Справа № 345/4270/20
Провадження № 22-ц/4808/315/21
Головуючий у 1 інстанції Онушканич В. В.
Суддя-доповідач Бойчук
10 березня 2021 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
судді-доповідача Бойчука І.В.,
суддів Фединяка В.Д., Девляшевського В.А.,
розглянувши у порядку письмового провадженнясправу за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою представника Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» Крилової Олени Леонідівни на рішення Калуського міськрайонного суду від 18 грудня 2020 року під головуванням судді Онушканича В.В. у м. Калуш,
У листопаді 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги мотивовані тим, що у зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором б/н від 13.08.2012, укладеним між сторонами у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, який у подальшому було збільшено до 13 500 грн, утворилася заборгованість, яка станом на 21.09.2020 становила 14 302,45 грн, з якої: 12 047,40 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 2 255,05 грн - заборгованість за простроченими відсотками.
Посилаючись на те, що ОСОБА_1 своїм підписом у заяві підтвердила, що підписана нею заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті https://privatbank.ua, складає договір між нею та банком про надання банківських послуг, однакне виконала взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, позивач просив стягнути вищевказану заборгованість та судові витрати по справі.
Рішенням Калуського міськрайонного суду від 18 грудня 2020 року задоволено частково позов АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Стягнуто із ОСОБА_1 в користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість по кредитному договору № б/н від 13.08.2012 року в розмірі 8 948,52 грн та 1 315,14 грн сплаченого судового збору.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
У апеляційній скарзі представник АТ КБ «ПриватБанк» посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог.
Зазначає про безпідставність фактичного звільнення боржника від сплати заборгованості враховуючи, що відповідачкою заборгованість не оспорювалася та не заявлялися позовні вимоги про визнання кредитного договору недійсним або нікчемним. Відповідачка не подала відзив на позовну заяву та жодним чином не спростувала доводи позивача. Вона до суду не з'являлася, заперечень на позов не надала, тому і в наданні додаткових доказів не було необхідності.
Відповідно до підписаної анкети-заяви у якій зазначено, що відповідачка ознайомлена з Умовами та правилами надання банківських послуг та зобов'язувалася їх виконувати, а також Тарифами банку, які були надані банком в якості доказів та в яких зазначено базову процентну ставку та пільговий період користування кредитними коштами. Відповідачці було відкрито 05.08.2013 картковий рахунок та видано кредитну картку на яку було встановлено кредитний ліміт в розмірі 300 грн, який у подальшому був збільшений до 13 500 грн, що вбачається з довідки про відкриття рахунку, довідки про зміну умов кредитування.
Згідно вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, а відповідно до змін до Умов та правил від 01.03.2019 (п. 2.1.1.2.12.) клієнт зобов'язувався сплатити на користь банку заборгованість по кредиту та проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які встановлені за домовленістю сторін у розмірі 86,4 % для картки «Універсальна» та у розмірі 84,0 %для картки «Універсальна Голд» у разі неповернення кредиту в строк, зазначений в п. 2.1.1.2.4. цього Договору, починаючи з дня, що є наступним за днем спливу строку, та/або в разі, якщо Клієнт не виконав вимогу Банку щодо усунення порушення, в порядку, передбаченому п. 2.1.1.6.1. цього Договору, починаючи з дня, що є наступним за днем спливу строку, встановленого вимогою Банку, та/або в разі несвоєчасної сплати Клієнтом мінімального обов'язкового платежу в строк, зазначений в п. 2.1.1.3.1. цього Договору, починаючи з дня, що є наступним за днем спливу строку платежу, та/або в разі настання обставин, передбачених п. 2.1.1.3.5. Договору, починаючи з 181-го дня з моменту порушення зобов'язань Клієнта з погашення кредиту, та/або в разі настання обставин, передбачених п. 2.1.1.6.5. Договору, починаючи з 32-го дня з дня направлення повідомлення Банком Клієнту.
З розрахунку заборгованості № 2 вбачається, що починаючи з 01.07.2019 наступив 181-ий день з моменту порушення зобов'язань з погашення кредиту і у відповідачки виникло прострочене зобов'язання щодо сплати тіла кредиту. Відповідачка погашала заборгованість до 01.08.2020.
Вказує, що навіть якщо суд не взяв до уваги Умови та правила надання банківських послуг, зазначаючи, що їх не можна розглядати як укладений між сторонами договір, то в будь-якому разі повинен був стягнути відсотки за ставкою 3 % річних.
Також відповідачка не зверталася до банку за фактом неправильного нарахування відсотків, розрахунок заборгованості нею не спростований, контррозрахунок не наданий, позов про визнання недійсним кредитного договору в частині обов'язку сплати заборгованості за тілом кредиту, процентів, неустойки не заявлявся та питання щодо підписання договору не відноситься до предмету заявленого позову.
Здійснивши дії щодо проведення активації отриманої картки, відповідачка користувалася карткою, отримувала кредитні кошти з власної ініціативи, що свідчить про укладення сторонами кредитного договору. Також вона зверталася до банку з метою перевипуску картки.
За умовами договору платіж включає плату за користування кредитом, передбачену Тарифами і частину заборгованості по кредиту. У разі несвоєчасного або не в повному обсязі внесення щомісячного мінімального платежу сума кредиту вважається простроченою. Прострочений кредит - це кредитні кошти, які були надані клієнту та не були повернуті у строк, передбачений договором.
При відмові у стягненні заборгованості з тіла кредиту суд першої інстанції не врахував положення ст. 534 ЦК України, згідно якої у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.
При цьому, виписка по картковому рахунку та розрахунок заборгованості є належними та допустимими доказами по справі. Доказів належного виконання зобов'язань по сплаті кредиту відповідачкою не надано, тому з неї підлягає стягненню заборгованість зі сплати тіла кредиту в повному обсязі.
Просить рішення суду скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог, а в іншій частині рішення суду залишити без змін.
ОСОБА_1 правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася.
Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 05.02.2021 справу призначено до судового розгляду у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з таких підстав.
Встановлено, що 13.08.2012 ОСОБА_1 звернулася до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а.с 17).
У заяві зазначено, що відповідачка згідна з тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилася та погодилася з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді, зобов'язується виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг і регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті банку www.privatbank.ua.
У анкеті-заяві ОСОБА_1 процентна ставка не зазначена.
До кредитного договору банк додав витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПАТ КБ «ПриватБанк» та копію наказу № СП-2012-6737605 від 30.05.2012 про проведення актуалізації таких умов (а.с. 18-44).
У витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» зазначено умови кредитування, зокрема: базову відсоткову ставку в місяць: у розмірі 3,0 % - для кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», 2,5 % для кредитних карт «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» (за тратами здійсненими з 01.09.2014 - 2,9 %, з 01.04.2015 - 3,6 %), 1,7% для кредитних карт «Універсальна Contract», 2,5 % для кредитних карт «Універсальна Голд» (за тратами здійсненими з 01.09.2014 - 2,7 %, з 01.04.2015 - 3,5 %); розмір щомісячних платежів - 7% від заборгованості, , але не менше 50 грн і не більше залишку заборгованості (для карт «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна Contract»та «Універсальна Голд» з 01.04.2014 - 5 %, але не менше 100 грн); термін внесення щомісячних платежів - до 25 числа місяця, наступного за звітним; пеню за невчасне погашення заборгованості, яка для кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» дорівнює сумі пені(1), що розраховується шляхом ділення базової процентної ставки за договором на 30, та пені (2), що дорівнює 1% заборгованості, але не менше 30 грн. в місяць (за наявності прострочення по кредиту або процентами 5 і більше днів, при виникненні прострочення на суму від 50 грн) (для карт «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна Contract» та «Універсальна Голд» - 0,24 %, 0,0001% та 0,233 % відповідно); штраф при порушенні термінів платежів по будь-якому з грошових зобов'язань - 500 грн. та 5% від суми заборгованості по кредитному ліміту.
Відповідно до п. п. 1.2.5., 2.1.5.5 Умов та правил надання банківських послуг позичальник зобов'язався погашати заборгованість за кредитом, процентами за його використання, по перевитраті платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором.
Згідно з наданим банком розрахунком заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 21.09.2020 становила 14 302,45 грн, з якої: 12 047,40 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 2 255,05 грн - заборгованість за простроченими відсотками (а.с. 6-14).
Відповідно до п. 1.3.2.3. Умов та правил банк має право здійснювати зміну тарифи та інших умов обслуговування рахунків. При цьому, банк, за винятком випадків зміни розміру наданого кредиту (кредитного ліміту), зобов'язаний не менше ніж за сім днів до введення змін проінформувати клієнта, зокрема у виписці за картрахунком. Якщо протягом семи днів банк не одержав повідомлення від клієнта про незгоду із змінами, то вважається, що клієнт приймає нові умови. Право зміни розміру наданого на платіжну картку кредиту (кредитного ліміту) банк залишає за собою в однобічному порядку, за власним рішенням банку та без попереднього повідомлення клієнта.
Пунктами 1.2.4., 2.1.5.4. Умов та правил передбачено, що у разі незгоди клієнта із змінами умов та правил і/або Тарифів він зобов'язаний він зобов'язаний надати банку письмову заяву про розірвання договору та погасити заборгованість.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно ст. 526 ЦПК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною другою ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до ст. 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Згідно ч. 4 ст. 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність» банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Отже, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути заборгованість за простроченими відсотками нарахованими відповідно до п. 2.1.1.2.12. Умов та правил в редакції станом на 01.03.2019 на підставі ст. 625 ЦК України.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 13.08.2012, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: www.privatbank.ua як невід'ємні частини договору.
Тарифами обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Умовами та правилами надання банківських послуг в ПриватБанку, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема штраф та пеня за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розмір і порядок нарахування, комісія за обслуговування кредиту та інші умови.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Тарифи обслуговування кредитних карт «Універсальна» і Умови та правила розуміла відповідачка, знайомилася і погодилася з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, пені та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування, щодо права банку на внесення банком змін до Умов та правил, а також обов'язку клієнта звернутися в банк для розірвання договору та погасити заборгованість у разі незгоди клієнта із змінами умов та правил і/або Тарифів.
Крім того, роздруківка із сайту позивача не є належним доказом, оскільки вона повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).
Не можуть бути застосовані до спірних правовідносин положення ч. 1 ст. 634 ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (13.08.2012) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (24.11.2020), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Умови у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила надання банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків, пені, про право банку на зміну Умов та правил, надані банком Тарифи і Умови та правила не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, згідно ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Надані позивачем Тарифи обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Умови та правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи встановлення обов'язку позичальника сплатити проценти від суми неповернутого в строк кредиту у розмірі 86,4 % річних у разі неповернення кредиту в строк, визначений Умовами та правилами, якщо вони не підписані позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Враховуючи те, що Тарифи обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку, які містяться в матеріалах даної справи, не містять підпису відповідачки, їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 13.08.2012 шляхом підписання анкети-заяви.
Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді розмір процентів за користування кредитом в розмірі 43,2 % річних, розмір процентів річних 86,4 % від суми неповернутого в строк кредиту та розмір пені за невиконання зобов'язань за договором.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даній справі між сторонами виникли відносини щодо споживчого кредитування, тобто договірні правовідносини між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Згідно з п. 22 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 ПАТ КБ «ПриватБанк» дотрималося вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, зокрема щодо встановлення процентів за користування кредитом в розмірі 43,2 % річних та річних процентів - 86,4 % від суми неповернутого в строк кредиту, про які вважав узгодженими банк.
Зазначене узгоджується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), які правильно враховані судом першої інстанції при розгляді даної справи відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України.
Крім того, позивачем не надано Умови та Правила в редакції станом на 01.03.2019, на які банк посилається як на складову укладеного кредитного договору та на підставі яких здійснювався розрахунок заборгованості за простроченими відсотками відповідачки. Також анкета-заява не містить відомостей про те, яку саме картку отримала відповідачка.
Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за простроченими відсотками, оскільки позивач не надав доказів щодо підстав їх нарахування та стягнення.
У зв'язку з наведеним безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що при укладенні 13.08.2012 року між сторонами договору відповідачка погодилася саме з тими умовами договору, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. При цьому, надана банком виписка по рахунку не містить інформації про умови договору, укладеного між сторонами (а.с. 52-60).
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції повинен був стягнути відсотки за ставкою 3 % річних, спростовуються наступним.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 4 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16, провадження № 12-142гс19, зазначила, що правові висновки, подібні до викладених у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, викладено також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18).
Проценти, встановлені ст. 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання.
Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за частиною другою ст. 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Позивач не надав доказів щодо підстав нарахування та стягнення процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема у нарахованих банком розмірах. При цьому, в анкеті-заяві не зазначений строк дії кредитного договору, умови та порядок нарахування та сплати процентів від простроченої суми заборгованості згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, а із довідки позивача про надану ОСОБА_1 кредитну картку вбачається, що картка № НОМЕР_1 відкрита 25.07.2018 і має термін дії до липня 2022 року.
Отже, на час звернення позивача до суду із позовом термін дії картки № НОМЕР_1 не закінчився, тому немає підстав вважати, що ОСОБА_1 прострочила виконання грошового зобов'язання.
Також безпідставними є посилання апелянта на те, що відповідачкою заборгованість не оспорювалася, вона жодним чином не спростувала доводи позивача, тому в наданні додаткових доказів позивачем не було необхідності. В письмових поясненнях, наданих суду першої інстанції, представник відповідачки посилався на те, що підписанаОСОБА_1 анкета-заява містить лише її персональні дані. Водночас, у такій відсутня будь-яка інформація, яка б містила відомості щодо отримуваного відповідачкою кредиту - суми бажаного та отриманого кредиту, процентної ставки за користування кредитом, строки і розміри внесення платежів за кредитом, кінцевий строк повернення кредиту, його сукупну вартість. Зазначав, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували узгодження сторонами відсоткової ставки за кредитом та порядок і умови нарахування відсотків за наданою позикою. Також заперечував стягнення з відповідачки тіла кредиту в розмірі 5 426,62 грн (а.с. 74-79).
Частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем за користування кредитними коштами нараховувалися відсотки та пеня за порушення строків виконання зобов'язання, що суперечить умовам кредитного договору, оскільки в анкеті-заяві від 13.08.2012 року відсутні умови щодо нарахування відсотків та пені, а Умови та Правила надання банківських послуг ПАТ КБ «Приватбанк» не можуть вважатися складовою частиною кредитного договору. Відповідно до виписки із карткового рахунку позичальника банком проводилося списання нарахованих ним відсотків за користування кредитом і нарахованої суми неустойки, тоді як відомості про те, що позичальник визнавав такі умови, приймав та їх виконував зазначені матеріали не містять.
Враховуючи те, що сторони не обумовили у письмовому вигляді розмір процентів за користування кредитом та пені за невиконання зобов'язань за кредитним договором, про що зазначено вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем фактично погашено заборгованість за тілом кредиту на суму 3 098,88 грн, тому є обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідачки заборгованості за кредитним договором в розмірі 8 948,52 грн. Встановлено, що з коштів, які фактично спрямовувалися відповідачкою на погашення заборгованості за тілом кредиту, позивачем зараховано кошти на погашення відсотків на суму 2 598,88 грн та пені на суму 500,00 грн, нарахованих банком в розмірах, що не був обумовлений сторонами у письмовому вигляді.
Посилання апелянта на те, що судом не враховано положення ст. 534 ЦК України не заслуговують на увагу, оскільки погашення вимог кредитора у черговості, визначеній даною нормою закону, можливо лише у випадку, якщо кредитор має право на отримання таких сум, зокрема процентів і неустойки, у відповідному розмірі, що погоджений сторонами.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Апеляційний суд дійшов переконання, що судом першої інстанції постановлено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності та обґрунтованості. Підстав для його зміни з мотивів, наведених у апеляційній скарзі, не встановлено.
Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України.
Частиною першою зазначеної статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи наведене, судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на апелянта.
Частиною 6 ст. 19 ЦПК України визначено, що справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.
Оскільки ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то вона відноситься до малозначних справ.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Рішення Калуського міськрайонного суду від 18 грудня 2020 року залишити без зміни.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 10 березня 2021 року.
Суддя-доповідач: І.В. Бойчук
Судді: В.Д. Фединяк
В.А. Девляшевський