Постанова
Іменем України
01 березня 2021 року
м. Київ
справа № 170/797/18
провадження № 61-15829св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Шацького районного нотаріального округу Волинської області Щелкунова Іванна Анатоліївна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шацького районного суду Волинської області від 21 березня 2019 року у складі судді Сушик Н. В. та постанову Волинського апеляційного суду від 18 липня 2019 року у складі колегії суддів: Киці С. І., Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю.,
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Шацького районного нотаріального округу Волинської області Щелкунова Іванна Анатоліївна (далі - приватний нотаріус Щелкунова І. А.), у якому просила визнати недійсним договір дарування 3/4 частини будинку.
На обґрунтування позову посилалася на таке. На початку 2017 року її онук ОСОБА_2 попросив подарувати йому належний їй будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідач зобов'язувався забезпечувати позивачку доглядом, ліками, харчуванням, утримувати будинок у належному стані. 25 квітня 2017 року між позивачкою та відповідачем укладений договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Щелкуновою І. А., текст якого позивачка не прочитала, тому що не вміє читати. Перший рік після укладення договору відповідач сумлінно виконував свої зобов'язання, а на початку 2018 року припинив доглядати за нею. Надалі вона дізналася, що договір дарування укладено не щодо будинку АДРЕСА_2 та належить позивачці на праві приватної власності. Позивачці про вказані обставини стало відомо від сина ОСОБА_3 , який запропонував їй переїхати жити до будинку онука ОСОБА_2 . Переїхати вона не може, оскільки з ним склалися неприязні стосунки, а будинок на АДРЕСА_1 , є непридатним для проживання.
Посилаючись на те, що ОСОБА_2 скориставшись поважним віком позивачки, ввів її в оману при укладені договору дарування будинку, внаслідок чого був укладений договір дарування на інший будинок, жодного утримання від відповідача вона не отримувала, просила суд визнати недійсним договір дарування 3/4 частини будинку АДРЕСА_1 , укладений 25 квітня 2017 року між нею та відповідачем, посвідчений приватним нотаріусом Щелкуновою І. А., з підстав удаваності правочину, вчиненим під впливом обману та під впливом помилки.
Рішенням Шацького районного суду Волинської області від 21 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 18 липня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, мотивоване тим, що позивачкою не доведено належними доказами укладення оспорюваного договору під впливом обману чи внаслідок помилки.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, за результатами розгляду справи ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не звернули уваги та не надали належної оцінки тому, що договір дарування був підписаний не уповноваженою особою. Суди не врахували змісту частини третьої статті 45 Закону України «Про нотаріат», відповідно до якої правочин за особу, яка не може його підписати, не може підписувати особа, на користь або за участі якої його посвідчено. В оскаржуваних судових рішеннях суди не зазначили особу, яка підписала договір за дорученням позивачки. Цю особу привів обдарований, тобто договір був посвідчений за його участі, що суперечить закону. Цим доводам суди попередніх інстанцій оцінки не дали.
У жовтні 2019 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому представник ОСОБА_2 - адвокат Москалюк О. О. просила касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційна скарга у цій справі подана у серпні 2019 року, тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
Відповідно до частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Суди встановили, що 25 квітня 2017 року між ОСОБА_1 (дарувальником) та ОСОБА_2 (обдарованим) укладений договір дарування, за умовами якого дарувальник передає, а обдарований приймає у власність безоплатно: 3/4 частини житлового будинку АДРЕСА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Щелкуновою І. А. Договір укладено у письмовій формі із зазначенням усіх його істотних умов, підписаний дарувальником, у зв'язку з неписьменністю та хворобою руки, - довіреною особою, та обдарованим і нотаріально посвідчений (а. с. 6 - 8).
Відповідно до довідки Управління соціального захисту населення Шацької районної державної адміністрації Волинської області від 21 січня 2019 року № 117/06/06-14 з 25 січня 2016 року до 17 січня 2017 року та з 23 лютого 2017 року до 16 лютого 2018 року догляд за позивачкою здійснював ОСОБА_4 . Оспорюваний договір дарування укладений 25 квітня 2017 року, тобто у період, коли догляд за позивачкою здійснював ОСОБА_4 .
Як випливає зі змісту договору дарування приватним нотаріусом у тексті договору зроблено застереження про те, що у зв'язку з вадами зору позивачки текст договору прочитано нотаріусом вголос і схвалено ОСОБА_1 до підписання, а у зв'язку з парезом правої руки за дорученням позивачки та за її визначенням, у її присутності та в присутності нотаріуса текст вказаного договору підписано ОСОБА_5 (а. с. 8).
Відповідно до статті 229 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частиною першою статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.
Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з недоведення позивачкою позову про визнання правочину недійсним з підстав вчинення його під впливом обману та помилки.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга не містить доводів про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм права, якими суди керувалися, ухвалюючи судові рішення про відмову у позові.
Підстави для висновку про порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права відсутні.
Судові рішення ОСОБА_1 оскаржує з підстав підписання договору дарування неуповноваженою особою. На думку заявника, ОСОБА_5 не мала права на вчинення правочинів від її імені.
Верховний Суд відхиляє ці доводи, оскільки вони виходять за межі позовних вимог (підстав позову), заявлених у суді першої інстанції (частина друга статті 400 ЦПК України).
Що ж до доводів касаційної скарги про порушення судам норм процесуального права в частині необхідності належного мотивування судових рішень, то вони є загальними та не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.
Зі змісту оскаржуваних судових рішень випливає, що суди в межах предмету та підстав позову встановили обставини справи, дали оцінку наявним у справі доказам, правильно застосували норми матеріального права.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З огляду на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шацького районного суду Волинської області від 21 березня 2019 року та постанову Волинського апеляційного суду від 18 липня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Яремко
А. С. Олійник
С. О. Погрібний