Справа № 761/33656/20
Провадження № 2/761/4139/2021
25 лютого 2021 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Саадулаєва А.І.,
при секретарі Корнійчук Є.Т.,
за участю:
від позивача - представник ОСОБА_1 ,
від відповідача - представник Усенко О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВОВК ГРУП», про стягнення заробітної плати за час простою не з вини працівника,
встановив:
В жовтні 2020 року ОСОБА_2 (надалі - позивач) звернулася до Шевченківського районного суду м. Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВОВК ГРУП» (надалі - відповідач), про стягнення заробітної плати за час простою не з вини працівника.
Предметом позову є стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВОВК ГРУП» на користь ОСОБА_2 4519,13 грн. заробітної плати за час простою не з вини працівника.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 11.05.2019 по 12.06.2020 перебувала у трудових відносинах із відповідачем та звільнена відповідно до наказу від 10 червня 2020 року №161к/тр. В межах дії трудового договору, з 17 березня 2020 року до 04 травня 2020 року, керуючись усним розпорядженням начальника цеху ОСОБА_3 , позивач була відсутня на робочому місці, у зв'язку із зупиненням виробництва (простоєм) через запровадження карантинних заходів. Отже предметом спору є стягнення 2/3 від окладу працівника за час простою.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2020 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, встановлено процесуальні строки для подання заяв по суті справи.
14 грудня 2020 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач з вимогами позовної заяви не погодився, вважаючи позовні вимоги безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Вважає, що сам факт встановлення карантину, без прийняття відповідачем рішення про зупинку виробництва, не є автоматичним та достатнім підтвердженням факту виникнення простою з вини роботодавця. Крім цього, зазначає про те, що відповідача, зважаючи на відсутність заборони в здійсненні господарської діяльності з боку Кабінету Міністрів України, рішення про зупинення виробництва не приймав та відповідний наказ не видавав, а тому й простій рішенням роботодавця не вводився. Відповідач вважає, що позивач самостійно прийняв рішення не виходити на роботу у зв'язку із встановленням карантину, при цьому у відповідності до ст. 113 КЗпП України, позивач не повідомив власника чи уповноважений ним орган про початок простою. Отже, ані встановлення карантину, ані усні вказівки жодним чином не свідчать про зупинку відповідачем виробництва та введення простою, оскільки позивач самостійно прийняв рішення про невихід на роботу, без повідомлення причин. А тому, в період з 17 березня 2020 року по 04 травня 2020 року позивач був відсутній на робочому місці за нез'ясованих причин (прогул), а тому простій з вини працівника оплаті не підлягає. Також, відповідач посилається на те, що в день звільнення з працівником проведено повний розрахунок.
В судовому засіданні, яке відбулось 25 лютого 2021 року, представник позивача позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити.
Представник відповідача проти позову заперечив, з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву.
Заслухавши вступне слово, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач відповідно до наказу (розпорядження) № 157 к/тр від 10 травня 2019 року, про прийняття на роботу, була прийнятою на посаду швачки у швейний цех з 11 травня 2019 року (безстроковий трудовий договір). 12 червня 2020 року позивача було звільнено з роботи на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України, відповідно до наказу №161 к/тр від 10 червня 2020 року. Вказані обставини також підтверджуються записом у трудовій книжці.
Відповідно до пояснень від 06 травня 2020 року, наданих на ім'я Директора TOB «ВОВК ГРУП» ОСОБА_4 , позивач надала відповідачу письмові пояснення щодо причин відсутності на робочому місці. Так, відповідно до змісту вказаних пояснень, 16 березня 2020 року о 17:30 начальник швейного цеху Черкаси, ОСОБА_3 , повідомила персонал цеху про те, що надійшов наказ з Києва щодо зупинення виробництва з 17 березня 2020 року у зв'язку з запровадженням карантинних заходів. Додатково ОСОБА_3 повідомила, що з'являтися на території підприємства на період карантину, до отримання нових розпоряджень не потрібно.
Зважаючи на авторитет начальника цеху, позивач не вимагала копії документа та не ознайомлювалася з ним.
01 травня 2020 року позивачу зателефонувала бригадир зміни ОСОБА_5 та повідомила про необхідність вийти на роботу починаючи з 05 травня 2020 року.
Згідно з частинами 1, 2 статті 113 КЗпП України час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган чи бригадира, майстра, інших посадових осіб.
За час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров'я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток. У зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.
Отже, у випадку простою не з вини працівника, середній заробіток працівника зберігається, лише коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров'я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища.
Враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, встановивши, що матеріалами справи не підтверджено наявності простою не з вини працівника, суд дійшов висновку, про відсутність підстав для оплати позивачу за час простою в розмірі двох третин встановленого посадового окладу у відповідності до положень ст. 113 КЗпП України.
На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265, 274-279 ЦПК України, суд, -
вирішив:
Позов ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВОВК ГРУП», про стягнення заробітної плати за час простою не з вини працівника - залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через районний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано, або після перегляду рішення в апеляційному порядку, якщо його не скасовано.
Суддя: