ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
місто Київ
10 березня 2021 року справа №826/18139/14
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 )
до1. Офісу Генерального прокурора (далі по тексту - відповідач 1) 2. Закарпатської обласної прокуратури (далі по тексту - відповідач 2)
третя особаМіністерство юстиції України (далі по тексту - третя особа, МЮУ)
про1) скасування наказу Генерального прокурора України №1446к від 23 жовтня 2014 року про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Закарпатської області; 2) поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Закарпатської області; 3) стягнення з Генеральної прокуратури України на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 24 жовтня 2014 року і до моменту фактичного поновлення на публічній службі; 4) зобов'язання відповідача проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до позивача заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади»
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом, зазначаючи про незаконність свого звільнення із займаної посади, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що оскаржуваний наказ відповідач 1 прийняв всупереч положенням Конституції України, міжнародним договорам, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та інших норм міжнародного права, практиці Європейського суду з прав людини та чинному законодавству України, з огляду на те, що застосування до позивача положень Закону України «Про очищення влади» не відповідає міжнародним стандартам забезпечення прав людини при здійсненні люстраційних процесів, обмежує право позивача на працю та доступ до державної служби; наказ про звільнення видано в період тимчасової непрацездатності позивача, чим порушено вимоги Кодексу законів про працю України.
Ухвалою від 28 листопада 2014 року Окружний адміністративний суд міста Києва відкрив провадження в адміністративній справі №826/18139/14 та призначив попереднє судове засідання.
Ухвалою від 11 грудня 2014 року Окружний адміністративний суд міста Києва зупинив провадження у справі №826/18139/14 до вирішення Верховним Судом України питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності окремих положень Закону України «Про очищення влади» Конституції України, питання щодо чого порушено відповідно до ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 грудня 2014 року у справі №826/18139/14.
На підставі розпорядження від 24 грудня 2015 року №1468, у зв'язку з припиненням повноважень судді, в провадженні якого перебувала адміністративна справа №826/18139/14, та відповідно до пункту 2.3.52 Положення про автоматизовану систему документообігу суду адміністративну справу передано на розгляд судді Кузьменку В.А.
Ухвалою від 28 грудня 2015 року Окружний адміністративний суд міста Києва прийняв адміністративну справу до провадження та зобов'язав учасників справи, повідомити суд про усунення обставин, які зумовили зупинення провадження у справі.
Ухвалою від 20 травня 2020 року Окружний адміністративний суд міста Києва поновив провадження в адміністративній справі №826/18139/14 та призначив підготовче засідання.
Ухвалою від 31 серпня 2020 року Окружний адміністративний суд міста Києва замінив назву відповідача 1 - Генеральна прокуратура України на - Офіс Генерального прокурора; залучив до участі у справі Прокуратуру Закарпатської області в якості співвідповідача; залучено Міністерство юстиції України до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.
Ухвалою від 22 лютого 2021 року Окружний адміністративний суд міста Києва замінив назву відповідача 2 - Прокуратура Закарпатської області на Закарпатську обласну прокуратуру.
Ухвалою від 22 лютого 2021 року Окружний адміністративний суд міста Києва закрив підготовче засідання та призначив справу до судового розгляду по суті.
В судовому засіданні 22 лютого 2021 року представник позивача позовні вимоги підтримав, представники відповідачів проти задоволення позовних вимог заперечив; суд протокольною ухвалою замінив назву відповідача 2 - Прокуратура Донецької області на - Донецька обласна прокуратура, та ухвалив перейти до розгляду справи в порядку письмового провадження.
Відповідач 1 відзиву на позовну заяву до суду не надав.
Відповідач 2 у відзиві на позовну заяву зазначив, що оскаржуваний наказ прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Законами України «Про прокуратуру» та «Про очищення влади», оскільки звільнення позивача відбулося зважаючи на те, що норми Закону України «Про очищення влади» мають імперативний характер та підлягають безумовному виконанню уповноваженими органами, їх посадовими особами, у встановлений строк, враховуючи, що ОСОБА_1 сукупно більше одного року обіймав посаду, яку визначено пунктом 7 частини першої статті 3 Закону України «Про очищення влади»
Третя особа в письмових поясненнях зазначила, що Закон України «Про очищення влади» не передбачає, що зайняття певних посад в минулому було незаконним або юридично значущим фактом чи матеріальним елементом злочину, і таким чином не надає жодних правових підстав для висновків про його застосування зі зворотною дією, та лиш встановлює деякі додаткові передумови для зайняття в майбутньому певних посад.
Дослідивши наявні у справі докази, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив такі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи.
Наказом Генерального прокурора України від 03 вересня 2012 року №1257к, старшого радника юстиції ОСОБА_1 призначено заступником прокурора Закарпатської області, звільнивши його з посади першого заступника прокурора цієї області.
Згідно з наказом Генерального прокурора України від 23 жовтня 2014 року №1446к, керуючись статтею 15, 16 Закону України «Про прокуратуру» та вимогою пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади», на підставі довідки про результати вивчення особової справи та подання в.о прокурора області Балити Р.І. , старшого радника юстиції Єгорова О.Є. звільнено з посади заступника прокурора Закарпатської області у зв'язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 72 статті 36 Кодексу законів про працю України.
Вважаючи наказ про звільнення протиправним, позивач звернувся до суду.
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (стаття 43 Конституції України).
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (частина друга статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).
У відповідності до пункту 72 статті 36 Кодексу законів про працю України підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені Закон України «Про очищення влади», який визначає правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні.
Частинами першою-третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади» передбачено, що очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.
Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_4 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.
Протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.
Заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо посадових та службових осіб, зокрема, органів прокуратури України (пункт 7 частини першої статті 2 Закону України «Про очищення влади»).
Заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року - керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України (пункт 8 частини першої статті 3 Закону України «Про очищення влади»).
З аналізу наведених правових норм вбачається, що обов'язковою умовою застосування заборони, передбаченої Законом України «Про очищення влади», є факт перебування працівника сукупно не менше одного року у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року на посаді керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що ОСОБА_1 у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року обіймав посаду заступника прокурора Закарпатської області.
Відповідач зазначив, що застосування заборон, визначених Законом України «Про очищення влади» обумовлено тим, що ОСОБА_1 обіймав сукупно, не менше одного року посади, віднесені до категорії «керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України».
Суд звертає увагу, що відповідач не надав оцінку відповідності посади позивача посаді, на яку розповсюджується заборона, передбачена Законом України «Про очищення влади».
Звільнення на підставі положень Закону України «Про очищення влади» передбачає, зокрема, процедуру, яка полягає у проведенні перевірки особи та можливість її звільнення за результатами такої перевірки.
Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про очищення влади» органом, уповноваженим на забезпечення проведення перевірки, передбаченої цим Законом, є Міністерство юстиції України. Міністерство юстиції України в місячний строк з дня набрання чинності цим Законом розробляє та подає на затвердження Кабінету Міністрів України: 1) перелік органів, що здійснюють перевірку достовірності відповідних відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 цього Закону, згідно з їх компетенцією; 2) порядок проведення перевірки, передбаченої цим Законом; 3) план проведення перевірок по кожному органу державної влади та органу місцевого самоврядування, підприємству, в якому працюють особи, зазначені у пунктах 1-10 частини першої статті 2 цього Закону, відповідно до черговості, визначеної частиною шостою цієї статті.
Частиною четвертою цієї статті визначено, що організація проведення перевірки осіб (крім суддів та осіб, зазначених в абзаці третьому цієї частини) покладається на керівника відповідного органу, до повноважень якого належить звільнення з посади особи, стосовно якої здійснюється перевірка.
Перевірка по кожному органу, в якому працюють особи, зазначені у пунктах 1-10 частини першої статті 2 Закону, має здійснюватися відповідно до встановленого цим Законом порядку.
Проведення перевірки насамперед має за мету, визначену у статті 1 Закону України «Про очищення влади», а саме: виявити осіб, що брали участь в управлінні державними справами, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_4 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.
Результати такої перевірки підлягають викладенню у висновку, який є обов'язковим, як і ознайомлення з ним особи, щодо якої проводилась перевірка. Такий висновок може бути оскаржений до суду відповідно до статті 5 Закону України «Про очищення влади».
Планом проведення перевірок відповідно до Закону України «Про очищення влади», затвердженим розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року №1025-р, передбачено у період з грудня 2014 року по грудень 2015 року провести відповідно до Закону України «Про очищення влади» перевірку, зокрема, щодо заступників прокурорів областей.
Як встановлено судом вище, оскаржуваний наказ прийнято 23 жовтня 2014 року, тобто до початку проведення перевірки, що свідчить про те, що перевірка відповідно до Закону України «Про очищення влади» стосовно ОСОБА_1 не проводилась, висновок про результати такої перевірки, яким встановлено недостовірність відомостей, визначених частиною п'ятою статті 5 Закону України «Про очищення влади» та який може бути підставою для звільнення, не складався.
У взаємозв'язку з наведеним вище Окружний адміністративний суд міста Києва також зазначає про таке.
Згідно з положеннями статті 1, статті 3, частини другої статті 6, частин першої та другої статті 8 Конституції України Україна є демократичною, правовою державою, у якій визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основ Конституції України і повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії; органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України; відповідно до Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Як зазначив Конституційний Суд України у абзаці третьому підпункту 6.1.1 підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини рішення від 29 січня 2008 року №2-рп/2008 у справі за конституційним поданням 52 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про особливості звільнення з посад осіб, які суміщають депутатський мандат з іншими видами діяльності» та конституційним поданням 89 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень пункту 2 частини другої статті 90 Конституції України, статті 5 Закону України «Про особливості звільнення з посад осіб, які суміщають депутатський мандат з іншими видами діяльності» (справа про звільнення народних депутатів України з інших посад у разі суміщення), право на працю є природною потребою людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.
Наведені конституційні гарантії щодо реалізації права на працю, відповідно, поширюються і на публічну службу.
Як зазначено вище, відповідно до частини другої статті 1 Закону України «Про очищення влади» очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_4 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.
Принципи права - це основні ідеї, вихідні положення, які закріплені в законі, мають загальну значущість, вищу імперативність (веління) і відображають суттєві положення права.
Виходячи з наведеного, вбачається, що частиною першою та другою статті першої Закону України «Про очищення влади» визначено базові, основоположні принципи очищення влади та надано визначення терміну «очищення влади», виходячи з яких і застосовуються інші норми цього Закону до конкретних обставин та осіб у їх системному взаємозв'язку з принципами їх застосування, тобто дотримання вказаних принципів є передумовою застосування наслідків, передбачених цим Законом.
При цьому, відповідно до частини другої статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.
Згідно із Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Протоколу №1 та Протоколів №№2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
Відповідно до пункту 12 резолюції Парламентської Асамблеї ради Європи №1096 (1996) люстрація або інші адміністративні заходи, які запроваджує держава, будуть сумісними з принципами демократичної та правової держави лише якщо дотримано критеріїв стосовного того, щоб принцип вини був індивідуальним, а не колективним, і мав бути встановлений у кожному конкретному випадку.
У пунктах 62, 63 Проміжного висновку щодо Закону України «Про очищення влади» (Закон «Про люстрацію») від 16 грудня 2014 року №788/2014 (СDL-АD (2014)044) Венеціанська комісія зазначила, що відповідно до Керівних принципів, люстрація має бути спрямована тільки проти осіб, які відіграли важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини або які обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини; ніхто не може бути предметом люстрації виключно через особисті думки і переконання; свідомі співробітники можуть бути люстровані тільки якщо їх дії насправді нанесли шкоду іншим, і вони знали або повинні були знати про це. Крім того, особи, які були молодшими за 18 років під час відповідних дій, добровільно відмовилися від членства, зайнятості або представництва у відповідній організації до переходу до демократичного режиму, або які діяли з примусу, повинні бути звільнені від люстрації.
Нарешті, як зазначено в статті 1.2 Закону «Про люстрацію», «люстрація має бути заснована на принципі індивідуальної (не колективної) відповідальності».
З наведеного вбачається, що люстрація застосовується до осіб, які, перебуваючи на конкретній посаді в органах державної влади, відігравали важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини, обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини, вчинили певні правопорушення у наведеному контексті.
Отже, люстрація є видом юридичної відповідальності, а отже, при її проведенні має бути дотриманий індивідуальний характер такої відповідальності, тобто вина працівника має бути доведена в кожному конкретному випадку.
Разом з тим, під час розгляду справи, відповідач не надав доказів того, що позивач своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснював заходи (та/або сприяв їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_4 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, тобто у даному випадку, відповідач не довів дотримання основоположних принципів очищення влади, визначених Законом України «Про очищення влади».
З огляду на недоведеність того, що позивач здійснював заходи, спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_4 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено правомірності застосування до позивача заборон, передбачених цим законом та звільнення позивача, у зв'язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 72 статті 36 Кодексу законів про працю України.
Таким чином, враховуючи недоведеність застосування до позивача заборон, передбачених цим законом та звільнення позивача, у зв'язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 72 статті 36 Кодексу законів про працю України, суд приходить до висновку про протиправність прийняття оскаржуваного наказу та про задоволення позовних вимог у цій частині.
Відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Враховуючи незаконність звільнення позивача, з метою відновлення порушеного права позивача на працю, суд приходить до висновку про те, що ОСОБА_1 належить поновити на посаді рівнозначній тій, яку обіймав позивач на момент звільнення, а саме посаді заступника прокурора Закарпатської області, з 24 жовтня 2014 року.
В частині позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд звертає увагу на таке.
Відповідно до частини другої статті 235 Кодексу законів про працю при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі по тексту - Порядок).
Із пункту 5 Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (пункт 8 Порядку).
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).
Відповідно до абзацу третього пункту 8 Порядку середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 14 січня 2014 року №21-395а13.
Суд встановив, що позивача звільнено 23 жовтня 2014 року (останній робочий день), відповідно, сума виплат за два календарні місяці роботи, для розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу повинна обчислюватись виходячи з виплат за серпень та вересень 2014 року.
Так, відповідно до довідки від 17 вересня 2020 року №183-вих.2020, виданої Закарпатською обласною прокуратурою, заробітна плата позивача за серпень 2014 року складає 9 740,16 грн., за вересень 2014 року - 18 263,91 грн.; середньоденна заробітна плата складає 756,87 грн.
Виходячи із поняття вимушеного прогулу, кількість днів вимушеного прогулу визначається з дня звільнення та до винесення судом рішення про поновлення на роботі незаконного звільненого працівника, в цьому випадку з 24 жовтня 2014 року по 10 березня 2021 року.
На підставі листів Міністерства праці та соціальної політики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу» суд встановив, що кількість робочих днів за період з 24 жовтня 2014 року по 10 березня 2021 року становить 1596 днів, а саме: з 24 жовтня 2014 року по 31 грудня 2014 року - 49 робочих днів; у 2015 році - 251 робочий день; у 2016 році - 251 робочий день; у 2017 році - 248 робочих днів; у 2018 році - 250 робочих днів; у 2019 році - 250 робочих днів; у 2020 році - 251 робочий день; січень 2021 року - 19 днів; лютий 2021 року - 20 днів; березень 2021 року - 7 днів.
Пунктом 10 Порядку (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.
Оплата праці працівників органів прокуратури здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» (далі по тексту - Постанова №505).
Згідно з додатком 5 «Схема посадових окладів працівників районних, міжрайонних, районних у містах із районним поділом та інших прирівняних до них прокуратур» до Постанови №505, посадовий оклад прокурора міжрайонної прокуратури становить 2 790,00 грн.
Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року №1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» у межах видатків на оплату праці, затверджених у кошторисах прокуратури та інших органів, за рахунок виплат, пов'язаних з індексацією, надбавок, доплат, премій підвищуються на 25 відсотків посадові оклади керівних працівників, спеціалістів і службовців, розміри яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505.
Таким чином, з 01 грудня 2015 року розмір посадового окладу по посаді позивача підвищився на 25 відсотків, що становить 3 487,50 грн. (2 790,00 грн. (посадовий оклад за посадою позивача, згідно Постанови №505) + 25%); коефіцієнт підвищення посадового окладу посади, яку позивач обіймав до звільнення складає 1,25 (3 487,50 грн. / 2 790,00 грн.).
Відповідно середньоденна заробітна плата позивача з урахуванням коефіцієнту підвищення становить 946,09 грн. (756,87 грн. х 1,25).
06 вересня 2017 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №657 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури» (далі по тексту - Постанова №657), якою абзац дванадцятий підпункту 3 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2015 року №1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» виключено.
Таким чином, сума середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу розраховується: за період з 27 жовтня 2014 року по 30 листопада 2015 року, з урахуванням Постанови №505 (756,87 грн. х 276 днів); за період з 01 грудня 2015 року по 05 вересня 2017 року з урахуванням Постанови №1013 (946,09 грн. х 441 днів); за період з 06 вересня 2017 року по 10 березня 2021 року з урахуванням Постанови №657 (756,87 грн. х 878 днів).
За таких підстав на користь ОСОБА_1 належить стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 1 290 653,67 грн.
Застосування коефіцієнту підвищення при обчисленні середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, підтверджується також висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 15 жовтня 2020 року у справі №826/17601/14, від 15 квітня 2020 року у справі №826/15725/17 та від 03 жовтня 2019 року у справі №804/8042/17.
В частині позовних вимог про зобов'язання відповідача проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до позивача заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади», суд звертає увагу на таке.
Частиною першою статті 7 Закону України «Про очищення влади» передбачено, що відомості про осіб, щодо яких встановлено заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» (далі - Реєстр), що формується та ведеться Міністерством юстиції України.
Порядок формування та ведення Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» (далі - Реєстр), а також надання відомостей з нього визначає Положення про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», затверджене наказом Міністерства юстиції України від 16 жовтня 2014 року №1704/5 (далі по тексту - Положення).
Пунктом 9 Положення встановлено, що реєстратори в межах своєї компетенції вносять до Реєстру та вилучають з нього у порядку, визначеному цим Положенням, відомості про осіб, щодо яких застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», надають інформацію з Реєстру у випадках, визначених частиною другою статті 7 Закону України «Про очищення влади», виконують інші функції, передбачені цим Положенням.
Згідно пункту 4 Положення Держатель Реєстру - Міністерство юстиції України (далі - Держатель).
Положеннями пункту 5 розділу ІІ Положення зокрема передбачено, що підставою для вилучення з Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», є надходження до Реєстратора: обґрунтованого рішення про скасування результатів перевірки, яке свідчить про відсутність підстав для застосування до особи, яка проходила перевірку, заборон, визначених статтею 1 Закону України «Про очищення влади», від органу, який проводив перевірку; відповідного судового рішення, яке набрало законної сили; відповідних документів про смерть особи, відомості щодо якої внесені до Реєстру; інші випадки, визначені законом.
Виходячи зі змісту позовних вимог та наведених правових норм, суд приходить до висновку про наявність підстав для зобов'язання Офісу Генерального прокурора надати до Міністерства юстиції України відомості про відсутність підстав для застосування до позивача заборон, передбачених частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади».
Правову позицію аналогічного змісту викладено Верховним Судом в постановах від 15 жовтня 2020 року у справі №826/17601/14, від 04 червня 2020 року у справі №821/4571/14, від 07 жовтня 2020 року у справі №826/25472/15 та від 09 липня 2020 року у справі №816/4476/15.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідач не довів правомірність звільнення позивача та прийняття оскаржуваного наказу з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Тому рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення на користь позивача заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць, слід звернути до негайного виконання.
В частині розподілу судових витрат, суд звертає увагу на таке.
Статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Пункт 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частинами першою та другою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має з'ясувати склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 та від 22 грудня 2018 року у справі №826/856/18.
Отже, на підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Суд встановив, що на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представник позивача надав суду такі документи:
- копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги від 27 квітня 2019 року серії АА №1026555;
- копію довіреності від 20 листопада 2014 року;
- копію договору про надання правової допомоги від 24 квітня 2020 року №24-04/2020;
- копію акта прийому-передачі наданих правових послуг від 28 серпня 2020 року;
- копію квитанції до прибуткового касового ордера від 28 серпня 2020 року №24-04/2020.
Зі змісту наданого позивачем акта приймання-передачі вбачається, що адвокатом Павловим І.Г. надано послуг на загальну суму 39 000,00 грн.
Частинами п'ятою та сьомою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що представник позивача документально підтвердив витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 39 000,00 грн. та вважає за можливе задовольнити заяву представника позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та присудити на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 39 000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, витрати по сплаті судового збору відшкодуванню не підлягають.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати наказ Генеральної прокуратури України від 23 жовтня 2014 року №1446к.
3. Поновити ОСОБА_1 на посаді рівнозначній тій, яку він обіймав на момент звільнення, а саме посаді заступника прокурора Закарпатської області з 24 жовтня 2014 року.
4. Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 1 290 653,67 грн (один мільйон двісті дев'яносто тисяч шістсот п'ятдесят три гривні шістдесят сім копійок).
5. Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.
6. Зобов'язати Офіс Генерального прокурора надати до Міністерства юстиції України відомості про відсутність підстав для застосування до позивача заборон, передбачених частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади».
7. Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 39 000,00 грн. (тридцять дев'ять тисяч гривень нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора.
Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 );
Офіс Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15; ідентифікаційний код 00034051);
Закарпатська обласна прокуратура (88000, Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2-а; ідентифікаційний код 02909967);
Міністерство юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, 13; ідентифікаційний код 00015622).
Суддя В.А. Кузьменк