09 березня 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/30/21
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Головка А.Б., розглянув у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
04 січня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій щодо відмови встановлення статусу "член сім'ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісті під час проходження військової служби" та видачі відповідного посвідчення протиправними та зобов'язання встановити статус "член сім'ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісті під час проходження військової служби" та видати відповідне посвідчення.
В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що є сином загиблого внаслідок нещасного випадку військовослужбовця. Позивач вважає, що має право на отримання посвідчення члена сім'ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісті під час проходження військової служби. Однак відповідач, на думку позивача, протиправно відмовив йому у видачі такого посвідчення.
Ухвалою суду від 11.01.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
29.01.2021 до суду надійшов відзив на позов, у якому представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на частину 2 статті 3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", згідно з положеннями якої дія цього закону не поширюється на членів сімей військовослужбовців, які загинули чи померли підчас проходження військової служби, зокрема внаслідок навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження. Зазначив, що згідно із постановою слідчого військової прокуратури Запорізького гарнізону від 11.07.2017 у кримінальному провадженні № 42017080370000018 смерть майора ОСОБА_2 - батька позивача, сталася внаслідок того, що він порушивши правила поводження з табельною зброєю здійснив постріл собі в голову.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є сином військовослужбовця, майора ЗСУ ОСОБА_2 , який загинув під час проходження військової служби 16.02.2017 (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 ).
25.01.2021 ОСОБА_1 звернувся до Карлівського районного військового комісаріату із заявою про видачу посвідчення на право користування пільгами, передбачене постановою КМУ № 379 від 28.05.1993.
Листом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 14.08.2020 № 12/2321/ВСЗ повідомлено про відсутність підстав для оформлення та видачі посвідчення "Член сім'ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби", з посиланням на частину 2 статті 3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", згідно з положеннями якої дія цього закону не поширюється на членів сімей військовослужбовців, які загинули чи померли підчас проходження військової служби, зокрема внаслідок навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження. Зазначив, що згідно матеріалів кримінального провадження № 42017080370000018 причина смерті ОСОБА_2 навмисне самоушкодження пострілом.
Позивач не погодився із відмовою у видачі посвідчення, у зв'язку із чим звернувся до суду із цим позовом.
Оцінюючи обґрунтованість позовних вимог, суд дійшов до наступних висновків.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України гарантовано, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною п'ятою статті 17 Конституції України унормовано, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
При цьому, основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, врегульовані Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Так, статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Абзацом першим пункту 1 частини 1 статті 10 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" визначено, що чинність цього Закону поширюється на сім'ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), а також внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів.
Відповідно до абзацу 9 пункту 1 частини 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" порядок надання статусу особи, на яку поширюється чинність цього Закону, особам, зазначеним в абзацах п'ятому-восьмому цього пункту, визначається Кабінетом Міністрів України.
У абзаці 16 пункту 1 частини 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" вказано, що до членів сімей загиблих (тих, які пропали безвісти) військовослужбовців, партизанів та інших осіб, зазначених у цій статті, належать: утриманці загиблого або того, хто пропав безвісти, яким у зв'язку з цим виплачується пенсія; батьки; один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні; діти, які не мають (і не мали) своїх сімей; діти, які мають свої сім'ї, але стали особами з інвалідністю до досягнення повноліття; діти, обоє з батьків яких загинули або пропали безвісти.
Пунктом 4 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранам війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 №302 (далі - Положення №302) передбачено, що особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (стаття 10 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом "Посвідчення члена сім'ї загиблого". Нагрудний знак зазначеним особам не видається.
Згідно абзацу 2 пункту 7 Положення №302 "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни", "Посвідчення учасника війни" і відповідні нагрудні знаки, "Посвідчення члена сім'ї загиблого" видаються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення) за місцем реєстрації громадянина.
В той же час, відповідно до п.2 ч.3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" дія цього Закону не поширюється на членів сімей військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які загинули чи померли під час проходження військової служби (зборів), проходження служби у резерві внаслідок вчинення ними злочину чи адміністративного правопорушення, або якщо загибель (смерть) військовослужбовця, військовозобов'язаного чи резервіста сталася внаслідок вчинення ними дій у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп'яніння, чи є наслідком навмисного заподіяння собі військовослужбовцем, військовозобов'язаним чи резервістом тілесного ушкодження.
У п. 1.1 розділу І Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14 серпня 2008 року №402 (далі - Положення №402) зазначено, що військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров'я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов'язаних, установлює причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
П.2.4.5 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14 серпня 2008 року №402 визначено, що ВЛК може приймати постанову про причинний зв'язок захворювання, травми (поранення, контузії, каліцтва), яке призвело до смерті військовослужбовця, і причину смерті приймається в одному з формулювань, вказаних у пунктах 21.5, 21.6 розділу II Положення:
За змістом п. 21.5 вказаного Положення "Поранення (контузія, травма, каліцтво), ТАК, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби" або "Поранення (контузія, травма, каліцтво), ТАК, пов'язане із захистом Батьківщини" або "Поранення (травма, контузія, каліцтво), одержане в результаті нещасного випадку, ТАК, пов'язане з проходженням військової служби" - якщо воно одержане за обставин, не пов'язаних з виконанням обов'язків, або одержане внаслідок правопорушення.
Отже, підставою для отримання посвідчення відповідно до зазначеного вище Закону є причинний зв'язок смерті з пораненням, контузією чи каліцтвом, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків).
При цьому, посвідчення не видається члену сім'ї військовослужбовця, якщо смерть останнього є наслідком навмисного заподіяння собі військовослужбовцем, військовозобов'язаним чи резервістом тілесного ушкодження.
Так, відмовляючи позивачу у видачі пільгового посвідчення Полтавський ОВК виходив із того, що дія цього Закону не поширюється на членів сімей військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які загинули чи померли під час проходження військової служби (зборів), проходження служби у резерві внаслідок вчинення ними злочину чи адміністративного правопорушення, або якщо загибель (смерть) військовослужбовця, військовозобов'язаного чи резервіста сталася внаслідок вчинення ними дій у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп'яніння, чи є наслідком навмисного заподіяння собі військовослужбовцем, військовозобов'язаним чи резервістом тілесного ушкодження.
Як вбачається із матеріалів справи, у лікарському свідоцтві про смерть № 679, складеному 18.02.2017 КУ "Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи", зазначено, що смерть ОСОБА_2 настала внаслідок навмисного самоушкодження пострілом із ручної вогнепальної зброї.
Згідно із постановою слідчого військової прокуратури Запорізького гарнізону Сичова Є.Є. від 11.07.2017 у кримінальному провадженні № 42017080370000018 від 17.02.2017 смерть майора ОСОБА_2 , сталася внаслідок того, що він порушивши правила поводження з табельною зброєю здійснив постріл собі в голову.
Вказаною постановою кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42017080370000018 від 17.02.2017, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 414 КК України, закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, тобто за відсутності в діянні складу кримінального правопорушення.
Суду не надано доказів оскарження та скасування рішення слідчого про закриття кримінального провадження.
Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що смерть військовослужбовця майора ЗСУ ОСОБА_2 є наслідком навмисного заподіяння собі військовослужбовцем тілесного ушкодження.
З огляду на викладене, відповідно до частини 2 статті 3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", на позивача не поширюється дія вказаного закону, відповідно відсутні підстави для встановлення статусу "член сім'ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісті під час проходження військової служби" та видачі відповідного посвідчення.
Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя А.Б. Головко