Постанова
Іменем України
03 березня 2021 року
м. Київ
справа № 753/19921/19-ц
провадження № 61-19268 св 20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - ОСОБА_2 ;
третя особа - служба у справах дітей Дарницької районної у м. Києві державній адміністрації;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 02 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Кулікової С. В.,Желепи О. В., Олійника В. І.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом
до ОСОБА_2 , третя особа - служба у справах дітей Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання малолітньої дитини з матір'ю, відібрання дитини.
Позовна заява мотивована тим, що 29 червня 2012 року по 15 березня
2019 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 ,
від якого у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син - ОСОБА_3 .
За час шлюбу вони та батьки відповідача проживали у належній останньому і його батькам квартирі АДРЕСА_1 . Після розірвання шлюбу вона разом із сином була вимушена змінити місце проживання.
Дійти згоди з відповідачем щодо місяця проживання дитини їй не вдалося. Відповідач, шляхом обману, погроз та інших методів забрав дитину у неї,
а саме з навчального закладу і жодного разу дитину добровільно їй
не повертав. Звернення до служби у справах дітей Дарницької районної
у м. Києві державної адміністрації з метою вирішення спору щодо визначення місця проживання дитини не дало результатів, оскільки відповідач ігнорує та не виконує будь-які вимоги служби у справах дітей. Усупереч її волі, їхній спільний син на цей час проживає разом
з батьком. Проте батько дитини ніколи не займався і не займається вихованням дитини. Весь цей час вихованням та доглядом за дитиною займаються батьки відповідача. Відповідач характеризується з негативної сторони. Він не має постійного місця роботи (доходу), неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності. Проживання разом
з батьком позбавить дитину можливості належного виховання, розвитку та утримання. Вона, як мати дитини, зможе їй дати своє материнське тепло та любов, належне виховання і турботу. Вона має постійне місце роботи, хорошу характеристику з місця роботи та стабільний дохід.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд: визначити місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір'ю - ОСОБА_1 ; відібрати дитину від батька - ОСОБА_2 та передати їй; допустити негайне виконання рішення суду в частині відібрання дитини від батька і передання дитини їй.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 03 липня 2020 року
у складі судді Колесника О. М. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того,
що позивачкою належними та допустимими доказами не доведено позовних вимог. Вона не має постійного житла у м. Києві, а проживає
в орендованій квартирі й доказів по створенню належних умов для проживання сина - ОСОБА_3 нею також не надано. Крім того, позивачка не працює і не має будь-яких джерел доходу, про що вона повідомила у судовому засіданні. На засіданні комісії з питань захисту прав дитини Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації було заслухано дитину у присутності сторін у справі, яка повідомила, що їй добре з батьком, а мати далеко та рідко приходить. Комісія з питань захисту прав дитини Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації у своєму висновку від 27 грудня 2019 року вважала за недоцільним визначати місце проживання дитини разом з матір'ю.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 02 грудня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 - задоволено. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 03 липня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення. Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір'ю - ОСОБА_1 .Відібрано малолітню дитину
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , від батька - ОСОБА_2
та передано дитину матері - ОСОБА_1 .Допущено негайне виконання рішення суду в частині відібрання дитини від батька - ОСОБА_2
і передання її матері - ОСОБА_5 . Вирішено питання розподілу судових витрат.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про задоволення позову ОСОБА_1 , апеляційний суд виходив із того, що відповідач забрав дитину з навчального закладу та добровільно не повернув її матері, з якою дитина проживала, що ним не спростовано. Спілкування матері з дитиною не були систематичними, а навпаки мало разовий характер і батьком не спростовано наявності у матері перешкод
у цьому. Висновок Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації, як органу опіки та піклування від 27 грудня 2019 року, який суд першої інстанції прийняв до уваги, містить посилання, що дитина має емоційну прив'язаність до бабусі та дідуся, з якими проживає, та вони задовольняють всі його потреби. Разом з тим, у матеріалах справи відсутні докази щодо прихильності дитини до батька, тоді як саме на сторони покладається обов'язок доведення обставин, на які вони посилаються, а з огляду
на проживання дитини разом з відповідачем і фактичної відсутності можливості матері приймати участь у її вихованні, такі докази мали б бути подані відповідачем.Судом першої інстанції не було враховано, що мати має зареєстроване місце проживання у своїх батьків за адресою:
АДРЕСА_2 . На час розгляду справи у суді першої інстанції, позивачка, її новий чоловік - ОСОБА_6 (шлюб зареєстровано 24 жовтня 2020 року) та їх спільна дитина (1 рік), проживають в орендованій квартирі
у АДРЕСА_3 .Відсутність у позивачки у власності житла
у м. Києві не може бути безумовною підставою для відмови у визначенні місця проживання дитини з матір'ю, за відсутності доказів, які свідчили про неналежне ставлення матері до виконання своїх батьківських обов'язків, особистої прихильності дитини до батька, наявності у відповідача двох погашених судимостей, відсутності у відповідача офіційного стабільного доходу та не спростування відповідачем посилання позивачки на те, що він вживає наркотичні засоби.Суд першої інстанції не врахував, що позивачка з 10 січня 2018 року та станом на червень 2019 року працювала у фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 , а під час розгляду справи у суді першої інстанції звільнилася, оскільки була вагітною дитиною з її теперішнім чоловіком, що і зумовило її звільнення. Водночас матеріально-побутове забезпечення батьків має враховуватися, але це не є визначальним
у вирішенні питання про визначення місця проживання дитини, оскільки перш за все слід брати до уваги інші критерії, зокрема ставлення батьків
до виконання своїх батьківських обов'язків, у тому числі, обов'язків по вихованню дитини, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини та повинні виходити із якнайкращого забезпечення інтересів дитини. Апеляційний суд зазначив, що у матері малолітньої дитини не має бути переваг перед батьком при вирішенні питання щодо визначення місця проживання дитини з огляду на рівність прав обох батьків щодо дитини.
Апеляційний суд керувався, у тому числі, статтею 6 Декларації прав
дитини, прийнятої 20 листопада 1959 року Генеральною Асамблеєю ООН,
та Конвенцією ООН «Про права дитини» від 20 листопада 1989 року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати, а рішення районного суду залишити без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали
з Дарницького районного суду м. Києва.
У лютому 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2021 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - служба у справах дітей Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання малолітньої дитини з матір'ю, відібрання дитини призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що апеляційний суд
дійшов помилкового висновку про задоволення позову позивачки, оскільки належним чином не дослідив усіх обставини справи, а саме не врахував прихильності дитини до батька, а також до бабусі та дідуся, з якими проживає, що підтверджується висновком органу опіки та піклування
від 27 грудня 2019 року, яким, крім іншого, вирішено за недоцільне визначити місце проживання дитини разом з матір'ю. Апеляційним судом належним чином не досліджено характеристику учня 1 «В» класу гімназії
№ 267 м. Києва, в якій зазначено, що учень ОСОБА_3 вихований, спокійний, врівноважений, його вихованням займається батько та бабуся, вони щоденно приводять та забирають учня, відвідують батьківські збори, хлопчик доглянутий, батько опікується здоров'ям дитини, а мати за час навчання не приводила та не забирала сина зі школи, не відвідувала батьківські збори, не брала участі у виховних заходах, у житті класу, школи. Суд апеляційної інстанції заздалегідь зайняв упереджену позицію, що саме відповідач має спростовувати доводи позивачки, яка у свою чергу також
не надала належних доказів на підтвердження своїх доводів. Крім того, апеляційним судом не було враховано акт обстеження умов проживання
від 09 липня 2019 року, складений органом опіки та піклування, яким підтверджено належні умови проживання дитини у квартирі батька, натомість умови проживання в орендованій квартирі позивачки належними та допустимими доказами не підтверджено, не встановлено, де саме знаходиться місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , які умови
його проживання в орендованій квартирі, які традиції та стосунки між позивачкою та її новим чоловіком, його характеристика. Апеляційним судом не враховано, що дитина постійно проживала та зареєстрована за адресою квартири батька, її ніхто не відбирав, а навпаки позивачка покинула їх та пішла жити з новим чоловіком.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У лютому 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив представника ОСОБА_8 - ОСОБА_4 - на касаційну скаргу, в якому зазначено, що оскаржувана постанова апеляційного суду є законною
та обґрунтованою, а доводи касаційної скарги - безпідставними. Відповідач характеризується з негативної сторони, він не має постійного місця роботи (доходу), неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого частиною першою статті 185 КК України, систематично вживає наркотичні засоби. Зазначені обставини ним
не спростовано. Висновок Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації від 27 грудня 2019 року є необґрунтований, а тому не може розцінюватися судом як належний та допустимий доказ у справі, зокрема
у ньому встановлено, що дитина має емоційну прив'язаність саме до бабусі та дідуся, які займалися його вихованням і доглядом, а не до батька. При цьому комісія з питань захисту прав дитини є консультативно-дорадчим органом, висновки якого можуть розцінюватися судом лише як доказ поряд з іншими доказами у справі у випадку його законності і обґрунтованості.
Суд першої інстанції не взяв до уваги положення статті 6 Декларації
прав дитини, прийнятої 20 листопада 1959 року Генеральною Асамблеєю ООН, згідно з яких дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння, вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікую і відповідальністю своїх батьків і, в усякому разі, в атмосфері любові і моральної і матеріальної забезпеченості; малолітню дитину не слід, крім випадків, коли є виняткові обставини, розлучати зі своєю матір'ю.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
29 червня 2012 року ОСОБА_9
та ОСОБА_2 уклали між шлюб, який зареєстрований у Лівобережному відділі державної реєстрації шлюбів м. Києва з державним Центром розвитку сім'ї, актовий запис № 789 (а. с. 65). Від спільного шлюбу сторони мають малолітню дитину - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 64).
Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 15 березня 2019 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. Цим рішенням суду встановлено, що сторони тривалий час проживають окремо (а. с. 62).
Актом обстеження умов проживання від 09 липня 2019 року проведено обстеження умов проживання малолітнього ОСОБА_3 за адресою:
АДРЕСА_4 . Квартира з усіма комунальними зручностями, санітарно-гігієнічний стан дотримано. У дитини окрема кімната, ліжко, стіл для навчання, шафа, куточок відпочинку. Квартира облаштована належними меблями та технікою. Для дитини створені належні умови. За цією адресою проживають та мають постійне місце реєстрації: дитина - ОСОБА_3 , батько дитини - ОСОБА_2 , бабуся
та дідусь: ОСОБА_10 , ОСОБА_11 . Традиції та стосунки сім'ї дружні, взаєморозуміючі, люблячі. Для дитини створено належні умови для виховання, розвитку, навчання та розвитку (а. с. 40).
Згідно з характеристики учня 1 «В» класу гімназії № 267 м. Києва вихованням малолітнього ОСОБА_3 займаються батько та бабуся. Вони щоденно приводять та забирають дитину зі школи, відвідують батьківські збори, виховні заходи, беруть участь у житті класу. Хлопчик завжди чисто
та охайно одягнений, доглянутий. Тато опікується здоров'ям дитини, забезпечує фінансові потреби навчально-виховного процесу (відвідування екскурсій, театрів, купівля додаткової навчальної літератури). Мати за час навчання не приводила та не забирала сина зі школи, не відвідувала батьківські збори, не брала участі у виховних заходах, у житті класу та гімназії (а. с. 69).
Відповідно до характеристики фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 від 11 червня 2019 року ОСОБА_1 з 10 січня 2018 та станом на день цього документу працювала адміністратором. За весь період роботи виявила
себе як кваліфікований, відповідальний і вимогливий керівник, до роботи підходить відповідально. Ефективно навчає підлеглих працівників та вірно розподіляє між ними обов'язки, вимоглива до себе та підлеглих. Успішно організовує та забезпечує ведення результативної роботи, виконує поставлені перед нею завдання. Не зупиняється перед труднощами, наполегливо й енергійно йде до поставленої мети (а. с. 12).
Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_12 та ОСОБА_13 суду пояснили, що відповідач переслідував позивачку та забороняв їй побачення з дитиною. Позивачка добре ставиться до сина, одягала його, готувала до школи.
Відповідно до характеристики ОСОБА_2 , яка надана
ОСОБА_14 , що є сусідкою останнього та проживає за адресою: АДРЕСА_5 , останній зарекомендував себе
з позитивного боку. ОСОБА_2 ввічливий та доброзичливий у спілкуванні з родиною та сусідами, спиртні напої не вживає. По відношенню до сина ОСОБА_3 уважний та турботливий, дитина гарно одягнена, охайна та життєрадісна (а. с. 60).
Згідно з висновку Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації від 27 грудня 2019 року № 101-12213/03 (за місцем проживання
ОСОБА_2 ) питання визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , було розглянуто на засіданні комісії
з питань захисту прав дитини. Комісією було заслухано дитину. ОСОБА_15 повідомив, що йому добре з батьком, а мама далеко та рідко приходить. Міський центр дитини служби у справах дітей та сім'ї Київської міської державної адміністрації провів роботу з родиною та направив висновок психологічного обстеження малолітнього ОСОБА_3 , де зазначає, що дитина має емоційну прив'язаність до бабусі та дідуся, з якими проживає, та вони задовольняють всі його потреби. На засіданні комісії були присутні батьки дитини. Вивчивши матеріали справи, з метою забезпечення виключно прав та інтересів дитини, Дарницька районна у м. Києві державна адміністрація як орган опіки та піклування вважає за недоцільне визначити місце проживання ОСОБА_3 з матір'ю ОСОБА_16
(а. с. 38-39).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України
сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися
з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність
за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного
з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання
і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право
і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних
і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону
і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частин другої, четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.
За статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Згідно з частиною першою статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України, якщо мати
та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що
в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах
дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини
є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Відповідно до статті 19 СК України що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи,
яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки
та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Безпосереднє ведення справ щодо опіки і піклування покладається на відповідні відділи й управління місцевих державних адміністрацій районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчих комітетів міських чи районних у містах рад у межах їх компетенції. Справами опіки і піклування
у селищах і селах безпосередньо відають виконавчі комітети сільських
і селищних рад (стаття 11 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, пункт 3 Порядку провадження органами опіки
та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня
2008 року № 866, абз. 1, 2 пункту 1.4 Правил опіки та піклування, затверджених спільним наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України від 29 травня 1999 року № 34/166/131/88, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 17 червня 1999 року за № 387/3680).
У постанові Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року
№ 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення і поновлення батьківських прав» судам роз'яснено, що висновок органу опіки та піклування має бути оформлений на бланку державних адміністрацій районів, районів міст Києва та Севастополя, виконавчих органів міських чи районних у містах, сільських селищних рад, підписаний головою (заступником голови) та скріплений печаткою. Також до висновку органу опіки та піклування повинні бути додані документи, які підтверджують викладені у ньому обставини.
Отже, виходячи з аналізу вказаних норм законодавства України, при розгляді позовних вимог про визначення місця проживання дитини обов'язковим є наявність письмового висновку органу опіки та піклування.
У матеріалах справи міститься наданий відповідачем висновок Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації від 27 грудня 2019 року,
як органу опіки піклування, про визначення місця проживання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Такий висновок подано
за місцем проживання відповідача - ОСОБА_2 .
Разом з тим, апеляційний суд, скасовуючи рішення районного суду та визначаючи місце проживання дитини з матір'ю - ОСОБА_16 , яка проживає, як вона зазначає, за адресою: АДРЕСА_3 ,
не звернув уваги на те, що висновку Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації як органу опіки та піклування у матеріалах справи немає, як і немає доданих до нього документів, зокрема, акту обстеження умов проживання за цією адресою.
Визначити місце проживання дитини з одним із батьків, не знаючи достовірно ні місця проживання, ні умов проживання, не маючи відповідного (за місцем проживання) висновку органу опіки та піклування
є передчасним.
Таким чином, суд апеляційної інстанції не дослідив та не встановив усіх обставин справи, від яких залежить правильне вирішення спору, та дійшов передчасного висновку про задоволення позову.
З урахуванням наведеного, оскільки фактичні обставини, від яких
залежить правильне вирішення справи, не встановлено, а суд касаційної
інстанції у силу своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений такої можливості, то апеляційному суду при новому розгляді справи слід перевірити вищенаведені обставини.
Також апеляційному суду, який при розгляді справи застосував положення статті 6 Декларації прав дитини, прийнятої 20 листопада 1959 року Генеральною Асамблеєю ООН, слід звернути увагу при новому розгляді справи на правові висновки, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, провадження № 14-327цс18.
Отже, судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню
з направленням справи до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 02 грудня 2020 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець