10 березня 2021 року
м. Київ
справа № 826/28067/15
адміністративне провадження № К/9901/1514/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Шевцової Н.В.,
суддів: Данилевич Н.А., Мацедонської В.Е.
перевірив касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 липня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2020 року у справі №826/28067/15 за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, Апеляційного суду Дніпропетровської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Державної судової адміністрації України, Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, Апеляційного суду Дніпропетровської області, у якому просила:
- визнати протиправною бездіяльності відповідачів в не нарахуванні та невиплаті позивачу вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою на день досягнення 65-річного віку і реалізованого права на відставку судді згідно з пунктом 9 частини п'ятої статті 126 Конституції України та статті 109 Закону України "Про судоустрій і статус суддів";
- зобов'язати Державну судову адміністрацію України виділити Апеляційному суду Дніпропетровської області кошти для проведення виплати позивачу вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою на день досягнення 65-річного віку і реалізованого права на відставку судді згідно з пунктом 9 частини п'ятої статті 126 Конституції України та статті 109 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у сумі 241164,00 грн.
- стягнути з Апеляційного суду Дніпропетровської області на користь позивача вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою на день досягнення 65-річного віку і реалізованого права на відставку судді згідно з пунктом 9 частини п'ятої статті 126 Конституції України та статті 109 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" в сумі 241164,00 грн.
22 червня 2016 року постановою Окружного адміністративного суду міста Києва, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.
31 травня 2018 року постановою Верховного Суду постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 червня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2016 року залишено без змін.
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла заява ОСОБА_1 , в якій вона просила переглянути та скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 червня 2016 року та прийняти судове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
10 липня 2020 року ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2020 року, у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 червня 2016 року за виключними обставинами на підставі пункту 1 частини п'ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України відмовлено повністю.
На вказані ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, яку зареєстровано у Верховному Суді 14 січня 2021 року.
02 лютого 2021 року ухвалою Верховного Суду вказана касаційна скарга залишена без руху та надано строк для усунення виявлених недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду касаційної інстанції відповідних доказів на обґрунтування клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження.
25 лютого 2021 року на виконання вимог зазначеної ухвали Верховного Суду надійшло клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, яке обґрунтоване тим, що копію оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції від 19 листопада 2021 року позивачем отримано лише 14 грудня 2020 року, що підтверджується наданими до касаційної скарги доказами, а касаційна скарга подана поштою 12 січня 2021 року, тому вважає причини пропуску строку на касаційне оскарження поважними та просить поновити такий строк.
Відповідно до частини другої статті 329 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Враховуючи викладене, наведені позивачем обставини є достатніми для визнання поважними підстав подачі касаційної скарги після закінчення строку на касаційне оскарження.
Вирішуючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження, Верховний Суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами.
За приписами пункту 1 частини п'ятої статті 361 КАС України підставою для перегляду судових рішень у зв'язку з виключними обставинами є встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.
Згідно з частиною першою статті 365 КАС України заява про перегляд судового рішення суду першої інстанції з підстав, визначених пунктом 1 частини п'ятої статті 361 цього Кодексу, подається до суду, який ухвалив судове рішення.
На обґрунтування заяви про перегляд постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 червня 2016 року за виключними обставинами ОСОБА_1 посилається на рішення Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року №2-р(ІІ)/2020.
Як зазначає позивач, Законом, який діяв на момент виходу позивача у відставку, а саме статтею 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлювалося, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Пунктом 28 Розділу 2 Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року виключено статтю 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Вказані зміни набрали чинності з 01 квітня 2014 року, а тому, з цієї дати вказана норма втратила чинність.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції у постанові від 22 червня 2016 року посилався саме на цю підставу, при цьому вказуючи на відсутність рішення Конституційного Суду України з цього питання.
Рішенням Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року № 2-р(11) 2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року № 1166-VІІ. Положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року №1166- VІІ, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто з 15 квітня 2020 року.
Враховуючи наведене, позивач просила скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 червня 2016 року та задовольнити позовні вимоги.
Вирішуючи питання про обґрунтованість заяви позивача про перегляд судового рішення за виключними обставинами, суди попередніх інстанцій виходили з наступного.
Рішенням Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року №2-р(ІІ)/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України № 1166-VII, яким виключено статтю 136 Закону України №2453-VI.
Частиною другою статті 152 Конституції України передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Конституційний Суд України у рішенні від 24 грудня 1997 року № 8-зп у справі за конституційним поданням народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) розпоряджень Президента України про призначення перших заступників, заступників голів обласних, Київської міської державних адміністрацій, виданих протягом липня - грудня 1996 року, січня 1997 року (справа щодо призначення заступників голів місцевих державних адміністрацій) зазначив, що частина друга статті 152 Конституції України закріплює принцип, за яким закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. За цим принципом закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю.
У рішенні від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року №2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) Конституційний Суд України вказав, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, за змістом статті 152 Конституції України рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення.
Відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про Конституційний Суд України» до повноважень Суду належить вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
У пункті 2 резолютивної частині Рішення від 15 квітня 2020 року №2-р(ІІ)/2020 вирішив, що положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України № 1166-VII, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Відмовляючи у задоволенні заяви позивача про перегляд постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 червня 2016 за виключними обставинами, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновків, що рішення Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року №2-р(ІІ)/2020 на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки правовідносини у даній справі виникли до прийняття такого рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.
Аналогічної позиції щодо оцінки як виключної обставини рішень Конституційного Суду України дотримується Верховний Суд у постановах від 23 січня 2019 року у справі № 820/2462/17, від 25 липня 2019 року у справі № 804/3790/17, від 23 грудня 2019 року в справі № 814/1274/17, від 30 квітня 2020 року в справі № 826/15692/16, від 12 серпня 2020 року в справі № 826/18177/15.
Доводи позивача, що суди попередніх інстанцій безпідставно не зупинили провадження у цій справі до вирішення справи № 808/1628/18, яка перебуває на розгляді у Верховному Суді, не свідчать про неповне встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Крім того, 19 лютого 2021 року Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду прийняв постанову у справі № 808/1628/18, у якій наголосив, що положення пункту 1 частини п'ятої статті 361 КАС України містять імперативний припис, що встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи може бути підставою для перегляду рішення за виключними обставинами тільки за умови, якщо таке рішення суду ще не виконане.
Слід звернути увагу, що словосполучення "ще не виконане", яке вживається у пункті 1 частини п'ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України не передбачає множинного тлумачення або множинного його розуміння, а також "розширеного тлумачення" про яке зазначено в ухвалі Верховного Суду від 14 травня 2020 року, якою справу № 808/1628/18 передано на розгляд об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. Вказана процесуальна норма має імперативний характер, є чіткою та не може бути застосована інакше ніж це передбачено процесуальним законодавством.
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Аналогічні положення містяться у статті 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" від 13 липня 2017 року № 2136-VIII.
За висновком Верховного Суду наявність Рішення Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року № 2-р(11) 2020 не змінює правового регулювання спірних правовідносин та не доводить факту допущення судом помилки при вирішенні спору, крім того, на час виникнення спірних правовідносин та на час прийняття рішення судом першої інстанції положення вказаної норми були чинними та підлягали застосуванню.
Враховуючи вказані положення чинного законодавства, а також, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 червня 2016 року (залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2016 року) у справі № 826/28067/15, про перегляд якого за виключними обставинами з відповідною заявою звернулась ОСОБА_1 , у задоволенні позову відмовлено, колегія суддів зазначає, що не може вважатись невиконаним, в розумінні положень пункту 1 частини п'ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду, що набрало законної сили та яким у задоволенні позову відмовлено, оскільки таке рішення не передбачає примусового його виконання.
Вказана правова позиція була висловлена у постанові Верховного Суду від 17 грудня 2019 року у справі № 808/2492/18, у постанові Верховного Суду від 19 листопада 2018 року у справі № 755/4893/18 (755/18431/15-а), у постанові Верховного Суду від 12 листопада 2020 року у справі № 805/550/16-а.
Враховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення заяви позивача про перегляд постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 червня 2016 року за виключними обставинами.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 червня 2016 року за виключними обставинами, вірно застосував положення статті 361 КАС України, правильне їх застосовування є очевидним, а доводи касаційної скарги не викликають сумніву щодо застосування чи тлумачення зазначених норм процесуального права.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
За змістом частини другої статті 333 КАС України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 липня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2020 року у справі №826/28067/15 за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, Апеляційного суду Дніпропетровської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та не оскаржується.
Суддя-доповідач Н.В. Шевцова
Судді Н.А. Данилевич
В.Е. Мацедонська