Справа № 344/12604/20
Провадження № 11-кп/4808/143/21
Категорія ст. 199 КК України
Головуючий у 1 інстанції ОСОБА_1
Суддя-доповідач Повзло
09 березня 2021 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Івано-Франківського апеляційного суду
в складі суддів ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 , ОСОБА_4
з участю секретаря ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 25.02.2021 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України,
за участю: прокурора ОСОБА_8
обвинуваченого ОСОБА_7
захисника ОСОБА_6
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу суду, застосувати запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту з використанням електронних засобів контролю. Свої доводи обґрунтовує тим, що стороною обвинувачення не надано жодних доказів, що свідчать про те, що ОСОБА_7 , який є пенсіонером та особою похилого віку (66 років), який хворіє на хронічні хвороби (виразкова хвороба, гастродуоденіт, холіцистит) може ухилятися від суду. Звертає увагу на те, що ОСОБА_7 ініціював виклик швидкої медичної допомоги на місце події, активно сприяв проведенню досудового розслідування, не змінював свої покази та послідовно дотримувався своєї версії розвитку подій. Посилається на практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), в частині того, що ризик втечі із часом зменшується. Вказує на те, що потерпілий помер, проте орган обвинувачення наголошує на ризику впливу на потерпілого. Також апелянт не погоджується з ризиком тиску на свідків. Звертає увагу на те, що судовий розгляд кримінального провадження триває тривалий час, й обвинувачений не повинен нести відповідальність за те, що своєчасно не допитано свідків. Крім того, апелянт наголошує на тому, що установа виконання покарань неспроможна забезпечити безпеку обвинуваченого, якому під час перебування під вартою заподіяно тілесні ушкодження ненебезпечні для життя і здоров'я. Вказує на неконституційність положення ч. 2 ст. 392 КК України щодо неможливості окремого апеляційного оскарження ухвали про продовження строку тримання під вартою, постановленої під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
УхвалоюІвано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 25.02.2021 року ОСОБА_7 продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Свої висновки суд першої інстанції мотивував тим, що не змінились обставини, які послужили підставою для обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, продовжують існувати ризики щодо можливого переховування обвинуваченого від суду, незаконного впливу на учасників, які ще не допитані, а також ризику перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином. При цьому суд враховував відомості, що характеризують обвинуваченого, й тяжкість злочину, що вчинений із застосуванням насильства.
Під час апеляційного провадження:
- обвинувачений та його захисник підтримали доводи апеляційної скарги, просили ухвалу суду скасувати як незаконну, прийняти нову, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора;
- прокурор просив в задоволенні апеляційної скарги відмовити, ухвалу суду залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників судового провадження, з'ясувавши обставини справи, обговоривши доводи й мотиви апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги належить відмовити, ухвалу суду першої інстанції належить залишити без змін, з таких підстав.
Вбачається, що питання про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 вирішувалось на стадії судового розгляду, де вирішальним є з'ясування питання про наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
З обвинувального акту вбачається, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченому ч. 2 ст. 121 КК України, а саме в умисному заподіянні ОСОБА_9 тяжкого тілесного ушкодження, тобто умисного тілесного ушкодження небезпечного для життя в момент заподіяння, що спричинило смерть потерпілого (а.п. 2-4).
Відповідно до ст. 12 КК України, інкримінуємий ОСОБА_7 злочин відноситься до тяжкого, максимальне покарання за вчинення якого передбачає покарання до 10 років позбавлення волі.
Колегія суддів вважає, що висновок, викладений в ухвалі суду щодо підстав для продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 ґрунтується на матеріалах провадження та відповідає вимогам закону.
В апеляційній скарзі, апелянт наголошує на тому, що ОСОБА_7 тримається під вартою тривалий час, проте, на думку колегії суддів, це не є безмовною підставою для скасування ухвали суду першої інстанції, оскільки тримання осіб під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Колегія суддів звертає увагу на те, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, що спричинило смерть потерпілого, а тому має значний ступінь суспільної небезпеки.
Рішення про необхідність продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 суд першої інстанції мотивував доведенням існування ризиків впливу на свідків, потерпілого, переховування обвинуваченого від суду, з метою уникнення від покарання, виходячи із тяжкості інкримінованого йому злочину та санкції статі.
В той же час, тяжкість інкримінованого злочину не була єдиною підставою для продовження строку тримання під вартою ОСОБА_7 , як про це наголошує апелянт, посилаючись на практику ЄВСП, оскільки судом були враховані й інші ризики та дані про особу обвинуваченого, зокрема й те, що на розгляді суду перебуває ще одне кримінальне провадження про його обвинувачення у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України.
Серйозність пред'явленого обвинувачення, відповідно до п. 81 рішення ЄСПЛ у справі від 26.07.2001 року «Ілійков проти Болгарії» (справа №33977/97) є тим фактором, який надає можливість продовжити запобіжний захід у виді тримання під вартою, оскільки це є один із аспектів при оцінюванні загрози ухилення від слідства чи продовження заняття злочинною діяльністю.
У справі «Летельє проти Франції» вказано, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
На переконання колегії суддів, інкримінований обвинуваченому ОСОБА_7 злочин, може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення, як виключну міру запобіжного заходу.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта в частині того, що прокурором не надано доказів, які б давали підстави вважати про існування ризиків.
Вказані вище обставини, у своїй сукупності, свідчать про недостатність застосування більш м'якого запобіжного заходу до обвинуваченого ОСОБА_7 , ніж тримання під вартою, і таке обмеження особистих прав є пропорційним меті застосування запобіжного заходу та є необхідним у демократичному суспільстві.
Твердження апелянта про те, що ОСОБА_7 є пенсіонером та особою похилого віку (66 років), хворіє на хронічні хвороби (виразкова хвороба, гастродуоденіт, холіцистит), та посилання на те, що ОСОБА_7 лікарем міської медичної частини №12 виставлено діагноз: «розлад психіки та поведінка внаслідок вживання алкоголю», як на підставу неможливості ухилення від суду, не є безумовним доказом належної поведінки останнього у майбутньому, оскільки це не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого під час судового розгляду кримінального провадження щодо нього.
Факт виклику обвинуваченим ОСОБА_7 швидкої медичної допомоги на місце події, активне сприяння проведенню досудового розслідування, незмінність показів, послідовність дотримання своєї версії розвитку подій, не є обставинами в розумінні приписів ст. 178 КПК України, що враховуються при обранні (продовженні) запобіжного заходу.
Посилання апелянта на те, що установа виконання покарань неспроможна забезпечити безпеку обвинуваченого, якому під час перебування під вартою заподіяно тілесні ушкодження ненебезпечні для життя і здоров'я, також не є підставою для відмови у продовженні строку тримання обвинуваченого під вартою, оскільки отриманні ОСОБА_7 тілесних ушкоджень в межах установи виконання покарань не стосується вказаного кримінального провадження.
Більш того, колегія судді враховує, що 27.01.2021 року обласною прокуратурою за фактом спричинення тілесних ушкоджень ув'язненому ОСОБА_7 зареєстроване кримінальне провадження №42021090000000006 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України та проводиться досудового розслідування.
Доказів того, що потерпілий, який визначений в обвинувальному акті - ОСОБА_10 (а.п. 3) помер, суду апеляційної інстанції не надано, що унеможливлює перевірити доводи апелянта в частині безпідставності посилання сторони обвинувачення на такий ризик як вплив на потерпілого.
Посилання апелянта на неконституційність положення ч. 2 ст. 392 КК України щодо неможливості окремого апеляційного оскарження ухвали про продовження строку тримання під вартою, постановленої під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, є безпідставним, оскільки на час судового розгляду внесені зміни до законодавства в частині надання можливості оскарження в апеляційному порядку вказаних ухвал суду.
Переглядаючи оскаржувану ухвалу суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 , та навів мотиви прийнятого рішення, зокрема те, що саме запобіжний захід у виді тримання під вартою на даний час відповідає особі обвинуваченого, характеру та тяжкості інкримінованого йому злочину.
Істотних порушень вимог КПК України, які б перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції постановити законну та обґрунтовану ухвалу, апеляційною інстанцією не встановлено, а тому, ухвала суду першої інстанції, як законна та обґрунтована, підлягає залишенню без зміни, а апеляційна скарга сторони захисту - без задоволення.
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, колегія суддів звертає увагу на те, що суд першої інстанції повинен вживати необхідних заходів щодо розгляду кримінального провадження у розумні строки, що прямо передбачено ст. 12 КПК України, та повинні бути співмірними з розумними строками тримання обвинуваченого під вартою.
Керуючись вимогами ст.ст. ст.ст. 177, 183, 197, 376, 404, 407, 419, 422 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , залишити без задоволення.
Ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 25.02.2021 року щодо ОСОБА_7 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді ОСОБА_2
ОСОБА_3
ОСОБА_4