Справа № 341/29/21
Провадження № 22-ц/4808/445/21
Головуючий у 1 інстанції Гаполяк Т. В.
Суддя-доповідач Василишин
09 березня 2021 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
судді-доповідача Василишин Л.В.,
суддів: Девляшевського В.А., Максюта І.О.
секретаря Капущак С.В.
за участю представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуТОВ «Фінансова компанія Інвестохіллс Веста» на ухвалу Галицького районного суду від 14 січня 2021 року, постановлену у складі судді Гаполяка Т.В. у м.Галич, у справі за позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» про визнання припиненим зобов'язання за кредитним договором,-
ОСОБА_3 та ОСОБА_1 звернулися до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» з позовом та просили визнати припиненим зобов'язання за Кредитним договором №85/КВ/Ф від 02 червня 2006 року, укладеним між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_3 в частині 877217 грн. 06 коп. Також позивачами подано заяву про забезпечення позову у даній справі шляхом:
-заборони відчуження та накладення арешту на двокімнатну квартиру, що за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .
-заборони органам, що здійснюють функції державного реєстратора речових прав та обтяжень на нерухоме майно, здійснювати будь-які дії, пов'язані з реєстрацією прав на нерухоме майно, а саме двокімнатну квартиру, що за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .
-заборони відчуження та накладення арешту на однокімнатну квартиру, що за адресою: АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_1 .
-заборони органам, що здійснюють функції державного реєстратора речових прав та обтяжень на нерухоме майно, здійснювати будь-які дії, пов'язані з реєстрацією прав на нерухоме майно, а саме однокімнатну квартиру, що за адресою: АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_1 .
Обґрунтовуючи необхідність забезпечення позову, позивачі покликалися на те, що предметом спору у даній справі є припинення зобов'язання за Кредитним договором №85/КВ/Ф від 02 червня 2006 року, укладеним між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_3 в частині 877217 грн. 06 коп. Відповідачем скеровано вимоги про виконання основного зобов'язання за згаданим договором, а саме сплату 1025402 грн. 56 коп. У разі не погашення заборгованості, відповідач в силу статей 37-38 Закону України «Про іпотеку», має намір звернути стягнення на іпотечне майно, а саме зазначені квартири.
Оскаржуваною ухвалою заяву задоволено та вжито перелічені заходи з метою забезпечення позову.
Не погодившись із законністю винесеної ухвали, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій ТзОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» просить її скасувати та винести нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви.
При цьому, апелянт вказує, що оскільки предметом позову є визнання припиненим зобов'язання за кредитним договором в частині 877217,06 грн., а це вимога немайнового характеру, тому заява про забезпечення позову не підлягала до задоволення. Крім того, важливим при вирішенні питання про забезпечення, є встановлення існування реального спору і загрози невиконання майбутнього рішення суду.
Однак в спірному випадку, суд не здійснив оцінку обґрунтованості доводів заявника, не з'ясував співмірність виду забезпечення позовним вимогам, жодним чином не обґрунтував необхідність вжиття заходів, пославшись тільки на загальні норми процесуального права та доводи заявника.
Крім того, при забезпеченні позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивачів, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені забезпеченням. В даному випадку, обраний судом захід впливає на права та інтереси стягувача та іпотекодержателя, відносно яких діє презумпція правомірності правочину.
Рішенням Галицького районного суду від 13 травня 2009 року стягнуто кредитну заборгованість на користь ТзОВ «Укрпромбанк» з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 в сумі 148185 грн., яке набрало законної сили, проте борг не сплачено і по сьогодні.
Фактично, підставою позову є не реальне порушення прав позивачів, а настання цивільно-правової відповідальності за невиконання договірних зобов'язань, якої позивачі бажають уникнути. Тому суд неправильно оцінив доводи заявників та ризик невиконання рішення суду у випадку незабезпечення. Судом не встановлено обставин, які вказували на необхідність застосування заходів забезпечення, оскільки відповідачем не вжито жодних заходів, які б порушували права позивачів чи несли ризик негативних наслідків для них. Тому просить скаргу задоволити та скасувати ухвалу і відмовити в задоволенні заяви.
ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в порядку статті 360 ЦПК України подали відзив на апеляційну скаргу, в якому доводи скарги заперечили, вважаючи їх безпідставними. Просили залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.
В засіданні апеляційного суду представник позивача ОСОБА_4 адвокат Боднар Н.Я. доводи апеляційної скарги не визнав, посилаючись на обґрунтованість висновків суду.
Належним чином повідомлені позивач ОСОБА_3 та представник апелянта в судове засідання не з'явилися.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника сторони, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до статті 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до п. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Частиною 3 ст. 150 ЦПК України передбачено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
В пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», роз'яснено про те, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Захід забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Суд може застосувати кілька видів заходів забезпечення позову, перелік яких визначений частиною 2 статті 150 цього Кодексу, а також іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.
Судом встановлено, що предметом спору у даній справі є припинення зобов'язання за Кредитним договором №85/КВ/Ф від 02 червня 2006 року, укладеним між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_3 в частині 877217 грн. 06 коп., сплати яких вимагає відповідач.
Зокрема, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» про визнання припиненим зобов'язання за кредитним договором, оскільки вважають, що зобов'язання на суму 877217 грн. 06 коп. не існує.
Позивачі вказують, що рішенням Галицького районного суду від 13.05.2009 року було задоволено позов ТОВ «Укрпромбанку» до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення боргу за кредитним договором №85/КВ/Ф від 02 червня 2006 року в сумі 148185,57 грн. та вирішено розірвати зазначений кредитний договір. Дане рішення набрало законної сили.
Пізніше, у 2014 році право вимоги за вказаним кредитним договором ТОВ «Укрпромбанк» було передано ПАТ «Дельта Банк», який 13.02.2014 року також звертався з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за згаданим кредитним договором в сумі 230727,05 грн.
Однак ухвалою Галицького районного суду від 30.04.2014 року по справі № 341/307/14-ц провадження по справі було закрито в порядку ч. 1 ст. 205 ЦПК України з тих підстав, що з приводу тих самих вимог та між тими самими сторонами вже було вирішено спір судом 13.05.2009 року.
Проте, новий кредитор -відповідач у справі, 07.12.2020 року надіслав ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вимоги про усунення порушень за згаданим договором (а.м. 7, 8), а саме про необхідність сплати 1025402 грн. 56 коп.
За змістом вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» від 07 грудня 2020 року про усунення порушення основного зобов'язання за згаданим договором (а.м. 7, 8), зазначено, що у разі непогашення заборгованості, відповідач в силу статей 37-38 Закону України «Про іпотеку» має намір звернути стягнення на іпотечне майно, а саме зазначені квартири за адресою: АДРЕСА_3 .
Згідно п.п. 1.1., 1.2, Іпотечного договору від 05.06.2006 року, копія якого наявна у виділених матеріалах, іпотека за цим договором забезпечує вимоги іпотекодержателя за кредитним договором №85/КВ/Ф від 02 червня 2006 року, предметом іпотеки є двохкімнатна квартира, що знаходиться по АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_3 та ОСОБА_1 та однокімнатна квартира по АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_1 . Сторони цього договору оцінюють предмет іпотеки у 180000 грн.
Таким чином, в силу зазначених вимог відповідача та зважаючи на предмет спору, суд прийшов до правильного висновку про наявність обґрунтованого припущення, що у випадку невжиття заходів забезпечення позову, відновлення порушеного права буде утруднене, так як відповідач на підставі застереження в договорі іпотеки (п. 4.4. Іпотечного договору ) вправі оформити право власності на предмет іпотеки.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь, у тому числі для запобігання потенційним труднощам щодо подальшого виконання такого рішення.
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду.
Сам факт несплати позивачами боргу за судовим рішенням, не є підставою для відмови в забезпеченні. Саме в ході вирішення спору по суті, судом буде встановлено наявність чи відсутність спірної заборгованості, що в свою чергу, вплине на зобов'язання за договором іпотеки. Тому підстави вважати вжиті заходи забезпечення неспівмірними - відсутні.
За таких обставин доводи апеляційної скарги про безпідставність задоволення заяви про забезпечення позову та порушення прав відповідача як іпотекодержателя, є необґрунтованими, оскільки арешт майна є тимчасовим заходом і направлений на збереження обсягу майна щодо якого наявний спір.
Враховуючи наведене, підстав для скасування оскаржуваної ухвали апеляційним судом не встановлено.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ТзОВ «Фінансова компанія Інвестохіллс Веста» залишити без задоволення.
Ухвалу Галицького районного суду від 14 січня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 10 березня 2021 року.
Суддя-доповідач: Василишин Л.В.
Судді: Девляшевський В.А.
Максюта І.О.