Справа № 755/2516/20
"09" березня 2021 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі: головуючого судді - Гаврилової О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Український Страховий Стандарт», про відшкодування шкоди, завданої в результаті вчинення дорожньо-транспортної пригоди -
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Більчук Ю.В. звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої в результаті вчинення дорожньо-транспортної пригоди.
Згідно заявлених вимог представник позивача просить суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 майнову шкоду в розмірі 131 356,71 грн.
Вимоги позову обґрунтовані тим, що 10 листопада 2018 року по бульвару Перова в м.Києві ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом Ssang Yong, державний номерний знак НОМЕР_1 , порушив Правила дорожнього руху та здійснив зіткнення з транспортним засобом Renault Laguna, державний номерний знак НОМЕР_2 , який в свою чергу внаслідок удару здійснив зіткнення з транспортним засобом Chevrolet Aveo, державний номерний знак НОМЕР_3 , чим завдав майнової шкоди ОСОБА_1 12 листопада
2018 року ОСОБА_1 було подано до страхової компанії повідомлення про настання події, яка в подальшому може бути визнана страховим випадком за шкоду, заподіяну транспортному засобу потерпілої особи. 20 грудня 2018 року позивач подав для страхової компанії заяву про виплату страхового відшкодування. Страховою компанією було здійснено виплату в розмірі 100 000,00 грн. Розмір завданої позивачу шкоди становить 231354,71 грн. Розмір невідшкодованої майнової шкоди становить 131 356,71 грн.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 12 березня 2020 року відкрито провадження в даній цивільній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Український Страховий Стандарт» (а.с.84-86).
03 липня 2020 року позивачем отримано копію ухвали суду про відкриття провадження у справі, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.
Копію вказаної ухвали суду з копією позовної заяви та доданими до неї документами відповідачем отримано 06 квітня 2020 року, що також підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.
Копію вказаної ухвали суду ПрАТ «Страхова компанія «Український Страховий Стандарт» отримано 28 квітня 2020 року, що також підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.
Положеннями ст.174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
27 квітня 2020 року на адресу суду від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Кірюшина А.А. надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник просить відмовити в задоволенні позову у зв'язку із недоведеністю позовних вимог. На думку представника відповідача, наданий позивачем звіт про оцінку колісного транспортного засобу від 28 грудня 2018 року №34114/18 не може бути визнаний судом належним, допустимим та достатнім доказом, оскільки є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначено про можливу, а не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Тому розмір шкоди вважає не доведеним. Зазначає, що транспортний засіб Renault Laguna, державний номерний знак НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_1 випущено в 2009 році, у зв'язку з чим вважає, що відновлення транспортного засобу без врахування коефіцієнту зносу не відповідає реальним збиткам, що понесені позивачем. Вказує, що позивачем не надано суду достатніх доказів, які б підтверджували, що позивач зазнав реальних збитків, які перевищують суму страхового відшкодування. Також у відзиві зазначено, що на початку січня 2019 року на адресу відповідача надійшла вимога представника позивача про відшкодування шкоди. 25 січня 2019 року відповідачем направлено відповідь на вимогу, яка повернулась без отримання адресатом (а.с.89-94).
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 28 квітня 2020 року відмовлено в задоволені клопотання представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Кірюшина А.А. про розгляд справи з викликом сторін (а.с.105-106).
04 травня 2020 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Більчук Ю.В. направив на адресу суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що відповідач погоджується з результатами автотоварознавчого дослідження та не заперечує перелік пошкоджень. Зазначає, що позивач максимально вчинив всі необхідні дії для повного та законного визначення та фіксування завданої йому матеріальної шкоди. Вважає доводи відповідача щодо необхідності врахування коефіцієнту фізичного зносу незаконними. Зазначає, що пошкоджений транспортний засіб позивача було знято з виробництва у 2015 році, отже відновити його однорідними комплектуючими неможливо. Наполягає, що відповідач зобов'язаний відшкодувати вартість відновлювального ремонту без урахування коефіцієнта фізичного зносу.
02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким розділ ХІІ «Прикінцеві положення» ЦПК України доповнено пунктом 3 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред'явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину».
17 липня 2020 року набрав чинності Закон України від 18 червня 2020 року №731-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого пункт 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України викладено в такій редакції: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.»
Відповідно до прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)"№ 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.
Згідно вимог ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У відповідності до ч.8 ст.279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
Відповідач не скористався своїм правом на подання заперечень.
Представник третьої особи ПрАТ «Страхова компанія «Український Страховий Стандарт» не скористався своїм правом та не направив до суду письмові пояснення по суті спору.
Позивачем до суду додаткових заяв, пояснень також подано не було.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Таким чином, розглянувши подані сторонами документи, з'ясувавши фактичні обставини, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що надані сторонами докази та повідомлені ними обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, є достатніми для прийняття рішення у справі в порядку спрощеного позовного провадження, як це передбачено ст. 279 ЦПК України.
Суд у порядку спрощеного позовного провадження без виклику у судове засідання сторін, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи та прийняті судом, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Частиною 1 ст.81 ЦПК України також визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Судом встановлено, що постановою Дніпровського районного суду м. Києва
від 11 грудня 2018 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КпАП України та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в дохід держави в розмірі двадцяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що на день розгляду справи становить 340,00 грн (а.с.5).
Зазначеною постановою суду встановлено, що ОСОБА_2 10 листопада 2018 року, о 12 годині 20 хвилин, керуючи автомобілем марки «Ssang Yong», державний номерний знак НОМЕР_1 , у м. Києві, по бул. Перова, 21, не дотримався безпечної швидкості та дистанції, не зміг вчасно відреагувати на зміну дорожньої обстановки, внаслідок чого, здійснив зіткнення з автомобілем «Renault Laguna», державний номерний знак НОМЕР_4 , який в свою чергу внаслідок удару здійснив зіткнення з автомобілем «Chevrolet Aveo», державний номерний знак НОМЕР_3 , що призвело до пошкодження транспортних засобів і порушення п. 12.1, п. 13.1 Правил дорожнього руху України.
Як убачається з матеріалів справи, в результаті вказаної дорожньо-транспортної пригоди пошкоджено автомобіль «Renault Laguna», державний номерний знак НОМЕР_4 , який належить ОСОБА_1 (а.с.6-7).
Станом на 10 листопада 2018 року цивільно-правова відповідальність за забезпеченим транспортним засобом «Ssang Yong», державний номерний знак НОМЕР_1 , застрахована ПрАТ "Страхове компанія «Український страховий стандарт» на підставі полісу №АК9073594, з лімітом відповідальності на одного потерпілого за шкоду, заподіяну майну - 100000,00 грн. (а.с.8, 97).
12 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернувся до ПрАТ "Страхове компанія «Український страховий стандарт» з повідомленням про настання події, яка в подальшому може бути визнана страховим випадком за шкоду, заподіяну транспортному засобу потерпілій особі (а.с.9-10).
20 грудня 2018 року, з метою отримання страхового відшкодування, ОСОБА_1 звернувся до ПрАТ "Страхове компанія «Український страховий стандарт» із заявою про відшкодування оціненої шкоди (а.с.11).
В позовній заяві представник позивача стверджує, що страховою компанією здійснено страхову виплату в розмірі 100 000,00 грн, що не заперечується відповідачем.
На замовлення ОСОБА_1 , 28 грудня 2018 року суб'єктом підприємницької діяльності - оцінювачем ОСОБА_3 складено Звіт №34114/18 про оцінку колісного транспортного засобу Renault Laguna, реєстраційний номер НОМЕР_4 , відповідно до якого вартість відновлювального ремонту КТЗ склала 231 356,71 грн, вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу - 112 436,72 грн (в тому числі ПДВ на запасні частини) (а.с.42-77).
11 січня 2019 року ОСОБА_2 направлено вимогу про відшкодування шкоди, в якій представник ОСОБА_1 просив відшкодувати шкоду завдану в результаті ДТП в розмірі 131 356,71 грн (а.с. 16-17, 18).
25 січня 2019 року ОСОБА_2 направлено на адресу представника
ОСОБА_1 - адвоката Більчука О.О. (01033, м.Київ, а/с 153) відповідь на вимогу, в якій відповідач не погодився з визначеним розміром шкоди та просив надати пошкоджений автомобіль для проведення автотоварозначого експертного дослідження (а.с.99), проте відповідь на вимогу адвокатом Більчуком О.О. отримана не було, конверт повернувся з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання» (а.с.98)
Частиною 1 ст. 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з частинами 1, 2 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (п.1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України).
Відповідно до абз. 3 ч. 1 ст. 988 ЦК України, страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.
Згідно зі ст. 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відповідно до підпункту 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Отже, відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем дорожньо-транспортної пригоди, відповідальність яких застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов'язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.
Статтями 28, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, це шкода, пов'язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті дорожньо-транспортної пригоди; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров'я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця дорожньо-транспортної пригоди.
При цьому у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до роз'яснень, наведених у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).
Відповідно до частин 1, 2 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил
ст. 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов'язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.
Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
При цьому, такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку з порушенням.
У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).
Якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов'язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов'язку згідно зі статтею 1194 ЦК України відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.
Аналогічні по суті висновки, викладено Верховним Судом у постановах
від 14 лютого 2018 року у справі № 754/1114/15-ц (провадження № 61-1156св 18),
від 13 червня 2019 року у справі № 587/1080/16-ц (провадження № 61-20762св18),
від 17 жовтня 2019 року у справі № 370/2787/18 (провадження № 61-11244св19),
від 30 жовтня 2019 року у справі № 753/4696/16-ц (провадження № 61-30908св18),
від 21 лютого 2020 року у справі № 755/5374/18 (провадження №61-14827св19) та
від 22 квітня 2020 року у справі № 756/2632/17 (провадження № 61-12032св19).
В постанові Верховного суду від 25 березня 2019 року у цивільній справі №591/3152/16-ц, зазначено, що факт проведення відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля та проведення позивачем оплати за його проведення підтверджується актом виконаних робіт та квитанцією про сплату грошових коштів.
При цьому в постанові від 30 жовтня 2019 року в справі №753/19288/14-ц, Верховний Суд також зазначив, що «...у разі здійснення відновлювального ремонту пошкодженої речі розмір збитків визначається як реальна вартість матеріалів і робіт, затрачених на її відновлення, а у разі не проведення ремонту - як вартість матеріалів і робіт, необхідних для її відновлення у майбутньому. При цьому особою, яка має право на відшкодування збитків у разі проведення відновлювального ремонту, є саме та особа, шо понесла відповідні витрати».
Відповідно до ч. 5 ст. 177 ЦПК України, позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. (ч.3, 4 ст.12 ЦПК України)
Згідно частин 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.
Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження понесення позивачем витрат на здійснення фактичного відновлювального ремонту автомобіля «Renault Laguna», державний номерний знак НОМЕР_4 , і їх розміру.
Суд критично оцінює посилання представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Більчук О.О., як на доказ підтвердження розміру завданих збитків, на - Звіт №34114/18 суб'єкта підприємницької діяльності - оцінювача ОСОБА_3 про оцінку колісного транспортного засобу від 28 грудня 2018 року, який (згідно доводів відповіді на відзив) відповідачем не спростований, оскільки розмір збитку, про відшкодування якого просить позивач, повинен визначатися як вартість затрачених на відновлювальний ремонт коштів, тобто як вартість реально витрачених матеріалів і проведених робіт. У такому разі звіт автотоварознавчого дослідження не є визначальним доказом розміру завданих збитків, оскільки у ньому зазначені лише можливі витрати, які можуть бути понесені позивачем.
Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 30 жовтня 2019 року у справі № 753/19288/14-ц (провадження
№ 61-9687св18).
ОСОБА_1 , розпорядившись своїми процесуальними правами на власний розсуд, доказів на підтвердження розміру витрат на відновлювальний ремонт і того, що вони понесені саме ним, суду не надав.
Разом з тим, відповідно до ч.7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог - відшкодування збитків без урахування коефіцієнту фізичного зносу, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Український Страховий Стандарт», про відшкодування шкоди, завданої в результаті вчинення дорожньо-транспортної пригоди.
Враховуючи, що суд відмовляє в задоволенні позову, відшкодування судових витрат не здійснюється.
На підставі викладеного та керуючись статтями 22, 988, 1166, 1187, 1188, 1194 ЦК України, статтями 2, 10, 12, 13, 49, 76-82, 89, 141, 177, 247, 258, 259, 263-265, 274, 279, 354 ЦПК України, суд, -
У задоволені позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; адреса для поштової кореспонденції: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_6 , місце проживання: АДРЕСА_3 ) третя особа - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Український Страховий Стандарт» (місцезнаходження: м.Київ, пров. Балтійський, буд. 20), про відшкодування шкоди, завданої в результаті вчинення дорожньо-транспортної пригоди - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а саме Дніпровський районний суд м. Києва.
Суддя: