Справа № 420/14908/20
26 лютого 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Тарасишиної О.М.,
за участю секретаря: Сидорівського С.А.,
позивача: ОСОБА_1 ,
представника позивача: Масловського М.О.,
представника відповідача та третьої особи: Гузенка А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку загального позовного провадження позовну заяву ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції про визнання протиправними та скасування висновку службового розслідування від 23.10.2020 року, наказів від 19.11.2020 року № 672, від 02.12.2020 року № 910 о/с та зобов'язання вчинити певні дії, -
До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції, в якій позивач просить:
визнати протиправним та скасувати висновок службового розслідування від 23 жовтня 2020 в частині звільнення зі служби в поліції поліцейського взводу №1 роти №1 батальйону №2 полку Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції рядового поліції Січкара Володимира Віталійовича;
визнати протиправним та скасувати наказ Департаменту патрульної поліції Національної поліції України від 19.11.2020 р. №672 «Про застосування до працівників УПП в Одеській області ДПП дисциплінарних стягнень» в частині звільнення зі служби в поліції поліцейського взводу №1 роти №1 батальйону №2 полку Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції рядового поліції ОСОБА_1 ;
визнати протиправним та скасувати наказ Департаменту патрульної поліції Національної поліції України від 02.12.2020 р. №910 о/с в частині звільнення за п. 6 ч.1 ст. 77 ЗУ «Про Національну поліцію» поліцейського взводу №1 роти №1 батальйону №2 полку Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції рядового поліції ОСОБА_1 ;
поновити на службі в поліції рядового поліції ОСОБА_1 поліцейського взводу №1 роти №1 батальйону №2 полку Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції;
зобов'язати Департамент патрульної поліції нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 02.12.2020 року по день поновлення на посаді;
допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді поліцейського взводу №1 роти №1 батальйону №2 полку Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції з виплатою заробітної плати за один місяць
Ухвалою від 29.12.2020 року Одеським окружним судом провадження у справі відкрито за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою від 18.01.2021 року розгляд справи відкладено.
Ухвалою від 09.02.2021 року підготовче провадження закрито і призначено справу до судового розгляду по суті.
03.02.2021 року (вх. 5480/21) представником відповідача до канцелярії суду подано відзив на позовну заяву.
В обґрунтуванні позову позивач зазначає, що 09.08.2020 року не допускав порушень службової дисципліни та не вчиняв діяння, яке б суперечило виконанню покладених на нього обов'язків. Позивач вбачає відсутність правомірності призначення та проведення службового розслідування від 23 жовтня 2020, а накази Департаменту патрульної поліції Національної поліції України від 19.11.2020 р. №672 та від 02.12.2020 р. №910 о/с в частині звільнення за п. 6 ч.1 ст. 77 ЗУ «Про Національну поліцію», видані за його результатами, необґрунтованими та законодавчо безпідставними, з огляду на відсутність в діях позивача дисциплінарного проступку, оскільки постановою Одеського апеляційного суду від 16.12.2020 року постанову Київського районного суду м. Одеси від 06.10.2020 року було скасовано, а провадження по справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 - закрито у зв'язку з відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення.
Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву, в яких, в обґрунтування правової позиції, зокрема, зазначено, що позивач, бувши усвідомленим у своїх діях, допустив до керування транспортним засобом ОСОБА_2 , який перебував в стані алкогольного сп'яніння, а також не вжив жодних заходів щодо відвернення діянь вищезазначеного, які призвели до ДТП. Такі дії, на думку представника відповідача, є такими, що дискредитували діяльність поліції, оскільки саме на органи Національної поліції покладено обов'язок здійснювати контроль за дотриманням Правил дорожнього руху.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
ОСОБА_1 (позивач) наказом ОДУВС №182 о/с від 14.08.2017 року було прийнято на службу до Національної поліції України (а.с. 17).
28 серпня 2020 року наказом Департаменту патрульної поліції Національної поліції України від 28.08.2020 року №187 «Про призначення службового розслідування та утворення дисциплінарної комісії» (а.с. 24) було призначено службове розслідування та утворено дисциплінарну комісію, з метою встановлення причин та обставин можливого порушення службової дисципліни рядовим поліції ОСОБА_1 , що виразилось у неналежній поведінці 09.08. 2020 року в позаслужбовий час.
За результатами даного службового розслідування від 23.10. 2020 року, комісія дійшла висновку про необхідність звільнення позивача зі служби в поліції через «вчинення дисциплінарного проступку, що виразився у порушенні пунктів 1, 2 ч. 1, 2 ст. 18 пунктів 1-4, 11 ч. 1 ст. 23 ЗУ «Про Національну поліцію», пунктів 1, 2, 3, 6, 11 ч. 3 ст. 1 Дисциплінарного статуту, підпунктів 1,10,13 пункту 3.1 розділу ІІІ Посадової інструкції поліцейського УПП в Одеській області ДПП, затвердженої наказом Департаменту патрульної поліції від 13 листопада 2018 року №5112, абзаців першого та другого пункту 1 розділу 2 та пункту 3 розділу IV Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС від 09.11.2016 року №1179, пункту 7 розділу IV Порядку проведення службового розслідування у Національній поліції, затвердженого наказом МВС від 07 листопада 2018 року №893, Присяги працівника поліції, частини другої статті 19 та статті 68 Конституції України, зважаючи на вимоги частини дванадцятої ст. 19 Дисциплінарного статуту, на підставі пункту 7 ч.3 ст.13 Дисциплінарного статуту» (а.с.36).
19 листопада 2020 року Департаментом патрульної поліції Національної поліції України винесено наказ від 19.11.2020 року №672 «Про застосування до працівників УПП в Одеській області ДПП дисциплінарних стягнень» (а.с.19), згідно змісту пункту 1 якого, за вчинення дисциплінарного проступку, що виразився у порушенні вимог пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 18 ЗУ «Про Національну поліцію», пунктів 1, 2, 3, 6, 11 ч. 3 ст. 1 Дисциплінарного статуту, підпунктів 1,10,13 пункту 3.1 розділу ІІІ Посадової інструкції поліцейського УПП в Одеській області ДПП, затвердженої наказом Департаменту патрульної поліції від 13 листопада 2018 року №5112, абзаців першого та другого пункту 1 розділу 2 та пункту 3 розділу IV Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС від 09.11.2016 року №1179, пункту 7 розділу IV Порядку проведення службового розслідування у Національній поліції, затвердженого наказом МВС від 07 листопада 2018 року №893, Присяги працівника поліції, частини другої статті 19 та статті 68 Конституції України, зважаючи на вимоги частини дванадцятої ст. 19 Дисциплінарного статуту, відповідно до пункту 7 ч.3 ст.13 Дисциплінарного статуту, поліцейського взводу №1 роти №1 батальйону №2 полку Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції рядового поліції ОСОБА_1 звільнити зі служби в поліції.
02 грудня 2020 року на підставі вказаного наказу від 19.11.2020 року №672 прийнято наказ №910 о/с від 02.12.2020 року про звільнення позивача зі служби в поліції з 02 грудня 2020 року (а.с.22).
Позивач із вказаними наказами від 19.11.2020 року №672 та №910 о/с від 02.12.2020 року не погодився, а тому звернувся із позовом до суду (справа №420/14908/20).
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України “Про Національну поліцію” від 02.07.2015 №580-VIII.
Відповідно до вимог статті 1 цього Закону Національна поліція України (далі - поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Стаття 3 Закону №580-VIII передбачає, що у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до п. 6 ч. 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється: у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.
Статтею 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15 березня 2018 року N 2337-УІП (далі - Дисциплінарний статут) передбачено, що службова дисципліна - дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників. Службова дисципліна ґрунтується на створенні необхідних організаційних та соціально-економічних умов для чесного, неупередженого і плідного виконання обов'язків поліцейського, повазі до честі і гідності поліцейського, вихованні сумлінного ставлення до виконання обов'язків поліцейського шляхом зваженого застосування методів переконання, заохочення та примусу.
Відповідно до ст. 11 Дисциплінарного статуту, за порушення службової дисципліни поліцейські незалежно від займаної посади та спеціального звання несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.
Статтею 12 Дисциплінарного статуту передбачено, що дисциплінарним проступком - визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов'язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.
Відповідно до ст. 13 Дисциплінарного статуту, до поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень: 1) зауваження; 2) догана; 3) сувора догана; 4) попередження про неповну службову відповідність; 5) пониження у спеціальному званні на один ступінь; 6) звільнення з посади; 7) звільнення із служби в поліції.
Згідно з пунктом 1 розділу І Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України 09.11.2016 року N 1179, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 06 грудня 2016 року за N 1576/29706, ці Правила є узагальненим зібранням професійно-етичних вимог щодо правил поведінки поліцейських та спрямовані на забезпечення служіння поліції суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку на засадах етики та загальнолюдських цінностей.
Ці Правила поширюються на всіх поліцейських, які проходять службу в Національній поліції України (далі - поліція). Дотримання вимог цих Правил є обов'язком для кожного поліцейського незалежно від займаної посади, спеціального звання та місця перебування.
Відповідно до п 5 розділу І Правил N 1179, поліцейський здійснює свою діяльність відповідно до основоположних принципів, які закріплені в Конституції України, законі України "Про Національну поліцію", інших законодавчих актах України, а також у цих Правилах, зокрема: верховенства права; дотримання прав і свобод людини; законності; відкритості та прозорості; політичної нейтральності; взаємодії з населенням на засадах партнерства; безперервності; справедливості, неупередженості та рівності.
Пунктом 1 розділу II Правил N 1179 передбачено, що під час виконання службових обов'язків поліцейський повинен: неухильно дотримуватися положень Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; поводитися стримано, доброзичливо, відкрито, уважно і ввічливо, викликаючи в населення повагу до поліції і готовність співпрацювати.
Згідно з пунктом 3 розділу IV Правил N 1179, за будь-яких обставин і відносно будь-якої людини як у робочий, так і в неробочий час поліцейський зобов'язаний дотримуватися норм професійної етики.
Як встановлено матеріалами справи, оскаржувані накази видано на підставі висновку службового розслідування від 23.10. 2020 року.
Статтею 14 Дисциплінарного статуту передбачено, що службове розслідування проводиться з метою своєчасного, повного та об'єктивного з'ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків. Службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення. Підставою для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації (далі - повідомлення), рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції, за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку. Службове розслідування проводиться на засадах неупередженості та рівності всіх поліцейських перед законом незалежно від займаної посади, спеціального звання, наявних у них державних нагород та заслуг перед державою.
Згідно із Порядком проведення службових розслідувань у Національній поліції України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 листопада 2018 року № 893, ч. 1 розділу VII зазначено:
У разі якщо за результатами розгляду матеріалів службового розслідування (справи) дисциплінарна комісія встановить наявність у діях (бездіяльності) поліцейського дисциплінарного проступку, керівнику, який призначив службове розслідування, вносяться пропозиції щодо накладення на поліцейського дисциплінарного стягнення.
Уповноважений керівник, враховуючи характер проступку, обставини, за яких він був учинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби, визначає вид дисциплінарного стягнення, що підлягає застосуванню до поліцейського, та видає письмовий наказ про його застосування. У разі якщо керівник не уповноважений на застосування дисциплінарних стягнень, він порушує перед старшим прямим керівником клопотання про притягнення поліцейського до дисциплінарної відповідальності.
Застосування до поліцейського, винного в учиненні дисциплінарного проступку, дисциплінарних стягнень та їх виконання здійснюються з урахуванням вимог статей 19-22 Дисциплінарного статуту Національної поліції України.
Позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Проте ці рішення, дії або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.
Таким чином, діяльність відповідача по складанню висновку та формування його змісту не може порушувати права і або охоронювані законом інтереси особи в публічно-правових відносинах, отже адміністративний позов в цій частині не підлягає задоволенню.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові по справі №804/7724/16 від 29 листопада 2019 року, зазначаючи, що висновок службового розслідування є результатом етапу реалізації наданої суб'єкту владних повноважень компетенції та не є рішенням (актом індивідуальної дії) у розумінні Кодексу адміністративного судочинства, а лише носієм інформації встановленої, під час перевірки, та не порушує права позивача.
Щодо визнання протиправними та скасування наказів Департаменту патрульної поліції Національної поліції України від 19.11. 2020 року №672 та від 02.12.2020 року №910 о/с в частині звільнення за п. 6 ч.1 ст. 77 ЗУ «Про Національну поліцію» суд встановив наступне.
Згідно ст. 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України, публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України “Про Національну поліцію” від 02.07.2015 №580-VIII.
Суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті, на момент проходження служби позивачем і вчинення позивачем діянь за які його притягнуто до дисциплінарної відповідальності регулювалися Законом України «Про державну службу».
Згідно статті 83 ЗУ «Про державну службу», державна служба припиняється:1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження; 2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби; 3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін; 4) за ініціативою суб'єкта призначення; 5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін; 6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв'язку із зміною її істотних умов; 7) у разі виходу державного службовця на пенсію або досягнення ним 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом; 8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України "Про очищення влади"; 9) з підстав, передбачених контрактом про проходження державної служби (у разі укладення).
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2016 року, що набрав чинності 1 травня 2016 року (в редакції, чинній на момент звільнення позивача), підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення, зокрема, є вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.
Відповідно до статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.
Стаття 5-1 КЗпП України закріплює гарантії забезпечення права громадян на працю та передбачає, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збережені роботи.
Як встановлено матеріалами справи, оскаржувані накази винесено на підставі висновку службового розслідування від 23.10.2020 року.
Суд не залишає поза увагою ту обставину, що відповідно вказаного висновку службового розслідування підставою для звільнення позивача зі служби було допущення до керування автомобілем марки BMW, номерний знак НОМЕР_1 ) 09.08.2020 року водія ОСОБА_2 , який мав ознаки сп'яніння.
Однак, постановою Одеського апеляційного суду від 16.12.2020 року по справі № 947/23745/20 постанову Київського районного суду м. Одеси від 06.10.2020 року у справі про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП було скасовано, а провадження щодо ОСОБА_2 закрито на підставі п.1 ст.247 КУпАП - у зв'язку з відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення.
Згідно з постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15.01.2020 року по справі № №820/609/18, «Скасування судового рішення свідчить про те, що такий судовий акт втрачає законну силу з моменту його прийняття (постановлення). Відтак акти індивідуальної дії (адміністративні акти), прийняті на підставі скасованого судового рішення, не можуть мати будь-якої юридичної сили з дня їх винесення, адже настання наслідків зумовлене насамперед тим, що порушення, внаслідок яких судове рішення було визнане незаконним, мали місце вже на час прийняття такого акта».
Розглядаючи дану справу, суд вважає за необхідне застосування принципу преюдиції. Згідно постанови Верховного Суду по справі №761/29966/16-ц від 18 грудня 2019 року, преюдицією є обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню. Отже, з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, варто розуміти так, що учасники судового процесу не зобов'язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.
Також, досліджуючи доказову базу спірного питання суд зауважує, що згідно ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відтак, постанова про адміністративне правопорушення від 09.08.2020 року, складена про застосування адміністративного стягнення втратила юридичну силу. Враховуючи зазначене, суд не бере до уваги твердження відповідача, що позивач допустив до керування автомобілем ОСОБА_3 , який був у стані алкогольного сп'яніння.
Під час судового розгляду справи по суті 18.02.2021 року судом були поставлені наступні запитання до представника відповідача. Суд запитав чи було відповідачем встановлено під час проведення службового розгляду власника автомобіля марки BMW, номерний знак НОМЕР_1 . Представник відповідача зазначив, що власника встановлено не було, а вказаний автомобіль знаходиться на іноземній реєстрації. Суд також поставив питання чи були взяті відбитки пальців з місця ДТП, на що представник відповідача відповів, що даної дії не вчинялося.
Також, суд зазначає, що на момент ДТП, яке відбулося 09.08.2020 року, згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 р. № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» діяли обмежувальні протиепідемічні заходи, а саме обов'язкове носіння засобів індивідуального захисту - респіраторів чи захисних масок. З огляду на це, судом було поставлене, запитання яким чином позивач міг з'ясувати стан алкогольного сп'яніння та чи є він експертом у встановленні алкогольного сп'яніння. Відповідач на запитання суду зазначив, що до обов'язків позивача входить виявлення осіб, які знаходяться у стані сп'яніння, зважаючи на почервоніння очей чи відповідний запах, але конкретно не вказав, що позивач міг володіти особливими навичками виявлення у осіб алкогольного сп'яніння.
Також суд акцентує увагу на відповідності результату медичного огляду ОСОБА_2 на стан сп'яніння у медичному закладі.
18.02.2021 року під час розгляду справи по суті судом були допитані в якості свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які були приведеними до присяги та повідомленими про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання і за відмову від давання показань, передбачену ст.ст.384, 385 Кримінального кодексу України. ОСОБА_4 зазначив, що раніше надані ними пояснення від 09.08.2020 та 14.09.2020 року є неправдивими та наданими з метою збереження свого робочого місця, позивача він оговорив. Свідок запевнив, що громадянин ОСОБА_2 не знаходився за кермом автомобіля марки BMW, номерний знак НОМЕР_1 під час ДТП. ОСОБА_5 зазначив, що безпосередньо під час зіткнення на місці ДТП не перебував.
Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно п.43 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кобець проти України» від 14.02.2008 року, доказування має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом чи припущеннях.
У матеріалах справи відсутні належні та достатні докази, які б вказували на вчинення позивачем дисциплінарного проступку.
Відповідачем не доведена обґрунтованість та законність оскаржуваних наказів.
З огляду на досліджені під час розгляду справи обставини суд дійшов висновку про необхідність визнати протиправним та скасувати оскаржувані накази, а саме наказ Департаменту патрульної поліції Національної поліції України від 19.11.2020 р. №672 «Про застосування до працівників УПП в Одеській області ДПП дисциплінарних стягнень» в частині звільнення зі служби в поліції поліцейського взводу №1 роти №1 батальйону №2 полку Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції рядового поліції ОСОБА_1 та наказ Департаменту патрульної поліції Національної поліції України від 02.12.2020 р. №910 о/с в частині звільнення за п. 6 ч.1 ст. 77 ЗУ «Про Національну поліцію» поліцейського взводу №1 роти №1 батальйону №2 полку Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції рядового поліції ОСОБА_1 як протиправні, що в своїй основі не мали законної підстави.
Нормами Закону України “Про Національну поліцію” не врегульовані питання процедури поновлення на посаді поліцейських, звільнення яких визнано судом незаконним, суд згідно положень ст. 7 КАС України застосовує до спірних правовідносин положення КЗпП України, якими вказані питання врегульовані.
Відповідно до ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Таким чином, аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннями ст.43 Конституції України дає підстави зробити висновок, що за змістом ч.1 ст.235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.
Відповідно до ч.1 ст.235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України “Про запобігання корупції” іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Відтак, суд поновлює ОСОБА_1 на посаді інспектора взводу №1 роти №1 батальйону №2 полку Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції з 26.02.2021 року.
Що стосується позовної вимоги позивача про стягнення з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 середню заробітню плату за час вимушеного прогулу за період з 02.12.2020 року по день поновлення на посаді, суд зазначає наступне.
Згідно з правовим висновком зазначеним у Постанові Верховного Суду України від 14.01.2014 року по справі № 21-395а13: суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у порядку.
Відповідно до ч. 1 ст. 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Згідно з ч. 2 ст. 235 Кодексу законів про працю України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Суд зазначає що середній заробіток працівника згідно з частиною першою статті 27 Закону України «Про оплату праці» визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (зі змінами).
Відповідно до абз. 3 п. 2 Порядку у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Абзацом 3 пункту 3 Порядку визначено, що премії та інші виплати, які виплачуються за два місяці або більш тривалий період, при обчисленні середньої заробітної плати включаються шляхом додавання до заробітку кожного місяця розрахункового періоду частини, що відповідає кількості відпрацьованих робочих днів періоду (місяців), за які такі премії та інші виплати нараховані. Така частина визначається діленням суми нарахованих премій та інших виплат на кількість відпрацьованих робочих днів періоду, за який вони нараховані, та множенням на кількість відпрацьованих робочих днів кожного місяця, що відноситься до розрахункового періоду для обчислення середньої заробітної плати.
Згідно з п.5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до абз.1 п.8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Після визначення середньоденної заробітної плати, як розрахункової величини для нарахування виплат, працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 Порядку).
Так, відповідно до п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Працівникам плаваючого складу суден флоту рибної промисловості і працівникам, зайнятим на підприємствах із сезонним характером виробництва, з урахуванням значного коливання протягом року заробітної плати, в інших випадках збереження середньої заробітної плати вона може обчислюватися виходячи з виплат за 12 календарних місяців. Час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду. Якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього - п'ятого пункту 4 цього Порядку. Для працівників з відрядною оплатою праці в разі відсутності оперативних даних для розрахунку заробітку за останній місяць розрахункового періоду він може замінюватися іншим місяцем, що безпосередньо передує розрахунковому періоду.
Відповідно до п.4 Порядку при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються: а) виплати за виконання окремих доручень (одноразового характеру), що не входять в обов'язки працівника (за винятком доплат за суміщення професій і посад, розширення зон обслуговування або виконання додаткових обсягів робіт та виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників, а також різниці в посадових окладах, що виплачується працівникам, які виконують обов'язки тимчасово відсутнього керівника підприємства або його структурного підрозділу і не є штатними заступниками); б) одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); в) компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових); г) премії за результатами щорічного оцінювання службової діяльності, за винаходи та раціоналізаторські пропозиції, за сприяння впровадженню винаходів і раціоналізаторських пропозицій, за впровадження нової техніки і технології, за збирання і здавання брухту чорних, кольорових і дорогоцінних металів, збирання і здавання на відновлення відпрацьованих деталей машин, автомобільних шин, введення в дію виробничих потужностей та об'єктів будівництва (за винятком цих премій працівникам будівельних організацій, що виплачуються у складі премій за результати господарської діяльності); д) грошові і речові винагороди за призові місця на змаганнях, оглядах, конкурсах тощо; е) пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати; є) літературний гонорар штатним працівникам газет і журналів, що сплачується за авторським договором; ж) вартість безплатно виданого спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту, мила, змивних і знешкоджувальних засобів, молока та лікувально-профілактичного харчування; з) дотації на обіди, проїзд, вартість оплачених підприємством путівок до санаторіїв і будинків відпочинку; и) виплати, пов'язані з ювілейними датами, днем народження, за довголітню і бездоганну трудову діяльність, активну громадську роботу тощо; і) вартість безплатно наданих деяким категоріям працівників комунальних послуг, житла, палива та сума коштів на їх відшкодування; ї) заробітна плата на роботі за сумісництвом (за винятком працівників, для яких включення її до середнього заробітку передбачено чинним законодавством); й) суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; к) доходи (дивіденди, проценти), нараховані за акціями трудового колективу і вкладами членів трудового колективу в майно підприємства; л) компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати; м) заробітна плата, яка нарахована за час роботи у виборчих комісіях, комісіях всеукраїнського референдуму; н) винагороди державним виконавцям. При обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов'язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю. Якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу. Якщо розмір посадового окладу є меншим від передбаченого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, середня заробітна плата розраховується з установленого розміру мінімальної заробітної плати на час розрахунку. У разі укладення трудового договору на умовах неповного робочого часу, розрахунок проводиться з розміру мінімальної заробітної плати, обчисленого пропорційно до умов укладеного трудового договору. Якщо розрахунок середньої заробітної плати обчислюється виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду. Працівникам, які були звільнені в запас з військової служби та повторно призвані (прийняті) на військову службу під час дії особливого періоду, обчислення середньої заробітної плати проводиться з урахуванням положень цього Порядку. Якщо розрахована в установленому порядку середня заробітна плата є нижчою від середньої заробітної плати, яка зберігалася за працівником протягом попереднього періоду військової служби, для розрахунку застосовується середня заробітна плата, яка зберігалася за працівником протягом попереднього періоду військової служби.
Так, з наданої до суду довідки № 323 від 18.02. 2021 року про доходи позивача судом встановлено, що середньоденна заробітна плата позивача складає 439, 38 грн.
Середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (з 02.12.2020 року по 26.02.2021 року) складає 60 днів.
Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу позивача за період з 02.12.2020 року по 26.02.2021 року складає 26 362 грн. 80 коп. ( 60 робочих днів х 439, 38 грн) .), який суд вважає необхідним стягнути з відповідача.
Відповідно до пунктами 2, 3 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Зважаючи на вищевикладене, суд вважає необхідним допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на службі в поліції рядового поліції Січкара Володимира Віталійовича поліцейського взводу №1 роти №1 батальйону №2 полку Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної та в частині стягнення середньомісячного грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за один місяць.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Департаменту патрульної поліції (місцезнаходження: вул. Федора Ернста, буд. 3, м. Київ, 03048; код ЄДРПОУ 40108646), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції (місцезнаходження: 65114, м. Одеса, вул. Академіка Корольова, 5) про визнання протиправними та скасування висновку службового розслідування від 23.10.2020 року, наказів від 19.11.2020 року № 672, від 02.12.2020 року № 910 о/с та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Департаменту патрульної поліції Національної поліції України від 19.11.2020 року № 672 «Про застосування до працівників УПП в Одеській області ДПП дисциплінарних стягнень» в частині звільнення зі служби в поліції поліцейського взводу № 1 роти №1 батальйону № 2 полку Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції рядового поліції ОСОБА_1 .
Визнати протиправним та скасувати наказ Департаменту патрульної поліції Національної поліції України від 02.12.2020 року № 910 о/с в частині звільнення за п. 6 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію» поліцейського взводу № 1 роти № 1 батальйону № 2 полку Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції рядового поліції ОСОБА_1 .
Зобов'язати Департамент патрульної поліції поновити на службі в поліції рядового поліції ОСОБА_1 поліцейського взводу № 1 роти № 1 батальйону №2 полку Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції.
Стягнути з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу, починаючи з 02.12.2020р. по 26.02.2021р. у розмірі 26 362,80 грн. (двадцять шість тисяч триста шістдесят дві грн., 80 коп.).
Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на службі в поліції рядового поліції Січкара Володимира Віталійовича поліцейського взводу № 1 роти № 1 батальйону №2 полку Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції та стягнення середньомісячного грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за один місяць.
В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.
Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст. 255 КАС України.
Пунктом 15.5 розділу VII «Перехідні положення» КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 09.03.2021 року
Суддя Тарасишина О.М.
.