10 березня 2021 рокуЛьвівСправа № 140/12702/20 пров. № А/857/26/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді Курильця А.Р.,
суддів Кушнерика М.П., Мікули О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
суддя в 1-й інстанції - Костюкевич С.Ф.,
час ухвалення рішення - 22.10.2020 року,
місце ухвалення рішення - м.Луцьк,
дата складання повного тексту рішення - 22.10.2020 року,
ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про задоволення позову.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що її приміщення, щодо яких відповідачем нараховано податок у оскаржуваних податкових повідомленнях-рішеннях не являються такими, оскільки в них немає дверей, вікон та даху, а тому вони не можуть бути об'єктом оподатковування.
Учасники справи в судове засідання не з'явилися, належним чином повідомлялися про час і місце розгляду справи, і оскільки їхня неявка в суді апеляційної інстанції не є обов'язковою, апеляційний розгляд справи проведено у їхній відсутності в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Судом встановлено, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, фізична особа ОСОБА_1 є власником:
- приміщення пункту штучного запліднення, яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 61.9 кв.м. Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 223887236, дата державної реєстрації 05.01.2018 року, форма власності - приватна.
- приміщення телятника, яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 787.9 кв.м. Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 223887657, дата державної реєстрації 28.02.2018 року, форма власності - приватна.
Ставки податку для об'єктів нежитлової нерухомості на 2019 рік, за рішенням Грабівської сільської ради від 24.06.2019 року, встановлена у розмірі 1,5 % від мінімальної заробітної плати (62,60 грн./1 м. кв.).
ГУ ДПС у Волинській області, на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України, 27 травня 2020 року прийняло податкові повідомлення-рішення №0029461-5333-0321 та №0029460-5333-0321, якими ОСОБА_1 визначено наступні грошові зобов'язання:
1) по приміщенню телятника у сумі 49 318,60 грн.;
2) по приміщенню пункту штучного запліднення у сумі 3 874,63 грн.
Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року №71- VIII запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки, та плата за землю.
За правилами підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2статті 266 ПК України).
Відповідно до підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
Відповідно до статті 10 ПК України податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є місцевим податком.
За змістом підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 ПК України органи місцевого самоврядування до 25 грудня року, що передує звітному, подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням об'єкта житлової та/або нежитлової нерухомості інформацію щодо ставок та наданих пільг юридичним та/або фізичним особам зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.
Згідно з підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Рішенням Грабівської сільської ради від 24.06.2019 визначено ставки податку для об'єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб.
Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (підпункт 266.6.1. пункту 266.2 статті 266 ПК України).
Відповідно до підпункту “ж” підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 цього Кодексу не є об'єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.
Правовий аналіз цієї норми дає підстави для висновку, що її застосування передбачає наявність двох умов, перша з яких - власник об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником, а друга - об'єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.
Відповідно до пункту 30.1 статті 30 ПК України, податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.
Отже у позивача відсутній статус сільськогосподарського виробника, що виключає можливість застосування до останнього пільги, передбаченої підпунктом “ж” підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.
За визначенням підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа - підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.
Застереження в підпункті 14.1.235 щодо цілей глави 1 розділу XIV ПК України не означає, що у інших випадках, передбачеих цим Кодексом, термін "сільськогосподарський товаровиробник" має інше змістовне навантаження.
Визначення "сільськогосподарський товаровиробник" також міститься у статті 1 Закону України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років" від 18 січня 2001 року N 2238-ІІІ, сільськогосподарський товаровиробник - фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.
Крім того, законодавцем, з метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, вживається також поняття “виробники сільськогосподарської продукції”.
Згідно з абзацом другим статті 1 Закону України "Про сільськогосподарський перепис" від 23 вересня 2008 року N 575-VІ виробники сільськогосподарської продукції - юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи - підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.
Більше того, позивач не декларувала у 2016, 2017, 2018 році отримання доходу від виробництва та реалізації сільськогосподарської продукції.
До матеріалів позову позивачем не подано належних доказів, що за місцем знаходження нерухомого майна остання маючи у власності чи оренді землі сільськогосподарського призначення, обробляє їх як учасник особистого селянського господарства та продає лишки тваринницької продукції.
Отже, позивач не є сільськогосподарським товаровиробником, оскільки не виробляє власного товару сільськогосподарського призначення, не займається розведенням, вирощуванням та продажем чи переробкою власновиробленої продукції, та не здійснює операції з її постачання.
Оскільки ОСОБА_1 не є сільськогосподарським товаровиробником, тому і відсутнє право на податкову пільгу, визначену підпункт “ж” підпункту266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 24.02.2020 по справі № 500/2407/18.
По-друге, згідно даних ЄДР позивач не зареєстрований як фізична особа-підприємець.
У зв'язку з викладеним, позивачем не надано жодних доказів, що нею провадиться господарська діяльність, яка відноситься до діяльності сільськогосподарських товаровиробників, а також що її нерухоме майно призначене та використовується безпосередньо у сільськогосподарській діяльності як ФОП, що може бути підставою для застосування пільги з оподаткування відповідно до пункту “ж” підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.
Беручи до уваги правові визначення понять “сільськогосподарський товаровиробник”, неможливо ствердити що позивачем провадиться господарська діяльність, яка відноситься до діяльності сільськогосподарських товаровиробників, як і те, що вказані вище будівлі, неможливо віднести до будівель, споруд сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесених до класу “Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства” (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, в розумінні пункту “ж” підпункту 266.2.2пункту 266.2 статті 266 ПК України.
Таким чином, належні позивачу приміщення є об'єктом оподаткування в силу імперативних приписів закону і на них повинен нараховуватись податок на нерухоме майно.
Внаслідок порушення позивачем свого обов'язку щодо сплати зобов'язання у строки, встановлені ПК України, Головним управлінням ДПС у Волинській області правомірно сформовано та надіслано податкові повідомлення-рішення від 27.05.2020 № 0029461-5333- 0321, № 0029460-5333-0321.
Враховуючи вищезазначене, Головне управлінням ДПС у Волинській області діяло виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 відсутні.
Щодо покликання позивача на те, що її приміщення, щодо яких відповідачем нараховано податок у оскаржуваних податкових повідомленнях-рішеннях не являються такими, оскільки в них немає дверей, вікон та даху, а тому вони не можуть бути об'єктом оподатковування, відповідно до ст.266 ПК України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п.п. «ґ» п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, житлова нерухомість непридатна для проживання, в тому числі у зв'язку з аварійним станом, визнана такою згідно з рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаної територіальної громади, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.
Статтею 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що питання обліку житлового фонду, об'єктів нерухомого майна незалежно від форм власності, здійснення контролю за його використанням, а також питання визначення технічного стану житлових будинків належать до повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.
Статтею 7 Житлового кодексу Української РСР та Положенням про порядок обстеження стану жилих будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним і технічним вимогам та визнання жилих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання (далі - Положення) врегульовано питання щодо визнання житлового будинку непридатним для проживання.
Так, згідно з п. 3 Положення обстеження житлових будинків (приміщень) проводиться інженерно-технічними працівниками житлово-експлуатаційних організацій за участю представників громадськості. При необхідності до обстеження залучаються фахівці проектних і науково-дослідних організацій та органів і закладів санітарно-епідеміологічної служби.
На підставі матеріалів обстеження стану жилих будинків житлово-експлуатаційна організація визначає будинки, що відповідають санітарним і технічним вимогам, і складає відповідний акт.
При неможливості або недоцільності проведення капітального ремонту житлово-експлуатаційна організація вносить пропозицію про визнання жилого будинку (жилого приміщення) таким, що не відповідає вказаним вимогам і є непридатним для проживання.
Якщо жилий будинок (жиле приміщення) визнано виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів невідповідним санітарним і технічним вимогам та непридатним для проживання, виконком відповідної місцевої Ради вносить до виконавчого комітету обласної, міської (міста республіканського підпорядкування) Ради народних депутатів пропозицію про використання цього будинку (приміщення) в інших цілях або про знесення будинку.
При цьому додаються такі документи:
а) рішення виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів про визнання жилого будинку (жилого приміщення) невідповідним санітарним і технічним вимогам та непридатним для проживання;
б) проект рішення виконавчого комітету обласної, міської (міста республіканського підпорядкування) Ради народних депутатів про дальше використання жилого будинку (жилого приміщення) або про знесення будинку.
Виконавчий комітет обласної, міської (міста республіканського підпорядкування) Ради народних депутатів розглядає подані матеріали і приймає рішення про використання непридатного для проживання жилого будинку (жилого приміщення) в інших цілях або про знесення цього будинку (п. 12 Положення).
Таким чином, власник об'єкта житлової нерухомості може підтвердити, що житлова нерухомість непридатна для проживання на підставі рішення органу місцевого самоврядування про використання непридатного для проживання жилого будинку (жилого приміщення) в інших цілях або про знесення цього будинку.
Колегія суддів зазначає, що жодних таких рішень позивачем ні суду першої ні суду апеляційної інстанції не надано. Крім того, колегія суддів наголошує, що відповідно до п.п. «ґ» п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, житлова нерухомість непридатна для проживання, а позивач є власником нежитлової нерухомості.
Відтак, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що податкові повідомлення-рішення від 27.05.2020 № 0029461-5333- 0321, № 0029460-5333-0321 сформовані на підставі та в межах наданих ГУ ДПС у Волинській області повноважень, а тому позовні вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню.
Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає.
Враховуючи вищевикладене, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2020 року у справі № 140/12702/20 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя А. Р. Курилець
судді М. П. Кушнерик
О. І. Мікула
Повне судове рішення складено 10 березня 2021 року.