Справа № 420/15108/20
09 березня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А., розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправними дії, скасування вимоги та зобов'язання вчинити певні дії,
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправними дії відповідача щодо визначення боргу (недоїмки) позивачу в розмірі 4 217,18 грн. з єдиного внесу на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2020 року №Ф-30365-13, а також зобов'язання відповідача видалити з інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 дані про наявність заборгованості (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 4 217,18 грн.
Позовні вимоги позивач мотивує тим, що він є адвокатом та одночасно найманим працівником з квітня 2020 року у комунальному некомерційному підприємстві «Центр громадського здоров'я» Одеської обласної ради», що є основним місцем роботи. Позивачем зазначено, що за період роботи за трудовим договором, роботодавцем вже сплачено єдиний внесок, незалежної професійної діяльності як самозайнятою особою ним не здійснюється, доходів від провадження адвокатської діяльності позивач не отримував, тому підстави для сплати ЄСВ ним особисто відсутні. Разом з тим податковим органом здійснено нарахування позивачу єдиного внеску як самозайнятій особі за аналогічний період, протягом якого роботодавець вже сплатив за позивача єдиний внесок. Таким чином вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-30365-13 від 06.11.2020 року на суму 4217,18 грн. з підстав подвійного нарахування єдиного соціального внеску на позивача на його думку є протиправною та такою, що підлягає скасуванню, у зв'язку з чим просить позов задовольнити в повному обсязі.
Представник ГУ ДПС в Одеській області надав до суду письмовий відзив, який мотивований тим, що згідно даних інформаційної системи платників податків ОСОБА_1 з 22.02.2019 року як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю за основним місцем обліку у Роздільнянській ДПІ ГУ ДПС в Одеській області, та відповідно до інтегрованої картки платника податків станом на 31.10.2020 року існувала заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 4217,18 грн. На підставі виникнення зазначеного боргу відповідачем прийнято та надіслано на адресу позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2020 року №Ф-30365-13. Також представником відповідача зазначено, що відповідно до ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» роботодавці та особи, які провадять незалежну професійну діяльність,розглядаються як окремі платники ЄСВ, а отже особи, які провадять незалежну професійну діяльність та одночасно є найманими працівниками, не звільняються від сплати ЄСВ за себе, якщо вони зареєстровані як особи, які здійснюють незалежну професійну діяльність.
Ухвалою суду від 04.01.2021 року відкрито провадження у справі та вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою суду від 09.03.2021 року повернено заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог від 15.02.2021 року Вх.№ЕС/305/21.
Статтею 258 КАС України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч.2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає за можливим розглянути та вирішити справу по суті у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Відповідно до ч.6 ст.120 КАС України, якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
Так, суд вказує на те, що суддя ОСОБА_2 з 01.03.2021 року по 05.03.2021 року включно перебував на навчаннях з підвищення кваліфікації, у зв'язку з чим справу розглянуто в перший день після виходу.
Дослідивши матеріали справи, та оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні доказів, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 має право на заняття адвокатською діяльністю на підставі рішення Ради адвокатів Одеської області від 20.02.2019 року №20, що вбачається зі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ОД №003654 (а.с.11) та 01.03.2019 року взятий на облік платника податків, відомості щодо якого не підлягають включенню до Єдиного державного реєстру, як адвокат, що підтверджується відповідною довідкою №1915240700001 від 01.03.2019 року (а.с.12).
З 21.04.2020 року ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду завідувача сектором-юристконсульта сектору правового забезпечення комунального некомерційного підприємства «Центр громадського здоров'я» Одеської обласної ради» відповідно до Наказу «Про прийняття на роботу ОСОБА_1 » №39-к/тр від 17.04.2020 року та як вбачається з довідки №882 від 28.12.2020 року, виданої Комунальним некомерційним підприємством «Центр громадського здоров'я» Одеської обласної ради», позивач дійсно працює в комунальному некомерційному підприємстві «Центр громадського здоров'я» Одеської обласної ради» по основному місцю роботи.
Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу форми ОК-5, встановлено, що з квітня по жовтень 2020 року роботодавець позивача Комунальне некомерційне підприємство «Центр громадського здоров'я» Одеської обласної ради» сплачував за нього, як найманого працівника, ЄСВ у розмірі не менше мінімального від суми нарахованої йому заробітної плати за місяць (а.с.16-19).
06.11.2020 року ГУ ДПС в Одеській області видано та направлено позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-30365-13, відповідно до якої станом на 31.10.2020 року за останнім рахується податковий борг по сплаті єдиного соціального внеску на суму 4217,18 грн. (а.с.10).
Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ст.67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до п.15.1 ст.15 Податкового кодексу України (далі - ПК України), платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.
Згідно з п.16.1.4 ст.16 ПК України, платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Згідно з п.63.1 ст.63 ПК України облік платників податків ведеться з метою створення умов для здійснення контролюючими органами контролю за правильністю нарахування, своєчасністю і повнотою сплати податків, нарахованих фінансових санкцій, дотримання податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
У відповідності до п.63.2 ст.63 ПК України взяттю на облік або реєстрації у контролюючих органах підлягають всі платники податків. Взяття на облік у контролюючих органах, зокрема, самозайнятих осіб здійснюється незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того або іншого податку та збору.
За визначенням підпункту 14.1.226 п.14.1 ст.14 ПК України, самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем (за виключенням випадку, передбаченого п.65.9 ст.65 цього Кодексу) та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Підпунктом 14.1.195 п.14.1 ст.14 ПК України дано дефініцію поняттю «працівник». Згідно з цією нормою працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
За змістом п.1, 2 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» №5076-VI від 05.07.2012 року (далі - Закон №5076-VI) адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Відповідно до ч.3 ст.4 Закону № 5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Статтею 13 Закону № 5076-VI передбачено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Згідно з п.65.2 ст.65 ПК України облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, що передбачені Порядком обліку платників податків, зборів.
Відповідно до положень пунктів 178.1, 178.2 ст.178 ПК України особи, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, зобов'язані стати на облік у контролюючих органах за місцем свого постійного проживання як самозайняті особи та отримати довідку про взяття на облік згідно із ст.65 цього Кодексу. Доходи громадян, отримані протягом календарного року від провадження незалежної професійної діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною п.167.1 ст.167 цього Кодексу.
З аналізу зазначених положень законодавства слідує, що діяльність адвоката підпадає під визначення незалежної професійної діяльності, оподаткування доходів від отримання якої регулюється ст.178 ПК України.
Крім того, відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №2464-VI від 08.07.2010 року (далі - Закон №2464-VI) єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування;
За змістом ст.2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абзацом 2 п.1 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 5 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Облік осіб, зазначених у пунктах 1, 5 ч.1 ст.4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування, а саме «Порядком обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.11.2014 року №1162.
Відповідно до абзацу 1 п.1 та п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується:
- для платників, зазначених у п.1 (крім абзацу 7) ч.1 ст.4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
- для платників, зазначених, зокрема у п.5 ч.1 ст.4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Порядок обчислення і сплати єдиного внеску визначений ст.9 Закону №2464-VI.
Водночас ст.4 Закону №2464-VI доповнено ч.6 згідно із Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом платників» №592-IX від 13.05.2020 року, якою передбачено, що особи, зазначені у пунктах 4 і 5 ч.1 цієї статті, які мають основне місце роботи, звільняються від сплати за себе єдиного внеску за місяці звітного періоду, за які роботодавцем було сплачено страховий внесок за таких осіб у розмірі не менше мінімального страхового внеску. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску за умови самостійного визначення за місяці звітного періоду, за які роботодавцем було сплачено страховий внесок за таких осіб у розмірі менше мінімального страхового внеску, бази нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом платників» №592-IX від 13.05.2020 року набрав чинності з 1 січня 2021 року.
В той же час до 01.01.2021 року відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не були врегульовані.
Враховуючи вищевикладені норми, суд доходить до висновку, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відтак, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
З урахуванням встановлених обставин та зазначених нормативно-правових положень можна дійти висновку, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку, якщо особа є найманим працівником, така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Інше тлумачення норм Закону №2464-VI, на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які провадять незалежну професійну діяльність, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27.11.2019 року по справі №160/3114/19, від 05.03.2020 року по справі №824/509/19-а.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 є найманим працівником з 21.04.2020 року і роботодавець сплачував за нього єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі не менше мінімального страхового внеску, що не заперечується відповідачем, та доказів отримання позивачем у відповідний період доходів від провадження адвокатської діяльності індивідуально суду не надано, більше того, позивачем надано виписку по рахунку за період 01.01.2020 р. - 31.12.2020 р., з якої вбачається відсутність доходу за 2020 рік.
При цьому, суд зазначає, що наявність у позивача свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є доказом здійснення адвокатської діяльності та отримання від такої діяльності доходу.
Не змінює вищенаведеного і факт перебування особи на обліку в органах податкової служби, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.
Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, проте не отримувала дохід від неї. З урахуванням вказаного та ч.6 ст.4 Закону №2464-VI, підстави для формування та направлення позивачу оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) відсутні.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, та яка відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" має застосовуватись судами як джерело права, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06)).
Європейський суд з прав людини (справа “Компанія “Вестберґа таксі Актіеболаґ” та Вуліч проти Швеції”, рішення від 23 липня 2002 року, п. 110), зокрема, зазначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.
З огляду на викладене суд доходить висновку, що рішення відповідача, як контролюючого органу, щодо нарахування позивачу єдиного внеску за ознакою незалежної професійної діяльності прийнято всупереч вимогам чинного законодавства, є протиправним, порушує майнові права та інтереси позивача і зумовлює ситуацію, при якій платник податків двічі повинен сплачувати один і той самий збір, що є недопустимим, а відтак вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-30365-13 від 06.11.2020 року підлягає скасуванню.
У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Відповідно до ст.9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.1 ст.72 та ч.1 ст.73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень суд керується критеріями закріпленими у ст.2 КАС України, які повною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
З огляду на зазначене та оцінюючи у сукупності встановлені обставини і перевіривши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а отже підлягають задоволенню в повному обсязі.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Позивачем до позовної заяви додано квитанцію №42312 від 16.12.2020 року про сплату судового збору за подання адміністративного позову на суму 840,80 грн.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача суму сплаченого ним судового збору у розмірі 840,80 грн. з ГУ ДПС в Одеській області.
Керуючись ст.ст.6-11, 9, 73, 77, 90, 139, 241-246, 255 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління ДПС в Одеській області щодо визначення боргу (недоїмки) ОСОБА_1 з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 4217,18 грн.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС в Одеській області від 06.11.2020 року №Ф-30365-13 на суму 4217,18 грн.
Зобов'язати Головне управління ДПС в Одеській області видалити з інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 дані про наявність заборгованості (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 4217,18 грн.
Стягнути з Головного управління ДПС в Одеській області (65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5, код ЄДРПОУ 43142370) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 840,80 грн. сплачені по квитанції №42312 від 16.12.2020 року.
Рішення набирає законної сили згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня підписання в порядку та строки, встановлені ст.ст.295, 297 та з урахуванням п.15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Іванов Е.А.
.