Справа № 522/16605/19
09 березня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасишиної О.М., за участю секретаря судового засідання Сидорівського С.А., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження позовну заяву ОСОБА_1 до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради про визнання протиправними та скасування постанови від 05.04.2019 року № 278/19 та припису від 22.03.2019 року, -
До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, в якій позивач просить:
постанову заступника начальника Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради Якименка Руслана Костянтиновича від 05.04.2019 року № 278/19 про накладення на гр. ОСОБА_1 штрафу у сумі 10200 грн. за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, передбаченого ч. 9 ст. 96 Кодексу України про адміністративні правопорушення - визнати протиправною та скасувати;
припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил від 22.03.2019 року - визнати протиправним та скасувати.
Ухвалою від 24.02.2020 року прийнято до свого провадження позовну заяву № 522/16605/19 та визначено її розгляд в порядку загального позовного провадження з повідомленням сторін за наявними у справі матеріалами.
17.03.2020 року (вх. № ЕП/2710/20) представником відповідача до канцелярії суду подано клопотання про відкладення розгляду справи.
07.04.2020 року (вх. № ЕП/4825/20) представником відповідача до канцелярії суду подано клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою від 09.04.2020 року зупинено провадження у справі.
Ухвалою від 07.05.2020 року призначено судове засідання для вирішення питання щодо поновлення провадження у справі.
Ухвалою від 14.05.2020 року продовжено строк зупинення провадження у справі.
Ухвалою від 28.01.2021 року призначено судове засідання для вирішення питання щодо поновлення провадження у справі.
02.02.2021 року (вх. № 5243/21) представником відповідача до канцелярії суду подано клопотання про проведення підготовчого судового засідання в порядку письмового провадження.
Ухвалою від 02.02.2021 року поновлено провадження у справі.
11.02.2021 року (вх. № 6709/21) представником відповідача до канцелярії суду подано клопотання про проведення підготовчого судового засідання за його відсутністю.
11.02.2021 року (вх. № ЕП/3793/21) представником позивача до канцелярії суду подано клопотання про відкладення слухання справи.
Ухвалою від 11.02.2021 року закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду по суті.
17.02.2021 року (вх. № ЕП/4280/21) представником позивача до канцелярії суду подано клопотання про відкладення слухання справи.
17.02.2021 року (вх. № ЕП/4326/21) представником позивача до канцелярії суду подано заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що за результатами позапланової перевірки був оформлений акт позапланового заходу державного нагляду (контролю) щодо дотримання ОСОБА_1 вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності № 000427 від 22.03.2019 року, на підставі якого складені протокол, припис та постанову. Позивача вважає оскаржуваний припис та постанову протиправними та такими, що підлягають скасуванню, у зв'язку з чим, останній звернувся до суду з даним позовом.
Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву, в яких, в обґрунтування правової позиції, зокрема, зазначено, що постанова по справі про адміністративне правопорушення винесена на підставі та за результатом всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності. За таких обставин, відповідач вважає доводи позивача безпідставними, а позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.
В судове засідання 17.02.2021 року сторони по справі не з'явились, сповіщались належним чином та завчасно про дату, час та місце судового засідання, від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження, від відповідача жодних клопотань про перенесення судового засідання на іншу дату або розгляд справи без участі представника до суду не надходили.
Відповідно до ч.9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про можливість розглянути позовну заяву в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п.1. ч.1).
За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви ОСОБА_1 Одеському окружному адміністративному суду.
Посадовою особою Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради на підставі наказу № 01-13/1ДАБК від 02.01.2019 року та звернення фізичних чи юридичних осіб про порушення суб'єктом містобудування вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності (вх. № 01-10/47-ЗГ від 05.03.2019 року), здійснено виїзд, з метою проведення позапланового заходу за адресою: АДРЕСА_1 .
За результатами позапланової перевірки був оформлений акт позапланового заходу державного нагляду (контролю) щодо дотримання ОСОБА_1 вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності № 000427 від 22.03.2019 року, на підставі якого складені:
Протоколом від 22.03.2019 року про адміністративне правопорушення у сфері містобудівної діяльності щодо порушення ч. 8 ст. 39 «Про регулювання містобудівної діяльності» (експлуатація об'єкту будівництва не прийнятого в експлуатацію), за що передбачена відповідальність ч. 9 ст. 96 Кодексу України про адміністративні правопорушення;
Припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил від 22.03.2019 року з вимогою усунути порушення вимог містобудівного законодавства у термін до 22.05.2019 року шляхом оформлення документів, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту.
Проте, незважаючи на наданні позивачем документи щодо непричетності позивача до виконання прибудови у вигляді балкону, Постановою заступника начальника Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради Якименко Русланом Костянтиновичем від 05.04.2019 року № 278/19 на гр. ОСОБА_1 накладений штраф у сумі 10200 грн. за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, передбаченого ч. 9 ст. 96 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
З протоколу про адміністративне правопорушення від 22.03.2019 року вбачається, що під час проведення перевірки, було встановлено порушення суб'єктом містобудування ОСОБА_1 вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил, зокрема вимог ч. 8 ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а саме: гр. ОСОБА_1 експлуатує не прийнятий в експлуатацію об'єкт будівництва, розташований за адресою АДРЕСА_1 .
При цьому, у позовній заяві позивач наголошує на тому, що фактично користуватись та мешкати у квартирі із прибудованим балконом почав у 1990 році, а юридично з 2001 року, з моменту оформлення права власності.
Так, станом на сьогоднішній день, ОСОБА_1 є єдиним власником квартири АДРЕСА_2 : ј частина квартири належить на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на житло, яке зареєстроване і записане у реєстрову книгу за № 4-18118 від 03.07.2001 року видане управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської ради на підставі розпорядження органу приватизації за № 163064, та зареєстроване 25.07.2001 року КП «ОМБТІ та РОН»: номер запису: 355 пр стор 159 реєстр 315; Ѕ частка належить позивачу на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом р. №5-2630, посвідчене державним нотаріусом Третьої Одеської державної нотаріальної контори, ОСОБА_2 , 26.11.2013 року та зареєстроване на підставі витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний номер: 13423696, номер запису про право власності: 3540697, реєстровий номер об'єкта нерухомого майна: 222625951101; 3/8 частки квартири належить позивачу на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом р. № 5-2635, посвідчене державним нотаріусом Третьої Одеської державної нотаріальної контори, ОСОБА_2 , 26.11.2013 року та зареєстроване на підставі витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний номер: 13430300, номер запису про право власності: 3542372, реєстровий номер об'єкта нерухомого майна: 222625951101.
Правові та організаційні основи містобудівної діяльності та забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів встановлює Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 року №3038-VI (надалі - Закон України від 17.02.2011 № 3038-VI) .
Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4 ст. 41 Закону України від 17.02.2011 року №3038-VI державний архітектурно-будівельний контроль - сукупність заходів, спрямованих на дотримання замовниками, проектувальниками, підрядниками та експертними організаціями вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт.
Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється на об'єктах будівництва у порядку проведення планових та позапланових перевірок за територіальним принципом.
Плановою перевіркою вважається перевірка, що передбачена планом роботи органу державного архітектурно-будівельного контролю, який затверджується керівником такого органу.
Позаплановою перевіркою вважається перевірка, що не передбачена планом роботи органу державного архітектурно-будівельного контролю.
Підставами для проведення позапланової перевірки є: 1) подання суб'єктом містобудування письмової заяви про проведення перевірки об'єкта будівництва або будівельної продукції за його бажанням; 2) необхідність проведення перевірки достовірності даних, наведених у повідомленні про початок виконання підготовчих робіт, повідомленні про початок виконання будівельних робіт, декларації про готовність об'єкта до експлуатації, протягом трьох місяців з дня подання зазначених документів; 3) виявлення факту самочинного будівництва об'єкта; 4) перевірка виконання суб'єктом містобудування вимог приписів органів державного архітектурно-будівельного контролю; 5) вимога головного інспектора будівельного нагляду центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, про проведення перевірки за наявності підстав, передбачених законом; 6) звернення фізичних чи юридичних осіб про порушення суб'єктом містобудування вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності; 7) вимога правоохоронних органів про проведення перевірки.
Посадові особи органів державного архітектурно-будівельного контролю під час перевірки мають право, зокрема, безперешкодного доступу до місць будівництва об'єктів та до об'єктів, що підлягають обов'язковому обстеженню; складати протоколи про вчинення правопорушень, акти перевірок та накладати штрафи відповідно до закону; видавати обов'язкові для виконання приписи, зокрема, щодо зупинення підготовчих та будівельних робіт, які не відповідають вимогам законодавства, зокрема будівельних норм, містобудівним умовам та обмеженням, затвердженому проекту або будівельному паспорту забудови земельної ділянки, виконуються без повідомлення, реєстрації декларації про початок їх виконання або дозволу на виконання будівельних робіт; одержувати в установленому законодавством порядку від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, фізичних осіб інформацію та документи, необхідні для здійснення державного архітектурно-будівельного контролю; здійснювати фіксування процесу проведення перевірки з використанням аудіо- та відеотехніки.
Наведені правила кореспондуються із приписами п.п. 2, 5, 7, 11 Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2011 року №553 (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин).
Водночас, згідно із п.п. 16, 17, 18, 19, 20, 21 Порядку від 23.05.2011 року №553 (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) за результатами державного архітектурно-будівельного контролю посадовою особою органу державного архітектурно-будівельного контролю складається акт перевірки відповідно до вимог, установлених цим Порядком.
У разі виявлення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, крім акта перевірки, складається протокол разом з приписом, зокрема, про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил.
Акт перевірки складається у двох примірниках. Один примірник надається суб'єкту містобудування, щодо якого здійснюється державний архітектурно-будівельний контроль, а другий залишається в органі державного архітектурно-будівельного контролю.
Акт перевірки підписується посадовою особою органу державного архітектурно-будівельного контролю, яка провела перевірку та суб'єктом містобудування, щодо якого здійснюється державний архітектурно-будівельний контроль.
Припис складається у двох примірниках. Один примірник припису залишається в органі державного архітектурно-будівельного контролю, а інший надається суб'єкту містобудування, щодо якого здійснюється державний архітектурно-будівельний контроль.
Припис підписується посадовою особою органу державного архітектурно-будівельного контролю, яка провела перевірку.
Протокол протягом трьох днів після його складення та всі матеріали перевірки подаються керівникові відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю або його заступникові для винесення постанови про накладення штрафу, передбаченої законодавством України.
Якщо суб'єкт містобудування, щодо якого здійснюється державний архітектурно-будівельний контроль, не погоджується з актом перевірки, він підписує його із зауваженнями, які є невід'ємною частиною такого акта.
У разі відмови суб'єкта містобудування, щодо якого здійснюється державний архітектурно-будівельний контроль, підписати акт перевірки та припису, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю робить у акті відповідний запис.
У разі відмови суб'єкта містобудування, щодо якого здійснюється державний архітектурно-будівельний контроль, від отримання акта та припису, вони надсилаються йому рекомендованим листом з повідомленням.
Постанова про накладення штрафу складається у трьох примірниках. Перший примірник постанови у триденний строк після її прийняття вручається під розписку суб'єкту містобудування (керівнику або уповноваженому представнику суб'єкта містобудування) або надсилається рекомендованим листом з повідомленням, про що робиться запис у справі. Два примірники залишаються в органі державного архітектурно-будівельного контролю, який наклав штраф.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що державний архітектурно-будівельний контроль направлений на дотримання суб'єктами містобудування вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил та здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю.
У разі, зокрема, виявлення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності посадовою особою органу у двох примірниках складаються протокол, акт перевірки та припис про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил.
Таким чином, лише наявність в діях суб'єкта містобудування порушень у сфері містобудівної діяльності ініціює посадову особу органу скласти відповідний акт, протокол, припис та застосувати до суб'єкта заходи адміністративного стягнення.
Стаття 39 Закону України від 17.02.2011 № 3038-VI, який набрав чинності 12.03.2011, визначає порядок прийняття в експлуатацію, після набрання ним чинності, закінчених будівництвом об'єктів та містить заборону експлуатації закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих в експлуатацію, за час його дії. Цей Закон не містить темпоральних застережень, зокрема про поширення його дії на відносини, які виникли до набрання ним чинності.
19 січня 2012 року Закон України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» викладено у новій редакції, пункт 6 частина друга статті 2 якої передбачає, що суб'єкти містобудування, які є замовниками будівництва об'єктів (у разі провадження містобудівної діяльності), або ті, що виконують функції замовника і підрядника одночасно, несуть відповідальність у вигляді штрафу за експлуатацію або використання об'єктів будівництва, не прийнятих в експлуатацію, а також наведення недостовірних даних у декларації про готовність об'єкта до експлуатації чи акті готовності об'єкта до експлуатації.
Тобто, Закон України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності», зокрема, положення пункту 6 часини другої статті 2 щодо накладення штрафу за експлуатацію або використання об'єктів будівництва, не прийнятих в експлуатацію, регулює питання відповідальності тих суб'єктів містобудування, які вчинили правопорушення у сфері містобудування, зокрема не ввели в експлуатацію відповідні об'єкти до початку їх використання після набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини восьмої статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється.
У відповідності до пункту 6 Порядку накладення штрафів за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1995 року № 244 (із змінами та доповненнями, далі - Порядок № 244), штраф за правопорушення може бути накладено на суб'єкта містобудування протягом шести місяців з дня виявлення правопорушення, але не пізніше ніж через три роки з дня його вчинення.
Днем виявлення правопорушення є день складення акта перевірки відповідного суб'єкта містобудування.
При цьому, за підпунктами 1-3 пункту 8 Порядку № 244 провадження у справі про правопорушення у сфері містобудівної діяльності не може бути розпочате, а розпочате провадження підлягає закриттю в разі: відсутності події і складу правопорушення у сфері містобудівної діяльності; втрати чинності відповідним положенням Закону, яке передбачає відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності; закінчення на момент розгляду справи про правопорушення у сфері містобудівної діяльності строків, передбачених Законом.
Також, згідно з пунктом 11 статті 2 Закону №208-94/ВР (в редакції, яка діяла на час винесення оскаржуваних рішень) штраф може бути накладено на суб'єктів містобудування протягом шести місяців з дня виявлення правопорушення, але не пізніш як через три роки з дня його вчинення.
В контексті хронології правового регулювання спірних відносин у постанові №К/800/145/17 від 21.06.2017 року колегія суддів Вищого адміністративного суду України з посиланням на правовий висновок у постанові Верховного Суду України від 04.03.2014 року у справі №21-433а13 зазначила, що поняття "експлуатація не прийнятого в експлуатацію об'єкта" не може тлумачитись як триваюче правопорушення. Змістом цього правопорушення є невиконання обов'язку із введення в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта містобудування до початку його експлуатації. Суспільна небезпека такого правопорушення насамперед полягає не в недотриманні встановленого правопорядку, а в небезпеці, яка може мати місце в результаті відсутності контролю за безпечністю побудованого об'єкта містобудування з початку його використання.
Таким чином, логічним висновком має бути судження про те, що обов'язок введення об'єктів будівництва в експлуатацію, відповідальність за експлуатацію об'єктів, не введених в експлуатацію, можуть стосуватися лише тих суб'єктів, які після закінчення будівництва та початку використання, маючи відповідний обов'язок, не ввели об'єкти містобудування в експлуатацію, за що встановлена відповідна відповідальність.
При цьому, відповідно до висновку експертного дослідження № 48/19 складеного 25.09.2019 року, виконана реконструкція квартири за адресою: м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 158/4, кв. 12 відповідає основним вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва, відповідає діючим будівельним нормам України, що дає можливість дійти висновку щодо технічної можливості подальшої експлуатації об'єкта дослідження.
Також, в результаті проведеного дослідження встановлено, в разі приведення квартири за адресою: АДРЕСА_1 до попереднього стану шляхом демонтажу прибудови буде здійснено втручання у несучі конструкції будинку, що в свою чергу може призвести негативних наслідків будівлі в цілому.
Як вбачається з матеріалів справи, будівництво не введеного в експлуатацію об'єкту -балкону, було закінчено до 1990 року, тобто до початку фактичного користування позивачем вказаної квартири із прибудованим балконом, що не спростовується відповідачем.
Відповідальність за експлуатацію об'єктів будівництва, які завершені будівництвом з 19 січня 2012 року та не прийняті в експлуатацію, а також наведення недостовірних даних у декларації про готовність об'єкта до експлуатації встановлена статтею 96 Кодексу України про адміністративні правопорушення в редакції Закону № 4220-VI від 22.12.2011 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5496-VI від 20.11.2012.
Згідно вимог п. 12 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 461 «Питання прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів» із змінами та ч. 8 ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»: Експлуатація об'єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачене законодавством) в експлуатацію, забороняється.
Відповідно до ч. 9 ст. 96 КУпАП встановлена адміністративна відповідальність за експлуатацію об'єктів будівництва, не прийнятих в експлуатацію, а також наведення недостовірних даних у декларації про готовність об'єкта до експлуатації, вчинені щодо об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1), крім порушень, передбачених частиною восьмою цієї статті.
Частиною 1 статті 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через два місяці з дня його виявлення.
Разом з тим суд зазначає, що притягнення до відповідальності за експлуатацію об'єктів будівництва не прийнятих в експлуатацію можливе лише за протиправну діяльність, що мала місце після 29.01.2012 (дата набрання чинності змін до Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності»).
Проте, під час розгляду даної справи відповідачем не вказано дати виникнення у позивача обов'язку по введенню в експлуатацію об'єкта будівництва та дати, з якої, на думку суб'єкта владних повноважень, розпочато експлуатацію об'єкта будівництва не прийнятого в експлуатацію.
Враховуючи визначені законодавством строки для притягнення особи до відповідальності, відповідно факт порушення позивачем вимог законодавства повинен мати місце не пізніше 09.07.2015р.
Проте, під час розгляду справи обставин щодо здійснення позивачем реконструкції нежилих будівель та споруд не встановлено, а наявність усіх приміщень будівель об'єкту нерухомого майна на час проведення перевірки підтверджується даними технічного паспорту від 20.08.2009 року.
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог про визнання протиправними та скасування постанови заступника начальника Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради Якименка Руслана Костянтиновича від 05.04.2019 року № 278/19 про накладення на гр. ОСОБА_1 штрафу у сумі 10200 грн. за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, передбаченого ч. 9 ст. 96 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
При цьому, суд акцентує увагу на необхідності реєстрації у встановленому законодавством порядку права власності самочинно збудованої веранди, як то вказано за текстом мотивувальної частини рішення суду, оскільки, технічний паспорт не є документом, який підтверджує право власності самочинно збудованої веранди. Враховуючи, що оскаржуваним приписом від 22.03.2019 року вказано на необхідність усунення порушення вимог містобудівного законодавства у термін до 22.05.2019 року шляхом оформлення документів, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту, суд вважає за необхідне відмовити позивачу в цій частині позовних вимог.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 та ч. 2 ст. 73 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відтак, з урахуванням зазначеного, на підставі встановлених судом фактів та обставин, враховуючи, що відповідачем не надано спростовуючих доказів та аргументів на підтвердження власної правової позиції, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно ч.ч.1, 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відтак, враховуючи, що суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, слід стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради судовий збір у розмірі 384,20 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради (місцезнаходження: 65009, м. Одеса, вул. Черняховського, 6; код ЄДРПОУ 40199728) про визнання протиправними та скасування постанови від 05.04.2019 року № 278/19 та припису від 22.03.2019 року - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову заступника начальника Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради Якименка Руслана Костянтиновича від 05.04.2019 року № 278/19 про накладення на гр. ОСОБА_1 штрафу у сумі 10200 грн. за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, передбаченого ч. 9 ст. 96 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Стягнути з Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 40199728) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 384,20 грн. (триста вісімдесят чотири грн. 20 коп.).
В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.
Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст. 255 КАС України.
Пунктом 15.5 розділу VII «Перехідні положення» КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.
Повний текст рішення складено та підписано 09.03.2021р.
Суддя О.М. Тарасишина
.