванню вартості телекомунікаційних послуг, наданих пільговим категоріям громадян, які проживають у Новозаводському районі міста Чернігова у розмірі 770420,04 грн.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, правомірними та підлягають задоволенню в повному обсязі, в зв'язку з чим з відповідача на користь позивача належить стягнути 770420,04 грн заборгованості по відшкодуванню вартості телекомунікаційних послуг, наданих пільговим категоріям громадян, які проживають у Новозаводському районі міста Чернігова.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків суду не спростовує.
Позивач у заяві про зменшення позовних вимог просить суд повернути судовий збір у розмірі 15,70 грн.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України “Про судовий збір” сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Враховуючи, що позивачем зменшено позовні вимоги до 770420,04грн та фактичну оплату судового збору в розмірі 11572,00 грн при поданні позову до суду, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення клопотання позивача про повернення частини суми судового збору в розмірі 15,70 грн.
За подання цього позову позивач повинен був сплатити судовий збір у розмірі 11556,30 грн (770420,04грн *1,5%).
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись ст. 42, 73-80, 86, 129, 165, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позов задовольнити повністю.
2.Стягнути з Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради (вул. Івана Мазепи, 19, м. Чернігів, 14017, код ЄДРПОУ 43649464) на користь Публічного акціонерного товариства “Укртелеком” (код ЄДРПОУ 21560766, бульвар Т.Шевченка, 18, м. Київ, 01601) 770420,04 грн заборгованості та 11556,30 грн витрат зі сплати судового збору.
3.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
4.Повернути Публічному акціонерному товариству “Укртелеком” (код ЄДРПОУ 21560766, бульвар Т. Шевченка, 18, м. Київ, 01601) з державного бюджету (отримувач: УДК в м. Чернігові, рахунок: UA988999980313191206083025002, код: 38054398, банк отримувача: Казначейство України (ел. у м. адм. подат.) частину сплаченого судового збору в сумі 15,70 грн, перерахованого згідно платіжного доручення №6536 від 25 листопада 2020 року, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи №927/45/21 Господарського суду Чернігівської області.
Дане рішення є підставою для повернення судового збору з Державного бюджету України.
Рішення складено та підписано 11 березня 2021 року.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду, з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, у строки, визначені ст. 256 цього Кодексу.
Суддя С.В. Белов
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/