Справа № 9901/372/20
09 березня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Потоцької Н.В.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в порядку ст. 262 КАС України) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України в якому позивач просить:
визнати протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради України у вигляді не приведення у відповідність статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, розміщеної на офіційному веб - порталі Верховної Ради України «Законодавство України» https://zakon.rada.gov.ua, до статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення у редакції відповідно до вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» №720-ІХ від 17.06.2020 року;
зобов'язати Апарат Верховної Ради України розмістити на офіційному веб - порталі Верховної Ради України «Законодавство України» https://zakon.rada.gov.ua статтю 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення у чинній та діючій редакції;
визнати протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради України у вигляді не приведення у відповідність статті 286-1 Кримінального кодексу України, розміщеної на офіційному веб - порталі Верховної Ради України «Законодавство України» https://zakon.rada.gov.ua, до вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» №720-ІХ від 17.06.2020 року;
зобов'язати Апарат Верховної Ради України виключити статтю 286-1 з Кримінального кодексу України, розміщеному на офіційному веб - порталі Верховної Ради України «Законодавство України» https://zakon.rada.gov.ua.
Позов вмотивовано наступним.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» від 22.11.2018 року №2617-VIII внесено низку змін до законодавчих актів України.
У частині 1 розділу II Закону України №2617-VІII вказано, що цей Закон набирає чинності з 1 липня 2020 року, крім пункту 2 цього розділу, який набирає чинності з дня опублікування цього Закону.
17.06.2020 року Верховною радою України було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» №720-ІХ.
Вищевказаний Закон №720-ЕХ набрав чинності 03.07.2020 року.
У той же час, станом на сьогоднішній день при перегляді офіційного веб-порталу Верховної Ради України «Законодавство України» за посиланням: https://zakon.rada.gov.ua/ виявлено, що у Кримінальному кодексі України (https://zakon.fada.gov.Ua/laws/show/2341-14#Text) наявна стаття 286-1 з назвою «Керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», яка Законом України №720-ІХ була виключена.
Також, при перегляді офіційного веб-порталу Верховної Ради України за посиланням https://zakon.rada.gov.ua/ виявлено, що у Кодексі України про адміністративні правопорушення (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10#Text) станом на сьогодні наявна стаття 130 з назвою «Керування суднами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції» у редакції, яка Законом №720-ІХ була виключена.
Таким чином, на офіційному веб-порталі https://zakon.rada.gov.ua/ розміщено статті та редакції статей, які не відповідають чинному законодавству України.
Не приведення єдиним законодавчим органом держави у відповідність КУпАП та КК України, розміщених на офіційному веб-порталі ВРУ «Законодавство України», до актуальних, чинних, дійсних редакцій вказаних законів є протиправною бездіяльністю, та оскільки Верховна Рада України вже протягом довготривалого часу (більше п'яти місяців) самостійно на виконання своїх обов'язків та не внесла зміни до електронних еталонних копій КК України та КУпАП, розміщених на сайті https://zakon.rada.gov.ua/, вважаю за необхідне якнайшвидше судовим рішенням зобов'язати ВРУ внести правки до КК У країни та КУпАП та викласти їх на офіційному веб-порталі ВРУ у відповідності з чинним законодавством.
Процесуальні дії.
Ухвалою суду від 05.01.2021 року відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами в порядку ст. 262 КАС України.
Ухвала про відкриття провадження по справі отримана представником відповідача 18.01.2021 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення Одеса ЦОКК 65300 0248573 8.
Ухвалою суду встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву. У зазначений строк відповідач має право надіслати суду відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам ст. 162 КАС України, і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову.
03.02.2021 року засобами поштового зв'язку за вхід. № 5353/21 подано відзив, який обґрунтований наступним.
Відповідно до припису статей 75, 76 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України. Конституційний склад Верховної Ради України - чотириста п'ятдесят народних депутатів України, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років.
Порядок роботи Верховної Ради України встановлюється Конституцією та Регламентом Верховної Ради України (частина 5 статті 83 Конституції України).
Частиною 5 статті 7 Регламенту Верховної Ради України встановлено, що Апарат Верховної Ради України забезпечує ведення бази даних нормативно- правової інформації "Законодавство України", що містить, у тому числі, еталонні електронні тексти оригіналів прийнятих Верховною Радою України актів. Еталонним електронним текстом вважається текст акта, прийнятого Верховною Радою України, що зберігається у формі комп'ютерного файла, цілісність якого забезпечується за допомогою спеціальних засобів захисту інформації. Доступ до такої бази даних на офіційному веб-сайті Верховної Ради є вільним та безоплатним (статтю 7 доповнено частиною п'ятою згідно із Законом № 469-ІХ від 16.01.2020 р.).
Розділом IV Регламенту Верховної Ради України врегульовано питання законодавчої процедури, стадіями якої є: вияв законодавчої ініціативи, реєстрація законопроекту, прийняття закону, його підписання та оприлюднення.
Апарат Верховної Ради України не наділений правом законодавчої ініціативи у Верховній Раді України.
Принциповим у такому зв'язку є питання набрання чинності Законом від 17 червня 2020 року № 720-ІХ.
Із даних веб-порталу Верховної Ради України вбачається, що Закон від 17 червня 2020 року № 720-ІХ було направлено на підпис Президенту України 23 червня 2020 року і повернуто з підписом від Президента України 2 липня 2020 року. Офіційне оприлюднення відбулося 3 липня 2020 року у газеті "Голос України" № 110.
У зв'язку з тим, що набрання чинності Законом від 17 червня 2020 року № 720-ІХ відбулося після 1 липня 2020 року, а відповідно до розділу II Закону № 720-ІХ він набирає чинності з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень" від 22 листопада 2018 року № 2617-УІІІ, час набрання чинності Законом від 17 червня 2010 року № 720-ІХ є дискусійним, можна дійти висновку, що слід оцінювати цю обставину як волю законодавця відступити від загального правила при реалізації нормотворчої діяльності, що не узгоджується з вимогами частини 5 статті 94 Конституції України.
Що стосується вимоги позивача про визнання бездіяльності Апарату Верховної Ради України щодо не приведення у відповідність статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, розміщеної на офіційному веб- порталі Верховної Ради України "Законодавство України" https://zakon.rada.gov.ua, до статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення у редакції відповідно до вимог Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень" від 17 червня 2020 року № 720-ІХ, то слід зазначити, що у зв'язку з набранням чинності Законом від 22 листопада 2018 року № 2617-VIII на два дні раніше ніж Законом від 17 червня 2020 року № 720-ІХ, не можливо внести до нього зміни, передбачені пунктом 117 Закону № 720-ІХ, оскільки положення Закону від 22 листопада 2018 року № 2617-У НІ вже імплементовано в тексти відповідних кодексів. Відтак, ці зміни необхідно вносити до кодексів, а не в текст Закону №2617-VIII та відповідно до положення частини 6 статті 90 Регламенту Верховної Ради України законопроект може передбачати внесення змін лише до тексту первинного законодавчого акта (закону, кодексу, основ законодавства тощо), а не до закону про внесення змін до цього законодавчого акта.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» від 22.11.2018 року № 2617-VIII внесено низку змін до законодавчих актів України.
Зокрема, згідно з підпунктом 4 пункту 1 розділу І Закону України №2617-VIII статтю 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення викладено у наступній редакції:
«Стаття 130. Керування суднами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції
Керування річковими, морськими або маломірними суднами судноводіями в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а так само передача керування судном особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а також відмова осіб, які керують річковими, морськими або маломірними суднами від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, -
тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від сорока до шістдесяти годин, з позбавленням права керування всіма видами плавучих засобів на строк від одного до трьох років.
Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особами, які не мають права керування річковими, морськими або маломірними суднами, -
тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від сорока до шістдесяти годин.
Уживання судноводієм після аварійної події за його участю алкоголю, наркотиків, а також лікарських препаратів, виготовлених на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником), або після того, як судно було зупинено на вимогу поліцейського або іншої уповноваженої законом посадової особи до проведення уповноваженою особою медичного огляду з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, чи до прийняття рішення про звільнення від проведення такого огляду, -
тягне за собою накладення штрафу на судноводіїв у розмірі однієї тисячі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування всіма видами плавучих засобів на строк три роки".
Відповідно до підпункту 171 пункту 2 розділу І Закону України №2617-VІІІ Кримінальний кодекс України доповнено статтею 286-1 такого змісту:
«Стаття 286-1. Керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції
1. Керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, або відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку медичного освідування на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, а так само вживання водієм транспортного засобу після дорожньо-транспортної пригоди за його участю алкоголю, наркотиків, а також лікарських препаратів, виготовлених на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником), або після того, як транспортний засіб був зупинений на вимогу поліцейського, до проведення уповноваженою особою медичного освідування з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, чи до прийняття рішення про звільнення від проведення такого медичного освідування -
караються штрафом від однієї тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років.
2. Ті самі дії, вчинені повторно, -
караються штрафом у розмірі до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк від двох до трьох років".
Закон №2617-VІІІ набрав чинності з 1 липня 2020 року.
17.06.2020 року Верховною радою України було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» №720-ІХ.
Відповідно до пункту 1) частини 117 розділу І вищевказаного Закону України №720-ІХ у розділі І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень»:
1) у пункті 1:
підпункти 2-4, 7 виключити;
підпункти 127,128,131,149,171, 207 виключити.
Відповідно до розділу II Закону України №720-IX цей Закон набирає чинності з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» від 22 листопада 2018 року №2617-VIII.
Вищевказаний Закон №720-ІХ набрав чинності 03.07.2020 року.
РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу "заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом". Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Відповідно до ч.1 розділу І Положення про Апарат Верховної Ради України, затвердженого Розпорядженням Голови Верховної Ради України від 25 серпня 2011 року №769 (в редакції розпорядження Голови Верховної Ради України №734 від 20 листопада 2014 року), Апарат Верховної Ради України є постійно діючим органом, який здійснює правове, наукове, організаційне, документальне, інформаційне, експертно-аналітичне, фінансове і матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України, її органів та народних депутатів України.
Згідно з ч. 5 Розділу І Положення про Апарат Верховної Ради України, Апарат є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.
У відповідності з ч. 1 ст. 7 Закону України «Про регламент Верховної Ради України» організаційне, правове, наукове, документальне, інформаційне, експертно- аналітичне, матеріально-технічне та фінансове забезпечення діяльності Верховної Ради, її органів, народних депутатів, депутатських фракцій (депутатських груп) у Верховній Раді здійснює Апарат Верховної Ради.
Апарат Верховної Ради забезпечує ведення бази даних нормативно-правової інформації «Законодавство України», що містить, у тому числі, еталонні електронні тексти оригіналів прийнятих Верховною Радою актів.
Еталонним електронним текстом вважається текст акта, прийнятого Верховною Радою, що зберігається у формі комп'ютерного файла, цілісність якого забезпечується за допомогою спеціальних засобів захисту інформації. Доступ до такої бази даних на офіційному веб-сайті Верховної Ради є вільним та безоплатним (ч.5 ст.7 ЗУ «Про регламент Верховної Ради України»).
Статтю 7 ЗУ «Про регламент Верховної Ради України» доповнено частиною 5 згідно із Законом України «Про внесення змін до Регламенту Верховної Ради України щодо вдосконалення електронної форми документообігу у Верховній Раді України» №469-ІХ від 16.01.2020 року. Даний Закон набрав чинності 02.02.2020 року, та введений в дію вже з 04.02.2020 року.
Згідно з п.3 ч.8 розділу II Положення про Апарат Верховної Ради України у сфері документального забезпечення діяльності Верховної Ради України Апарат організовує опублікування актів Верховної Ради України та інших офіційних матеріалів, надає інформацію щодо проходження підписаних законодавчих актів та оприлюднює її на офіційному веб-сайті Верховної Ради України.
Згідно з ч.1 ст.139 ЗУ «Про регламент Верховної Ради України» підписані Президентом України закони публікуються в газеті «Голос України» та у Відомостях Верховної Ради України, а також розміщуються на офіційному веб-сайті Верховної Ради. Публікація законів та інших актів Верховної Ради у цих друкованих засобах масової інформанті є офіційною.
У відповідності до ч.3 ст.139 ЗУ «Про регламент Верховної Ради України» у разі виявлення невідповідності опублікованого закону, постанови чи іншого акта Верховної Ради оригіналу такого акта у строк не пізніш як через 10 днів з дня виявлення такої невідповідності уточнений текст закону, постанови чи іншого акта Верховної Ради публікується в газеті «Голос України», у черговому номері Відомостей Верховної Ради України, та, за необхідності, здійснюються відповідні виправлення в еталонному електронному тексті оригіналу відповідного акта в базі даних нормативно-правової інформації «Законодавство України».
Після набрання чинності законом Апарат Верховної Ради разом з відповідним головним комітетом веде справу закону в електронній та паперовій формах, яка містить, серед іншого (ч.1 ст.140 ЗУ «Про регламент Верховної Ради України):
1) прийнятий текст закону в паперовій формі та його копію в електронній формі;
3) перелік і тексти прийнятих Президентом України, Кабінетом Міністрів України, міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади нормативно-правових актів на виконання положень цього закону;
5) документи, відповідні остаточні редакції тексту закону, пов'язані із зміною, втратою чинності законом.
Щодо статті 130 КУпАП
Як встановлено судом, станом на 05.03.2021 року стаття 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, розміщена на офіційному веб - порталі Верховної Ради України «Законодавство України» https://zakon.rada.gov.ua, викладена у редакції:
Стаття 130 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР № 316-11 від 29.05.85, №7542-11 від 19.05.89, № 1369-12 від 29.07.91, № 1818-12 від 15.11.91; Законами № 3785-12 від 23.12.93, № 55/97-ВР від 07.02.97; в редакції Закону № 586-VI від 24.09.2008; із змінами, внесеними згідно із Законами № 693-VII від 19.11.2013, № 596-VIII від 14.07.2015, № 1446-VIII від 07.07.2016; в редакції Закону № 2617-VIII від 22.11.2018.
Разом з цим, стаття 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, в редакції Закону № 2617-VIII від 22.11.2018, Законом України № 720-ІХ (набрав чинності з 03.07.2020р.) виключена.
Отже, стаття 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, після 03.07.2020р. діє в редакції згідно з Указами ПВР № 316-11 від 29.05.85, №7542-11 від 19.05.89, № 1369-12 від 29.07.91, № 1818-12 від 15.11.91; Законами № 3785-12 від 23.12.93, № 55/97-ВР від 07.02.97; в редакції Закону № 586-VI від 24.09.2008; із змінами, внесеними згідно із Законами № 693-VII від 19.11.2013, № 596-VIII від 14.07.2015, № 1446-VIII від 07.07.2016:
«Стаття 130. Керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції
Керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, -
тягнуть за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб - накладення штрафу в розмірі шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Повторне протягом року вчинення будь-якого з порушень, передбачених частиною першою цієї статті, -
тягне за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк три роки і на інших осіб - накладення штрафу у розмірі однієї тисячі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого.
Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, яка двічі протягом року піддавалася адміністративному стягненню за керування транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, за відмову від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, -
тягнуть за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк десять років і на інших осіб - накладення штрафу у розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого.
Вживання водієм транспортного засобу після дорожньо-транспортної пригоди за його участю алкоголю, наркотиків, а також лікарських препаратів, виготовлених на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником), або після того, як транспортний засіб був зупинений на вимогу поліцейського, до проведення уповноваженою особою медичного огляду з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, чи до прийняття рішення про звільнення від проведення такого огляду, -
тягне за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або адміністративний арешт на строк п'ятнадцять діб, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк три роки.
Керування річковими або маломірними суднами судноводіями в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а так само передача керування судном особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а також відмова осіб, які керують річковими або маломірними суднами від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, -
тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі ста п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права керування всіма видами плавучих засобів на строк від одного до трьох років, або громадські роботи на строк від сорока до шістдесяти годин, або адміністративний арешт на строк від десяти до п'ятнадцяти діб.
Дії, передбачені частиною п'ятою цієї статті, вчинені особами, які не мають права керування річковими або маломірними суднами, -
тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі ста п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або адміністративний арешт на строк від десяти до п'ятнадцяти діб.
(Стаття 130 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР № 316-11 від 29.05.85, №7542-11 від 19.05.89, № 1369-12 від 29.07.91, № 1818-12 від 15.11.91; Законами № 3785-12 від 23.12.93, № 55/97-ВР від 07.02.97; в редакції Закону № 586-VI від 24.09.2008; із змінами, внесеними згідно із Законами № 693-VII від 19.11.2013, № 596-VIII від 14.07.2015, № 1446-VIII від 07.07.2016).
Однак, на офіційному веб - порталі Верховної Ради України «Законодавство України» https://zakon.rada.gov.ua текст статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення не приведений у відповідність з діючою редакцією.
Вказане свідчить про бездіяльність Апарату Верховної Ради щодо не виправлення в еталонному електронному тексті оригіналу відповідного акта в базі даних нормативно-правової інформації «Законодавство України».
Така бездіяльність також підтверджується і листом Апарату Верховної Ради №18/10-1528 від 16.09.2020р. та листом Комітету з питань правоохоронної діяльності Верховної Ради України від 24.09.2020р. №04-27/12-2020/167109, в яких, зокрема, зазначено, що з 03.07.2020р. стаття 130 КУпАП підлягає застосуванню в редакції, що діяла до набрання чинності Законом №2617-VIII.
Щодо ст. 2861 КК України
Судом встановлено, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» від 22.11.2018 року № 2617-VIII внесено низку змін до законодавчих актів України.
Відповідно до підпункту 171 пункту 2 розділу І Закону України №2617-VІІІ Кримінальний кодекс України доповнено статтею 286-1 такого змісту:
«Стаття 286-1. Керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції».
Закон України № 2617-VІІІ набрав чинності 01.07.2020р.
17.06.2020 року Верховною радою України було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» № 720-ІХ.
Відповідно до пункту 1) частини 117 розділу І вищевказаного Закону України №720-ІХ у розділі І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень»:
1) у пункті 1:
підпункти 2-4, 7 виключити;
підпункти 127,128,131,149,171, 207 виключити.
Закон №720-ІХ набрав чинності 03.07.2020р.
Отже, з 03.07.2020р. стаття 2861 КК України виключена.
Однак, як станом на 03.07.2020 року, так і станом на 05.03.2021 року на офіційному веб - порталі Верховної Ради України «Законодавство України» https://zakon.rada.gov.ua стаття 2861 КК України викладена у редакції:
«Стаття 286-1. Керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції
1. Керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, або відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку медичного освідування на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, а так само вживання водієм транспортного засобу після дорожньо-транспортної пригоди за його участю алкоголю, наркотиків, а також лікарських препаратів, виготовлених на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником), або після того, як транспортний засіб був зупинений на вимогу поліцейського, до проведення уповноваженою особою медичного освідування з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, чи до прийняття рішення про звільнення від проведення такого медичного освідування -
караються штрафом від однієї тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років.
2. Ті самі дії, вчинені повторно, -
караються штрафом у розмірі до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк від двох до трьох років.
(Кодекс доповнено статтею 286-1 згідно із Законом № 2617-VIII від 22.11.2018).
При цьому, інформація щодо виключення вказаної статті на підставі Закону №720-ІХ до еталонного електронного тексту оригіналу відповідного акта в базі даних нормативно-правової інформації «Законодавство України» не внесена, що свідчить про бездіяльність Апарату Верховної Ради України, як особи, яка забезпечує ведення бази даних нормативно-правової інформації «Законодавство України», що містить, у тому числі, еталонні електронні тексти оригіналів прийнятих Верховною Радою актів.
З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.
Щодо доводів відповідача про відсутність порушення права позивача.
В контексті завдань адміністративного судочинства (статті 2 КАС України) звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту.
Заінтересованість повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для позивача.
За своїм смисловим навантаженням термін «законний інтерес» є тотожним «охоронюваному законом інтересу», оскільки саме законність обумовлює надання інтересу правової охорони.
Поняття законного (охоронюваного законом) інтересу міститься в рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі № 1-10/2004, згідно з яким поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Ознаки, притаманні законному інтересу, визначені у вже згадуваному рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі № 1-10/2004. Поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який:
а) виходить за межі змісту суб'єктивного права;
б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони;
в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб;
г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права;
д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом;
є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.
Як встановлено судом, позивач по справі - ОСОБА_1 є адвокатом, що підтверджується інформацією з Єдиного реєстру адвокатів України.
Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»:
адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту;
захист - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні захисту прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Адвокатська діяльність здійснюється на принципах верховенства права, законності, незалежності, конфіденційності та уникнення конфлікту інтересів (ст.4 Закону).
Принцип правової визначеності є невід'ємною, органічною складовою принципу верховенства права. Про це у низці своїх рішень зазначає зокрема Європейський Суд з прав людини. У своїх рішеннях Конституційний Суд України також посилається на принцип правової визначеності, наголошуючи на тому, що він є необхідним компонентом принципу верховенства права.
У широкому розумінні принцип правової визначеності являє собою сукупність вимог до організації та функціонування правової системи з метою забезпечення перш за все стабільного правового становища індивіда шляхом вдосконалення процесів правотворчості та правозастосування.
Вимоги принципу правової визначеності:
Чітке формулювання умов, за яких здійснюється обмеження чи позбавлення свободи;
Обов'язковість оприлюднення нормативно-правових актів;
Відсутність внесення непередбачуваних змін до законодавства;
Чіткий розподіл повноважень між гілками державної влади;
Спеціально-дозвільний тип правового регулювання діяльності органів державної влади;
Виняткове законодавче закріплення меж повноважень органів виконавчої влади;
Неможливість скасування остаточного судового рішення;
Незворотність дії нормативно-правових актів у часі.
Правова визначеність є однією з умов ефективної дії верховенства права, а забезпечення реалізації вимог принципу правової визначеності у його широкому розумінні є запорукою не лише ефективних реалізації та захисту прав людини, а й значного вдосконалення механізму держави.
Деякі складові принципу верховенства права не завжди напряму фіксуються в конституціях, і Конституція України у цьому відношенні не є винятком. Вони сформульовані переважно правовою наукою та судовою практикою. До таких слід віднести, зокрема, принцип визначеності. Цей принцип означає вимогу чіткості підстав, цілей та змісту нормативних приписів, особливо тих із них, які адресовані безпосередньо громадянам. Вони повинні мати можливість упевнено передбачати правові наслідки своєї поведінки. Принцип визначеності вимагає також, щоби повноваження органів виконавчої влади у відносинах із громадянами та їх об'єднаннями визначалися лише законами. Ними ж мають установлюватися межі розсуду цих органів. Жоден акт органів виконавчої влади не може підміняти своїм регулюванням закон і визначати власні межі свободи розсуду в указаних відносинах.
«У своєму прагненні до результативності та самоорганізації, яка б відповідала її функціям, виконавча та судова влада ніколи не повинні забувати про те, що держава існує заради громадянина - а не заради самої себе чи якихось інших завдань. Утім, у повсякденні не завжди можна завадити тому, що держава стосовно громадянина є сувереном, який висуває часто обтяжливі формальні й процесуальні вимоги та одноосібно застосовує силу в контексті юридичного регулювання і здійснення права. Зважаючи на цей дисбаланс, була висунута вимога, що держава повинна ставитися до громадянина доброчесно та порядно» ( Катаріна Собото , «Принцип правної держави», стор. 173).
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Також у пункті 71 рішення у справі «Пелекі проти Греції» (Peleki v. Greece, заява № 69291/12) ЄСПЛ нагадав, що внутрішнє рішення суду може бути визначене як «довільне» з точки зору порушення справедливого судового розгляду лише в тому випадку, якщо воно позбавлене міркувань або якщо це міркування ґрунтується на явній помилці факту чи закону, допущеної національним судом, що призводить до «заперечення справедливості» (Moreira Ferreira v. Portugal (no 2), заява № 19867/12, пункт 85). З цього також випливає, що зобов'язання судових органів мотивувати свої рішення передбачає, що сторона судового розгляду може очікувати конкретної та чіткої відповіді на аргументи, що є визначальними для результату судового провадження.
Згідно зі ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до вимог частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на зазначене та згідно із ст.139 КАС України судові витрати ОСОБА_1 у загальній сумі 1681,60 грн., сплачені згідно квитанції №615Р-ТКЕ9-16К6-5СЕ3 від 24.11.2020 року, підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Апарату Верховної Ради України.
Керуючись ст.ст. 2, 5-9, 139, 241,242-246, 250, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії- задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради України у вигляді не приведення у відповідність статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, розміщеної на офіційному веб - порталі Верховної Ради України «Законодавство України» https://zakon.rada.gov.ua, до статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення у редакції відповідно до вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» №720-ІХ від 17.06.2020 року.
Зобов'язати Апарат Верховної Ради України розмістити на офіційному веб - порталі Верховної Ради України «Законодавство України» https://zakon.rada.gov.ua статтю 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення у чинній та діючій редакції.
Визнати протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради України у вигляді не приведення у відповідність статті 286-1 Кримінального кодексу України, розміщеної на офіційному веб - порталі Верховної Ради України «Законодавство України» https://zakon.rada.gov.ua, до вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» №720-ІХ від 17.06.2020 року.
Зобов'язати Апарат Верховної Ради України виключити статтю 286-1 з Кримінального кодексу України, розміщеному на офіційному веб - порталі Верховної Ради України «Законодавство України» https://zakon.rada.gov.ua.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) судові витрати за сплату судового збору у розмірі 1681 (одна тисяча шістсот вісімдесят одна гривня) грн. 60 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Апарату Верховної Ради України (адреса: 01008, м. Київ, вул. М.Грушевського,5), згідно квитанції №615Р-ТКЕ9-16К6-5СЕ3 від 24.11.2020 року.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Пунктом 15.5 розділу VII Перехідні положення КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
ОСОБА_1 - адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , телефон: НОМЕР_2 , електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1
Апарат Верховної Ради України - адреса: 01008, м. Київ, вул. М. Грушевського, 5, телефон: (044) 255 30 08
Головуючий суддя Потоцька Н.В.
.