вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"11" березня 2021 р. м. Київ Справа № 911/2392/20
Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд. 6)
до Приватного комунально-побутового підприємства “Теплокомунсервіс” (08292, Київська обл., м. Буча, вул. Пушкінська, буд. 59-Б, оф. 127)
про стягнення 1127,54 грн. заборгованості за договором постачання природного газу № 1887/1617-КП-17 від 31.10.2016 р., у тому числі - 1018,42 грн. пені, 109,12 грн. 3% річних,
Без виклику представників сторін
Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - НАК «Нафтогаз України», позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Приватного комунально-побутового підприємства “Теплокомунсервіс” (далі - ПКПП “Теплокомунсервіс”, відповідач) про стягнення стягнення 1127,54 грн. заборгованості за договором постачання природного газу № 1887/1617-КП-17 від 31.10.2016 р., у тому числі - 1018,42 грн. пені, 109,12 грн. 3% річних.
Вимоги позивача обґрунтовані тим, що між позивачем та відповідачем було укладено договір постачання природного газу № 1887/1617-КП-17 від 31.10.2016 р., згідно з яким відповідачеві було поставлено природний газ на загальну суму 1061440,29 грн., що підтверджується актами приймання-передачі від 31.10.2016 р. на суму 72667,42 грн., від 30.11.2016 р. на суму 171069,61 грн., від 31.12.2016 р. на суму 216987,55 грн., від 31.01.2017 р. на суму 233883,04 грн., від 28.02.2017 р. на суму 231087,53 грн., від 31.03.2017 р. на суму 135745,14 грн. Проте, Приватним комунально-побутовим підприємством “Теплокомунсервіс” оплата за природний газ здійснювалась несвоєчасно, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 1018,42 грн. пені, 109,12 грн. 3% річних і судові витрати покласти на відповідача.
Беручи до уваги характер спірних правовідносин, предмет, підстави позову і обраний позивачем спосіб захисту, а також категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, зважаючи на заявлену позивачем у даному спорі ціну позову, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд дійшов висновку, що справа за поданою Акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” позовною заявою до Приватного комунально-побутового підприємства “Теплокомунсервіс” про стягнення 1127,54 грн. заборгованості за договором постачання природного газу № 1887/1617-КП-17 від 31.10.2016 р., у тому числі - 1018,42 грн. пені, 109,12 грн. 3% річних, підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Ухвалою господарського суду Київської області від 25.08.2020 р. було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Згідно з приписами ч. 2 ст. 161 ГПК України до заяв по суті справи належить відзив на позовну заяву, відповідь на відзив та заперечення на відповідь на відзив, передбачені ст. 167 Кодексу.
21.09.2020 р. до господарського суду Київської області від Приватного комунально-побутового підприємства “Теплокомунсервіс” надійшов відзив б/н, б/д (вх. № 20015/20 від 21.09.2020 р.), відповідно до якого відповідач зазначив, що не визнає позов у повному обсязі, оскільки на момент звернення позивача до господарського суду Київської області (06.08.2020 р.) борг відповідача перед позивача складав 0,00 грн. (відповідач сплатив борг ще у грудні 2016 року). Поряд з цим, з огляду на кризові явища, специфіку діяльності відповідача, а також незначні порушення строків оплати за договором, відповідач просив суд зменшити розмір пені на 90%.
Ухвалою господарського суду Київської області від 26.10.2020 р. було зупинено провадження у справі № 911/2392/20 до закінчення перегляду в касаційному порядку Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду судових рішень у справі № 903/918/19.
Ухвалою господарського суду Київської області від 25.02.2021 р. було поновлено провадження у справі № 911/2392/20.
Відповіді на відзив, або будь-яких інших заперечень чи пояснень по суті спору до справи подано не було.
У відповідності з приписами ч. 5 ст. 252 ГПК України суд розглядає дану справу за наявними в ній на час ухвалення рішення матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд
встановив:
31.10.2016 р. між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (на даний час - Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України») (постачальник) та Приватним комунально-побутовим підприємством “Теплокомунсервіс” (споживач) було укладено договір № 1887/1617-КП-17 постачання природного газу, відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов'язався поставити споживачеві у 2016-2017 роках природний газ, а споживач зобов'язався оплатити газ на умовах договору.
Згідно з п. 2.1 договору постачальник передає споживачу з 01.10.2016 р. по 31.03.2017 р. природний газ обсягом до 260,00 тис.куб.м.
У відповідності з п. 3.4 договору приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі.
Відповідно до п. 6.1 договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Згідно з п. 8.2 договору, у разі невиконання п. 6.1 цього договору споживач зобов'язується сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Пунктом 10.3 договору визначено, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором, у тому числі - щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п'ять років.
Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації газу з 01.10.2016 р. до 31.03.2017 р. (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п. 12.1 договору).
На виконання договору продавець передав, а покупець отримав природний газ. Факт приймання-передачі природного газу підтверджується актами приймання-передачі природного газу: від 31.10.2016 р. на суму 72667,42 грн.; від 30.11.2016 р. на суму 171069,61 грн.; від 31.12.2016 р. на суму 216987,55 грн.; від 31.01.2017 р. на суму 233883,04 грн.; від 28.02.2017 р. на суму 231087,53 грн.; від 31.03.2017 р. на суму 135745,14 грн., які підписані повноважними представниками сторін та скріплені їх печатками. Факт отримання від позивача наведених обсягів природного газу відповідачем не заперечений.
Проте, як зазначає позивач, відповідач, в порушення умов договору, за отриманий природний газ розраховувався несвоєчасно.
У зв'язку з порушенням відповідачем строків оплати за спожитий природний газ, позивач і звернувся до суду з даним позовом про стягнення пені та 3% річних, нарахованих за період прострочення оплати.
Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Приписами ч. 2 п. 1 ст. 193 ГК України передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Пунктом першим статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник) зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Поряд з цим, приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Як вбачається з матеріалів справи, борг відповідача перед позивачем за поставлений газ згідно договору № 1887/1617-КП-17 від 31.10.2016 р. станом на момент подання позову до суду було погашено повністю.
Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, просив стягнути з відповідача 1018,42 грн. пені, 109,12 грн. 3% річних за несвоєчасне виконання зобов'язань з оплати отриманого природного газу за жовтень - грудень 2016 р. за договором № 1887/1617-КП-17 від 31.10.2016 р.
Як зазначалося вище, згідно п. 8.2 договору у разі прострочення споживачем оплати згідно з пунктом 6.1 договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно з приписами ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
З долученого до матеріалів справи розрахунку пені вбачається, що розмір пені було визначено позивачем, з урахуванням часткових оплат, в сумі 1018,42 грн. за період з 26.11.2016 р. до 14.12.2016 р. в сумі 941,71 грн., з 26.01.2017 р. до 30.01.2017 р. в сумі 76,71 грн., який є арифметично вірним та обґрунтованим.
Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 109,12 грн. 3% річних.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З долученого до матеріалів справи розрахунку 3% річних вбачається, що розмір 3% річних було визначено позивачем у сумі 109,12 грн., нарахованій на заборгованість відповідача, з урахуванням часткових оплат, за період з 26.11.2016 р. до 14.12.2016 р. в сумі 100,90 грн., з 26.01.2017 р. до 30.01.2017 р. в сумі 8,22 грн., який є арифметично вірним та обґрунтованим.
Отже, за результатами перевірки судом розрахунків пені, 3% річних, що надані позивачем, суд встановив, що вони є арифметично вірними. Крім того, відповідачем вірність розрахунку не заперечено, власного контррозрахунку не надано.
Поряд з цим, відповідач у своєму відзиві просив суд зменшити розмір нарахованої позивачем пені на 90%.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що клопотання відповідача про зменшення розміру заявленої до стягнення пені на 90% не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Як слідує з матеріалів справи, в обґрунтування клопотання про зменшення розміру пені відповідач вказував, що договірні зобов'язання були виконані ним у повному обсязі, однак з пропущенням встановленого строку, у зв'язку кризовими явищами у вітчизняній економіці та зважаючи на специфіку діяльності відповідача.
Проте, суд зазначає, що вказані відповідачем обставини у даному випадку не можуть виступати в якості підстави для зменшення розміру відповідальності за несвоєчасне виконання взятих на себе господарських зобов'язань, оскільки будь-яких доказів на підтвердження наявності виняткових обставин заявником надано не було.
Водночас, за приписами ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд, оцінивши доводи сторін у справі, взявши до уваги обставини, які мають істотне значення для вирішення питання щодо зменшення розміру пені, врахувавши майновий стан обох сторін та виходячи з балансу їх інтересів, дійшов висновку про відсутність у даній справі виключних обставин для задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру пені, нарахованої на підставі договору № 1887/1617-КП-17 від 31.10.2016 р., оскільки заявлена до стягнення сума пені не є надмірною до простроченої оплати вартості поставленого газу. При цьому, суд відзначає, що ризики від власної господарської діяльності відповідача не може бути покладено на позивача, оскільки це порушує принципи розумності та справедливості, передбачені ст. 3 Цивільного кодексу України.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» у повному обсязі.
Судові витрати відповідно до п. 2 ч. 1, п. 1 ч. 4, ч. 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного комунально-побутового підприємства “Теплокомунсервіс” (08292, Київська обл., м. Буча, вул. Пушкінська, буд. 59-Б, оф. 127, код 19408548) на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код 20077720) - 1018 (одну тисячу вісімнадцять) грн. 42 коп. пені, 109 (сто дев'ять) грн. 12 коп. 3% річних, 2102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.
Повне рішення складене 11.03.2021 р.
Суддя В.М. Бабкіна