05 березня 2021 року
м. Київ
справа № 200/10801/19-а
адміністративне провадження № К/9901/15909/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :
головуючої судді - Блажівської Н.Є.,
суддів: Желтобрюх І.Л., Яковенка М.М.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області
на додаткове рішення Донецького окружного адміністративного суду від 9 січня 2020 року (суддя Михайлик А.С.)
та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2020 року (головуючий суддя: Арабей Т.Г., судді: Геращенко І.В., Міронова Г.М.)
у справі позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХРЕМПОСТАВКА»
до Головного управління ДПС у Донецькій області
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЕХРЕМПОСТАВКА» (надалі також - Позивач, ТОВ «ТЕХРЕМПОСТАВКА») звернулось до суду з позовом, в якому просило (з урахуванням зміни позовних вимог) визнати протиправними дії Головного управління ДПС у Донецькій області (надалі також - Відповідач, скаржник) щодо нарахування пені з орендної плати за землю з юридичних осіб по земельним ділянкам, що знаходяться за кодом КОАТУУ 1415070500 (м. Зугрес) в розмірі 2772987,59 грн та по земельним ділянкам, що знаходяться за кодом КОАТУУ 1415046200 (Зуївська селищна рада) в розмірі 474659,41 грн; зобов'язання здійснити коригування інтегрованої картки з плати за землю юридичних осіб шляхом виключення з неї сум протиправно нарахованої пені та відображення їх як переплати.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 10 грудня 2019 року позов задоволено частково: визнано протиправними дії Головного управління ДФС у Донецькій області щодо нарахування пені в інтегрованій картці Товариства обмеженою відповідальністю "ТЕХРЕМПОСТАВКА" з плати за землю (земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності) з юридичних осіб по земельним ділянкам, що розташовані у м. Зугрес (КОАТУУ 1415070500) в розмірі 2772987,59 грн та зобов'язано Головне управління ДФС у Донецькій області здійснити коригування інтегрованої картки Товариства обмеженою відповідальністю "ТЕХРЕМПОСТАВКА" з плати за землю (земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності) з юридичних осіб шляхом виключення з неї нарахованої пені по земельним ділянкам, що розташовані у м. Зугрес (КОАТУУ 1415070500) в розмірі 2772987,59 грн; визнано протиправним дії Головного управління ДФС у Донецькій області щодо нарахування пені в інтегрованій картці Товариства обмеженою відповідальністю "ТЕХРЕМПОСТАВКА" з плати за землю (земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності) з юридичних осіб по земельним ділянкам, що розташовані у смт Зуївка (КОАТУУ 1415046200) в розмірі 474659,41 грн та зобов'язано Головне управління ДФС у Донецькій області здійснити коригування інтегрованої картки Товариства обмеженою відповідальністю "ТЕХРЕМПОСТАВКА" з плати за землю (земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності) з юридичних осіб шляхом виключення з неї нарахованої пені по земельним ділянкам, що розташовані у смт Зуївка (КОАТУУ 1415046200) в розмірі 474659,41 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
20 грудня 2019 року Позивач звернувся до суду першої інстанції з заявою про ухвалення додаткового рішення з приводу розподілу судових витрат у справі та просив суд стягнути на його користь судовий збір у сумі 3842,00 грн, витрати, пов'язані з прибуттям до суду у сумі 2785,66 грн та витрати на правову адвоката у сумі 25500,00 грн.
Додатковим рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 9 січня 2020 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2020 року заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХРЕМПОСТАВКА" про ухвалення додаткового рішення з приводу розподілу судових витрат задоволено частково. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Донецькій області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХРЕМПОСТАВКА" судові витрати у сумі 16628 грн 53 коп., у задоволенні решти вимог, викладених у заяві про розподіл судових витрат, відмовлено.
2. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ОСКАРЖЕНИХ РІШЕНЬ СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Ухвалюючи додаткове судове рішення щодо розподілу судових витрат за заявою Позивача суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з фактичної обґрунтованості заявлених до відшкодування судових витрат та їх співмірності з обсягом виконаних адвокатом робіт та наданих послуг щодо представництва інтересів у суді. Визначаючись з розміром судових витрат, що підлягають відшкодуванню за рахунок сторони Відповідача, суд врахував співвідношення задоволених позовних вимог.
3. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ НА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ
У касаційній скарзі Відповідач просить скасувати додаткове рішення Донецького окружного адміністративного суду від 9 січня 2020 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2020 року та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні заяви про розподіл судових витрат.
У відзиві на касаційну скаргу Позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
4. ОБҐРУНТУВАННЯ ЗАЯВИ ПРО ВІДШКОДУВАННЯ ВИТРАТ НА ПРОФЕСІЙНУ ПРАВНИЧУ ДОПОМОГУ ТА ДОКАЗИ НА ПІДТВЕРДЖЕННЯ ЇХ ПОНЕСЕННЯ.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу ТОВ "ТЕХРЕМПОСТАВКА" надано суду договір про надання правової допомоги від 1 квітня 2019 року №157-ТПР, укладений Позивачем (клієнт) з адвокатським об'єднанням «ПЕРШИЙ РАДНИК» (виконавець), додаткову угоду від 20 серпня 2019 року №3 до вказаного договору, витяг з Єдиного реєстру адвокатів України щодо адвоката Прокоф'євої Людмили Сергіївни (форма адвокатської діяльності - адвокатське об'єднання «ПЕРШИЙ РАДНИК»), свідоцтво про право Прокоф'євої Л.С. на заняття адвокатською діяльністю від 18 листопада 2016 року, видану Позивачем адвокату Прокоф'євій Л.С. довіреність від 2 вересня 2019 року №34/ТРП/2019 (діє до 31 грудня 2020 року), акт надання послуг від 10 жовтня 2012 року №3, підписаний між Позивачем та адвокатським об'єднанням «ПЕРШИЙ РАДНИК».
Відповідно до пункту 1.1 договору про надання правової допомоги від 1 квітня 2019 року №157-ТПР виконавець зобов'язується надавати клієнту правову допомогу за окремими письмовими або усними дорученнями. Згідно з пунктами 4.1, 4.2 вартість послуг, розмір витрат виконавця та порядок розрахунків погоджується сторонами в додаткових угодах, що є невід'ємною частиною даного договору. Сторони домовились про встановлення погодинного порядку обчислення розміру гонорару адвокатів. У пункті 5.1 цього договору визначено, що він набирає чинності з дати його підписання та діє до 31 грудня 2019 року, але у будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
За умовами пункту 1 додаткової угоди від 20 серпня 2019 року №3 до вказаного договору, виконавець зобов'язується надавати клієнтові правову допомогу у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХРЕМПОСТАВКА" до Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправними дій щодо нарахування пені з орендної плати з юридичних осіб по земельним ділянкам, що знаходяться за кодом КОАТУУ 1415070500 (м. Зугрес) в розмірі 3900197,87 грн та по земельним ділянкам, що знаходяться за кодом КОАТУУ 1415046200 (Зуївська селищна рада) в розмірі 663324,56 грн; зобов'язання здійснити коригування інтегрованої картки з плати за землю юридичних осіб шляхом виключення з неї сум нарахованої пені та відображення їх як переплати, - в Донецькому окружному адміністративному суді, судах другої та третьої інстанції, зокрема, але не обмежуючись, вчиняти наступні дії: юридичний аналіз та розробка загальної стратегії, подання позовної заяви, підготовка та подання клопотань про залучення доказів, відповіді на відзив, письмових пояснень по справі, інших процесуальних документів та документів правового характеру, участь у судових засіданнях, ознайомлення з матеріалами справи, підготовка та подання заяви про відшкодування понесених судових витрат та надання відповідних доказів, виконання інших дій, що впливають на зміст Договору та Додаткової угоди.
Згідно з пунктом 2.1 додаткової угоди вартість послуг з надання правової допомоги розраховується на підставі погодинної вартості роботи адвоката 2000 грн. Фактичний обсяг наданих послуг визначається сторонами у актах наданих послуг. Відповідно до пункту 2.3 цієї угоди оплата послуг здійснюється за фактом їх виконання впродовж 15 днів з моменту вступу судового рішення в законну силу.
Згідно з актом надання послуг від 10 грудня 2019 року №3 адвокатом Прокоф'євою Л.С. надано Позивачу послуги з підготовки та подання до суду: позовної заяви з додатками (3 год., 6000 грн), відповіді на відзив (2 год., 4000 грн), уточнення позовних вимог (2 год., 4000 грн), клопотання про долучення доказів з додатками та заяви про надання доказів понесених витрат після ухвалення рішення у справі (1 год., 2000 грн), заяви про відшкодування понесених витрат з додатками (1 год., 2000 грн), участі у судових засіданнях 7 жовтня 2019 року, 5 листопада 2019 року, 25 листопада 2019 року, 10 грудня 2019 року (3,75 год., 7500 грн). Також в акті зазначено про фактичне понесення адвокатом витрат, пов'язаних із прибуттям до суду на суму 2785,66 грн.
5. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
У касаційній скарзі Відповідач зазначає про те, що Позивачем, всупереч положенням КАС України, не надано достатніх та беззаперечних доказів понесення заявлених судових витрат у межах цієї справи. Стверджує, що Позивачем не було надано доказів щодо обсягу наданих адвокатом послуг та їх вартості, детального розрахунку понесених витрат на правову допомогу. Тому вважає, що заявлені Позивачем до відшкодування витрати на правову допомогу є завищеними та не співмірними зі складністю справи, обсягом наданих послуг та тривалістю розгляду справи.
Також зазначає про відсутність підстав для ухвалення додаткового судового рішення, оскільки питання розподілу судових витрат було вирішено судом першої інстанції у рішенні по суті позову.
При цьому скаржник вказує на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні.
Позивач у відзиві на касаційну скаргу вказує на те, що надані суду документи на підтвердження обґрунтованості понесених судових витрат містять вартість та детальний опис виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та є належними та достатніми доказами розміру судових витрат Позивача у цій справі. З посиланням на судову практику зазначає, що такі витрати підлягають відшкодуванню незалежно від від їх фактичної сплати на час вирішення питання їх розподілу у суді.
Акцентує, що Відповідачем не наведено жодних критеріїв визначення неспівмірності присуджених на користь Позивача судових витрат у даній справі. Натомість, Позивачем обґрунтовано співмірність судових витрат зі складністю справи з посиланням на рішення Ради Суддів України від 9 червня 2016 року №46, яким затверджено показники середніх витрат часу на розгляд справи та коефіцієнти складності справ за відповідними категоріями.
При цьому зауважує на тому, що розмір присуджених витрат на професійну правничу допомогу складає 14000 грн (без урахування витрат, пов'язаних з прибуттям до суду), що складає 0,43% від суми задоволених позовних вимог, а тому доводи скаржника про завищений розмір витрат на правову допомогу не знаходять підтвердження.
6. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) касаційний перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи.
Оскільки касаційна скарга не містить доводів та заперечень щодо вирішення судами питання розподілу витрат представника Позивача, пов'язаних з прибуттям до суду (витрат, пов'язаних з переїздом до іншого населеного пункту), виходячи зі змісту та викладених доводів у касаційній скарзі Суд надає оцінку виключно тим обставинам, щодо яких скаржник має заперечення, та у межах доводів касаційної скарги щодо відшкодування витрат на правничу допомогу у даній справі.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:
надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
За змістом частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною сьомою цієї ж статті КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до КАС України законодавцем принципово по новому визначено роль суду при вирішенні питання розподілу судових витрат, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами, та не може діяти на користь будь-якої із сторін.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу застосувала відповідний підхід надавши оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона мала заперечення.
Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.
Це означає, що Відповідач, як особа, яка заперечує зазначений Позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов'язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України.
Аналогічні висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі №640/15803/19.
Відповідач подав до суду першої інстанції заперечення на заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та ухвалення додаткового рішення.
Надаючи оцінки доводам Відповідача та запереченням проти відшкодування судових витрат у цій справі та визначаючись щодо співмірності та обґрунтованості заявлених до відшкодування на користь Позивача судових витрат, суди першої та апеляційної інстанції виходили з фактичного підтвердження Позивачем розміру судових витрат наданими документами.
При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц.
За змістом оскаржених судових рішень суди попередніх інстанцій дослідили фактично затрачений адвокатом час на участь у судових засіданнях у цій справі, що загалом склало 2 години; проаналізували обсяг наданих послуг та складених процесуальних документів, зокрема врахували те, що надання уточнень до позовних вимог (шляхом зменшення первинно визначеного розміру пені, щодо якої виник спір) не обумовлено виявленням нових обставин в ході розгляду справи та пов'язано із неврахуванням обставин, відомих під час підготовки позову, тому підстави для відшкодування адвокату витрат на складання заяви про уточнення позовних вимог відсутні. Відповідно до встановленого, суди вирішили питання відшкодування на користь Позивача понесених судових витрат на правову допомогу пропорційно задоволеним позовним вимогам у сумі 14400 грн.
Разом з тим, доводи скаржника щодо відсутності доказів на підтвердження обсягу та вартості наданих послуг, а також детального розрахунку понесених витрат на правову допомогу спростовано дослідженими судами попередніх інстанцій договором про надання правової допомоги від 1 квітня 2019 року №157-ТПР, додатковою угодою від 20 серпня 2019 року №3, актом надання послуг від 10 грудня 2019 року, у яких визначено детальний перелік виконаних адвокатом робіт та наданих послуг, їх зміст, вартість у взаємозв'язку з затраченим часом на їх виконання.
Судом апеляційної інстанції в оскарженому рішенні зроблено висновок про те, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Такі висновки суду мотивовані посиланням на аналогічну правову позицію Верховного Суду у постанові від 3 жовтня 2019 року у справі №922/445/19.
У касаційній скарзі Відповідач зазначає про необхідність відступити від правового висновку Верховного Суду, застосованого судом апеляційної інстанції у постанові Першого апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2020 року.
Але, у касаційній скарзі скаржник не наводить жодних доводів в обґрунтування підстав для відступу від наведеної позиції Верховного Суду. Суд таких підстав також не знаходить.
Разом з тим, Верховний Суд вважає необхідним зазначити про те, що у КАС України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, імплементовано нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Аналогічний підхід щодо застосування положення частини сьомої статті 139 КАС України у разі відсутності документа про оплату позивачем витрат на професійну правничу допомогу, за умови погодження сторонами при укладанні договору про надання правничої допомоги оплати таких витрат у майбутньому, застосовано Верховним Судом у постановах від 26 червня 2019 року у справі №813/481/18, від 29 жовтня 2020 року у справі №686/5064/20, від 21 січня 2021 року у справі №280/2635/20.
Також варто зауважити, що питання щодо застосування процесуальних норм права, які регулюють порядок розподілу судових витрат за надану професійну правничу допомогу на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою було предметом дослідження судами різних юрисдикцій.
Оскільки вищеаналізована процесуальна норма у ЦПК, ГПК і КАС України є однаковою за змістом, а отже вищенаведена практика тлумачення судами різних юрисдикцій вказаних норм ЦПК і ГПК України є застосовною до обставин цієї справи.
Аналогічний правовий висновок викладено у додатковій постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 08 вересня 2020 року у справі №640/10548/19 та у постанові від 29 жовтня 2020 року у справі №686/5064/20.
До того ж суди правильно вказали на те, що умовами договору про надання правової допомоги врегульовано здійснення оплати наданих послуг після набрання законної сили рішенням суду у цій справі, а відтак строк оплати послуг адвоката на час вирішення питання розподілу судових витрат не настав.
Необґрунтованими також є доводи скаржника про відсутність підстав для ухвалення додаткового судового рішення, оскільки судом питання про судові витрати було вирішено.
Дійсно, рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 10 грудня 2019 року, в якому вирішені заявлені позовні вимоги, суд першої інстанції вирішив питання розподілу судових витрат в частині судового збору. Про це суд першої інстанції вказав в оскарженому рішенні зазначивши про відсутність підстав для повторного вирішення питання розподілу судових витрат зі сплати судового збору.
За таких обставин, з огляду на доведеність Позивачем реальності та підтвердження фактичного розміру понесених витрат на правничу допомогу та недоведеність Відповідачем обставин понесення Позивачем розміру витрат у меншому розмірі та/або неспівмірності таких витрат, Суд вважає правильними висновки судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржених судових рішеннях. Доводи ж касаційної скарги правильності висновків судів першої та апеляційної інстанції не спростовують.
6.1. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, вважає що при ухваленні оскаржених судових рішень суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша статті 350 КАС України).
Керуючись статтями 3, 343, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області залишити без задоволення.
Додаткове рішення Донецького окружного адміністративного суду від 9 січня 2020 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуюча суддя Н.Є. Блажівська
Судді І.Л. Желтобрюх
М.М. Яковенко