Провадження № 2/235/643/21
Справа № 235/532/21
03 березня 2021 року м.Покровськ
Красноармійський міськрайонний суд Донецької області
в складі головуючого судді Хмельової С.М.
за участю секретаря судового засідання Лебеденко В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку,
До Красноармійського міськрайонного суду Донецької області звернувся ОСОБА_1 з позовом до Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 17.08.2018 р. по 10.02.2020 року працював на ДП «ВК «Краснолиманська». Відповідач не розрахувався з позивачем при його звільненні. Заборгованість по заробітній платі становить 19724,67 гривень. Середньоденний заробіток складає 485,21 гривень. Кількість робочих днів затримки розрахунку за період з 11.02.2020 року по подання позову складає 243. Середній заробіток за час затримки розрахунку станом на день подачі позову складає 117906,03 гривні.
Позивач просить суд стягнути з Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» на його користь нараховану, але не виплачену заробітну плату в сумі 19724,67 гривень та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.02.2020 року по день ухвалення судового рішення, а також судові витрати.
Ухвалою суду від 03.02.2021 року відкрито провадження, визначено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання.
Представник відповідача у відзиві на позов зазначила, що відповідач заявлені позовні вимоги не визнає у повному обсязі, вважає їх безпідставними та необґрунтованими. На думку відповідача заявлений позов не підлягає задоволенню. Звільнення позивача за власним бажанням здійснено у повній відповідності до норм чинного законодавства.
Позивачу в якості сум, що підлягають сплаті при звільненні було нараховано 19724,67 гривень, за винятком обов'язкових утримань.
Даний факт підтверджується довідкою № 2000 від 22.12.2020 року, яка долучена до позовної заяви самим позивачем. Суми в довідках зазначені після обов'язкових утримань до сплати, тобто вже з утриманням підприємством з цих сум обов'язкових податків та зборів.
Довідки, видані ДП «ВК «Краснолиманська», надані позивачем в якості доказу невиплати відповідачем заробітної плати позивачеві, свідчать лише про нараховувані розміри заробітної плати та не несуть в собі будь-якого доказового значення щодо їх виплати чи не виплати. Будь-яких інших доказів на підтвердження невиплати заробітної плати позивачем не надано. Крім того, відповідач не погоджується про те, що подання позивачем позову до ДП «ВК «Краснолиманська» про стягнення заборгованості із заробітної плати можна вважати належним звернення звільненого працівника з вимогою про розрахунок.
10.02.2020 року позивач звільнився з підприємства, в цей день (звільнення) він отримав на руки трудову книжку у відділі кадрів підприємства, після чого повинен був звернутися до каси бухгалтерії з письмовою заявою для повного розрахунку. Але, з невідомих причин, позивач до бухгалтерії не звернувся та остаточний розрахунок, який належним чином був нарахований на день його звільнення, не отримав. Не звертався він до бухгалтерії підприємства або до керівництва підприємства з вимогою про розрахунок і в подальшому. В заяві, наказі про звільнення від 25.01.2020 року вимоги про остаточний розрахунок теж немає.
Останній день праці позивача 10.02.2020 року - 1 зміна, що підтверджується довідкою з відділу контрольного табелю (скорочено ВКТ) від 23.02.2021 року.
Відповідно до вимог ст. 116 Кодексу Законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Таким чином, чинним законодавством чітко визначені строки, порядок та обставини за яких власник або уповноважений ним орган зобов'язаний здійснювати остаточний розрахунок зі звільненим працівником.
Позивач, звертаючись до суду з вказаним позовом, не зазначив, що звертався з вимогою про проведення розрахунку 10.02.2020 року, та жодного доказу на підтвердження зазначеної обставини не надає. Представник відповідача зазначає, що позивач взагалі не звертався з вимогою про розрахунок. У такому випадку відповідальність роботодавця на підставі ст. 117 КЗпП наступає після звернення звільненого працівника до суду та невиплати після пред'явлення вимоги роботодавцем всіх сум, які йому належать.
Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України "Про оплату праці", тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника.
Розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100. У відповідності до норм абз. З п. 2 роз. 2 Постанови КМУ № Про затвердження Порядку обчислення середньої зарплати» № 100 від 08.02.1995 року ( далі в тексті ПКМУ № 100) у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до абз. 1 п. 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюється із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів /годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством на число календарних днів за цей період. Підприємством було проведено розрахунок середнього заробітку позивача у відповідності до ПКМУ №100.
Середньоденний заробіток позивача складає за останні 2 робочі місяці 485,21 грн., що підтверджується довідкою від 22.12.2020 року № 1999, яка долучена до матеріалів справи позивачем та надана відповідачем.
Представник відповідача зазначає, що період затримки розрахунку виплат, належних працівникові при звільнення, слід вважати з наступного дня отримання представником відповідача копії позовної заяви - 06.02.2021 року.
Таким чином, на думку представника відповідача, звільнення позивача здійснене у повній відповідності до норм чинного законодавства України про працю.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 31.10.2018 по цивільній справі № 756/10824/15-ц (провадження № 61-7694зпв18), в постанові від 26.06.2019 по цивільній справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), в постанові від 09.09.2020 по цивільній справі № 212/5797/15-ц (провадження № 61-2578св19), в суду наявне право зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 КЗпП. Верховний Суд вказав, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права-працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що вимагає, зокрема ч. 3 ст.13 ЦК України, не допускаючи дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Таким чином, оскільки позивач звернувся до суду 29.01.2021 року, тобто через 11 (одинадцять) місяців після звільнення, відповідач вважає, про доцільність зменшення стягнення суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, що позовні вимоги за затримку розрахунку при звільненні, які позивачем зазначені в розмірі 117906,03 грн (з 11.02.2020 по 29.01.2021) не відображають дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.
З огляду на викладене, враховуючи зміст вимог позивача, який просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 117 906,03 грн, в той час, як право цієї вимоги у позивача виникло лише з 06.02.2021 року (з наступного дня після отримання позовної заяви відповідачем), тому вказані вимоги позивача задоволенню не підлягають, оскільки є необґрунтованими в частині періоду стягнення середнього заробітку. Відповідач просить суд врахувати його інтереси, які полягають у збереженні підприємством свого матеріального та фінансового становища і платоспроможності
Враховуючи вищевикладене, усяке явище, яке перешкоджає підприємству належне виконати свої обов'язки перед працівником, якщо підприємство проявляло належну дбайливість щодо цього ( у відзиві зазначено) , виключає вину підприємства та не перетворює відповідальність відповідача на каральну санкцію.
Виходячи з викладеного, позовні вимоги позивача про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є безпідставними та не підлягають задоволенню.
Представник відповідача просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Позивач до судового засідання не з'явився, в позові та в заяві зазначив, що просить розглядати справу без його участі. Від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи без її участі.
Відповідно до частини 3 статті 223 ЦПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки .
Суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи.
Частиною 2 статті 247 ЦПК України передбачено, що у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, з'ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для вирішення справи по суті, встановивши фактичні дані та відповідні їм правовідносини, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
ОСОБА_1 у період з 17.08.2018 року по 10.02.2020 року працював у ДП «ВК «Краснолиманська». Звільнений 10.02.2020 р. за власним бажанням за чт.1 ст.38 КЗпП України (а.с.8-12).
Відповідно до довідки від 22.12.2020 року № 2000, заборгованість ДП «ВК «Краснолиманська» по заробітній платі перед ОСОБА_1 складає 19724,67 гривень, а саме: грудень 2019 - 3290,79; січень 2020 - 6700,48; лютий 2020 - 9733,40. Дані суми вказані після утримання обов'язкових податків та зборів (а.с.13).
Середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 , відповідно до довідки № 1999 від 22.12.2020 року, складає - 485,21 гривень (а.с.14).
В останній день роботи 10.02.2020 року позивач працював. Про це також зазначає представник відповідача у відзиві на позов. Згідно довідки про відмітки позивач 10.02.2020 року прийшов на роботу о 05 годині 35 хвилин, пішов о 14 годині 33 хвилини.
У статті 55 Конституції України вказано, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Відповідно до статті 2 КЗпП працівники мають право, зокрема, на звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади. Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (справа «Суханов та Ільченко проти України») «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання» / «правомірне очікування» стосовно ефективного здійснення права власності.
Відповідно до частини 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
У статті 116 КЗпП України зазначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Судом встановлено, що на дату звільнення позивача заборгованість по заробітній платі ОСОБА_1 складала 19724,67 гривень, станом на дату розгляду справи заборгованість не виплачена. Оскільки сума заборгованості в розмірі 19724,67 гривень нарахована вже за винятком податків та зборів, то саме ця сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Останній день праці позивача на підприємстві відповідача 10.02.2020 року.
У статті 116 КЗпП України зазначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
У п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз'яснено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступний після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутність в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Останній день роботи позивача 10.02.2020 року, тому період за який підлягає стягненню середній заробіток починається з 11 лютого 2020 року (наступний день після звільнення) та закінчується днем постановлення рішення суду - 03.03.2021 року.
Розрахунок середнього заробітку: середньоденна заробітна плата - 485,21 гривень, кількість робочих днів - 268, 268*485,21 = 130036,28 гривень.
Між тим, встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Так, працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у таких відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
Наведене узгоджується з постановою Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року в справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), де касаційний суд, зокрема, зазначив, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц.
Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, з огляду на очевидну не співмірність заявленої до стягнення суми середнього заробітку, розмір якої на день постановлення рішення суду складає 130036,28 гривень зі встановленим розміром заборгованості по заробітній платі в розмірі 19724,67 гривень, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, визначити розмір відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 100000,00 гривень.
Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.
Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Відповідно до частини 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Пунктом 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» передбачено звільнення від сплати судового збору позивачів у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі. У поданому позові вимога про стягнення заробітної плати об'єднана з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку. Таким чином з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 908,80 гривень, та 952,10 гривень на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 12-13, 81,141, 259, 263-265 ЦПК України, ст.ст. 47, 116, 117 КЗпП України суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку - задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 19724 (дев'ятнадцять тисяч сімсот двадцять чотири) гривні 67 копійок, без утримання з цієї суми податків та зборів.
Стягнути з Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 100000 (сто тисяч) гривень 00 копійок, з утриманням з цієї суми обов'язкових податків та зборів.
Стягнути з Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» на користь ОСОБА_1 судовий збір, сплачений ним при зверненні до суду, в розмірі 952 (дев'ятсот п'ятдесят дві) гривні 10 копійок.
Стягнути з Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» на користь держави судовий збір в розмірі 908 (дев'ятсот вісім) гривень 80 копійок.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Донецького апеляційного суду або через Красноармійський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Строк на апеляційне оскарження може бути поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України, а також відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень ЦПК України.
Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 .
Відповідач: ДП «ВК «Краснолиманська», код ЄДРПОУ 31599557, місцезнаходження: м. Родинське, вул. Перемоги,9.
В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення, повний текст рішення виготовлено 09.03.2021р.
Суддя: