Справа № 815/6496/15
09 березня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Тарасишиної О.М.,
за участю секретаря: Сидорівського С.А.,
представника позивача: Радолова В.Г.,
представника відповідача: Аветюка С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку загального позовного провадження позовну заяву Державного підприємства “Ізмаїльський морський торговельний порт” до Ізмаїльської об'єднаної податкової інспекції ГУ ДФС в Одеській області, Державної податкової служби України, Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень від 11.06.2015 року № 0000272201, №0000292201, №0000302201 в частині, -
До суду надійшла позовна заява Державного підприємства “Ізмаїльський морський торговельний порт” до Ізмаїльської об'єднаної податкової інспекції ГУ ДФС в Одеській області, Державної податкової служби України, Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень від 11.06.2015 року № 0000272201, №0000292201, №0000302201 в частині.
Ухвалою від 07.12.2020 року прийнято до свого провадження справу № 815/6496/15 та визначено її розгляд в порядку загального позовного провадження.
28.12.2020 року (вх. № 55647/20) представником позивача до канцелярії суду подані письмові пояснення.
28.12.2020 року (вх. № 55658/20) представником відповідача до канцелярії суду подано відзив на позовну заяву.
29.12.2020 року (вх. № 55851/20) представником позивача до канцелярії суду подано клопотання про зупинення провадження у справі.
Ухвалою від 29.12.2020 року зупинено провадження у справі.
Ухвалою від 28.01.2021 року призначено судове засідання для вирішення питання щодо поновлення провадження у справі.
01.02.2021 року (вх. № ЕП/2700/21) представником позивача до канцелярії суду подано заяву про відкладення розгляду справи.
02.02.2021 року (вх. № ЕП/2813/21) представником відповідача до канцелярії суду подано клопотання про поновлення провадження у справі.
Ухвалою від 02.02.2021 року поновлено провадження у справі.
16.02.2021 року (вх. № 7518/21) представником позивача до канцелярії суду подано заяву про ознайомлення з матеріалами справи.
17.02.2021 року (вх. № 7857/21) представником позивача до канцелярії суду подано відповідь на відзив.
Ухвалою від 18.02.2021 року закрито підготовче провадження і призначено спрау до судового розгляду по суті.
23.02.2021 року (вх. № 8832/21) представником позивача до канцелярії суду подані письмові пояснення.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки складено акт, висновки якого базуються на припущеннях і не враховують докази та відомості у періоді, який перевірявся, та, відповідно, донарахування податкових зобов'язань та покладення на позивача відповідальності у вигляді штрафних санкцій є безпідставним та таким, що суперечить чинному законодавству.
Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву, в яких в обґрунтування правової позиції зазначено, що при складанні оскаржуваних податкових повідомлень-рішень контролюючий орган діяв в межах та у спосіб, передбачений чинним законодавством України, та вважає позовні вимоги безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, зокрема посилаючись на акт проведеної перевірки.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).
За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви Державного підприємства “Ізмаїльський морський торговельний порт Одеському окружному адміністративному суду.
Як вбачається з позовної заяви, судом встановлено, підтверджено матеріалами справи, що у відповідності до вимог податкового законодавства, в період з 10.03.2015р. по 15.05.2015р. Ізмаїльською ОДПІ проведено планову виїзну перевірку ДП “Ізмаїльський морський торговельний порт” з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 1.07.2012р. по 31.12.2014р. за результатами якої 22.05.2015р. складено акт за №0220/15-02-22-01/01125815 (т.1 а.с.16-130) у висновках якого вказано на порушення: - п.44.1, п.44.2, п.44.3 ст.44, пп.138.8.1 п.138.8, пп.138.10.2, пп.138.10.3, пп.138.10.4 п.138.10 ст.138, пп.139.1.6 п.139.1 ст.139, п.150.1 ст.150 ПК України, внаслідок чого занижено суму податку на прибуток на 410378грн., в тому числі за 2 квартал 2014р. - на 467246грн., за 3 квартал 2014р. - на 113119грн., за 4 квартал 2014р. - 169987грн. та завищено розмір від'ємного значення з податку на прибуток за 2013 рік в розмірі 124742грн.; - п.44.1, п.44.3 ст.44, п.186.1 ст.186. п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.7, п.201.10 ст.201 ПК України, внаслідок чого занижено суму податку на додану вартість у загальному розмірі 1239962грн., в тому числі за грудень 2012р. - 2263грн., за січень 2013р. - 17515грн., за лютий 2013р. - 3210грн., за грудень 2013р. - 100206грн., за грудень 2014р. - 1116768грн.; - п.2.6 гл.2 Положення “Про ведення касових операцій в національній валюті в Україні”, затвердженого Постановою правління НБУ від 15.12.2004р. № 637; - п.168.1, п.168.3 ст.168, пп.169.2.2 п.169.2 ст.169, пп. “а” п.176.2 ст.176 ПК України, внаслідок чого занижено суму податку на доходи фізичних осіб за період з липня 2012р. по грудень 2014р. у розмірі 6425,0грн.; - пп.168.1.5 п.168.1 ст.168 ПК України, що призвело до несвоєчасної сплати податку на доходи фізичних осіб за листопад 2012р. в сумі 66060,67грн.; - пп. “б” п.176.2 ст.176 ПК України, внаслідок чого не відображені суми нарахованого та виплаченого доходу фізичним особам-підприємцям в податковому розрахунку ф.№1ДФ за ІІІ квартал 2012р.
За наслідками встановлених порушень податкового законодавства, ДПІ 11.06.2015р. прийняло: податкове повідомлення-рішення за №0000272201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 615567грн., в тому числі за основним платежем - 410378грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 205189грн.; податкове повідомлення-рішення за №0000292201, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 1859943,0грн., в тому числі за основним платежем - 1239962грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 619981грн.; податкове повідомлення-рішення за №0000302201, яким за порушення п.44.1, п.44.3 ст.44 ПК України, позивачу збільшено суму грошового зобов'язання на суму штрафних санкцій в розмірі 510грн.
Підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень стали висновки ДПІ про те, що: ДП “ІМТП” віднесло до складу прямих матеріальних витрат у складі собівартості реалізованих робіт (послуг) вартість дизельного палива та бензину, отриманого від ФОП ОСОБА_1 , не підтвердженого відповідними первинними документами; товарно-транспортні накладні та видаткові накладні, які надані до перевірки на поставку ПММ оформлені з порушенням вимоги Наказу Мінтрансу України, оскільки в них не вказані конкретна адреса пункту розвантаження товару; відсутні сертифікати відповідності та паспорти якості на бензин; відсутні докази, яким чином вказана кількість ПММ була доставлена до платника податку.
Позивач не погоджуючись із висновками, викладеними в акті перевірки, на підставі яких прийняті податкові повідомлення-рішення, звернувся із вимогами, в яких просить скасувати податкове повідомлення-рішення від 11.06.2015р. за №0000272201 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 131834грн. основного платежу, та 65917грн. штрафних санкцій, податкове повідомлення-рішення від 11.06.2015р. за №0000292201 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ в сумі 543150грн. основного платежу, та 271575грн. штрафних санкцій, та податкове повідомлення-рішення від 11.06.2015р. за №0000302201 про застосування до платника податку штрафних санкцій у розмірі 510грн.
За правилами пп.14.1.27 п.14.1 ст.14 ПК України: “Витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником)”.
Відповідно до п.138.1 ст.138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
У відповідності до п.138.4 ст.138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподілених постійних загально виробничих витрат, що включаються у склад собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.
Як визначено в п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
З змісту п.198.6. ст. 198 ПК України випливає, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу).
В п. 201.10. ст. 201 ПК України вказано, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.
Відповідно до ч. 1 ст.9 ЗУ “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо, - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
З матеріалів справи вбачається, що 29.09.2014р. між ДП “ІМТП” та ФОП ОСОБА_1 укладений договір поставки №5, за умовами якого, постачальник (ФОП) зобов'язаний у 2014р. поставити покупцю дизельне пальне та бензин А-92, вказаний у специфікації, що є додатком №1 до цього договору (т.1 а.с.139-144). 29.09.2014р. між вказаним сторонами укладений договір №6 на поставку товару, за умовами якого, постачальник зобов'язаний поставити покупцю бензин А-95 за талонами, а покупець повинен прийняти товар та сплатити його вартість (т.1 а.с.145-150).
На підтвердження виконання умов догорів, позивачем надано до ДПІ та суду копії: податкових накладних, видаткових накладних, платіжних доручень на оплату ПММ (т.1 а.с.151-193), сертифікати відповідності бензину А-92, дизельного палива (т.1 а.с.205,206).
Закупівля такої кількості ПММ зумовлена тим, що у відповідності до наказу №430/0 від 6.06.2014р. директора ДП “ІМТП”, підприємство та його структурні підрозділи повинні підготуватися до роботи в осінньо-зимовій період 2014-2015років (т.2 а.с.19-22). Підготовка до осінньо-зимового сезону проводилась на підставі Плану (т.2 а.с.23-26).
Платником податку надані докази подальшого використання ПММ у своїй господарській діяльності.
Судом встановлено, що вищевказані документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 ЗУ “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.
Відповідно до п. 201.8 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. На момент укладення договорів контрагент позивача мав Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість.
Висновки ж податкового органу про заниження позивачем податку на додану вартість, що підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за період, що перевірявся, ґрунтуються на тому, що в ході проведення перевірки позивачем не надано усіх первинних бухгалтерських документів, а саме ТТН (належним чином оформлених), які б підтверджували “реальність” спірних господарських операцій на поставку ПММ, а також на даних податкової звітності його контрагентів, з яких вбачаються розбіжності між задекларованими показниками податкових зобов'язань з ПДВ позивача та його контрагента.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, відповідно до частини 2статті 71 КАСУ, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (ст. 69 ч. 1 КАСУ).
Згідно з ч. 1 ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не приймає до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Частиною 4 ст. 70 КАС України передбачено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Оцінка доказів здійснюється судом за правилами статті 89 КАСУ, відповідно до приписів якої суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Стосовно посилань податкового органу на розбіжності задекларованих податкових зобов'язань позивача та його контрагента, суд звертає увагу на таке: по-перше, задекларовані позивачем податкові зобов'язання з ПДВ за період, що перевірявся, підтверджені належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, а по-друге, відповідно до ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому позивач не може нести відповідальності за можливі протиправні дії інших юридичних осіб.
Зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, у справі “БУЛВЕС” АД проти Болгарії” (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009р. зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
Щодо посилань податкового органу на не підтвердження спірних господарських операцій первинними бухгалтерськими документами, суд вважає їх необґрунтованими, оскільки вони повною мірою спростовуються матеріалами справи.
Щодо посилань ДПІ на неправильне оформлення ТТН, суд вважає необхідним вказати на наступне.
Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997р., товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.
Згідно із п. 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних Правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), - передаються Перевізнику.
Разом з тим, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат платників податку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи, обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.
Таким чином, відсутність товарно-транспортних накладних чи їх неналежне оформлення може свідчити лише про факт порушення правил перевезень автомобільним транспортом, що не пов'язане з дотриманням вимог податкового законодавства.
Враховуючи, що відповідачем у відзиві безтоварність операцій, аргументовано тим, що перевіркою встановлено відсутність у накладних посилання на довіреність на підставі якої Постачальник відпустив товарно-матеріальні цінності Покупцю, суд бере до уваги наступні пояснення позивача, а саме: що вказані пояснення відповідача спростовуються наявними в матеріалах справи доказами - копіями довіреностей на отримання цінностей від ФОП ОСОБА_1 за Договорами № 5, № 6 від 29.09.2014 року відповідно № 163 від 02.12.2014 року та № 173 від 16.12.2014 року та журналу видачі довіреностей (т.2 а.с. 57-70). Крім того, копії видаткових накладних, які є в матеріалах справи, містять позначення на номер та дату довіреності та підпис особи, що прийняла вантаж.
Також, матеріали справи містять документи приймання нафтопродуктів з наявністю підписів водіїв та представника одержувача чи відправника із зазначенням прізвищ та посад - видаткові накладні (т.1 а.с. 152, 155, 158, 161, 164, 167, 170, 173, 175).
Документи обліку надходження нафтопродуктів - приходні ордери (т.1 а.с. 151, 154, 157, 160, 163, 166, 169, 172, 175, 178).
Акти матеріально-відповідальної особи про прийняті нафтопродукти - товарні звіти по приходу (т.1 а.с. 207-215).
Товарні книги кількісного руху нафтопродуктів (нафти) - журнал обліку дизпалива т/х «Дон» № 35/06-08 (т.2 а.с. 233-238), журнал надходження ПММ на АЗС-2 УГСМ-СМТО и АГО (т.2 а.с. 239-242), інформацію про рух палива за грудень 2014, січень 2015, лютий 2015 № 19/572 від 03.12.2015 (т.2 а.с. 71), інформацію щодо середньодобової витрати дизпалива в ДП «ІЗМ МТП» № 22-04-08/553 від 03.12.2015р. (т.2 а.с. 72), інформацію про рух палива за грудень 2014, січень 2015, лютий 2015 № 19/267 від 12.04.2016 року (т.2 а.с. 243).
Крім вищезазначених доказів, матеріали справи містять також інші докази отримання та використання ПММ у господарської діяльності ДП «ІЗМ МТП», в тому числі документи про оплату за поставлений товар за Договорами № 5, № 6 від 29.09.2014р. платіжні доручення (т.1 а.с. 187-193), заявки на поставку товару (т.2 а.с. 4-9), докази на підтвердження можливості прийняття товару в кількості замовлених об'єктів - АЗС-2 ВПК-2 (т.2 а.с. 10-14), документи т/х «Дон» (т.2 а.с. 15-18), обґрунтування виробничих потреб Підприємства (т.2 а.с. 19-25), використання палива у виробничій діяльності (проведення навантажувально-розвантажувальних робіт) (т.2 а.с. 27-30), відомості про використання ПММ (т.2 а.с. 31-34), фінансова та податкова звітність ДП «ІЗМ МТП» (т.2 а.с. 35-56, 264-265).
Наявні у позивача первинні документи щодо оспорюваних господарських операцій відповідають вимогам ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, ст.ст. 44, 201 ПК України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995р., і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.
Як встановлено судом та протилежного не доведено відповідачем, надані ДП «Ізмаїльський морський торгівельний порт» документи, складені за результатами проведених операцій з вищезазначеними контрагентами, містять необхідну для цілей оподаткування інформацію щодо змісту спірних господарських операцій та мають усі необхідні реквізити первинних документів, що дозволяють ідентифікувати учасників цих операцій та встановити факт поставки товарів. Видані контрагентами позивачу податкові накладні не мають недоліків, а порядок їх заповнення відповідає чинному на момент їх виписки законодавству.
Суд зазначає, що жодна норма податкового законодавства не вимагає від платника податків контролювати законність державної реєстрації, видачі свідоцтва платника ПДВ, сплату до бюджету податків та ведення бухгалтерського та податкового обліку своїх контрагентів. Контроль за дотриманням платниками податків податкового законодавства та своєчасну сплату ними податків здійснює податкова служба. Таким чином, сама по собі несплата податку виконавця (у тому числі і ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит замовника.
Так, включена позивачем до складу податкового кредиту оспорювана сума податкового кредиту на відповідну дату була підтверджена наявними в матеріалах справи податковими накладними, які оформлені та зареєстровані з дотриманням вимог п.201.1 ст.201 ПК України.
Відповідачем не спростовано, що на момент складення податкових накладних за періоди, що перевірялись, вищевказані контрагенти позивача були зареєстровані як платники ПДВ та відповідно мали право на складання податкових накладних.
Згідно з п.п. 2.1, 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995р., первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи.
Таким чином, іншим визначеним законодавством обов'язковим критерієм щодо підтвердження показників податкової звітності платника податків є забезпечення належного бухгалтерського обліку відповідних господарських операцій, в тому числі дотримання вимог щодо підстав для здійснення такого обліку, якими можуть бути первинні документи, оформлені згідно з вимогами чинного законодавства.
Поряд з цим, у бухгалтерському та податковому обліку підприємства враховуються лише ті первинні документи, що складені за наслідками фактично проведеної господарської операції, тобто, зміст господарської операції превалює над її формою. Отже, правомірність формування платником відповідних показників бухгалтерського та податкового обліку має оцінюватись з урахуванням сукупності умов, визначених законодавством України як підстави для їх формування.
Слід зазначити, що відповідно до ч.1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.
Відповідно до вищенаведеного визначення господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.
Беручи до уваги встановлені фактичні обставини, суд дійшов висновку, що позивачем виконано зобов'язання за договорами, укладеними з вищезазначеним контрагентом, про що свідчать належним чином оформлені первинні документи, які містять всі необхідні реквізити, передбачені п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підписані уповноваженими особами, підписи завірені відповідними печатками підприємств, тобто відповідають вимогам п. 201.1 та п.201.7 ст. 201 Податкового кодексу України, що свідчить про реальність господарських операцій по виконанню зазначеного договору.
Актом перевірки позивача підтверджується надання останнім відповідачу первинної документації щодо господарських операцій з вищевказаними суб'єктами господарювання. При цьому протилежного не доведено відповідачем, невідповідність зазначеної документації нормам Податкового кодексу України відповідачем не встановлена.
Окрім того, суд зазначає, що відповідачем не було проведено зустрічних звірок контрагента, не надано доказів про визнання недійсними первинних документів позивача.
Враховуючи встановлені обставини в їх сукупності, виходячи з системного аналізу норм чинного законодавства, суд дійшов висновку, що висновки контролюючого органу, на підставі яких прийнято оскаржувані рішення, базуються на припущеннях та не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.
Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у п. 110 рішення від 23.07.2002 р. у справі “Компанія “Вестберґа таксі Актіеболаґ” та Вуліч проти Швеції” Суд визначив, що “…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Судові витрати розподілити відповідно до ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-
Позовну заяву Державного підприємства “Ізмаїльський морський торговельний порт” (місцезнаходження: 68600, м. Ізмаїл, вул. Портова, 7; код ЄДРПОУ 01125815) до Ізмаїльської об'єднаної податкової інспекції ГУ ДФС в Одеській області (місцезнаходження: 68600, м. Ізмаїл, вул. Кишинівська, 3; код ЄДРПОУ 39639539), Державної податкової служби України (місцезнаходження: 04053, м. Київ, Львівська площа, 8; код ЄДРПОУ 43005393), Головного управління ДПС в Одеській області (місцезнаходження: 65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5; код ЄДРПОУ 39398646) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень від 11.06.2015 року № 0000272201, №0000292201, №0000302201 - задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення:
№0000272201 в частині збільшення грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на суму 131834грн. та нарахування штрафних санкцій у розмірі 65917грн. (шістдесят п'ять тисяч дев'ятсот сімнадцять грн. 00 коп.;
№0000292201 в частині збільшення грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 543150грн. та нарахування штрафних санкцій у розмірі 271575грн. (двісті сімдесят одна тисяча п'ятсот сімдесят п'ять грн. 00 коп.);
№0000302201 про нарахування штрафних санкцій у розмірі 510грн. (п'ятсот десять грн. 00 коп.) повністю.
Судові витрати розподілити відповідно до ст. 139 КАС України.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.
Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст. 255 КАС України.
Пунктом 15.5 розділу VII «Перехідні положення» КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.
Повний текст рішення складено та підписано 09.03.2021 р.
Суддя О.М. Тарасишина
.