Справа № 348/277/20
Провадження № 22-ц/4808/301/21
Головуючий у 1 інстанції Міськевич О. Я.
Суддя-доповідач Томин
10 березня 2021 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
головуючої Томин О.О.,
суддів: Василишин Л.В., Пнівчук О.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Надвірнянського районного суду суду, ухвалене суддею Міськевич О.Я. 2 грудня 2020 року в м. Надвірна у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання дитини,
10.02.2020 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів.
Позовні вимоги мотивовано тим, що сторони по справі з 14 вересня 2016 року перебувають у шлюбі, від якого ІНФОРМАЦІЯ_1 в них народився син ОСОБА_4 .
Сімейне життя сторін не склалося, оскільки відповідач зловживає спиртними напоями, вчиняє скандали та сварки, під час яких принижує честь та гідність дружини, погрожує в присутності дитини. Крім того позивачу стало відомо, що відповідач перебуває в стосунках з іншою жінкою.
Стверджує, що таке ставлення чоловіка до неї негативно вплинуло на її життя та призвело до остаточного розпаду їх сім'ї. Протягом останнього часу вони проживають окремо, подружніх відносин не підтримують, спільного господарства не ведуть. Подальше спільне життя та збереження шлюбу неможливе. Наміру зберегти сім'ю з відповідачем у неї немає. Вважає, що їх шлюб носить виключно формальний характер.
Просить розірвати шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , зареєстрований 14 вересня 2016 року у Надвірнянському районному відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції Івано-Франківської області, актовий запис №229. Неповнолітнього сина залишити проживати з матір'ю. Після розірвання шлюбу залишити відповідачу прізвище ОСОБА_5 .
Крім того позивач зазначила, що за весь час спільного проживання відповідач добровільно матеріальну допомогу на утримання дитини не надавав. Вона на даний час проживає в будинку своєї матері, підприємницькою діяльністю не займається, не працює, оскільки перебуває у відпустці по догляду за дитиною до трьох років, отримує соціальну допомогу, якої не вистачає на утримання неповнолітньої дитини. Вона самостійно не взмозі забезпечити дитині належний рівень життя, здійснювати придбання одягу, продуктів харчування, медикаментів. Відповідач фізично здорова, працездатна людина, інших утриманців, крім їхньої дитини немає, працює в ТОВ «Бурова енергетична компанія» на вахті, також займається перевезенням на таксі, всі зароблені кошти витрачає на власні потреби. Тому просить стягувати з відповідача аліменти на утримання їх неповнолітнього сина в розмірі по 2500,00 грн. щомісячно до досягнення дитиною повноліття.
Рішенням Надвірнянського районного суду від 2 грудня 2020 року позов задоволено частково. Шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 14 вересня 2016 року у Надвірнянському районному відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області, актовий запис №229 - розірвано. Неповнолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишено проживати з матір'ю, ОСОБА_1 . Після розірвання шлюбу позивачу залишено її шлюбне прізвище ОСОБА_5 . Вирішено стягувати з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітнього сина - ОСОБА_4 в твердій грошовій сумі в розмірі по 1500,00 грн. щомісячно до досягнення дитиною повноліття. Стягнення аліментів розпочати з 10 лютого 2020 року. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 840,80 грн. сплаченого судового збору та 840,80 грн. судового збору на користь держави. Рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання.
Не погоджуючись із вказаним рішенням в частині розміру аліментів, представник ОСОБА_1 - адвокат Широких Ю.В. подала апеляційну скаргу. Вважає його незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права в цій частині.
Вказує, що відповідач по справі ні після фактичного припинення шлюбних відносин, ні на час подання позову та апеляційної скарги не виконує свого обов'язку щодо утримання сина.
Посилається на те, що під час судового розгляду відповідач вказав, що він офіційно працевлаштований, має додатковий заробіток - таксує, що свідчить про те, що він має можливість утримувати дитину і сплачувати аліменти в розмірі 2500,00 грн. щомісячно, чому суд першої інстанції не надав належної правової оцінки.
Будь-яких доказів про те, що стан його здоров'я, матеріальне становище, наявність інших дітей чи непрацездатних батьків не дозволяють сплачувати аліменти у заявленій сумі, відповідачем не надано.
З огляду на вищенаведене просить змінити рішення Надвірнянського районного суду від 2 грудня 2020 року в частині визначеного розміру аліментів на утримання дитини та стягувати з ОСОБА_3 2500,00 грн. аліментів, але не менше 50% прожиткового мінімуму, встановлено для дитини відповідного віку щомісячно.
ОСОБА_3 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому покликається на те, що на час припинення їх подружніх відносин в їх сімейному бюджеті знаходилось близько 20000,00 грн. на утримання дитини, які залишились в позивача, що свідчить про безпідставність доводів апеляційної скарги щодо невиконання ним свого батьківського обов'язку. Крім того, протягом 2020 року він неодноразово намагався відвідувати сина, приймати участь в його вихованні та придбавати всі необхідні речі для нього. Однак позивач разом із своєю матір'ю та сестрою не допустили його до дитини. Зазначає, що посилання позивача щодо його доходів не відповідають дійсності. Так, з грудня 2018 року по січень 2020 року він працював в ТОВ “Бурова Енергетична компанія “Технікс” і отримував заробітну плату близько 6000,00 грн. На даний час він звільнений з роботи, працює на тимчасових заробітках; таксуванням, як стверджує позивач, не займається. Також посилається на те, що на його утриманні перебуває мати, з якою він проживає в належному їй будинку. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - без змін.
Згідно частини першої статті 369 ЦПК України, частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскільки судове рішення оскаржується в частині стягнення аліментів на утримання дитини, то відповідно до положень частини першої статті 367 ЦПК України законність судового рішення, ухваленого у іншій частині, апеляційний суд не перевіряє.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, між сторонами по справі 14 вересня 2016 року було укладено шлюб, про що свідчить Свідоцтво про шлюб Серії НОМЕР_1 (а.с. 7).
ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_4 , що підтверджується копією Свідоцтва про народження Серії НОМЕР_2 (а.с. 8).
Згідно Акту обстеження матеріально-побутових умов проживання від 25 січня 2021 року ОСОБА_3 проживає разом із своєю матір'ю ОСОБА_6 1950 року народження в її будинку по АДРЕСА_1 . Підприємницькою діяльністю не займається, доходів від домашнього підсобного господарства не отримує, доглядає за матір'ю похилого віку, яка часто хворіє (а.с. 76).
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 26.01.2021 року записів про ОСОБА_3 як про фізичну особу-підприємця не знайдено (а.с. 74).
Задовольняючи частково позовні вимоги про стягнення аліментів, суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи матеріальний стан позивача та відповідача, необхідність забезпечення соціально-побутових потреб розвитку та здоров'я дитини, з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 слід стягувати аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_4 в твердій грошовій сумі в розмірі по 1500,00 грн. щомісячно до досягнення дитиною повноліття.
Однак апеляційний суд не може в повній мірі погодитися із такими висновками з огляду на наступне.
В силу вимог частини першої статті 3, частини першої статті 18 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року (зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21.12.1995 року), ратифікованої постановою Верховної Ради України №789-XII від 27.02.1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Батьки несуть однакову відповідальність за виховання і розвиток дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Статтею 51 Конституції України та статтями 180, 191 СК України передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Згідно статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Згідно частин першої, другої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Відповідно до частин першої-третьої статті 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.
За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Згідно статті 182 СК України до обставин, які суд досліджує при визначенні розміру аліментів на дитину відносяться: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі (ч. 1 ст. 184 СК України).
Частиною другою статті 182 СК України встановлено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік» прожитковий мінімум для дітей віком до 6 років становить: з 1 січня - 1921 гривня, з 1 липня - 2013 гривень, з 1 грудня - 2100 гривень; для дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2395 гривень, з 1 липня - 2510 гривень, з 1 грудня - 2618 гривень.
При цьому, закріплений на законодавчому рівні мінімальний розмір аліментів не виконує обмежувальну функцію при визначенні розміру аліментів, який цей мінімум перевищує.
У силу вимог статей 78, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Переглядаючи справу за наявними в ній доказами, та перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до положень частини першої статті 367 ЦПК України, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача ОСОБА_3 аліментів на утримання його малолітнього сина ОСОБА_4 .
Разом з тим, апеляційний суд зазначає, що твердження відповідача про те, що за своїм матеріальним становищем він не має можливості надавати матеріальну допомогу на утримання дитини у розмірі, вище 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, є необґрунтованими та нічим не підтверджені.
Згідно правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 06.04.2020 року у справі №521/9419/18 (провадження № 61-13294св19) саме на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Як вбачається з матеріалів справи, батько дитини є молодою особою працездатного віку, інших осіб на його утриманні немає, може працювати, а тому не існує перешкод для виконання ним обов'язку по утриманню своєї малолітньої дитини і сплати аліментів у розмірі, достатньому для забезпечення можливості нормального розвитку, виходячи з мінімального рекомендованого розміру аліментів, визначеного ч. 2 ст. 182 СК України.
Що стосується доводів відповідача про його проживання разом з матір'ю, яка часто хворіє, то такі суд не бере до уваги, оскільки ним не підтверджено належними та допустимими доказами перебування матері на його утриманні, здійснення витрат у зв'язку з цим, придбання ліків чи інших предметів, необхідних для забезпечення їй нормальної життєдіяльності. Також відповідачем не надано доказів на підтвердження можливого отримання його матір'ю пенсійних виплат, нижчих за встановлений законом прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність.
Крім того, матеріалами справи не підтверджено, що відповідач надавав матеріальну допомогу позивачу та малолітній дитині.
Посилання ОСОБА_3 на те, що він не зареєстрований як фізична особа-підприємець не може свідчити про неможливість отримання ним доходів та сплати аліментів на утримання дитини.
Таким чином рішення суду першої інстанції відповідно до пункту першого частини першої статті 376 ЦПК України слід змінити в частині розміру стягуваних аліментів з 1500,00 грн. на 2000,00 грн.
Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності є малозначними справами.
Оскільки ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа незначної складності, то вона відноситься до малозначних справ.
За приписами пункту другого частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Надвірнянського районного суду від 2 грудня 2020 року в частині визначення розміру аліментів змінити.
Стягувати з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , і.н. НОМЕР_3 , жителя АДРЕСА_1 , аліменти на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , жительки АДРЕСА_2 , аліменти на утримання малолітнього сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , в твердій грошовій сумі в розмірі 2000,00 грн., але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно до досягнення дитиною повноліття.
В решті рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2. ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуюча: О.О. Томин
Судді: О.В. Пнівчук
Л.В. Василишин
Повний текст постанови складено 10 березня 2021 року.