Дата документу 03.03.2021 ЄУН № 937/2539/20
2/937/1744/21
03 березня 2021 року м. Мелітополь
Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі:
головуючого судді Юрлагіної Т.В.,
при секретарі - Бондаренко Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Мелітополі цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,
за участю сторін
представника позивача - адвоката Коняшина А.М.,
представника відповідачів - адвоката Чеботарь Н.А.,
Позивач ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до відповідачів до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, посилаючись на те, що 14.04.2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір № ZPM0G40000006877, згідно якого останній отримав кредит у розмірі 100000 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом зкінцевим терміном повернення 14.04.2013 року.
13 квітня 2013 року додатковою угодою договор переведено з валюти гривні в валюту Долар США. Розмір кредиту проведення конвертації з урахуванням винагороди банку складає 17708,30 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14,04 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.
У відповідності до п. 8.1 Додаткової угоди, позивач надав відповідачу ОСОБА_1 кредитні кошти у розмірі 17 708, 30 доларів США шляхом перерахування на рахунок № НОМЕР_1 на строк з 13.08.2008 року по 14 квітня 2013 року.
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ОСОБА_1 між відповідачем ОСОБА_2 та Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» (правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк») було укладено договір поруки № ZPM0G40000006877 від 14.04.2008 року.
У порушення умов договору відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав, у зв'язку з чим у нього станом 28.01.2020 року заборгованість перед позивачем за кредитним договором становить 38458,52 доларів США, щоскладається: 11212, 90 доларів США - заборгованість за кредитом (тілом кредиту), 4243,77 доларів США - заборгованість за по відсоткам за користування кредитом; 781 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 22220,45 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.
Представник позивача адвокат Коняшин А.М., у судовому засіданні наполягав на задоволенні позовних вимог при цьому зазначив що після постановлення рішення від 11 березня 2013 року Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області про звернення стягнення на предмет іпотеки квартиру загальною площею 49,40 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № ZPM0G40000006877 від 14.04.2008 року в розмірі 25189,36 доларів США (складовими частинами боргу є борг за кредитом в сумі 15052,15 доларів США, борг за процентами - 4191,23 доларів США, борг за винагородою - 769,76 доларів США, пеня - 5176,22 доларів США) звернуто стягнення шляхом продажу вказаного предмету іпотеки Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» в порядку ст. 38 Закону України «Про іпотеку» за ціною, що була встановлена за згодою ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . 18.11.2016 після реалізації предмету іпотеки грошові кошти в розмірі 7555.56 доларів США були зараховані в рахунок погашення боргу за кредитним договором відповідно до положень договору. Погашено пені в розмірі 2445.41 доларів США, погашено заборгованість за кредитним договором в розмірі 3777.78 доларів США, погашено заборгованість за кредитним договором в розмірі 1332.37 доларів США. Оскільки дана сума не покрила загальний розмір заборгованості за кредитним договором тому панк не обмежений управі звернутисьдо суду про стягнення заборгованості у повному обсязі. Також додав що відповідно до п.п. 10.1 кредитного договору договір дії до повного його виконання, а тому представник позивача вважає що строк позовної давності сторонами збільшено. Тому обставини на які посилається представник відповідачів щодо пропуску строку звернення до суду не відповідають дійсності, та позивачем дотримано строк позовної давності при зверненні до суду. Вимоги про повернення кредитних коштів позивачем на адресу відповідача направлено 17.02.2020 року. Відповідаючи на питання представника відповідачів, зазначив, що йому не відомо коли вперше перед подачею позову про звернення стягнення на майно, банком було направлено вимогу про дострокове повернення грошових коштів за кредитним договором на адресу відповідачів.
Представник відповідачів ОСОБА_1 ОСОБА_2 - адвокат Чеботар Н.А. позовні вимоги не визнала, посилаючись на те, що між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 14.04.2008 року було укладено договір про іпотечний кредит ZPM0G40000006877, відповідно до якого ОСОБА_1 було надано кредит у розмірі 100 000 гривень на строк до 14.04.2013 року. Крім того, 14.04.2008 року було укладено додаткову угоду до кредитного договору ZPM0G40000006877, відповідно до якої було переведено з валюти гривня в валюту Долар США. Розмір кредиту після проведення конвертації з урахуванням винагороди банку склало 17 708,30 доларів США зі сплатою відсотків за кредитом у розмірі 14,04% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Строк повернення кредитних коштів спливає 14.04.2013 року. Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 11.03.2013 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором ZPM0G40000006877 від 14.04.2008 року в розмірі 25 189,36 доларів США було звернено стягнення на квартиру загальною площею 49,90 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» в порядку ст. 38 ЗУ «Про іпотеку», за ціною, що буде встановлена за згодою ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ПАТ КБ «Приватбанк», або на підставі оцінки майна з наданням ПАТ КБ «Приватбанк» права отримати витяг з державного реєстру прав власності, права отримати дублікат правовстановлюючого документу на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення відповідачем всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу іпотеки, що свідчить про закінчення строку дії кредитного договору. Згідно повідомлення №878 DNLFZ0XSU9 від 06.03.2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було повідомлено про намір ПАТ КБ «Приватбанк» продати квартиру АДРЕСА_2 , яка була предметом іпотеки, у відповідності до рішення суду за ціну: 204 000 гривень. Зазначена квартира була реалізована позивачем з прилюдних торгів. Однак, вартість, за яку була реалізована дана квартира, відповідачам невідома, оскільки всі дії проводив Банк самостійно та у порушення вимог п. 6 ст. 47 ЗУ «Про іпотеку» (в ред. чинній на момент проведення реалізації іпотечного майна) та відповідачу не було надіслано акт про реалізацію предмету іпотеки до теперішнього часу. Таким чином, Банк намагається стягнути з відповідачів заборгованість за кредитним договором, за яким заборгованість була погашена шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернувшись до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, позивач змінив строк дії кредитного договору. Відповідно до вимог ст. 2 ст. 1054 та ч. 2 ст. 1050 ЦК України, у разі, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась та сплати процентів. А тому з часу пред'явлення такої вимоги: починається перебіг позовної давності щодо всієї суми кредиту і закінчується строк дії кредитного договору ( постанова ВСУ від 17.09.2014 р у справі № 6-125цс14). Незважаючи на це, строк дії кредитного договору ZPM0G40000006877 від 14.04.2008 сплив ще 14.04.2013 року у відповідності до п. 1.3 Договору. У такому разі сплив строк чинності поруки (шість місяців) з моменту обов'язку боржника виконати основне зобов'язання. Якщо договором поруки передбачений строк дії «до повного припинення зобов'язань боржника», то строк «чинності поруки» все одне складає шість місяців до моменту обов'язку боржника виконати основне зобов'язання (ВСУ 14.06.2017 р. № 6-1009цс17). Тобто, про порушення свого права позивач дізнався ще у 2012 році, а з повідомленням про наявність заборгованості у розмірі 38 609,27 доларів США до відповідачів банк звернувся тільки 17.02.2020 року, тобто через 8 років. Отже, вказані обставини свідчать про те, що позивач пропустив, передбачений ст. 257 ЦК України, строк позовної давності у 3 роки. Таким чином, представник відповідачів вважає, що у позивача відсутні будь-які правові та законні підстави для звернення суду з вказаним позовом, оскільки, грошових коштів, отриманих від продажу іпотечного майна було достатньо для погашення заборгованості за вказаним кредитним договором, на теперішній час банк бажає отримати від відповідачів повторне стягнення за кредитним договором, за яким вся заборгованість була погашена іпотечним майном. Крім того, банк пропустив строк позовної давності для захисту свого права, оскільки у даному випадку рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 11.03.2013 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором ZPM0G40000006877 від 14.04.2008 року в розмірі 25 189,36 доларів США було звернено стягнення на квартиру, що свідчить про те, що позивач, звернувшись до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, змінив строк дії кредитного договору, тобто у такому випадку перебіг строку позовної давності починається з часу звернення до суду з такою вимогою, тобто з 2012 року. Строк дії кредитного договору ZPM0G40000006877 від 14.04.2008 сплив ще 14.04.2013 року у відповідності до п. 1.3 Договору, що також свідчить про те, що позивач пропустив строк позовної давності на звернення до суду, починаючи і від дня закінчення строку дії кредитного договору, тобто з 14.04.2013 року.
Представник відповідача - адвокат Чеботар Н.А. - надала суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого заперечує проти позовних вимог в повному обсязі.
Представник позивача - адвокат Безменко М.Є. - надала суду відповідь на відзив, відповідно до якого просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Вислухавши пояснення представників, вивчивши і дослідивши матеріали справи та всебічно проаналізувавши обставини в їх сукупності, давши оцінку зібраним у справі доказам, судом встановлено наступні факти та відповідні правовідносини.
14.04.2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір № ZPM0G40000006877, згідно якого останній отримав кредит у розмірі 100000 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом зкінцевим терміном повернення 14.04.2013 року.
13 квітня 2013 року додатковою угодою договор переведено з валюти гривні в валюту Долар США. Розмір кредиту проведення конвертації з урахуванням винагороди банку складає 17708,30 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14,04 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.
У відповідності до п. 8.1 Додаткової угоди, позивач надав відповідачу ОСОБА_1 кредитні кошти у розмірі 17 708, 30 доларів США шляхом перерахування на рахунок № НОМЕР_1 на строк з 13.08.2008 року по 14 квітня 2013 року.
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ОСОБА_1 між відповідачем ОСОБА_2 та Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» (правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк») було укладено договір поруки № ZPM0G40000006877 від 14.04.2008 року.
У порушення умов договору відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав, у зв'язку з чим у нього станом 28.01.2020 року заборгованість перед позивачем за кредитним договором становить 38458,52 доларів США, щоскладається: 11212, 90 доларів США - заборгованість за кредитом (тілом кредиту), 4243,77 доларів США - заборгованість за по відсоткам за користування кредитом; 781 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 22220,45 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між відповідачем ОСОБА_1 та відповідачкою ОСОБА_3 , відповідачем ОСОБА_4 та Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» (правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк») було укладено договір іпотеки № ZPM0G40000006877 від 14.04.2008 року. На підставі цього договору відповідачі з метою забезпечення виконання зобов'язань перед позивачем передали в іпотеку об'єкт нерухомості двокімнатну квартиру загальною площею 49,40 кв.м, житловою площею 27,70 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Позичальник згідно п.п. 5.3. зобов'язаний належним чином виконувати взяті на себе зобов'язання за цим договором на цілі визначені в п.п. 1.3 цього договору.
Відповідно до п. 5.2.4. Кредитної Угоди банк має право при порушенні Позичальником будь-якого зобов'язання, передбаченого умовами Кредитної Угоди вимагати від Позичальника дострокового повернення кредиту, сплати відсотків за його користування.
Згідно до п. 6.1. Кредитного договору виконання позичальником вимог кредитора щодо дострокового повернення суми кредиту та інших платежів відповідно до п.п. 5.2.4. повинно бути здійснено позичальником в строк зазначений кредитором у відповідній вимозі, але не пізніше 30 (тридцятого) календарних днів з дати її отримання.
У порушення умов договору відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав, у зв'язку з чим у нього станом 28.01.2020 року заборгованість перед позивачем за кредитним договором становить 38458,52 доларів США, щоскладається: 11212, 90 доларів США - заборгованість за кредитом (тілом кредиту), 4243,77 доларів США - заборгованість за по відсоткам за користування кредитом; 781 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 22220,45 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.
Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 11.03.2013 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № ZPM0G40000006877 від 14.04.2008 року в розмірі 25189,36 доларів США (складовими частинами боргу є борг за кредитом в сумі 15052,15 доларів США, борг за процентами - 4191,23 доларів США, борг за винагородою - 769,76 доларів США, пеня - 5176,22 доларів США) звернуто стягнення на квартиру загальною площею 49,40 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного предмету іпотеки Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» (49094, м. Дніпропетровськ вул. Набережна Перемоги, 50 код ЄДРПОУ 14360570) в порядку ст. 38 Закону України «Про іпотеку» , за ціною, що буде встановлена за згодою ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ПАТ КБ «ПриватБанк», або на підставі оцінки майна з наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» права отримати витяг з Державного реєстру прав власності, права отримати дублікат правовстановлюючого документ у на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення відповідачем всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу іпотеки.
Із змісту вказаного рішення суду слідує, що термін повернення кредиту не пізніше 14 квітня 2013 року.
Рішення набрало чинності, виконано, про що на вимогу суду надано меморіальні ордери відповідно до змісту яких після реалізації предмету іпотеки, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором 18 листопада 2016 року грошові кошти в розмірі 7555.56 доларів США були зараховані в рахунок погашення боргу за кредитним договором відповідно до положень договору. Погашено пеню в розмірі 2445.41 доларів США, погашено заборгованість за кредитним договором в розмірі 3777.78 доларів США, погашено заборгованість за кредитним договором в розмірі 1332.37 доларів США. Що також підтверджується долученим до матеріалів цивільної справи розрахунком заборгованості.
Останній платіж (зарахування грошових коштів після реалізації предмету іпотеки) здійснено 18 листопада 2016 року, що підтверджується розрахунком заборгованості. Іншого в судовому засіданні не добуто.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ч. 1 ст. 611 ЦК України).
Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частинами першою, третьою статті 33 Закону № 898-IV передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Отже, законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання.
Умовами Кредитної угоди сторонами погоджено дату остаточного повернення кредиту не пізніше 14 квітня 2013 року.
Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.
Умовами пункту 5.2.4 Кредитного договору передбачено дострокове виконання боргових зобов'язань за ініціативою банку.
У зв'язку з неналежним виконанням позичальником зобов'язань за Кредитним договором, 15 лютого 2012 року КБ "ПриватБанк" звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_5 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Мелітопольської міської ради про звернення стягнення на майно, в якому просив звернути стягнення на майно в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № ZPM0G40000006877 від 14.04.2008 року укладеною між позивачем та ОСОБА_1 . Як уже зазначалося, рішенням Мелітопольского міськрайонного суду Запорізької області від 11 березня 2013 року, вимоги ПАТ КБ „Приватбанк" задоволено частково.
Пред'явивши зазначені вимоги, кредитор відповідно до ч.2 ст. 1050 ЦК України та умов Кредитного договору змінив строк виконання основного зобов'язання.
До початку розгляду справи по суті, 16 червня 2020 року, представник відповідачів надіслала на адресу суду відзив, в якому просила застосувати позовну давність до заявлених позовних вимог.
Таким чином, пред'явивши 12 лютого 2012 року боржнику і поручителю позовні вимоги позивач вимагав достроково виконати всі боргові зобов'язання в повному обсязі, чим змінив строк виконання основного зобов'язання. Позивач міг пред'явити позов до боржника та поручителя, починаючи від дати невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання протягом трох років, проте з даним позовом до суду звернувся лише в квітні 2020 року, тобто зі спливом позовної давності.
Посилання представника позивача в частині того, що відповідно до п.п. 10.1 Кредитного договору, він діє до повного його виконання, а тому строк позовної давності сторонами збільшено, суд не приймає до уваги з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦК України позовна давність встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.
Умови кредитного договору не містять положень про збільшення позовної давності за домовленістю сторін.
Відтак, пред'явивши 12 лютого 2012 року боржнику і поручителю позовні вимоги ПАТ КБ „Приватбанк" змінив строк виконання основного зобов'язання за Кредитним договором з 14 квітня 2013 року на 12 лютого 2012 року.
Згідно з ч. 1 ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. За ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Згідно з ч.5 ст.261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Позивач використав своє право, визначене в ч. 2 ст. 1050 ЦК України та достроково вимагав повернення відповідачем всієї суми кредиту за кредитним договором, Таким чином, перебіг строку позовної давності розпочався 12 лютого 2012 року та закінчився 12 лютого 2015 року.
Як вбачається з штампу на позовній заяві (а.с. 1 т.1), така датована 03 квітня 2020 року, отже позивачем було пропущено трьохрічний строк позовної давності.
Відповідно до ч. 1 ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими ст.ст. 253-255 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, п'ятою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст. 267 ЦК України).
Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.
Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення позовної давності, а також корелювати із суб'єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення Європейського суду з прав людини від 20 грудня 2007 року за заявою № 23890/02 у справі «Фінікарідов проти Кіпру»).
З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов'язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.
Відповідно до ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
Пред'явлення позову до суду - це реалізація позивачем права на звернення до суду за вирішенням наявного між сторонами спору. Саме з цією процесуальною дією пов'язується початок процесу у справі і переривається перебіг позовної давності.
За змістом ст. 264 ЦК України переривання позовної давності передбачає наявність двох строків - до переривання та після нього. Новий строк починає перебіг безпосередньо з того моменту, коли перервався первісний.
Підстави переривання позовної давності є вичерпними і розширеному тлумаченню не підлягають.
Однією з підстав переривання позовної давності є пред'явлення особою позову до одного із боржників.
Позовна давність переривається пред'явленням особою позову, а не постановленням судом судового рішення.
Зазначений правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 522/31199/13-ц (провадження 61-3872св18), від 10 жовтня 2019 року у справі № 357/9126/17-ц (провадження № 61-36495св18), від 13 листопада 2019 року у справі № 148/1923/16-ц (провадження № 61-21009св18), від19 лютого 2020 року у справі № 757/21623/15-ц (провадження № 61-38423 св18).
За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Між тим, звертаючись до суду у квітні 2020 року із позовом про стягнення заборгованості банк просив стягнути з позичальника разом з поручителем, окрім суми заборгованості, в межах якої було звернуто стягнення на іпотечне майно за рішенням суду першої інстанції від 11 березня 2013 року, додатково ще нараховані ним проценти, комісію на поточну та прострочену заборгованість, а також пеню.
Здійснення такого нарахування, після зміни строку дострокового виконання зобов'язання, і як наслідок стягнення в межах додатково нарахованих сум, на всю суму заборгованості за тілом кредиту, після судового рішення про звернення дострокового стягнення заборгованості, є такими, що суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду про правильне застосування норм права, викладеними у постанові від 28 березня 2018 року №1410цс18 при розгляді справи №444/9519/12.
Так Великою Палатою визначено, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення грошового зобов'язання.
Тому нарахування банком додаткових сум процентів на поточну та прострочену заборгованість, а також пеню, та їх пред'явлення до стягнення є такими, що суперечать змісту захисту порушеного права.
Відтак, банк має право на стягнення кредитної заборгованості лише в межах тієї заборгованості, що була визначена судом при ухвалені рішення 11 березня 2013 року та сум, нарахованих у якості відповідальності боржника за прострочення ним грошового зобов'язання.
Між тим, банком пред'явлено у даній справі позовні вимоги, як в межах, що перевищують суму кредитної заборгованості, яка визначена раніше судом, так і за спливом строку позовної давності, лише 03 квітня 2020 року (а.с.2). Про застосування наслідків пропуску такого строку у справі заявлено представником позичальника.
Відповідно до статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Тобто позовна давність шляхом пред'явлення позову переривається саме на ту частину вимог (право на яку має позивач), що визначена ним у його позові. Що ж до вимог, які не охоплюються пред'явленим позовом, та до інших боржників, то позовна давність щодо них не переривається.
За статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків Верховного Суду України, викладених у постановах: від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-1252цс16.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зроблено висновок, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.
Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
У постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-1763цс16 зроблено висновок, що «перебіг позовної давності шляхом пред'явлення позову може перериватися в разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або її повернув, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подання позову з недодержанням правил підсудності, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами».
Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (№o. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).
За таких обставин, звернувшись до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_5 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Мелітопольської міської ради про звернення стягнення на майно, який розглянутий судом по суті, позивач перервав позовну давність у спорі з відповідачами щодо стягнення кредитної заборгованості.
Тому при зверненні до суду у квітні 2020 року про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 поза межами суми заборгованості встановленої рішенням суду від 11 березня 2013 року у розмірі 25189,36 доларів США, що складається з 15052, 15 доларів США заборгованості за кредитом, 4191,23 доларів США заборгованості по процентам за користування кредитом; 769,76 доларів США заборгованості по комісії за користування кредитом; 5176,22 доларів США пенія за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, слід відмовити у зв'язку з припиненням права кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти.
Таким чином, позовні вимоги про стягнення процентів, комісії та пені, нарахованих після 12 лютого 2012 року, є необґрунтованими, а тому позовна давність до цих вимог не підлягає застосуванню. В цій частині суд відмовляє у задоволенні позовних вимог через їх необґрунтованість та безпідставність.
Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Згідно ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Частина 1 ст. 543 ЦК України передбачає, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
Порука припиняється після закінчення строку, встановленого у договорі поруки.
У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки (частина четверта статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно умов Договору поруки № ZPM0G40000006877 від 14.04.2008 року поручитель несе разом з боржником солідарну відповідальність за належне та у повному обсязі виконання клієнтом своїх зобов'язань, що виникають за Договором. Поручитель несе відповідальність у тому ж розмірі, що і боржник. У випадку порушення своїх зобов'язань за цим Договором поручитель з боржником несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Цей договорі набуває чинності з моменту його підписання та діє до моменту припинення забезпеченого нею зобов'язання за договором про іпотечний кредит.
Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). А календарна дата або вказівка на подію, яка має неминуче настати, є терміном (частина друга статті 252 ЦК України).
З огляду на вказане у Договорах поруки сторони не встановили її строк у розумінні статті 251 ЦК України. Тому у цьому випадку треба застосовувати припис частини четвертої статті 559 цього кодексу у відповідній редакції про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя, про що зроблено висновок у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (пункт 60), від 10 квітня 2019 року у справі № 604/156/14-ц, від 19 червня 2019 року у справі № 523/8249/14-ц (пункт 71), від 3 липня 2019 року у справі № 1519/2-3165/11 (пункт 58), а також постанови Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року у справі № 6-106цс14, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, від 22 червня 2016 року у справі № 6-368цс16, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, від 29 березня 2017 року у справі № 6-3087цс16, від 14 червня 2017 року у справі № 644/6558/15-ц.
Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України у вказаній редакції, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові у позові. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Тому, враховуючи припинення права кредитора вимагати у поручителя виконання забезпеченого порукою зобов'язання зі спливом визначеного договором або законом строку, застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України у зазначеній редакції словосполучення «пред'явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Вказане не позбавляє кредитора можливості пред'явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання ( постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (пункт 62), від 19 червня 2019 року у справі № 523/8249/14-ц (пункт 76), від 3 липня 2019 року у справі № 1519/2-3165/11 (пункт 59), а також постанову Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15).
З огляду на вказане позивач реалізував право на пред'явлення вимоги до поручителя шляхом подання позову до суду тільки 03 квітня 2020 року.
Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов'язання згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.
Отже, сторони кредитного договору встановили, що основне зобов'язання позичальник виконує через окремі зобов'язання з внесення однакових платежів відповідного числа кожного місяця протягом строку кредитування. Тому передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, строк пред'явлення вимог до поручителя про повернення заборгованості за платежами, які позичальник був зобов'язаний згідно з умовами кредитних договорів вносити періодично, слід обчислювати з моменту настання терміну погашення кожного чергового платежу. Іншими словами, за змістом частини четвертої статті 559 ЦК України у зазначеній редакції порука за кожним із зобов'язань, визначених періодичними платежами, припиняється після спливу шести місяців з моменту настання терміну погашення кожного чергового платежу. Пред'явлення кредитором вимоги до поручителя більш ніж через шість місяців після настання терміну виконання частини основного зобов'язання, визначеної періодичним платежем, є підставою для відмови у задоволенні такої вимоги через припинення поруки за відповідною частиною основного зобов'язання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 523/8249/14-ц (пункт 84), від 3 липня 2019 року у справі № 1519/2-3165/11 (пункт 63)).
За умовами Договору відповідач ОСОБА_1 повинен був повністю сплатити усі кошти до 14 квітня 2013 року.
Оскільки строк виконання зобов'язання щодо повернення кредитних коштів настав 14 квітня 2013, у позивача виникло право пред'явити вимогу до поручителя про виконання порушеного зобов'язання боржника щодо повернення кредиту з 14 квітня 2013 року і протягом наступних шести місяців, але до суду з цим позовом банк звернувся 03 квітня 2020 року, тобто з пропуском зазначеного в частині четвертій статті 559 ЦК України шестимісячного строку. Доказів направлення поручителю вимоги в шестимісячний строк, який закінчився, позивач суду не надав.
Таким чином, порука за Договором № ZPM0G40000006877 від 14.04.2008 року, укладеними між АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_2 , є такою, що припинилася, а тому у задоволенні позовних вимог до поручителя слід відмовити за їх безпідставністю.
В частині позовних вимог про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у межами суми заборгованості встановленої рішенням суду від 11 березня 2013 року у розмірі 25189,36 доларів США, що складається з 15052, 15 доларів США заборгованості за кредитом, 4191,23 доларів США заборгованості по процентам за користування кредитом; 769,76 доларів США заборгованості по комісії за користування кредитом; 5176,22 доларів США пенія за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, слід відмовити, оскільки при зверненні до суду у квітні 2020 року, більш ніж через сім років після зміни строку виконання основного зобов'язання, з позовом в цій справі шляхом пред'явлення вимог про стягнення заборгованості, позивач пропустив позовну давність.
У відповідності до вимог ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у справі, є підставою для відмови у позові.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, належним чином оцінивши подані сторонами докази, суд доходить висновку про те, що позивач звернувся до суду із пропуском строку позовної давності, про застосування якого було заявлено відповідачем у справі, а відтак у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Витрати зі сплати судового збору відповідно до ст. 141 ЦПК України, оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі, покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 10, 12, 13, 81, 89, 133, 141, 259, 263-265 ЦПК України,
У задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду протягом 30 днів з дня його складення шляхом подання апеляційної скарги через Мелітопольський міськрайонний суд.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційного скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», юридична адреса - м. Київ, вул. Грушевського, б.1-Д, адреса для листування - м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, б.50, р/р НОМЕР_2 , код ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299.
Відповідач: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_3 , останнєвідомемісцепроживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_4 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_1 .
Вступна та резолютивна частина рішення прийнята в нарадчій кімнаті та проголошено в судовому засіданні 03 березня 2021 року о 13 годині 30 хвилин.
Повний текст рішення складено та проголошено 09 березня 2021 року.
Суддя: Т.В.Юрлагіна
,