(спільна)
суддів Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О. Б., Британчука В. В., Єленіної Ж. М., Ситнік О. М.
на постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 січня 2021 року № 9901/556/19 (провадження № 11-364заі20)
в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія) про визнання протиправним та нечинним рішення в окремій його частині
Короткий виклад історії справи
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернталася до Касаційного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до ВККС, у якому просила визнати протиправним та нечинним рішення ВККС від 22 травня 2019 року № 281/ко-19 про результати кваліфікаційного оцінювання судді Солом'янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді в окремій його частині, а саме в частині того, що рішення набирає чинності відповідно до підпункту 4.10.8 пункту 4.10 розділу ІV Регламенту ВККС, затвердженого рішенням Комісії від 13 жовтня 2016 № 81/зп-16 (далі - Регламент), а також просила вважати рішення таким, що набрало чинності 22 травня 2019 року.
На обґрунтування позовних вимог позивачка зазначала, що положення підпункту 4.10.1 пункту 4.10 розділу ІV Регламенту містять імперативний припис щодо недотримання Громадською радою доброчесності (далі - ГРД, Рада) строків подання висновку про невідповідність судді критеріям доброчесності та професійної етики. На підставі частини п'ятої статті 83 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 1402-VIII) та підпункту 4.10.8 пункту 4.10 розділу ІV Регламенту поданий висновок ГРД не міг впливати на порядок набрання чинності рішенням ВККС про відповідність судді Солом'янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 займаній посаді. Тільки при дотриманні ГРД порядку подання висновку відповідно до положень підпункту 4.10.8 пункту 4.10 розділу ІV Регламенту виникають підстави для реалізації особливого порядку набрання чинності рішенням Комісії від 22 травня 2019 року № 281/ко-19.
Крім того, позивачка зауважила, що вказане рішення ВККС в оскаржуваній частині не містить обґрунтувань та мотивів, якими вона керувалася, хоч це й обумовлює настання юридично значимих наслідків для позивачки у вигляді необхідності підтримки рішення Комісії її пленарним складом.
Позивачка наполягала на тому, що ВККС зобов'язана була залишити висновок ГРД від 17 травня 2019 року без розгляду, оскільки він поданий пізніше ніж за 10 робочих днів до визначеної Комісією дати засідання з проведення співбесіди стосовно судді всупереч підпункту 4.10.1 пункту 4.10 розділу ІV Регламенту.
Короткий зміст установлених обставин та рішення суду попередньої інстанції
Рішенням Київської міської ради народних депутатів ІІ сесії ХХІ скликання від 27 листопада 1990 року № 12 «Про обрання народних суддів районних народних суддів міста Києва» ОСОБА_1 обрано народним суддею Залізничного районного народного суду міста Києва.
Постановою Верховної Ради України від 14 грудня 2000 року № 2149-ІІІ позивачку обрано суддею безстроково.
Указом Президента України від 23 жовтня 2001 року № 1004/2001 постановлено перевести на роботу на посаду судді новоутвореного Солом'янського районного суду міста Києва суддю Залізничного районного суду міста Києва ОСОБА_1 .
Рішенням Вищої ради юстиції від 25 вересня 2012 року № 1088/15-12 ОСОБА_1 призначено на посаду заступника голови Солом'янського районного суду міста Києва строком на п'ять років з 25 вересня 2012 року по 24 вересня 2017 року.
З 14 квітня 2014 року позивачка обіймає посаду голови Солом'янського районного суду міста Києва.
Рішенням від 1 лютого 2018 року № 8/зп-18 ВККС призначила кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема судді Солом'янського районного суду міста Києва ОСОБА_1
12 вересня 2018 року було розпочато співбесіду із суддею ОСОБА_1 , однак оголошено перерву для додаткового дослідження матеріалів суддівського досьє та надання інформації.
20 травня 2019 року Комісії надано висновок ГРД про невідповідність судді Солом'янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, який затверджений ГРД 17 травня 2019 року.
22 травня 2019 року співбесіду із суддею ОСОБА_1 було проведено спочатку, оскільки відбулася зміна складу колегії ВККС.
На співбесіді було досліджено висновок ГРД, обговорено інші дані щодо відповідності судді критеріям професійної етики та доброчесності і за результатами оцінювання встановлено відсутність підстав для оцінки за цими критеріями в 0 балів.
Рішенням від 22 травня 2019 року № 281/ко-19 ВККС вирішила:
- визначити, що суддя Солом'янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 за результатами кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді набрала 803,4 бала;
- визнати суддю Солом'янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 такою, що відповідає займаній посаді;
При цьому ВККС у резолютивній частині зазначеного рішення вказала, що воно набирає чинності відповідно до підпункту 4.10.8 пункту 4.10 розділу IV Регламенту.
Вважаючи рішення ВККС від 22 травня 2019 року № 281/ко-19 у частині набрання ним чинності відповідно до підпункту 4.10.8 пункту 4.10 розділу IV Регламенту протиправним, позивачка звернулась до суду з адміністративним позовом.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 21 вересня 2020 року в задоволенні позовних вимог відмовив.
Рішення суду мотивоване тим, що рішення Комісії у складі колегії про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді набирає чинності з дня його ухвалення, проте за наявності негативного висновку ГРД, незалежно від того, чи був він предметом розгляду на засіданні Комісії у складі колегії, необхідно, щоб це рішення було підтримане не менше ніж одинадцятьма членами ВККС у пленарному складі.
ОСОБА_1 вважає, що зазначене рішення суду першої інстанції не відповідає критеріям обґрунтованості та вмотивованості. На її переконання, оскаржуване судове рішення не містить належних мотивів щодо основних та доречних аргументів позивачки.
При цьому ОСОБА_1 наголошує, що оскаржуване рішення відповідача прийняте з порушенням принципу правової визначеності, принципу належного урядування та передбачуваності дій державного органу.
На переконання позивачки, положення підпункту 4.10.1 пункту 4.10 розділу ІV Регламенту містять імперативний припис щодо недотримання ГРД строків подання висновку про невідповідність судді критеріям доброчесності та професійної етики. На підставі частини п'ятої статті 83 Закону № 1402-VIII та підпункту 4.10.8 пункту 4.10 розділу ІV Регламенту поданий висновок ГРД не міг впливати на порядок набрання чинності рішенням ВККС про відповідність судді Солом'янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 займаній посаді. Тільки при дотриманні ГРД порядку подання висновку його можна вважати «наявним», у зв'язку з чим відповідно до положень підпункту 4.10.8 пункту 4.10 розділу ІV Регламенту виникають підстави для реалізації особливого порядку набрання чинності рішенням Комісії.
Окремо скаржниця також наголошує на тому, що оскільки рішення ВККС від 22 травня 2019 року не набрало чинності, ОСОБА_1 у період з 22 травня до 31 грудня 2019 року отримала меншу суддівську винагороду. Наведене, на її думку, призвело до порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція).
Окрім цього, у поясненнях до апеляційної скарги, які надійшли до Великої Палати Верховного Суду 21 січня 2021 року, скаржниця звертає увагу суду на порушення оскаржуваним рішенням ВККС її права на приватне життя в контексті статті 8 Конвенції, а також посилається на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 7 грудня 2020 року у справі № 9901/577/19.
Велика Палата Верховного Суду постановою від 27 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишила без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 вересня 2020 року - без змін.
Основні мотиви, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду
Велика Палата Верховного Суду проаналізувала положення Закону № 1402-VІІІ, які регламентують процедуру кваліфікаційного оцінювання, та окремо положення частини першої статті 88 цього Закону в поєднанні з положеннями підпункту 4.10.1 пункту 4.10 розділу ІV Регламенту та констатувала, що колегія ВККС може вчиняти низку дій та рішень для досягнення мети кваліфікаційного оцінювання судді. Колегія ВККС наділена повноваженнями констатувати - підтвердив чи не підтвердив суддя здатність здійснювати повноваження у відповідному суді. У процесі кваліфікаційного оцінювання колегія Комісії вправі визначати - впливає чи не впливає висновок ГРД або її інформація на результат оцінювання, за умови, що висновок ГРД поданий таким чином, що і суддя, і Комісія мали достатньо часу ознайомитися з ним і відповідним чином відреагувати на нього. У межах цієї процедури висновок що надійшов після початку засідання з проведення співбесіди, колегією ВККС не розглядається.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постановах від 1 липня 2020 року у справах № 9901/381/19 та № 9901/489/19, навіть за умови, коли висновок ГРД потрапив у поле зору колегії ВККС незадовго до початку проведення співбесіди із суддею та з порушенням строків його подання, що зумовило ухвалення рішення про залишення висновку ГРД без розгляду, в розумінні положень абзацу другого частини першої статті 88 Закону № 1402-VІІІ це не означає, що колегія ВККС набуває можливості оцінювати, аналізувати та визначати юридичну природу цього документа, вирішувати, чи відповідає він вимогам щодо форми та змісту, встановленим законом, чи є він тією причиною (детермінантою), що зобов'язує (спонукає) колегію ВККС до ухвалення рішення стосовно суті висновку ГРД.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у зазначених постановах, законодавче визначення абзацу другого частини першої статті 88 Закону № 1402-VІІІ свідчить про те, що якщо у процесі кваліфікаційного оцінювання з'являється таке правове явище чи обставина, як висновок ГРД, то закон імперативно й безальтернативно визначає, коли рішення колегії ВККС про здатність судді здійснювати правосуддя у відповідному суді набирає сили остаточного, а також хто, яким чином та якою кількістю голосів має підтримати таке рішення. Із цього законодавчого формулювання висновується, що саме ВККС у пленарному складі на своєму засіданні може оцінити слушність висновку ГРД й дати відповідь на інші питання, пов'язані з цим висновком, серед іншого й на ті, що стосуються не тільки змісту (суті), але й стосовно його дійсності, достовірності, об'єктивності, правдивості, дотримання форми, строку та порядку затвердження і подання.
Гіпотеза норми абзацу другого частини першої статті 88 Закону № 1402-VІІІ через запровадження умови про наявність висновку ГРД щодо невідповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності передбачає диспозицію у виді подолання висновку ГРД одинадцятьма голосами членів ВККС на пленарному засіданні цього органу, яка не встановлює жодних додаткових, особливих чи конкретних умов, яким має відповідати висновок ГРД як за змістом, так і за формою, строком чи порядком його подання. Інакше кажучи, необхідність підтвердження рішення колегії ВККС про здатність судді здійснювати правосуддя у відповідному суді цей Закон пов'язує із самим тільки фактом негативного висновку ГРД, який у часі був поданий до моменту ухвалення колегією ВККС позитивного для судді рішення.
Більшість суддів Великої Палати Верховного Суду дійшли висновку, що колегія ВККС, коли ухвалює рішення про винесення на розгляд Комісії у пленарному складі питання щодо підтримки рішення про підтвердження суддею здатності здійснювати повноваження у відповідному суді, не здійснює своїх дискреційних повноважень, а чітко слідує вимогам закону.
Покликання скаржниці на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 7 грудня 2020 року у справі № 9901/577/19 є недоречним, оскільки такі висновки надано в іншій справі, стороною в якій скаржниця не була, і які не є обов'язковими для Великої Палати Верховного Суду відповідно до статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
Окрім цього, більшість суддів Великої Палати Верховного Суду звернули увагу на те, що надання оцінки висновку ГРД належить до виключних повноважень ВККС. Такі повноваження реалізуються в межах процедури кваліфікаційного оцінювання судді.
Отже, більшість суддів Великої Палати Верховного Суду погодилися з висновками суду першої інстанції про те, що оскаржуване рішення Комісія прийняла у спосіб, на підставі та в межах повноважень, що визначені Конституцією та законами України, а також з дотриманням права особи на участь у процесі прийняття рішення; висновки суду ґрунтуються на повному, всебічному й об'єктивному дослідженні фактичних обставин справи й правильному застосуванні норм матеріального права.
Підстави і мотиви для висловлення окремої думки
Відповідно до частини третьої статті 34 КАС суддя, не згодний із судовим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.
Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України права і свободи людини та громадянина захищаються судом. Конституція України має найвищу юридичну силу. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини та громадянина гарантується безпосередньо на підставі Конституції України.
Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади, місцевого самоврядування, їх посадові особи повинні діяти на підставі, в порядку та у спосіб, встановлені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з пунктом 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п'ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», оцінюється колегіями ВККС у порядку, визначеному цим Законом.
За правилами частин першої, п'ятої статті 83 Закону № 1402-VIIIкваліфікаційне оцінювання проводиться ВККС з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність. Порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються ВККС.
Відповідно до частини першої статті 85 Закону № 1402-VIII кваліфікаційне оцінювання включає такі етапи: складення іспиту; дослідження досьє та проведення співбесіди.
З метою сприяння ВККС у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання утворюється ГРД, яка, серед іншого: збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); надає ВККС інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); надає, за наявності відповідних підстав, Комісіївисновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє; делегує уповноваженого представника для участі у засіданні ВККС щодо кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді) (частина перша, пункти 1-4 частини шостої статті 87 Закону № 1402-VIII).
Порядок розгляду Комісією інформації щодо судді (кандидата на посаду судді), висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, наданих ГРД, врегульовано пунктом 4.10 розділу IV Регламенту.
ВККС спірним рішенням визначила, що:
- суддя Солом'янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 за результатами кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді набрала 803,4 бала;
- визнала суддю Солом'янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 такою, що відповідає займаній посаді;
-зазначила, що рішення набирає чинності в порядку, визначеному підпунктом 4.10.8 пункту 4.10 розділу IV Регламенту.
Відповідно до підпункту 4.10.8 пункту 4.10 розділу IV Регламенту (у редакції, чинній на час ухвалення спірного рішення) за результатами співбесіди Комісія у складі колегії ухвалює рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді. У разі ухвалення рішення про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за наявності висновку ухвалюється протокольне рішення про винесення на розгляд Комісії у пленарному складі питання щодо підтримки зазначеного рішення відповідно до вимог абзацу другого частини першої статті 88 Закону № 1402-VIII. Рішення про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді набирає чинності з дня ухвалення цього рішення у разі, якщо воно буде підтримане не менше ніж одинадцятьма членами Комісії згідно з абзацом другим частини першої статті 88 Закону № 1402-VIII. Рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді набирає чинності з дня його ухвалення.
Разом з тим підпунктом 4.10.1 пункту 4.10 розділу IV Регламенту (у зазначеній редакції) було передбачено, що інформація щодо судді (кандидата на посаду судді) або висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності (далі - висновок) надається ГРД до Комісії Радою не пізніше ніж за 10 робочих днів до визначеної Комісією дати засідання з проведення співбесіди стосовно такого судді (кандидата на посаду судді) (далі - співбесіда).
Абзацом шостим підпункту 4.10.1 пункту 4.10 розділу IV Регламенту було встановлено, що висновок, що надійшов після початку засідання з проведення співбесіди, Комісією не розглядається.
На нашу думку, із вказаного положення можна зробити висновок, що цей припис на час ухвалення спірного рішення був імперативний та не передбачав повноважень Комісії прийняти висновок ГРД щодо судді Шереметьєвої Л. А.
Крім того, статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Так, у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04, рішення від 20 жовтня 2011 року, набуло статусу остаточного 20 січня 2012 року) ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу належного урядування. Він передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення від 5 січня 2000 року у справі «Беєлер проти Італії» [ВП], заява № 33202/96, пункт 120, ЕСНR 2000-I; рішення від 18 червня 2002 року у справі «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП], заява № 48939/99, пункт 128, ЕСНR 2004-ХІІ; рішення від 8 квітня 2008 року у справі «Компанія «Meгадат. ком» проти Молдови», заява № 21151/04, пункт 72, рішення від 15 вересня 2009 року у справі «Москаль проти Польщі», заява № 10373/05, пункт 51). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення від 20 травня 2010 року у справі «Лелас проти Хорватії», заява № 55555/08, пункт 74, рішення від 25 листопада 2008 року у справі «Тошкуце та інші проти Румунії», заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини», пункт 128, та «Беєлер проти Італії», пункт 119).
З огляду на викладені положення можна дійти висновку, що основоположним принципом виконання органом державної влади покладених на нього обов'язків (належне урядування) є верховенство права, одним з елементів якого, у свою чергу, є принцип правової визначеності, згідно з яким обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, установлюваних такими обмеженнями, тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачити юридичні наслідки своєї поведінки.
Вважаємо необхідним також наголосити, що згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R11(80)2 державам-членам стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.
Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, у межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
На наш погляд, Регламентом було чітко визначено, яке саме рішення могла прийняти Комісія в разі надходження висновку ГРД з порушенням строку. Будь-яка особа, у тому числі ОСОБА_1 , у контексті принципу правової визначеності очікувала від Комісії беззаперечного дотримання Регламенту цього органу та неприйняття до розгляду висновку, який надійшов з порушенням строку.
Як убачається з матеріалів справи, 20 травня 2019 року (за 2 дні до проведення співбесіди з позивачкою) до Комісії надійшов документ під назвою «Висновок про невідповідність судді Солом'янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики», затверджений ГРД 17 травня 2019 року.
Крім того, ОСОБА_1 стверджувала, що на порушення підпункту 4.10.2 пункту 4.10 розділу IV Регламенту вона не була ознайомлена з висновком та була позбавлена права надати ГРД відповідні пояснення.
Однак такі доводи позивачки залишилися поза увагою судів як першої, так і апеляційної інстанцій у цій справі.
У зв'язку з наведеним Комісія у складі колегії відповідно до підпункту 4.10.1 пункту 4.10 розділу IV Регламенту мала б прийняти протокольне рішення про залишення згаданого висновку ГРД без розгляду.
За таких обставин, на нашу думку, ВККС помилково зазначила, що рішення ВККС від 22 травня 2019 року № 281/ко-19 набирає чинності в порядку, визначеному підпунктом 4.10.8 пункту 4.10 розділу IV Регламенту.
Ураховуючи наведене, вважаємо, що в колегії ВККС не було підстав для ухвалення спірного рішення в частині фактичного продовження процедури оцінюваннясудді ОСОБА_1 у зв'язку з передачею Комісії для розгляду в її пленарному складі питання щодо підтримки ухваленого її колегією рішення про підтвердження здатності здійснювати правосуддя за відсутності висновку ГРД як обов'язкової передумови для ініціювання такого питання.
Крім того, вважаємо за необхідне звернути увагу на те, що правовий статус судді як носія судової влади передбачає певні гарантії його професійної діяльності. У контексті обставин цієї справи зауважимо, що особливо гостро це стосується формування і функціонування професійного суддівського корпусу як складової державної влади в Україні.
Сама процедура кваліфікаційного оцінювання має відмінні цілі та завдання, коли йдеться про оцінювання діючих суддів і коли це стосується кандидатів на посаду судді, однак має одну мету - щоб професійний суддівський корпус був кваліфікованим і щоб йому довіряли. Реалізація цієї мети вимагає не тільки від суддів чи кандидатів на цю посаду відповідати високим професійним і морально-етичним стандартам, але й від держави в особі її органів - гарантувати дотримання визначених правил поведінки.
Так, пункт 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України встановлює, що оцінювання на відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п'ять років або обрано суддею безстроково, проводиться в порядку, визначеному законом. Виявлення невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності є підставою для звільнення судді з посади.
Єдина норма законодавства, яка визначає порядок оцінювання на відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п'ять років або обрано суддею безстроково, міститься в розділі ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII.
Відповідно до пункту 20 цього розділу відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п'ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», оцінюється колегіями Комісії в порядку, визначеному цим Законом.
Частиною третьою статті 94 Закону № 1402-VIII визначено, що організаційними формами діяльності ВККС є засідання у складі колегій, палат або у пленарному складі Комісії - залежно від питань, визначених цим Законом та Регламентом.
Тобто ВККС діє:
а) у складі колегій;
б) у складі палат;
в) у пленарному складі Комісії.
Згідно із частиною четвертою вказаної статті колегія ВККС формується не менше ніж з трьох членів Комісії.
Пункт 2 розділу V Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання (додаток до рішення Комісії від 3 листопада 2016 року № 143/зп-16; далі - Положення) передбачає, що кваліфікаційне оцінювання для підтвердження відповідності судді займаній посаді проводиться у складі колегії Комісії.
Таким чином, положення пункту 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, які направлені на виконання пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, визначають, що процедура відповідності займаній посаді судді здійснюється колегіями ВККС.
Разом з тим усі норми Закону № 1402-VIII, які регулюють порядок проведення оцінювання, стосуються не оцінювання відповідності судді займаній посаді, а кваліфікаційного оцінювання здатності судді чи кандидата на посаду судді здійснювати правосуддя у відповідному суді. Таким чином, на нашу думку, це оцінювання повинне застосовуватися при проведенні конкурсу на зайняття вакантних посад у відповідному суді як у ході призначення, так і при можливому переведенні судді, в разі конкурсу на зайняття посади судді у відповідному суді та у випадку накладення дисциплінарного стягнення.
Зазначена позиція підтверджується і відображена ВККС при затвердженні Положення.
Так, пунктом 32 розділу III Положення передбачені види рішення, які Комісія може ухвалити за наслідками кваліфікаційного оцінювання чи оцінювання відповідності займаній посаді, а саме: у випадку визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному судді Комісія ухвалює рішення про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді; рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді; у випадку оцінювання відповідності займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п'ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» Комісія ухвалюєрішення про відповідність судді займаній посаді; рішення про невідповідність судді займаній посаді.
Пункти 35-37 розділу III Положення розрізняють наслідки прийняття рішень Комісією залежно від застосованої процедури.
Пункт 44 розділу III Положення передбачає, що висновок ГРД про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та/або доброчесності розглядається складом Комісії, який забезпечує проведення відповідної процедури кваліфікаційного оцінювання.
Види складів, у яких може діяти Комісія, закріплені частиною третьою статті 94 Закону № 1402-VIII.
Пункт 2 розділу V Положення передбачає, що кваліфікаційне оцінювання для підтвердження відповідності судді займаній посаді проводиться у складі колегії Комісії.
Норми пункту 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, які направлені на виконання пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, визначають, що процедура оцінювання відповідності займаній посаді проводиться складом Комісії у вигляді колегії ВККС.
За викладених обставин та існуючого правового регулювання ототожнювати процедури кваліфікаційного оцінювання й оцінювання на відповідність займаній посаді шляхом власного тлумачення та застосування ВККС і судами статті 88 Закону № 1402-VIII є помилковим, оскільки вони не мають права виходити за встановлені законом межі наданих їм повноважень. На наше переконання, ця правова ситуація потребує законодавчого врегулювання, про що свідчить і зареєстрований у Верховній Раді України проєкт Закону України від 25 травня 2020 року № 3534 «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо забезпечення участі ГРД у оцінюванні на відповідність займаній посаді судді».
Висновки
З огляду на викладене вважаємо, що Велика Палата Верховного Суду повинна була рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 вересня 2020 року скасувати й ухвалити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково, а саме визнати протиправним і нечинним рішенняВККС від 22 травня 2019 року № 281/ко-19 участині визначеного в ньому порядку набрання чинності.
Судді Великої Палати Верховного Суду: О. Б. Прокопенко
В. В. Британчук
Ж. М. Єленіна
О. М. Ситнік