79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
25.02.2021 справа № 914/1576/18
За позовом: Заступника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону (79007, м.Львів, вул.Клепарівська, 20), в інтересах Держави, -
про: визнання незаконним та скасування п.1 Розпорядження Відповідача-1 №1705 від 10.11.2004 і визнання недійсним Договору купівлі-продажу №2665 від 28.07.2011 (укладеного Відповідачами-2 та -4), -
Позивач: Державний концерн «Укроборонпром» (04119, м.Київ, вул.Дегтярівська, 36; ідент.код 37854297),
Відповідач-1: Франківська районна адміністрація Львівської міської ради (79044, м.Львів, вул.Г.Чупринки, 85; ідент.код 04056121),
Відповідач-2: Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (79008, м.Львів, площа Галицька, 15; ідент.код 25558625),
Відповідач-3: Львівська міська рада (79000, м.Львів, площа Ринок, 1; ідент.код 04055896),
Відповідач-4: Товариство з обмеженою відповідальністю « 1001 Дрібниця» (79060, м.Львів, вул.Наукова, 29; ідент.код 19171498),
Третя особа-1 (на стороні Позивача), що не заявляє самостійних вимог стосовно предмету спору: Державне підприємство «Львівський науково-дослідний радіотехнічний інститут» (79060, м.Львів, вул.Наукова, 7; ідент.код 14311429),
Третя особа-2 (на стороні Позивача), що не заявляє самостійних вимог стосовно предмету спору: Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» (79024, м.Львів, вул.Липинського, 54; ідент.код 03348525),
Третя особа-3 (на стороні Відповідача-4), що не заявляє самостійних вимог стосовно предмету спору: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ).
Головуючий суддя: Стороженко О.Ф.
Судді: Іванчук С.В.,
Петрашко М.М.
Секретар: Мазуркевич М.Р.
Представники:
Прокуратури: Рапіта О.В. - Службове посвідчення;
Позивача: Ковальчук Ю.В. - Довіреність №Д-284/2021 від 24.02.2021;
Відповідача-1: не прибув;
Відповідача-2: Мотов Є.Г. - Довіреність б/н від 03.02.2020;
Відповідача-3: Кулик А.Я. - Довіреність №2901/вих.-11 від 08.01.2019;
Відповідача-4: Василишин І.Й. - Ордер №000106 від 09.11.2018;
Третьої особи-1: Сорока О.Є. - Довіреність №904/2-3 від 24.06.2019;
Третьої особи-2: не прибув;
Третьої особи-3: не прибув.
Процесуальні дії вчинено Судом у приміщенні Господарського суду Львівської області: зал судового засідання №10.
Суд встановив:
Заступником військового прокурора Західного регіону України (на даний час - Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Західного регіону) подано Позовну заяву (в інтересах Держави) з вимогами до Франківської районної адміністрації Львівської міської ради (Відповідач-1), Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (Відповідач-2), Львівської міської ради (Відповідач-3) та Товариства з обмеженою відповідальністю « 1001 дрібниця» (Відповідач-4) про:
-визнання незаконним та скасування п.1 Розпорядження Франківської районної адміністрації Львівської міської ради (Відповідач-1) №1705 від 10.11.2004 «Про оформлення права власності на нежитлові приміщення на АДРЕСА_2»;
-визнання недійсним Договору №2665 від 28.07.2011, укладеного Управлінням комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (Відповідач-2) та Товариством з обмеженою відповідальністю « 1001 Дрібниця» (Відповідач-4) щодо купівлі-продажу нежитлових приміщень (загальною площею 613,4кв.м), розташованих за адресою: АДРЕСА_2;
-витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю « 1001 Дрібниця» (Відповідач-4) на користь Держави (від імені якої діє Державний концерн «Укроборонпром») спірних нежитлових приміщень.
Судом, Ухвалою від 11.12.2019, залишено без розгляду позовну вимогу про витребування у Відповідача-4 спірних нежитлових приміщень.
Також Судом, вказаною Ухвалою, було зупинено провадження у справі, а Ухвалою від 21.09.2020 поновлено провадження. Судом, Ухвалою від 16.12.2020, відмовлено у задоволенні Заяви Прокуратури про часткову зміну предмету позову (про доповнення позову двома новими вимогами).
Прокуратурою підставами позову, зокрема, зазначено:
-30.06.1983 державною приймальною комісією прийнято в експлуатацію приміщення житлово-цивільного призначення: 82-х квартирний житловий будинок (корпус 35) за адресою: АДРЕСА_2, з вбудовано-прибудованим комбінатом побутового обслуговування (корпус 36);
-30.06.1983 складений акт державною приймальною комісією приймання в експлуатацію закінченого будівництвом приміщення комбінату побутового обслуговування (корпус № 36), прибудованого до житлового будинку по АДРЕСА_2, на 28 робочих місць, загальною площею 1068,94 кв. м., замовником якого був Науково-дослідний радіотехнічний інститут;
-відповідно до Реєстраційного посвідчення Львівського міжміського бюро технічної інвентаризації від 11.10.1991, будинок АДРЕСА_2, зареєстровано на праві державної власності за Державним підприємством «Львівський науково-дослідний радіотехнічний інститут», - на підставі Рішення Радянського райвиконкому м. Львова від 01.07.1983 № 462;
-Статутом Державного підприємства «Львівський науково-дослідний радіотехнічний інститут» (ДП «ЛНДРТІ») від 04.11.2002 визначено, що останнє засновано на державній власності і підпорядковане Міністерству промислової політики України;
-майно ДП «ЛНДРТІ» є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання; здійснюючи право повного господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи до нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та Статуту (ст. 4.2 Статуту);
-відповідно до п. 4.9 Статуту ДП «ЛНДРТІ», Підприємству забороняється передавати безоплатно закріплене за ним майно іншим підприємствам, організаціям і установам, а також громадянам; реалізація зайвого майна і передавання майна в оренду здійснюється Підприємством за узгодженням з Мінпромполітики;
-28.12.2000 Ухвалою Львівської міської ради № 869, ураховуючи відсутність даних щодо приналежності, будинок АДРЕСА_2 визнано таким, що належить до комунальної власності м. Львова;
-10.11.2004 Розпорядженням Франківської районної адміністрації Львівської міської ради № 1705, за результатами розгляду Листа Управління комунального майна Львівської міської ради від 18.10.2004 № 12-6365, вирішено оформити право власності територіальної громади м. Львова на нежитлові приміщення загальною площею 613,4 кв. м. по АДРЕСА_2, та оформлено свідоцтво про право власності на вказані нежитлові приміщення;
-30.03.2007 Рішенням Львівської міської ради № 165, розглянувши звернення ДП «ЛНДРТІ» від 23.01.2007, ураховуючи пропозиції Франківської районної адміністрації, запропоновано міській раді прийняти у власність територіальної громади м. Львова відомчі багатоквартирні житлові будинки АДРЕСА_2, АДРЕСА_3, АДРЕСА_4 від ДП «ЛНДРТІ»;
-10.05.2007 Ухвалою Львівської міської ради № 803, прийнято у власність територіальної громади м. Львова відомчі житлові будинки АДРЕСА_2, АДРЕСА_3, АДРЕСА_4 від ДП «ЛНДРТІ»;
-згідно з Актом приймання - передачі відомчого житлового фонду в комунальну власність від 23.07.2007, комісією проведено обстеження житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2, що знаходиться на балансі ЖКД ДП «ЛНДРТІ»; при цьому, обслуговуючі (допоміжні) приміщення, у тому числі комбінат побутового обслуговування, не обстежувались та не передавались;
-27.01.2011 Ухвалою Львівської міської ради № 162 затверджено перелік об'єктів комунальної власності м. Львова, що підлягають приватизації способом викупу, в який включено, як об'єкт приватизації, підвал цокольний першого поверху загальною площею 613,4 кв. м. по АДРЕСА_2;
-28.07.2011 Управлінням комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю « 1001 дрібниця» (Покупець) укладено Договір № 2665 купівлі - продажу нежитлових приміщень способом викупу, згідно з яким передано у власність Покупця нежитлові приміщення загальною площею 613,4 кв. м., які розташовані в будинку АДРЕСА_2, а саме: приміщення, позначені в технічному паспорті, виданому Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» (БТІ), цифрами 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 1 1, 13, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45;
-відповідно до п. 1.2 Договору, об'єкт продажу належить територіальній громаді міста Львова на праві комунальної власності на підставі Свідоцтва про право власності, виданого Франківською районною адміністрацією Львівської міської ради, згідно з Розпорядженням № 1705, і зареєстрованого БТІ 13.06.2005 (реєстраційний № 11063280) на підставі Ухвали Львівської міської ради від 27.01.2011 № 162;
-згідно з п. 1.1. Положення про Управління комунальної власності Львівської міської ради, затвердженого Рішенням Виконкому від 07.12.2007 № 1190 (Положення), Управління комунальної власності Львівської міської ради є структурним підрозділом Департаменту економічної політики Львівської міської ради; Управління є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в органах державного казначейства України, печатку із зображенням державного Герба України і свої найменуванням (п. 1.4 Положення);
-відповідно до п. 4.8 Положення, до компетенції Управління відносяться повноваження щодо організації та забезпечення проведення приватизації (продажу) майна, що належить до комунальної власності міста; підготовка необхідних документів про передачу об'єктів з державної у комунальну власність і проектів ухвал ради про передачу об'єктів з комунальної у державну власність, а також документів щодо набуття містом об'єктів державної, комунальної та приватної власності; здійснення прийому майна у комунальну власність міста і передачу у власність юридичних та фізичних осіб згідно з рішенням ради;
-22.08.2011 Управлінням комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради та ТОВ « 1001 дрібниця» підписано Акт приймання - передачі № 2665, згідно з яким ТОВ « 1001 дрібниця» передано у власність об'єкт продажу;
-відповідно до повідомлення БТІ, станом на 17.10.2011 будинок АДРЕСА_2 зареєстровано за ДП «ЛНДРТІ» на підставі Рішення Франківського (Радянського) райвиконкому м. Львова від 01.07.1983 № 462; у той же час нежитлові приміщення загальною площею 613,4 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_2, зареєстровані на праві комунальної власності за територіальною громадою м. Львова на підставі Свідоцтва про право власності, виданого 06.05.2009 Франківською районною адміністрацією Львівської міської ради на підставі Розпорядження від 10.11.2004 № 1705;
-23.09.2016 на адресу військової прокуратури Львівського гарнізону надійшла скарга Синявської Н.В. щодо незаконної передачі з державної у комунальну власність нежитлових приміщень до будинку № 29 площею 1068,94 кв. м;
-згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13.07.2018, за ТОВ « 1001 дрібниця» зареєстровано право приватної власності на нежитлові приміщення (від 1 по 11, 13, від 31 по 45) загальною площею 613,4 кв. м. за адресою: АДРЕСА_2;
-відповідно до ст. 1 Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» (у редакції станом на листопад 2004 року), цей Закон регулює відносини, пов'язані з передачею об'єктів права державної власності у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах або у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, а також - об'єктів права комунальної власності у державну власність;
-об'єктами передачі, згідно з цим Законом є: нерухоме майно (будівлі, споруди, у тому числі об'єкти незавершеного будівництва, приміщення); житловий фонд та інші об'єкти соціальної інфраструктури, які перебувають у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, установ, організацій або не увійшли до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), у тому числі - не завершені будівництвом (ст. 2 Закону);
-згідно зі ст. 4 Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності», передача об'єктів з державної у комунальну власність здійснюється за рішенням: Кабінету Міністрів України - щодо об'єктів, визначених у абзацах другому, третьому, п'ятому частини першої статті 2 цього Закону; пропозиції щодо передачі об'єктів з державної у комунальну власність, яка здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України, погоджуються з органом, уповноваженим управляти державним майном, або відповідною самоврядною організацією;
-таким чином, Львівською міською радою незаконно, перевищуючи свої повноваження, у порушення визначеної процедури, а саме: при відсутності рішення Кабінету Міністрів України, Ухвалами від 28.12.2000 № 869 та повторно від 10.05.2007 № 803 оформлено право комунальної власності на нерухомі приміщення відомчого житлового будинку АДРЕСА_2, які належали на праві державної власності Львівському науково-дослідному радіотехнічному інституту, а також здійснено відчуження такого майна третім особам;
-крім цього, з порушенням передбаченої законодавством процедури, Розпорядженням Франківської районної адміністрації Львівської міської ради від 0.11.2004 № 1705 оформлено право власності територіальної громади м. Львова на нежитлові приміщення загальною площею 613,4 кв.м. по АДРЕСА_2;
-проте, Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом (Міністерством промислової політики України) рішення щодо надання згоди на відчуження об'єктів нерухомості по АДРЕСА_2 - не приймались;
-у зв'язку з цим, відсутність законного рішення про добровільну відмову від об'єктів нерухомості за згодою Кабінету Міністрів України (як органу, уповноваженого Державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах), підтверджує той факт, що право постійного користування Підприємства спірною нерухомістю не припинено;
-при цьому, Договір також підлягає визнанню недійсним, оскільки укладений з порушенням встановленого порядку відчуження державного майна;
-ураховуючи те, що Підприємство засноване на загальнодержавній власності, органом управління якого було Міністерство промислової політики України, основні засоби, закріплені за вказаним Підприємством, підлягають відчуженню у порядку, встановленому законодавством щодо особливостей відчуження державного майна;
-положення щодо відчуження державними підприємствами майнових об'єктів, що належать до основних фондів, за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно належить, містяться і в ч. 2 ст. 75 ГК України;
-стаття 4 діючого, на момент укладення спірного Договору, Закону України «Про власність» передбачала, що власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном;
-у випадках і в порядку, встановлених законодавчими актами України, діяльність власника може бути обмежено чи припинено, або власника може бути зобов'язано допустити обмежене користування його майном іншими особами;
-відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України «Про власність», майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання, крім випадків, передбачених законодавством України;
-згідно зі ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу;
-статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей;
-вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків;
-відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину;
-на момент укладення Договору порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю, регулювався Положенням про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю (затвердженим Наказом Фонду державного майна України № 1477 від 30.07.1999);
-відповідно до преамбули та п. 1 Положення «Про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю» (в редакції на час укладення оспорюваного Договору), Положення визначало, зокрема, порядок відчуження майна шляхом продажу державного майна, закріпленого за державними підприємствами; при цьому, відчуження майна - це передача права власності на державне майно, яке перебуває на балансі суб'єктів підприємницької діяльності, іншим юридичним особам шляхом його продажу за грошові кошти;
-пунктом 4 Положення визначено, що відчуження майна державного підприємства проводиться безпосередньо підприємством після отримання на це дозволу центрального або місцевого органу виконавчої влади, уповноваженого здійснювати функції управління державним майном, за погодженням з Фондом державного майна або його регіональними відділенням;
-при цьому, п. 6 Положення передбачає передачу до органу управління майном та Фонду державного майна України пакету документів, зокрема: звернення підприємства; техніко-економічне обґрунтування доцільності відчуження майна та використання коштів; акт про оцінку вартості основних засобів, які підлягають відчуженню згідно з даними бухгалтерського обліку за встановленою формою; акт про інвентаризацію основних засобів, які підлягають відчуженню; акт про технічний стан майна; звіт про оцінку майна (акт оцінки майна) та інші;
-вчинення дій щодо відчуження майна в іншому, ніж передбачено законодавством порядку, не може вважатись законним та породжувати правових наслідків;
-отже, спірний Договір купівлі-продажу підлягає визнанню недійсним;
-спірне нерухоме майно було власністю Держави в особі Міністерства промислової політики України та знаходилось на праві господарського відання ДП «ЛНРТІ»;
-частиною 5 ст. 75 Господарського кодексу України передбачено, що державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом; відчужувати майнові об'єкти, що належать до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно належить, і лише на конкурентних засадах, якщо інше не встановлено законом;
-права Держави на майно, яке їй належить, визначені Цивільним Кодексом України; Держава у цивільних відносинах діє на рівних правах з іншими учасниками цих відносин та набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ст. 170 ЦК України);
-ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності (ч. 4 ст. 41 Конституції України);
-відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання;
-відсутні докази надання уповноваженими органами (Кабінетом Міністрів України, Міністерством промислової політики України) дозволу на відчуження державного майна за Договором купівлі-продажу № 2665 від 28.07.2011, тому укладення вказаного Договору суперечило чинному на той час законодавству України;
-ураховуючи наведене, спірний Договір купівлі-продажу від 28.07.2011 підлягає визнанню недійсним на підставі ч.ч. 1, 2 ст. 203, ст. 215 Цивільного кодексу України.
Позивачем позов Прокуратури підтримано та надано Пояснення, у яких, зокрема, зазначено:
-30.06.1983 державною приймальною комісією прийнято в експлуатацію приміщення житлово-цивільного призначення 82-х квартирний житловий будинок (корпус 35) за адресою: АДРЕСА_2, з вбудовано-прибудованим комбінатом побутового обслуговування (корпус 36), про що складено відповідний Акт приймання, який затверджено Рішенням Радянського райвиконкому м. Львів №462 від 01.07.1983;
-на підставі цього РішенняРрайвиконкому видано Реєстраційне посвідчення від 11.10.1991 (за реєстровим № 41), згідно з яким Львівське міжміське бюро технічної інвентаризації посвідчило, що будинок у АДРЕСА_2 в цілому зареєстрований на праві державної власності за Львівським науково-дослідним радіотехнічним інститутом;
-таким чином, факт перебування в цілому житлового будинку у державній власності підтверджено; тобто, будинок повністю, у тому числі, з усіма вбудованими приміщеннями, належить до державної власності, а власником є Львівський науково-дослідний радіотехнічний інститут;
-не підтверджується жодним доказом інформація про відсутність даних щодо приналежності будинку АДРЕСА_2, яка стала єдиною підставою для прийняття Львівською міською радою Ухвали №869 від 28.12.2000 «Про прийняття об'єктів нерухомого майна у комунальну власність»;
-Відповідач -3 (у відзиві на позовну заяву) зазначив, що у зв'язку з розпадом Союзу PCP та створенням українського національного законодавства, постало питання розмежування майна України між загальнодержавною (респібліканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю;
-як зазначив Відповідач-3, Кабінетом Міністрів України 05.11.1991 прийнято Постанову №311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)», якою постановлено затвердити перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), що додавався до вказаної Постанови;
-при цьому, до вказаного переліку включено житловий та нежитловий фонд Рад народних депутатів, житлово-експлуатаційні, житлово-комунальні, ремонтно-будівельні та інші організації, пов'язані з обслуговуванням та експлуатацією цього житлового фонду;
-проте, Відповідач-3 не зазначив, яке відношення відомчий будинок Львівського науково-дослідного радіотехнічного інституту має до житлового фонду Рад народних депутатів;
-вказаною Постановою визначено не лише перелік, а й порядок передачі майна, зокрема, відповідно до пункту 2 цієї постанови, саме на Міністерства (і відомства) України, органи, уповноважені управляти державним майном, покладено обов'язок здійснити до 1 січня 1992 р. передачу державного майна, яке перебуває у їх віданні, до комунальної власності згідно із затвердженим (цією Постановою) переліком;
-у той же час, матеріали справи не містять жодного доказу щодо ініціативи Міністерства промислової політики (або іншого органу) чи Львівського науково-дослідного радіотехнічного інституту про передачу майна (будинку АДРЕСА_2 ) до комунальної власності;
-перевищивши свої повноваження, без наявних для того підстав, Львівська міська рада прийняла Ухвалу №869 від 28.12.2000, відповідно до пункту 1.3 якої вважала таким, що належить до комунальної власності, будинок АДРЕСА_2;
-вказана Ухвала залишилась нереалізованою внаслідок невиконання п.2, яким Львівському обласному державному комунальному бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки необхідно було зареєструвати вказані об'єкти на праві комунальної власності м.Львова;
-такої реєстрації не відбулось, що підтверджується наявністю інших рішень Львівської міської ради, які є непослідовними, нелогічними та взаємовиключними, а також - інформацією Обласного комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» від 05.09.2011;
-варто проаналізувати ці рішення послідовно, виходячи з черговості їх прийняття, у той же час, беручи до уваги наявність Реєстраційного посвідчення від 11.10.1991 (за реєстровим № 41), згідно з яким, будинок АДРЕСА_2 в цілому зареєстрований на праві державної власності за Львівським науково-дослідним радіотехнічним інститутом, зокрема:
· Ухвала Львівської міської ради №869 від 28.12.2000 «Про прийняття об'єктів нерухомого майна у комунальну власність», відповідно до якої вважали таким, що належить до комунальної власності, будинок АДРЕСА_2, лише на одній підставі, яка не відповідає дійсності, це - відсутність даних щодо приналежності будинку (вказана Ухвала не виконана, що підтверджується інформацією Обласного комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» від 05.09.2011);
· Розпорядження Франківської районної адміністрації Львівської міської ради №1705 від 10.11.2004 «Про оформлення права власності на нежитлові приміщення на АДРЕСА_2», яким вирішено оформити право власності територіальної громади м. Львова на нежитлові приміщення загальною площею 613,4 кв. м. на АДРЕСА_2 ; на виконання вказаного Розпорядження видано Свідоцтво про право власності на нежитлові приміщення загальною площею 613,4 кв. м., які знаходяться в АДРЕСА_2;
· Рішення Львівської міської ради №165 від 30.03.2007 «Про передачу відомчих багатоквартирних житлових будинків АДРЕСА_2,АДРЕСА_3,АДРЕСА_4 у власність територіальної громади» (при прийнятті якого керувались «Положенням про порядок приймання-передачі державного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій у власність територіальної громади м. Львів»), яким спростовуються попередні Рішення щодо передання у 2000 та 2004 роках будинку разом з усіма вбудованими приміщеннями до комунальної власності; більш того, п.2 цього Рішення Міській раді лише запропоновано прийняти у власність територіальної громади м. Львова багатоквартирні житлові будинки АДРЕСА_2,АДРЕСА_3,АДРЕСА_4 від Державного підприємства Львівського науково-дослідного радіотехнічного інституту (вказана пропозиція ніяким чином не підтверджує факт переходу права власності);
· Ухвала Львівської міської ради №803 від 10.05.2007 «Про прийняття у власність територіальної громади м. Львова відомчих житлових будинків АДРЕСА_2,АДРЕСА_3,АДРЕСА_4»; Акт приймання-передачі затверджений 23.07.2007 Головою Франківської районної адміністрації, проте, з Акту неможливо встановити ні дату обстеження, ні підстави, ні конкретні характеристики будинку;
· Ухвала Львівської міської ради №162 від 27.01.2011 «Про затвердження переліку об'єктів комунальної власності м. Львова, що підлягають приватизації способом викупу», до вказаного переліку включено підвал, цокольний поверх, 1 поверх площею 613,4 га в будинку АДРЕСА_2;
· на підставі Ухвали №162 укладено 28.07.2011 Договір купівлі-продажу об'єкту;
-ґрунтовний аналіз наведених рішень підтверджує відсутність законної процедури переходу права власності на спірне майно.
Третьою особою-1 подано Відзив, у якому викладено обгрунтування наявності підстав для задоволення позову та, зокрема, зазначено:
-згідно з Законом України «Про особливості управління об'єктами державної власіюсті в оборонно-промисловому комплексі» від 16.06.2011 №3531-VІ, Державний концерн «Укроборонпром» (Концерн) є суб'єктом управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі;
-Державне підприємство «Львівський науково-дослідний інститут радіотехнічний інститут», згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 № 1221, включено до складу Державного концерну «Укроборонпром»;
-Державне підприємство «Львівський науково-дослідний інститут радіотехнічний інститут» 17.11.2011 було передане зі сфери управління Міністерства промислової політики України до управління Державного концерну «Укроборонпром» згідно з Актом прийому-передачі; тобто, Державний концерн «Укроборонпром» є єдиним органом, уповноваженим управляти майном Державного підприємства «Львівський науково-дослідний інститут радіотехнічний інститут», що підтверджується Статутом Підприємства;
-згідно зі ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, то не заборонені законом, зокрема із правочинів;
-за змістом ст. 329 ЦК України, юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом;
-керуючись нормами ч.3 ст. 4-1 Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» (в редакції на час прийняття оспорюваного рішення), рішення щодо передачі об'єктів соціальної інфраструктури у комунальну власність приймаються органами, уповноваженими управляти державним майном, самоврядними організаціями, за згодою відповідних сільських, селищних, міських, районних у містах рад, а у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст - за згодою районних або обласних рад;
-тобто, згідно з Законом України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності», передача об'єкту нерухомого майна (спірного) з державної у комунальну власність могла здійснюватись за рішенням органу, уповноваженого управляти державним майном (такими органами спочатку було Міністерство промислової політики, а після його реорганізації ДК «Укроборонпром»); відсутні докази, що підтверджують надання згоди на передачу державного нерухомого майна засновником, управителем Підприємства.
Відповідачем-1 подано Відзив, у якому викладено обґрунтування безпідставності позовних вимог та, зокрема, зазначено:
-до 1991 року (в період дії законодавства Української РСР) всі об'єкти нерухомого майна на території України перебували в державній власності;
-за Конституцією УРСР 1978 року, обласні, районні, міські, районні в містах, селищні та сільські Ради народних депутатів входили в систему органів державної влади України;
-тому, з розпадом Союзу РСР та створенням українського національного законодавства, постало питання розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю;
-з цього приводу 05.11.1991 Кабінетом Міністрів України була прийнята Постанова № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю», якою постановлено затвердити перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), до якого, зокрема, включено житловий та нежитловий фонд Рад народних депутатів, житлово-експлуатаційні, житлово-комунальні, ремонтно-будівельні та інші організації, пов'язані з обслуговуванням та експлуатацією цього житлового фонду;
-Ухвалою Львівської міської ради від 28.12.2000 № 869 «Про прийняття об'єктів нерухомого майна у комунальну власність» прийнято рішення про те, що будинок за адресою: АДРЕСА_2 вважається таким, що знаходиться у комунальній власності, та доручено ОКП ЛОР «БТІ» зареєструвати його на праві комунальної власності;
-ч. 1 ст. 380 ЦК України визначено, що житловий будинок, як об'єкт права власності, є будівлею капітального типу, спорудженою з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначеною для постійного у ній проживання; при цьому, слід враховувати, що житловий будинок квартирного типу, згідно зі ст. 188 ЦК України, є складною річчю (нерухомим майном), до складу якої, зокрема, входять інші нерухомі речі (квартири), речові права на які підлягали та підлягають державній реєстрації;
-оскільки, з 28.12.2000, будинок за адресою АДРЕСА_2 в цілому перебуває в комунальній власності, то і всі нежитлові приміщення у ньому, які не приватизовані та не відчужені у приватну чи державну власність на підставі правочинів, залишаються у комунальній власності;
-відсутні докази про те, що Ухвала Львівської міської ради від 28.12.2000 № 869 «Про прийняття об'єктів нерухомого майна у комунальну власність» визнана нечинною або скасована у судовому порядку;
-окрім того, з 1 січня 2004 року вступив в дію Цивільний кодекс України, який вперше встановив, що право власності на нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації цього права; тобто, до 1 січня 2004 року право комунальної власності не підлягало державної реєстрації, оскільки не було обов'язковим згідно з діючим законодавством;
-зважаючи на наведене, Франківська районна адміністрація Львівської міської ради цілком законно прийняла Розпорядження від 10.11.2004 у №1705 «Про оформлення права власності на нежитлові приміщення АДРЕСА_2»;
-крім того, Розпорядження від 10.11.2004 № 1705 «Про оформлення права власності на нежитлові приміщення АДРЕСА_2» є підставою для набуття права власності, а не фактом його набуття;
-доказом того, що нежитлові приміщення площею 613,4 кв. м. перебували у комунальній власності, є свідоцтво про право власності від 10.11.2004 № 668217 (яке станом на момент подання позову чинне та невизнано недійсним у встановленому порядку);
-27.01.2011 було прийнято Ухвалу ЛМР «Про затвердження переліку об'єктів комунальної власності м. Львова, які підлягають приватизації способом викупу», п. 22 якої у перелік таких об'єктів включено і нежитлові приміщення площею 613,4 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2;
-вказана Ухвала станом на момент подання позову чинна та не скасована у встановленому порядку;
-28.07.2011 на підставі вказаної Ухвали був укладений Договір купівлі-продажу № 2665 між Управлінням комунальної власності та ТзОВ « 1001 дрібниця» та продано нежитлові приміщення площею 613,4 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 Товариству « 1001 дрібниця»;
-відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу;
-застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення;
-у Постановах Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року (справа № 6-2407цс15) та від 18.01.2017 року (справа №640/10207/15-ц), сформовано правовий висновок про те, що одночасне пред'явлення позову про витребування майна із чужого володіння (віндикація) та про визнання правочину недійсним із застосуванням реституції, тобто одночасне застосування статей 216 і 338 ЦК України, є помилковим, оскільки віндикаційний і негаторний позови вважаються взаємовиключними;
-зважаючи на наведене, підстав для визнання недійсним Договору купівлі-продажу від 28.07.2011 № 2665 немає, оскільки Розивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного права;
-стаття 256 ЦК України визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу;
-як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, перебіг позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення права або про особу, яка його порушила;
-на позови прокуратури, які пред'являються від імені Держави і направлені на захист права державної власності, поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли Держава в особі її органів довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів (аналогічний висновок міститься і в Постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 у справі № 6-1852цс16);
-отже, якщо у передбачених законом випадках з позовом до суду звернувся прокурор в інтересах відповідного органу (підприємства), то позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатись саме цей орган (підприємство), а не прокурор;
-Розпорядження Франківської районної адміністрації ЛМР № 1705 «Про оформлення права власності на нежитлові приміщення АДРЕСА_2» прийнято 10.11.2004, а Договір купівлі-продажу № 2665 між Управлінням комунальної власності та ТзОВ « 1001 дрібниця» укладено 28.07.2011;
-з огляду на наявність строків позовної давності, вважаю що позовна давність до вимоги про скасування п. 1 Розпорядження Франківської районної адміністрації Лі^ІР № 1705 «Про оформлення права власності на нежитлові приміщення АДРЕСА_2» сплила 11.11.2007, а до вимоги про визнання недійсним Договору купівлі-продажу № 2665 (укладеного Управлінням комунальної власності та ТзОВ « 1001 дрібниця») - 29.07.2014;
-Позовна заява підписана 20.08.2018, тобто подана з пропущенням строків позовної давності, і прокурор не наводить у позовній заяві підстави для поновлення строків.
Відповідачем-2 подано Відзив, у якому викладено обґрунтування безпідставності позовних вимог та, зокрема, зазначено:
-згідно з Свідоцтвом про право власності №668217, нежитлові приміщення, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 613 4 кв м, належать на праві комунальної власності територіальній громаді міста Львова;
-Витяг БТІ про реєстрацію права власності на нерухоме майно №7498740 від 13.06.2005 також підтверджує право власності територіальної громади міста Львова, в особі Львівської міської ради, на вказані нежитлові приміщення;
-Львівською міською радою прийнято Рішення №376 від 17.06.2015 «Про реєстрацію права власності на нежитлове приміщення на АДРЕСА_2 », а також - Рішення №461 від 24.07.2015 «Про внесення змін до Рішення Виконавчого комітету від 17.06.2015» та, відповідно, вирішено зареєструвати територіальній громаді міста Львова право комунальної власності на окремий об'єкт: нежитлове приміщення першого поверху, загальною площею 130,5 кв. м.. на АДРЕСА_2;
-05.08.2015 Реєстраційною службою Львівського міського управління юстиції було видано Свідоцтво про право власності (№41766666) на об'єкт нерухомого майна, а саме: нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2; власником даного майна визначено Львівську міську раду;
-Рішенням Господарського суду Львівської області від 07.10.2015 у справі №914/2459/15, яке набрало законної сили, позов Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради задоволено повністю та стягнуто з ТзОВ «Галлізинг» на користь Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради 95463,79грн заборгованості, розірвано договір оренди нежитлових приміщень №Ф-0128 від 30,05.2001 р, укладений між Управлінням ресурсів Департаменту економічної політики та ресурсів Львівської міської ради та Дочірнім підприємством компанія «Галлізинг» ТзОВ «Транс-Лізинг», виселено ТзОВ «Галлізинг» з нежитлових приміщень загальною площею 130,7 м.кв., що знаходяться по АДРЕСА_2 (дане Рішення Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30.05.2016 у справі № 914/2459/15 та Постановою Вищого Господарського суду України від 16.03.2016 залишено без змі);
-при розгляді даної справи досліджувалось питання права власності та встановлено, що право власності на спірні приміщення законно зареєстровано за територіальною громадою м .Львова;
-27.01.2011 прийнято Ухвалу ЛМР «Про затвердження переліку об'єктів комунальної власності м. Львова, які підлягають приватизації способом викупу», п. 22 якої у перелік таких об'єктів включено і нежитлові приміщення площею 613,4 кв м, за адресою: АДРЕСА_2;
-вказана Ухвала станом на момент подання позову чинна та не скасована у встановленому порядку; 28 07.2011 на підставі вказаної Ухвали був укладений Договір купівлі-продажу № 2665 між Управлінням комунальної власності та ТзОВ « 1001 дрібниця», та продано нежитлові приміщення площею 613,4 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 Товариству « 1001 дрібниця».
Відповідачем-3 подано Відзив, у якому викладено обґрунтування безпідставності позовних вимог та, зокрема, зазначено:
-до 1991 року (в період дії законодавства Української РСР) всі об'єкти нерухомого майна на території України перебували в державній власності;
-за Конституцією УРСР 1978 року обласні, районні, міські, районні в містах, селищні та сільські Ради народних депутатів входили в систему органів державної влади України;
-тому, з розпадом Союзу РСР та створенням українського національного законодавства постало питання розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю;
-з цього приводу 05.11.1991 року Кабінетом Міністрів України була прийнята Постанова № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю», якою постановлено затвердити перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), до якого, зокрема, включено житловий та нежитловий Фонд Рад народних депутатів, житлово-експлуатаційні, житлово-комунальні, ремонтно-будівельні та інші організації, пов'язані з обслуговуванням та експлуатацією цього житлового фонду;
-Ухвалою Львівської міської ради від 28.12.2000 № 869 «Про прийняття об'єктів нерухомого майна у комунальну власність» прийнято рішення про те, що будинок за адресою: АДРЕСА_2 вважається таким, що знаходиться у комунальній власності, та доручено ОКП ЛОР «БТІ» зареєструвати його на праві комунальної власності;
-ч. 1 ст. 380 ЦК України визначено, що житловий будинок, як об'єкт права власності, є будівлею капітального типу, спорудженою з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначеною для постійного у ній проживання; при цьому, слід враховувати, що житловий будинок квартирного типу, згідно зі ст. 188 ЦК України, є складною річчю (нерухомим майном), до складу якої, зокрема, входять інші нерухомі речі (квартири), речові права на які підлягали та підлягають державній реєстрації;
-оскільки, з 28.12.2000, будинок за адресою АДРЕСА_2 в цілому перебуває в комунальній власності, то і всі нежитлові приміщення у ньому, які не приватизовані та не відчужені у приватну чи державну власність на підставі правочинів, залишаються у комунальній власності;
-станом на момент подання позову, доказів про те, що Ухвала Львівської міської ради від 28.12.2000 року № 869 «Про прийняття об'єктів нерухомого майна у комунальну власність» визнана нечинною або скасована у судовому порядку позивачем не надано;
-окрім того, з 1 січня 2004 року вступив в дію Цивільний кодекс України, яким вперше встановлено, що право власності на нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації цього права; тобто до 1 січня 2004 року право комунальної власності не підлягало державної реєстрації, оскільки не було обов'язковим згідно з діючим законодавством;
-зважаючи на наведене, Франківська районна адміністрація Львівської міської ради цілком законно прийняла Розпорядження від 10.11.2004 №1705 «Про оформлення права власності на нежитлові приміщення АДРЕСА_2»;
-крім того, Розпорядження від 10.11.2004 № 1705 «Про оформлення права власності на нежитлові приміщення АДРЕСА_2» є підставою для набуття права власності, а не фактом його набуття;
-доказом того, що нежитлові приміщення площею 613,4 кв. м. перебували у комунальній власності, є Свідоцтво про право власності від 10.11.2004 № 668217, яке станом на момент подання позову чинне та невизнано недійсним у встановленому порядку;
-27.01.2011 було прийнято Ухвалу ЛМР «Про затвердження переліку об'єктів комунальної власності м. Львова, які підлягають приватизації способом викупу», п. 22 якої у перелік таких об'єктів включено і нежитлові приміщення площею 613,4 кв. м за адресою: АДРЕСА_2;
-вказана Ухвала станом на момент подання позову чинна та не скасована у встановленому порядку;
-28.07.2011 на підставі вказаної Ухвали був укладений Договір купівлі-продажу № 2665 між Управлінням комунальної власності та ТзОВ « 1001 дрібниця», та продано нежитлові приміщення площею 613,4 кв. м за адресою: АДРЕСА_2, Товариству « 1001 дрібниця»;
-відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу;
-у Постановах Верховного Суду України від 17.02.2016 (справа №6-2407цс15) та від 18.01.2017 (справа №640/10207/15-ц) сформовано правовий висновок про те, що одночасне пред'явлення позову про витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикація) та про визнання правочину недійсним із застосуванням реституції, тобто одночасне застосування статей 216, 338 ЦК України, є помилковим, оскільки віндикаційний і негаторний позови вважаються взаємовиключними;
-зважаючи на наведене, підстав для визнання недійсним Договору купівлі-продажу від 28.07.2011 №2665 немає, оскільки позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного права;
-стаття 256 ЦК України визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу;
-на позови прокуратури, які пред'являються від імені Держави і направлені на захист права державної власності, поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 Цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів (аналогічний висновок міститься в Постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 у справі № 6-1852цс16);
-отже, якщо у передбачених законом випадках з позовом до суду звернувся прокурор в інтересах відповідного органу (підприємства), то позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатись саме цей орган (підприємство), а не прокурор;
-Розпорядження Франківської районної адміністрації ЛМР № 1705 «Про оформлення права власності на нежитлові приміщення АДРЕСА_2» прийнято 10.11.2004, а Договір купівлі-продажу № 2665 (між Управлінням комунальної власності та ТзОВ « 1001 дрібниця») укладено 28.07.2011;
-з огляду на наявність строків позовної давності, позовна давність до вимоги про скасування п. 1 Розпорядження Франківської районної адміністрації ЛМР № 1705 «Про оформлення права власності на нежитлові приміщення АДРЕСА_2» сплила 11.11.2007, а до вимоги про визнання недійсним Договору купівлі-продажу № 2665 (укладеного між Управлінням комунальної власності та ТзОВ «1001 дрібниця») - 29.07.2014;
-Позовна заява підписана 20.08.2018, тобто подана з пропуском строків позовної давності; разом з тим, прокурор не наводить у позовній заяві підстави для поновлення строків.
Відповідачем-4 подано Відзив з обґрунтуванням безпідставності позовних вимог, у якому, зокрема, зазначено:
-у минулому спірні нежитлові приміщення по АДРЕСА_2, були побудовані на замовлення Третьої особи - ДП «Львівський науково-дослідний радіотехнічний інститут», який ввів в експлуатацію ці приміщення у 1983;
-Прокуратурою неправдиво вказано, що спірні нежитлові приміщення не передавались Львівській міській раді разом з будинком АДРЕСА_2;
-що спірні нежитлові приміщення ДП «Львівський науково-дослідний радіотехнічний інститут» вводив в експлуатацію разом з новозбудованим житловим будинком АДРЕСА_2, і ці нежитлові приміщення ніколи не відокремлювались і не мали окремої реєстрації права власності, тобто вони завжди були одним цілим з житловим будинком АДРЕСА_2;
-ДП «Львівський науково-дослідний радіотехнічний інститут» свій відомчий житловий будинок по АДРЕСА_2, в м.Львові, законно передав у власність територіальній громаді м Львова, яким в подальшому розпоряджалась Львівська міська рада, в особі своїх відділів та управлінь на законних підставах;
-згідно зі ст. 13 Конституції України, від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією;
-тобто, в даній ситуації відчудження спірних нежитлових приміщень Товариству « 1001 дрібниця» відбулося державними органами, Держава отримала за них кошти по ринковій ціні і Державі не нанесено жодних збитків;
-претендуючи на спірні нежитлові приміщення, прокуратура повинна ставити питання і про повернення житлового будинку АДРЕСА_2, для Держави в особі Позивача, а також добровільно відшкодувати всім Відповідачам матеріальні збитки, які вони понесли, експлуатуючи будинок АДРЕСА_2, оскільки Відповідачі прибутків від його експлуатації не отримували, а навпаки понесли великі затрати на його утримання;
-ТзОВ « 1001 дрібниця», при укладенні Договору купівлі-продажу №2665 від 28.07.2011, не порушила жодної норми закону, виконала всі істотні умови Договору, повністю оплатила за куплені нежитлові приміщення і законно стала власником цих приміщень; тому, позиція прокуратури про визнання недійсним Договору купівлі-продажу № 2665 від 28.07.2011 на підставі ст.ст.203, 215 ЦК України є неправомірною;
-Прокуратура, Позивач, всі Відповідачі та Третя особа існують в Україні більше 20-ти років і всі знали про передачу будинку АДРЕСА_2 Львівській міській раді, та про укладення нею Договору купівлі-продажу №2665 від 28.07.2011, а також - та інших договорів, якими продавались інші нежитлові приміщення в цьому будинку, та більше 7-ми років не піднімали цього питання;
-Прокуратура в своєму позові не ставить питання про поновлення строку позовної давності і не наводить жодних обставин про поважність причин пропуску строку позовної давності, тому пропущення строку позовної давності, згідно зі ст.ст.257,238,267 ЦК України (прокуратурою і Позивачем), є підставою для відмови у задоволенні позову.
Третьою особою-3 подано відзив з обгрунтванням безпідставності позовних вимог, у якому, зокрема, зазначено:
-ТзОВ " 1001 дрібниця" 04.09.2018 продало мені нежитлові приміщення загальною пл.613,4м2, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2;
-Договір купівлі-продажу оформлявся нотаріально, нотаріус перевірив законну приналежність цих приміщень ТзОВ " 1001 дрібниця", зауважень жодних не було, також не було арешту цих приміщень, чи будь-яких інших обмежень;
-згідно з ч.ч.2,4 ст.41 Конституції України, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом;
-ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним;
-я, при укладенні Договору купівлі-продажу № 2184 від 04.09.2018, не порушив жодної норми закону, виконав всі умови Договору, повністю оплатив за куплені нежитлові приміщення і законно став власником цих приміщень.
Представники Учасників справи надали пояснення стосовно обставин спору.
У судовому засіданні 27.01.2021 Судом оголошувалась перерва.
Справу, згідно з нормами статей 12, 247 ГПК України, розглянуто за правилами загального позовного провадження.
У ході дослідження обставин справи та поданих доказів, - Суд встановив:
30.06.1983 Державною приймальною комісією прийнято в експлуатацію, за двома окремими Актами, два об'єкти нерухомості:
-збудований 82-квартирний 14-поверховий Житловий будинок (Корпус 35), розташований у АДРЕСА_2, із вбудованим Комбінатом побутового обслуговування на 28 робочих місць (Корпус 36), що підтверджує Акт Державної приймальної комісії від 30.06.1983;
-збудований Комбінат побутового обслуговування на 28 робочих місць (Корпус 36), який прибудований до Житлового будинку (Корпусу 35) і також розташований на АДРЕСА_2, що підтверджує окремий Акт Державної приймальної комісії від 30.06.1983, відповідно до якого загальна площа збудованого Комбінату побутового обслуговування складала 1068,94кв.м, а робоча площа - 279,26кв.м.
Згідно з даними двох вказаних Актів, замовником будівництва був Львівський науково-дослідний радіотехнічний інститут. Враховуючи законодавство Союзу РСР та Української РСР, зокрема: норми Цивільного кодексу УРСР (ст.ст.87 ,89), будівництво об'єктів здійснювалось за кошти Державного бюджету.
Отже, 30.06.1983 прийнято в експлуатацію, за двома окремими Актами, два об'єкти нерухомості, які розташовані у АДРЕСА_2:
-Житловий будинок - Корпус 35;
-Комбінат побутового обслуговування на 28 робочих місць - Корпус 36, який прибудований до Житлового будинку (Корпусу 35).
Зазначене підтверджує, що у 1983 році державні органи Української РСР визначили різне функціональне призначення двох новозбудованих об'єктів нерухомості:
-Житловий будинок (Корпус 35) - для проживання;
-Комбінат побутового обслуговування (Корпус 36) - для побутового обслуговування населення.
Враховуючи різне функціональне призначення двох новозбудованих об'єктів, Виконавчий комітет Радянської районної Ради народних депутатів м.Львова, затверджуючи, Рішенням №462 від 01.07.1983, Акт приймання в експлуатацію (Державною приймальною комісією) збудованого Житлового будинку (Корпус 35), визначив різну юридичну долю вказаних двох об'єктів нерухомості:
-пунктами 2, 3 Рішення (№462 від 01.07.1983) Комбінат побутового обслуговування (Корпус 36) передано з балансу Львівського науково-технічного радіотехнічного інституту (замовника будівництва) на баланс Житлово-експлуатаційного об'єднання Радянського району м.Львова і, при цьому, зобов'язано Житлово-експлуатаційне об'єднання прийняти Комбінат побутового обслуговування з вбудованими мережами та укласти «договір оренди за призначенням»;
-пунктом 4 Рішення (№462 від 01.07.1983) дозволено Науково-дослідному радіотехнічному інституту експлуатацію Житлового будинку (Корпус 35) після завершення налаштування димовидаляючої системи.
Отже, враховуючи різне функціональне призначення двох новозбудованих об'єктів нерухомості, 01.07.1983 Виконкомом Радянської районної Ради народних депутатів м.Львова, Рішенням №462, здійснено належне розпорядження вказаними об'єктами, які збудовані за державні кошти:
-Житловий будинок (Корпус 35) залишено на балансі Львівського науково-технічного радіотехнічного інституту і дозволено (після налаштування димовидаляючої системи) здійснювати його експлуатацію;
-Комбінат побутового обслуговування на 28 робочих місць (Корпус 36) передано на баланс Житлово-експлуатаційного об'єднання Радянського району міста Львова, - для здійснення ним обслуговування Комбінату і укладення «договору оренди за призначенням» (враховуючи, що Комбінат був призначений для побутового обслуговування населення).
Акт приймання-передання Комбінату побутового обслуговування з балансу Львівського НДРТІ на баланс ЖЕО Радянського району надано Третьою особою-1 у незасвідченій копії (усупереч вимогам ч.2 ст.91 ГПК України), що зумовило залишення такого Акту без розгляду.
При цьому, важливими є такі обставини:
-згідно з нормою ч.4 ст.4 Житлового кодексу УРСР, нежитлові приміщення Комбінату побутового обслуговування (Корпус 36) не могли входити до житлового фонду, тобто - до новозбудованого Житлового будинку (Корпус 35), що і зумовило визначення двох окремих суб'єктів, на баланси яких передавались Комбінат побутового обслуговування та Житловий будинок;
-Львівський науково-дослідний радіотехнічний інститут не здійснював діяльності з побутового обслуговування населення, що і зумовило передання (Рішенням №462 від 01.07.1983) прибудованого (до Житлового будинку) Комбінату побутового обслуговування (Корпусу 36) на баланс Житлово-експлуатаційного об'єднання Радянського району м.Львова;
-у 1983 році в Українській РСР, згідно з нормами статей 87-1, 89, 90 Цивільного кодексу УРСР (затвердженого Законом від 18.07.1963), Держава була єдиним власником усього державного майна і їй належали: основні засоби виробництва в промисловості, будівництві і сільському господарстві; майно організованих Державою торгівельних, комунальних та інших підприємств; інше майно, необхідне для здійснення завдань Держави; основний міський житловий фонд;
-у 1983 році не існувало комунальної форми власності та комунальних підприємств, і все майно державних органів та організацій перебувало у державній власності;
-згідно з Конституцією УРСР, міські та районні у місті ради народних депутатів входили у систему державних органів;
-Виконкомом Радянської районної ради народних депутатів, Рішенням №462 від 01.07.1983, здійснено розпорядження двома новозбудованими об'єктами нерухомості (з різним функціональним призначенням), які перейшли «в оперативне управління» двох різних суб'єктів, залишаючись, при цьому, у державній власності;
-відповідно до норми ст.31 Закону України «Про власність» (що набрав чинності 15.04.1991), державна власність поділялась на загальнодержавну (республіканську) власність та власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальну власність);
-власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна форма власності) фактично виникла після розмежування загальнодержавної (республіканської) та комунальної власності Постановою Кабінету Міністрів України №311 від 05.11.1991;
-відповідно до вказаної Постанови Кабінету Міністрів України №311 від 05.11.1991, частина майна, яка перебувала у загальнодержавній (республіканській) власності, була передана у власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальну власність);
-згідно з Переліком майна, затвердженим вказаною Постановою КМУ, у власність областей передано, зокрема, нежитловий фонд Рад народних депутатів та житлово-експлуатаційні організації, і вказане майно підлягало, після цього, розмежуванню між власністю області та власністю відповідної адміністративно-територіальної одиниці у порядку, встановленому пунктом 3 Постанови КМУ №311;
-враховуючи факт перебування Комбінату побутового обслуговування (що входив у нежитловий фонд) на балансі Житлово-експлуатаційного об'єднання Радянського району м.Львова, вказаний Комбінат, відповідно до Постанови КМУ №311, перейшов, разом з Житлово-експлуатаційним об'єднанням Радянської ради народних депутатів міста Львова (переіменованої у Франківську), у власність територіальної громади міста Львова (виникло права комунальної власності на нежитлові приміщення Комбінату побутового обслуговування).
Прокуратурою, Позивачем та Третьою особою-1 не надано:
-доказів повернення Комбінату побутового обслуговування на 28 робочих місць (Корпус 36) на баланс Державного підприємства «Львівський науково-дослідний радіотехнічний інститут»;
-доказів перебування Комбінату побутового обслуговування на 28 робочих місць (Корпусу 36) на балансі Державного підприємства «Львівський науково-дослідний радіотехнічний інститут» та, відповідно, - доказів понесення певних експлуатаційних витрат на утримання Комбінату побутового обслуговування, які є неминучими у випадку перебування об'єкту на балансі Підприємства (враховуючи необхідність підтримання будівлі та інженерних мереж у належному технічному стані);
-документів бухгалтерського обліку Державного підприємства «Львівський науково-дослідний радіотехнічний інститут», які надавались Державному концерну «Укроборонпром» при прийнятті Підприємства в управління і про які зазначено в Акті приймання-передання від 17.11.2011;
-доказів виникнення у Підприємства певного речового права на Комбінат побутового обслуговування та, відповідно, - наявності Комбінату у фактичному володінні і користуванні Підприємства, а також - доказів надання Підприємством приміщень Комбінату в оренду чи використання їх у власній господарській діяльності.
Отже, Суду не надано жодних доказів виникнення у Державного підприємства «Львівський науково-дослідний радіотехнічний інститут» права оперативного управління (господарського відання) чи будь-якого іншого речового права на Комбінат побутового обслуговування на 28 робочих місць (Корпус 36), який, за Рішенням №462 від 01.07.1983, було передано на баланс (і, відповідно, - в оперативне управління) Житлово-експлуатаційному об'єднанню Радянського району м.Львова.
Оскільки Комбінат побутового обслуговування (Корпус 36), який було прибудовано до Житлового будинку (Корпус 35), мав чітке функціональне призначення (для побутового обслуговування населення) і, відповідно, збудований як нежитловий об'єкт (нежитлові приміщення), тому такий Комбінат, згідно з нормою ч.4 ст.4 Житлового кодексу Української РСР (України), не міг входити до житлового фонду (до складу збудованого Житлового будинку), так як зазначеною нормою встановлено: «до житлового фонду не входять нежитлові приміщення в житлових будинках, призначені для торгівельних, побутових та інших потреб непромислового характеру».
Неможливість входження Комбінату побутового обслуговування (у зв'язку з наявністю чіткого його функціонального призначення) у житловий фонд (у склад збудованого Житлового будинку) і зумовила прийняття в експлуатацію Комбінату (Корпус 36) та Житлового будинку (Корпус 35) за двома окремим Актами від 30.06.1983 (Державної приймальної комісії), а також - відповідне розпорядження цими двома самостійними об'єктами нерухомості (Виконком Радянської районної Ради народних депутатів м.Львова), Рішенням №462 від 01.07.1983, з визначенням різних суб'єктів, яким вказані об'єкти передано на баланс (в оперативне управління).
Враховуючи зазначене, безпідставним є ствердження Прокуратури, Позивача та Третьої особи-1, що при видачі 11.10.1991 Львівським міжміським бюро технічної інвентаризації Реєстраційного посвідчення на Житловий будинок (розташований у АДРЕСА_2) «у цілому», визнано наявність у Львівського науково-дослідного радіотехнічного інституту права «державної» власності і на нежитлові приміщення Комбінату побутового обслуговування .
Крім цього, вказане Реєстраційне посвідчення (від 11.10.1991) на Житловий будинок «у цілому» не є жодним доказом виникнення у Львівського науково-дослідного радіотехнічного інституту речового права на Комбінат побутового обслуговування ще й з інших підстав:
-Реєстраційне посвідчення видано (Львівським МБТІ) на підставі Рішення №462 від 01.07.1983 Виконкому Радянської районної Ради народних депутатів м.Львова, яким чітко визначено: різну юридичну долю двох самостійних об'єктів нерухомості (Комбінату побутового обслуговування та Житлового будинку) і різних суб'єктів, яким передано вказані об'єкти в оперативне управлінн, що унеможливлювало видачу Львівським МБТІ зазначеного Реєстраційного посвідчення усупереч чинному та обов'язковому до виконання Рішенню Виконкому;
-згідно з нормами ст.87-1 Цивільного кодексу УРСР та ст.37 Закону «Про власність», 11.10.1991 у Львівського НДРТІ не могло виникнути права «державної» власності, про яке зазначено у Реєстраційному посвідченні, а лише право господарського відання (або оперативного управління).
Після розмежування загальнодержавної власності та власності адміністративно-територіальних одиниць (Постановою Кабінету Міністрів України №311 від 05.11.1991), Комбінат побутового обслуговування, враховуючи перебування його на балансі (і в оперативному управлінні чи господарському віданні) Житлово-експлуатаційного об'єднання Радянського (згодом - Франківського) району м.Львова, перейшов у комунальну власність міста Львова (на підставі вказаної Постанови Кабінету Міністрів №311).
Перебування Комбінату побутового обслуговування у комунальній власності підтверджують також документи, наявні в Інвентаризаційних та Реєстраційних справах на об'єкти нерухомості, що розташовані на АДРЕСА_2, згідно з якими:
-Житловий будинок (14-поверховий) обліковувався окремо від нежитлових приміщень Комбінату побутового обслуговування (1-поверхового);
-неодноразове розпорядження певними частинами приміщень Комбінату (оренда та відчуження) здійснювалось Львівською міською радою.
Крім цього, згідно з нормою ч.1 ст.35 Закону «Про власність», до об'єктів права комунальної власності входило «майно закладів побутового обслуговування», що зумовило обов'язкове перебування Комбінату побутового обслуговування у комунальній власності.
Загальна площа Комбінату побутового обслуговування, згідно з даними, зазначеними в Акті (від 30.06.1983) про прийняття об'єкту (Корпусу 36) в експлуатацію, складає 1068,94кв.м.
Спірною у даній справі є частина приміщень (загальною площею 613,4кв.м) Комбінату побутового обслуговування, стосовно яких 10.11.2004 Франківською районною адміністрацією, Розпорядженням №1705, оформлено право власності територіальної громади м.Львова (яке виникло відповідно до ЗУ «Про власність» та Постанови КМУ №311 від 05.11.1991) та видано відповідне Свідоцтво про право комунальної власності.
Враховуючи відсутність у Державного концерну «Укроборонпром» (Позивача) та підпорядкованого йому Державного підприємства «Львівський науково-дослідний радіотехнічний інститут» (Третя особа-1) будь-якого речового права на Комбінат побутового обслуговування у цілому чи на спірні приміщення (частину Комбінату), наявний факт заявлення Прокуратурою позовної вимоги про визнання незаконним Розпорядження Франківської районної адміністрацій (№1705 від 10.11.2004) в інтересах неналежного Позивача, що зумовлює наявність безумовних підстав для відмови у задоволенні вказаної позовної вимоги.
Безпідставною є також позовна вимога Прокуратури про визнання недійсним Договору купівлі-продажу спірних приміщень від 28.07.2011, укладеного Управлінням комунальної власності ДЕП Львівської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю « 1001 Дрібниця», так як:
-вказаний Договір не порушує жодних прав Позивача чи Третьої особи-1 (у яких відсутнє будь-яке речове право на спірні приміщення Комбінату побутового обслуговування), тому наявний факт заявлення вказаної позовної вимоги в інтересах неналежного Позивача;
-оспорений Договір укладено на підставі Ухвали Львівської міської ради №162 від 27.01.2011, яка не скасовувалась і не визнавалась незаконною, що підтверджує наявність, на даний час, підстави для укладення Договору (у зв'язку з чинністю Ухвали Львівської міської ради, відповідно до якої укладено Договір).
Враховуючи зазначене, наявні підстави для відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання Договору недійсним.
Встановлений Судом факт відсутності виникнення у Позивача та Третьої особи-1 будь-якого речового права на спірні приміщення Комбінату побутового обслуговування є безумовною підставою для відмови у задоволенні позову, що зумовлює відсутність необхідності дослідження та встановлення (Судом) обставин стосовно дотримання (недотримання) Прокуратурою строку позовної давності, про застосування якої заявлено Відповідачами.
Проте, важливо, що 17.11.2011 Державним концерном «Укроборонпром» (Позивачем) прийнято Державне підприємство «Львівський науково-дослідний радіотехнічний інститут» (зі сфери управління Міністерства промислової політики України) у власне управління і в Акті приймання-передання, серед іншого, зазначено:
-до складу Підприємства входять 17 об'єктів нерухомого майна;
-додатком до Акту є Бухгалтерський баланс Підприємства станом на 30.09.2011 та Зведена довідка (станом на 01.10.2011) про наявність у Підприємства основних засобів.
Отже, станом на 17.11.2011 (на момент прийняття Державного підприємства «Львівський науково-дослідний радіотехнічний інститут» в управління) Державному концерну «Укроборонпром» було відомо про наявність у Підприємства того майна, яке фактично обліковувалось у Бухгалтерському балансі (який Суду не надано).
Тому, вказана дата приймання-передання Державного підприємства «Львівський науково-дослідний радіотехнічний інститут» була б важливою при визначенні строку позовної давності, - у випадку наявності факту порушення прав Позивача та Третьої особи.
Усі інші обставини, зазначені Учасниками справи, також не мають значення для правильного вирішення спору, тому, - не підлягають встановленню Судом.
Безпідставність позову зумовлює наявність підстави, передбаченої нормою ч.1 ст.129 ГПК України, для покладення на Прокуратуру судових витрат у справі.
Виходячи з наведеного та керуючись нормами статей 2, 12-14, 73-80, 86, 91, 129, 232, 233, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, - Суд
1.Відмовити у задоволенні позову повністю.
2.Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті Судом Ухвалою від 01.11.2018.
Дане Рішення набирає законної сили відповідно до норм статей 240, 241, 254, 256, 257 ГПК України, а саме:
- у випадку відсутності апеляційного оскарження у 20-денний строк - після закінчення вказаного строку, встановленого на подання апеляційної скарги (до Західного апеляційного господарського суду), який обчислюється з дня складення повного Рішення;
- у випадку апеляційного оскарження (у 20-денний строк) і відсутності факту скасування - після ухвалення Західним апеляційним господарським судом відповідного судового рішення.
Повне Рішення складено 09.03.2021.
Головуючий суддя: Стороженко О.Ф.
Судді: Іванчук С.В.
Петрашко М.М.