Житомирський апеляційний суд
Справа №274/364/20 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Категорія ст.199 КПК України Доповідач ОСОБА_2
01 березня 2021 року Житомирський апеляційний суд в складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відео конференції в залі суду в м.Житомирі матеріали судового провадження №274/364/20 за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 20 січня 2021 року,
ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 20 січня 2021 року, продовжено дію застосованого до обвинуваченого ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 60 діб з дня постановлення ухвали.
В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову ухвалу, якою обрати підозрюваному ОСОБА_8 інший більш м'який альтернативний запобіжний захід у вигляді домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_1 .
При цьому, звертає увагу, що в порушення вимог КПК України, прокурор подав до суду клопотання про продовження строку гримання під вартою обвинуваченому без дотримання процесуального строку - 5 днів до закінчення дії попередньої ухвали від 25.11.2020, крім того, клопотання прокурора обвинуваченому взагалі не було вручено. Наголошує, що попередні висновки слідчих суддів щодо будь-яких обставин, які стосувалися суті підозри, обвинувачення та були взяті до уваги при обґрунтуванні запобіжного заходу, обраного під час досудового розслідування, для суду на стадії судового провадження не є преюдиційними, таким чином, суд першої інстанції належно не врахував відповідне зменшення процесуальних ризиків, як і не перевірив обґрунтованість застосування запобіжного заходу щодо обвинуваченого. Звертає увагу, що стороною захисту під час підготовчого засідання в Бердичівському міськрайонному суді була подана скарга на постанову слідчого про оголошення розшуку підозрюваного; на постанову слідчого про оголошення міжнародного розшуку підозрюваного; на постанову про зупинення досудового розслідування та на постанову про відновлення досудового розслідування, однак, суд першої інстанції доводи скарги та твердження обвинуваченого взагалі не приймає до уваги, посилаючись на те, що судом на належній стадії буде здійснено оцінку законності розшуку і оцінені обставини, які слугують для обрання запобіжного заходу, тобто після виходу до парадної кімнати для ухвалення вироку. Наголошує, що ризик того, що обвинувачений може знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення відсутній, оскільки досудове розслідування закінчене, всі необхідні речі вилучені та перебувають у слідчих, під час судового провадження допитані потерпілий і ряд свідків, жодний з яких не вказує на причетність ОСОБА_8 до інкримінуємого кримінального правопорушення, будь-якого вплив з боку обвинуваченого на потерпілого, свідків, інших учасників у цьому ж кримінальному провадженні не зафіксовано і є лише припущенням прокурора, ризики перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, та вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується є недоведеними. Зазначає, що з урахуванням наведеного, наявність обґрунтованої підозри та тяжкість злочинів у яких обвинувачується ОСОБА_8 не можуть бути підставою для продовження найсуворішого запобіжного заходу. Також, звертає увагу, що ОСОБА_8 мас місце постійного проживання в АДРЕСА_1 , на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває, має ряд серйозних захворювань та травм, перебуваючи в СІЗО він неодноразово звергався за медичною допомогою у зв'язку з погіршенням самопочуття, кваліфіковано надати яку в умовах СІЗО не можливо. Звертає увагу і на те, що на момент подання апеляційного скарги ОСОБА_8 не оглянутий комісією, його стан здоров'я погіршується та будь-якого лікування він не отримує, медичний контрол за станом здоров'я шляхом проведення медичних оглядів та обстежень, медичного нагляду, проведення лікувальних заходів, амбулаторного/ стаціонарного лікування відповідно до системи стандартів у сфері охорони здоров'я, клінічних протоколів надання медичної допомоги в порядку, передбаченому законодавством установою СІЗО не проводиться. Наголошує, що в матеріалах клопотання відсутні будь-які докази, які б свідчили про те, що більш м'який запобіжний захід не може запобігти ризикам, передбачених ст.177 KПК України.
Посилаючись на вище зазначене, вважає, що виконання ОСОБА_8 своїх процесуальних обов'язків і його належну поведінку може забезпечити інший, альтернативний та більш м'який запобіжний захід - домашній арешт за адресою: АДРЕСА_1 , при цьому, власниця даного будинку надає згоду, щоб запобіжний захід у вигляді домашнього арешту стосовно ОСОБА_8 виконувався за даною адресою.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи захисника та обвинуваченого в підтримку апеляційної скарги, думку прокурора, який просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали судового провадження, а також ухвалу суду в межах, передбачених ст.404 КПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Як убачається з виділених матеріалів судового провадження №274/364/20, 20.01.20 до Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_8 за ч.3 ст.187 КК України, внесеному в ЄРДР 08.10.17 за №12017060050001553.
Крім того, попередньо - 25.09.17 до Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області надійшло кримінальне провадження щодо ОСОБА_8 за ч.2 ст.309 КК України, внесене до ЄРДР 03.08.17 за №12017060050001218.
26.03.20 кримінальні провадження об'єднані у одне та присвоєно судовому провадженню №274/364/20.
При цьому, обвинуваченому запобіжний захід у виді тримання під вартою обрано 10 липня 2019 року слідчим суддею Корольовського районного суду м.Житомира, в подальшому дію запобіжного заходу продовжено, востаннє 25.11.20.
У відповідності до ч.1 ст.331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Нормами ч.2 цієї статті визначено, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Частиною 3 ст.331 КПК України передбачено, що незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
У відповідності до вимог ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищення, схову або спотворення будь-яких речей чи документів, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконного впливу на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчиняти інше кримінальне правопорушення або продовжити правопорушення, в якому підозрюється.
Відповідно до вимог ст.178 КПК України при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу (його продовження) враховується вагомість наявних доказів про вчинення кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні; вік та стан здоров'я підозрюваного; міцність соціальних зв'язків підозрюваного в місці його постійного проживання, наявність родини та утриманців; наявність постійного місця роботи, навчання; репутацію, майновий стан підозрюваного; наявність судимостей; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється особа.
Відповідно до вимог ст.194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
На переконання апеляційного суду, суд першої інстанції, вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 , дотримався вказаних вимог кримінального процесуального закону.
Як встановлено апеляційним судом та, що знайшло своє підтвердження і у відповідних матеріалах провадження, 20.01.2021 в судовому засіданні Бердичівським міськрайонним судом, в порядку ст.331 КПК України, було розглянуто клопотання адвоката ОСОБА_7 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , про зміну її підзахисному міри запобіжного заходу з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт (а.п.101-107).
В цьому ж судовому засіданні (20.01.2021) було розглянуто й клопотання сторони обвинувачення - прокурора ОСОБА_9 про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 (а.п.117-118). При цьому, судом було з'ясовано і відповідні думки щодо заявлених клопотань учасників провадження.
Як вбачається з матеріалів провадження, клопотання прокурора було завлено ним безпосередньо в судовому засіданні суду першої інстанції 20.01.2021 проведеного за участю обвинуваченого та його захисника, з відповідним обговоренням учасниками провадження доводів цього клопотання.
Вирішуючи питання продовження строку тримання під вартою обвинуваченого, суд першої інстанції дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження строку тримання під вартою та правильно прийшов до висновку про існування обставин, які перешкоджають завершенню судового розгляду до закінчення дії попередньої ухвали про тримання особи під вартою. Судом встановлено, що процесуальні ризики, передбачені ст.177 КПК України не зменшилися й виправдовують тримання обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції ретельно перевірив доводи прокурора про доцільність продовження строку тримання під вартою ОСОБА_8 та доводи клопотання захисника та обвинуваченого щодо зміни запобіжного заходу, з'ясував обставини, які мають значення для вирішення питання про продовження строку тримання під вартою.
Вирішуючи зазначені клопотання як прокурора, так і сторони захисту, суд першої інстанції належно дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою та обґрунтовано прийшов до висновку про існування процесуальних ризиків, передбачених ст.177 КПК України, які не зменшилися й виправдовують тримання під вартою обвинуваченого.
При цьому, зважає апеляційний суд і на те, що при розгляді питання щодо обрання чи продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слід враховувати і серйозність звинувачення та ризик втечі обвинуваченого. Крім цього, «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Згідно практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
В даному випадку, суд апеляційної інстанції не може не врахувати і ті факти, що ОСОБА_8 обвинувачується, зокрема, у вчиненні тяжкого умисного кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.187 КК України, санкція якого передбачає покарання у виді позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років. Слід врахувати і те, що підозрюваний ОСОБА_8 був зареєстрований за однією адресою, проживав за іншою адресою, перебував у міжнародному розшуку. Наведене обґрунтовано висвітлює ризик того, що останній з метою уникнення відповідальності за вчинені ним кримінальні правопорушення може переховуватися від суду.
Крім того, апеляційний суд враховує й характеризуючі особу ОСОБА_8 дані, зокрема те, що останній є раніше неодноразово судимим, зокрема і за вчинення умисних корисливих правопорушень (а.п.63-64), є особою зі стійкою антисоціальною позицією, як наслідок, може продовжувати протиправну діяльність, тобто вчиняти нові кримінальні правопорушення.
Також, обвинувачений ОСОБА_8 офіційно не працює, не має постійного джерела доходу, не має постійного місця проживання та сім'ї, тобто ступінь його соціальних зв'язків не є такою, яка б утримувала його за місцем реєстрації.
Таким чином, існують реальні ризики того, що під час розгляду провадження він може переховуватись від органів досудового розслідування та суду, перешкоджати кримінальному провадженню шляхом неявки до суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності. Крім того, апеляційний суд в даному випадку, з урахуванням всіх характеризуючих даних обвинуваченого ОСОБА_8 та фактичних обставин інкримінованих йому кримінальних правопорушень, погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що останній, перебуваючи на волі має реальну можливість незаконно вплинути на свідків у цьому кримінальному провадженні, як і перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Одночасно, апеляційний суд зауважує, що суд першої інстанції на даному етапі провадження (продовження застосування запобіжного заходу) не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема оцінювати докази з точки зору їх достатності та допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні кримінальних правопорушень.
При цьому, в ході апеляційної перевірки матеріалів провадження, судом апеляційної інстанції не встановлено тих беззаперечних стримуючих факторів котрі переконливо забезпечили б належну процесуальну поведінку обвинуваченого в разі зміни останньому запобіжного заходу на більш м'який, у зокрема у вигляді домашнього арешту, на чому наголошує адвокат в своїй апеляційній скарзі.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції належно перевірив доводи адвоката та обвинуваченого щодо зміни запобіжного заходу на більш м'який, з'ясував обставини, які мають значення для вирішення питання продовження строку дії запобіжного заходу останньому.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_8 має ряд серйозних захворювань та травм, перебуваючи в СІЗО він неодноразово звертався за медичною допомогою у зв'язку з погіршенням самопочуття, кваліфіковано надати яку в умовах СІЗО не можливо, тобто обвинувачений не може триматися в умовах ізоляції, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки відповідно до ст.11 Закону України «Про попереднє ув'язнення» медичне обслуговування, а також лікувально-профілактична і протиепідемічна робота в місцях попереднього ув'язнення організуються і проводяться відповідно до законодавства про охорону здоров'я. Порядок надання ув'язненим медичної допомоги, використання з цією метою не підпорядкованих органам, що здійснюють попереднє ув'язнення, державних та комунальних закладів охорони здоров'я, залучення їх медичного персоналу та проведення медичних експертиз визначається Кабінетом Міністрів України.
Тобто, особам які утримуються у слідчому ізоляторі забезпечується надання первинної лікувально-профілактичної допомоги, яка включає консультацію лікаря, діагностику і лікування основних найпоширеніших захворювань, травм та отруєнь, профілактичні заходи, направлення хворого ув'язненого чи засудженого для надання спеціалізованої та високоспеціалізованої допомоги.
При цьому, як слушно зазначив суд першої інстанції, єдиною безумовною підставою для звільнення з місць попереднього ув'язнення за станом здоров'я є наявність захворювання, яке перешкоджає його подальшому утриманню в умовах установи виконання покарань, в тому числі СІЗО, виключний список яких визначено Переліком захворювань, які є підставою для подання в суди матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання.
Разом з цим, будь-яких переконливих та відповідних доказів того, що стан здоров'я обвинуваченого дійсно перешкоджає його перебуванню в умовах СІЗО стороною захисту не надано.
Апеляційний суд звертає увагу на право обвинуваченого подавати клопотання про проведення відповідних судово-медичних експертиз і за наявності відповідних висновків, ставити питання про зміну запобіжного заходу, а також право оскаржувати у відповідному порядку дії, рішення або бездіяльність посадових осіб адміністрації слідчого ізолятору ДУ «Житомирська УВП (№8)» у випадках, коли не приймаються заходи щодо звернень обвинуваченого, в тому числі, стосовно стану здоров'я.
Одночасно, апеляційний суд з урахуванням наданих стороною захисту доказів поганого стану здоров'я обвинуваченого ОСОБА_8 , вважає за необхідне зобов'язати начальника СІЗО «ДУ ЖУВП №8» організувати медичне обстеження обвинуваченого.
Матеріали провадження не містять переконливих даних про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого під вартою та в ході апеляційного розгляду останнім та його захисником не доведені.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що в разі зміни виду запобіжного заходу обвинуваченому на більш м'який, а саме - домашній арешт, на чому наполягає адвокат в своїй скарзі, може призвести до спроб обвинуваченого переховуватись від суду, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином (незаконно впливати на свідків) та вчиняти інші кримінальні правопорушення.
Таким чином, вирішуючи клопотання, як прокурора про продовження строку тримання під вартою, так і адвоката та обвинуваченого щодо зміни запобіжного заходу на більш м'який, суд першої інстанції, відповідно до ст.178 КПК України, врахував тяжкість покарання, яке загрожує ОСОБА_8 у разі визнання його винним, дані про особу обвинуваченого, та відповідно наявність передбачених ст.177 КПК ризиків - переховуватися від суду, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином (незаконно впливати на свідків), вчинити інше кримінальне правопорушення, тому дійшов до обґрунтованого висновку про необхідність продовження строку тримання під вартою останнього та відсутність процесуальної необхідності застосування менш суворого виду запобіжного заходу.
Всі викладені адвокатом апеляційні доводи були предметом дослідження судом першої інстанції і ним надана належна оцінка. Жодних нових обставин, які б впливали на обґрунтованість поданої апеляційної скарги не встановлено.
Приймаючи до уваги вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду є законним та обґрунтованим, оскільки ухвалене у відповідності до вимог закону, та винесене на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені достатніми даними, дослідженими та оціненими судом, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 422-1 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а ухвалу Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 20 січня 2021 року, якою продовжено дію застосованого до обвинуваченого ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 60 днів з дня постановлення ухвали, - без змін.
Зобов'язати начальника СІЗО «ДУ ЖУВП №8» організувати медичне обстеження обвинуваченого ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Контроль за виконанням покласти на процесуального прокурора у провадженні - ОСОБА_6 .
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді :