Постанова
Іменем України
10 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 328/1283/17
провадження № 61-7482св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма імені Котовського»,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Токмацька районна державна адміністрація Запорізької області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма імені Котовського», подану через адвоката Боганову Ольгу Іванівну, на постанову Запорізького апеляційного суду від 06 березня 2019 року у складі колегії суддів: Кочеткової І. В., Маловічко С. В., Гончар М. С.,
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма імені Котовського» (далі - ТОВ «Агрофірма ім. Котовського», Товариство), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Токмацька районна державна адміністрація Запорізької області, про визнання договорів оренди земельних ділянок недійсними.
Позов обгрунтований тим, що 28 липня 2006 року між позивачем та ОСОБА_2 укладено договір оренди земельної ділянки, загальною площею 3,96 га, що розташована на території Долинської сільської ради Токмацького району, кадастровий номер 2325280800:09:002:0081, строком на 49 років. Цей договір зареєстрований у Державному підприємстві «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» (далі - Центр ДЦК) 09 лютого 2010 року за № 041028000002. На виконання договору оренди землі, відповідачу-1 сплачено 13 480,00 грн.
28 березня 2006 року між позивачем та ОСОБА_3 укладено договір оренди земельної ділянки, загальною площею 3,90 га, що розташована на території Долинської сільської ради Токмацького району, кадастровий номер 2325280800:09:001:0020, строком на 49 років. Договір зареєстрований у Центрі ДЗК 10 листопада 2008 року за № 040828000076. На виконання договору оренди землі відповідачу-2 сплачено орендну плату в розмірі 15 000,00 грн.
У березні 2017 року поштовим зв'язком, надійшов лист № 28 від ТОВ «Агрофірма ім. Котовського», зі змісту якого позивачу стало відомо, що між Товариством та ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладені договори оренди земельних ділянок, предметом яких були ті ж самі земельні ділянки, що знаходяться в його користуванні. Ці договори оренди зареєстровано реєстратором Токмацької районної державної адміністрації Запорізької області 24 січня 2017 року.
З урахуванням уточнених позовних вимог просив визнати недійсними укладені відповідачами 07 вересня 2016 року і 10 жовтня 2016 року договори оренди земельних ділянок.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Токмацького районного суду Запорізької області від 26 вересня 2018 року у позові відмовлено. Проведено розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірні договори оренди не порушують права позивача, оскільки у останнього не виникло право користування земельними ділянками, що належать ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Договори оренди у 2006 році орендодавцями не підписувалися, що підтверджується висновками судової почеркознавчої експертизи, а отже, правочини є неукладеними.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Запорізького апеляційного суду від 06 березня 2019 року рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 26 вересня 2018 року скасовано, позов задоволено.
Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 07 вересня 2016 року, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «Агрофірма ім. Котовського», зареєстрований в Токмацькій районній державній адміністрації Запорізької області 24 січня 2017 року, кадастровий номер земельної ділянки 2325280800:09:002:0081, та скасовано його державну реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 10 жовтня 2016 року, укладений між ОСОБА_3 та ТОВ «Агрофірма ім. Котовського», зареєстрований в Токмацькій районній державній адміністрації Запорізької області 24 січня 2017 року, кадастровий номер земельної ділянки 2325280800:09:001:0020, та скасовано його державну реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Стягнено з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ТОВ «Агрофірма ім. Котовського» на користь ОСОБА_1 по 2 133,00 грн з кожного в рахунок компенсації судових витрат зі сплати судового збору.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що договори оренди, укладені власниками земельних ділянок із ОСОБА_1 у 2006 році, після їх підписання пройшли державну реєстрацію у передбаченому законом порядку, земля з 2006 року перебувала у фактичному користуванні орендаря, ОСОБА_3 отримала від ОСОБА_1 15 000,00 грн за передачу ділянок в оренду, а ОСОБА_2 - 13 480,00 грн (т.1, а. с. 8, 9), що свідчить про виконання сторонами умов договору, на момент повторної передачі земельних ділянок в оренду іншому орендарю попередні договори не розірвані недійсними не визнавалися, висновки суду першої інстанції про те, що спірними договорами права орендаря не порушені не відповідають фактичним обставинам справи.
Знаходження в проваджені суду іншої справи за позовами ОСОБА_2 і ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів оренди 2006 року, також не є достатньою підставою для висновку про їх недійсність у цій справі. Предметом позову у цій справі є недійсність укладених відповідачами договорів 2016 року з підстав порушення прав землекористувача. На час укладання землевласниками договорів оренди з новим орендарем землі перебували у користуванні іншого орендаря і відповідні договори не були визнані недійсними.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У квітні 2019 року до Верховного Суду через адвоката Боганову О. І.надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ТОВ «Агрофірма ім. Котовського» на постанову суду апеляційної інстанції, просили судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди неправильнозастосували норми матеріального права і порушили норми процесуального права.
Позивач не довів наявність у нього права, яке підлягає захисту.
Суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що не було волевиявлення на укладення правочину у ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , оскільки вони не підписували договір.
Суд апеляційної інстанції встановив обставини у справі, що мають суттєве значення для цієї справи на підставі недопустимих доказів.
Суд апеляційної інстанції не застосував Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Суд не звернув уваги, що позивач не заявляв вимог про скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації речового права.
Аргументи інших учасників справи
У відзиві від 28 травня 2019 року на касаційну скаргу ОСОБА_1 просив залишитиїї без задоволення, а судове рішення без змін, оскільки воно є законним та обгрунтованим.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судивстановили, що ОСОБА_3 і ОСОБА_2 є власниками земельних ділянок, площею 3,9001 га та 3,9606 га відповідно для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованих на території Долинської сільської ради Токмацького району Запорізької області (т. 1, а. с. 213, 224).
28 березня 2006 року ОСОБА_3 уклала з позивачем ОСОБА_1 договір оренди належної їй земельної ділянки строком на 49 років. Відповідно до пункту 9 договору оренди сторони передбачили, що орендна плата вноситься у грошовій формі один раз за весь період оренди в сумі 35 530,88 грн з моменту підписання акта прийому-передання земельної ділянки. Розмір орендної плати не переглядається. Договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації (т. 1, а. с. 215-219).
Договір зареєстровано у Центрі ДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 10 листопада 2008 року за № 040828000076 (т. 1, а. с. 219).
Під час підписання договору сторони узгодили межі земельної ділянки в натурі, про що підписали відповідний акт, а також склали акт приймання-передачі земельної ділянки (т. 1, а. с. 220-222).
28 липня 2006 року ОСОБА_2 також уклав із ОСОБА_1 договір оренди належної йому земельної ділянки строком на 49 років з виплатою наперед орендної плати у розмірі 35 530,88 грн, який зареєстровано у Центрі ДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 09 лютого 2010 року за № 041028000002 (т. 1, а. с. 204-208).
Того ж дня сторони підписали акт приймання-передання земельної ділянки і акт визначення меж у натурі (т. 1, а. с. 209-212).
25 жовтня 2006 року ОСОБА_1 передав ОСОБА_3 15 000,00 грн, ОСОБА_2 - 13 480,00 грн за передані в оренду земельні ділянки, про що останні написали відповідні розписки (т. 1, а. с. 8-9).
Фактично з 2006 року спірні земельні ділянки перебували у користуванні позивача ОСОБА_1 , що не оспорювалося сторонами.
Станом на вересень-жовтень 2016 зазначені договори оренди у передбаченому законом порядку недійсними не визнавалися, сторонами розірвані не були.
10 жовтня 2016 року ОСОБА_3 уклала новий договір оренди належної їй земельної ділянки з ТОВ «Агрофірма ім. Котовського» строком на 15 років з виплатою орендної плати у розмірі 4 787, 91 грн на рік (т.1, а. с. 25-26). Право оренди земельної ділянки зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права 24 січня 2017 року за № 78980167 (т. 1, а. с. 18).
Аналогічний договір на аналогічних умовах з тим же орендарем 07 вересня 2016 року укладений і ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 22-24). Право оренди земельної ділянки зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права 24 січня 2017 року за № 78979249 (т. 1, а. с. 20).
Договори оренди, укладені власниками земельних ділянок із ОСОБА_1 у 2006 року, після їх підписання пройшли державну реєстрацію у передбаченому законом порядку, земля з 2006 року перебувала у фактичному користуванні орендаря, ОСОБА_3 отримала від ОСОБА_1 15 000,00 грн за передання ділянок в оренду, а ОСОБА_2 - 13 480,00 грн (т. 1, а. с. 8, 9), що свідчить про виконання сторонами умов договору, на момент повторної передачі земельних ділянок в оренду іншому орендарю попередні договори не розірвані недійсними не визнавалися.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу.
У травні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 25 липня 2019 року зупинено виконання постанови Запорізького апеляційного суду від 06 березня 2019 року в частині стягнення коштів.
Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Відповіднодо пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуальногокодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційнаскарга у цій справі подана у квітні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд необмежений доводами та вимогамикасаційної скарги, якщопід час розглядусправи буде виявленопорушення норм процесуальногоправа, які єобов'язковою підставоюдля скасування рішення, абонеправильне застосування норм матеріальногоправа.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Згідно з матеріалами справи ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок з тих підстав, що відповідачі уклали договори оренди земельних ділянок та провели їх реєстрацію у період дії договорів оренди, укладених з ним.
Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).
Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За змістом статті 215 ЦК України вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним можуть бути заявлені як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.
Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним відповідно до частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.
Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.
У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов'язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов'язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.
Згідно з частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Отже, підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 14 Закону України «Про оренду землі» в редакції на час укладення договору оренди (далі - Закон) договір оренди землі укладається в письмовій формі.
Згідно з частиною першою статті 15 Закону істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.
Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга статті 15 Закону).
У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.
Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) зазначено, що: «такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Разом з цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів. Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, висловленого в постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15, зазначивши, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено».
Суд першої інстанції встановивши, що у ОСОБА_1 не виникло право користування земельними ділянками, що належать ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , оскільки договори оренди, укладені у 2006 році вони не підписували, що підтверджується висновками судової почеркознавчої експертизи, тобто вони не є укладеними, дійшов обгрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
З огляду на те, що застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права до спірних правовідносин не відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, судове рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.
У заяві до Верховного Суду від 14 січня 2021 року позивач просить взяти до уваги практику Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі 328/929/17, оскільки справи є взаємопов'язаними та спростовують доводи касаційної скарги.
Верховний Суд зазначає, що не бере до уваги постанову Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі 328/929/17, оскільки взяв до уваги правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до статті 413 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом було скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.
Перевіривши в межах касаційної скарги правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно з підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
З урахуванням сплаченого ТОВ «Агрофірма ім. Котовського»судового збору за подання касаційної скарги - 5 120,00 грн, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Агрофірма ім. Котовського» підлягає стягненню судовий збір - 5 120,00 грн.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма імені Котовського», подану через адвоката Боганову Ольгу Іванівну, задовольнити.
Постанову Запорізького апеляційного суду від 06 березня 2019 рокускасувати.
Рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 26 вересня 2018 року залишити в силі.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма імені Котовського» 5 120 (п'ять тисяч сто двадцять) грн 00 коп судового збору сплаченого за розгляд справи у суді касаційної інстанції.
Постановасуду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді: А. С. Олійник
С. О. Погрібний
Г. І. Усик
В. В. Яремко