05 березня 2021 року
м. Київ
справа № 520/7103/2020
адміністративне провадження № К/9901/4800/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Желєзного І.В.,
суддів: Берназюка Я.О., Чиркіна С.М.,
перевіривши касаційну скаргу Люботинської міської ради Харківської області
на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2020 року
та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2020 року
у справі №520/7103/2020
за позовом ОСОБА_1
до Люботинської міської ради Харківської області,
треті особи: Відділ освіти Люботинської міської ради, Служба у справах дітей Люботинської міської ради
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Люботинської міської ради Харківської області, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Люботинської міської ради Харківської області LХХІХ сесії VII скликання від 26 грудня 2019 року № 577 "Про пониження ступеня та перейменування Люботинської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №5 Люботинської міської ради Харківської області, Караванської загальноосвітньої школи І- III ступенів Люботинської міської ради Харківської області";
- негайно призупинити виконання рішення Люботинської міської ради Харківської області LХХІХ сесії VII скликання від 26 грудня 2019 року № 577 "Про пониження ступеня та перейменування Люботинської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №5 Люботинської міської ради Харківської області, Караванської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Люботинської міської ради Харківської області" до вирішення справи по суті;
- стягнути з Люботинської міської ради Харківської області на мою користь судовий збір у розмірі 840,80 грн.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2020 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2020 року, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Люботинської міської ради Харківської області LХХІХ сесії VII скликання від 26 грудня 2019 року № 577 "Про пониження ступеня та перейменування Люботинської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №5 Люботинської міської ради Харківської області, Караванської загальноосвітньої школи І- III ступенів Люботинської міської ради Харківської області". В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
29 грудня 2020 року відповідачем направлено до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2020 року у справі №520/7103/2020.
Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2021 року касаційну скаргу Люботинської міської ради Харківської області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2020 року у справі №520/7103/2020 повернуто особі, яка її подала, оскільки в такій не обґрунтовано наявність підстав касаційного оскарження передбачених частиною 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
12 лютого 2021 року відповідачем повторно направлено до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2020 року у цій справі.
До касаційної скарги додано клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, в якому скаржник зазначено, що копію ухвали Верховного Суду від 25 січня 2021 року про повернення касаційної скарги отримано 04 лютого 2021 року та в найкоротший строк (12 лютого 2021 року) касаційну скаргу подано повторно.
Відповідно до частини 3 статті 329 КАС України строк на подання касаційної скарги також може бути поновлений у разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною 5 статті 333 цього Кодексу.
Розглянувши клопотання скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження, колегія суддів дійшла висновку про поважність причин пропуску строку на касаційне оскарження та наявність підстав для його поновлення, оскільки скаргу подано в розумний строк після її повернення.
Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження Суд зазначає таке.
Розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження.
Статтею 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Враховуючи, що дана справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги про наявність одного з випадків, визначених підпунктами "а-г" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України та обґрунтувати посилання на конкретний підпункт.
В обгрунтування підстав касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій, відповідач зазначає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, зокрема частину 3 статті 257 КАС України, оскільки помилково розглянуто цю справу у порядку спрощеного позовного провадження. Судом апеляційної інстанції порушено вимоги статті 313 КАС України, оскільки не задоволено клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та розглянуто її без участі представника відповідача, що також свідчить про порушення норм процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів відхиляє посилання скаржника на те, що суд першої інстанції помилково розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження, оскільки така підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, з наступних підстав.
Відповідно до вимог частини 4 статті 12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах:
1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;
2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;
4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років";
6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
Як убачається із касаційної скарги, предметом спору у цій справі є рішення Люботинської міської ради Харківської області LХХІХ сесії VII скликання від 26 грудня 2019 року № 577 "Про пониження ступеня та перейменування Люботинської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 5 Люботинської міської ради Харківської області, Караванської загальноосвітньої школи І- III ступенів Люботинської міської ради Харківської області", яке у даному випадку не є нормативно-правовим актом, тобто актом управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування, в розумінні пункту 18 частини 1 статті 4 КАС України.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів зазначає, що з урахуванням характеру спірних правовідносин, предмета позову, суб'єктного складу учасників справи та її складності ця справа, відповідно до частини 4 статті 12 КАС України, не відноситься до справ, які розглядаються виключно за правилами загального позовного провадження, а тому суд першої інстанції розглянувши цю справу у порядку спрощеного позовного провадження не допустив порушення норм процесуального права, зокрема частини 3 статті 257 КАС України.
Посилання скаржника на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема статті 313 КАС України, також не може бути підставою для відкриття касаційного провадження, оскільки таке порушення не є обов'язковою підставою для скасування судового рішення з направленням справи на новий розгляд та не входить до переліку підстав передбачених частиною 3 статті 353 КАС України.
Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно приписів статті 313 КАС України якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися у судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
Таким чином, звертаючись з даною касаційною скаргою та оскаржуючи судове рішення, яке прийняте за правилами спрощеного провадження, представник відповідача відповідно до статті 330 КАС України не вказує у скарзі виняткові обставини, що передбачені пунктом 2 частини 5 цієї статті, які є передумовою для перевірки вмотивованості підстав, передбачених частиною 4 статті 328 КАС України.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в ухвалах від 15 жовтня 2020 року у справі №826/4156/16, від 08 грудня 2020 року у справі № 320/5443/19, від 09 грудня 2020 року у справі № 640/14206/19.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" ("Levages Prestations Services v. France") від 23 жовтня 1996 року, заява № 21920/93; "Гомес де ла Торре проти Іспанії" ("Brualla Gomes de la Torre v. Spain") від 19 грудня 1997 року, заява 26737/95).
Крім того, серед основних напрацьованих Європейським судом з прав людини підходів до касаційного перегляду судових рішень та, відповідно, застосування "процесуальних фільтрів" до такого перегляду слід віднести наступні:
- Конвенція не зобов'язує держави створювати апеляційні або касаційні суди, проте, якщо вони створені, то особі має гарантуватися дотримання гарантій п. 1 ст. 6 ЄКПЛ на рівні цих судів, хоча у таких випадках можуть застосовуватися менш суворі стандарти.
- право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати передбачуваним обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
- сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору або наявність сумнів у правильності рішення, яке набрало законної сили, не може бути самостійною підставою для оскарження судового рішення.
- жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.
- головною функцією судів вищих інстанцій з перегляду є розгляд правових питань, що мають важливе та виключне значення, усунення фундаментальних правових помилок і недоліків, допущених судами нижчих інстанцій, забезпечення єдності судової практики, уніфікованого та єдиного застосування права, а не новий розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають вагомі підстави (непереборні обставини), які передбачені у законодавстві.
На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Оцінивши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що посилання на існування обставин, передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України, у касаційній скарзі відсутні, й такі обставини не встановлені Верховним Судом з поданих матеріалів касаційної скарги, що унеможливлює відкриття касаційного провадження.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до ч. "с" ст. 7 цієї Рекомендації скарги в суд третьої інстанції повинні подаватися в першу чергу у рамках таких справ, які заслуговують третього судового розгляду, наприклад справи, які будуть розвивати право або які будуть сприяти однаковості тлумаченню закону. Їх коло може бути також обмежене скаргами по тих справах, які стосуються питань права, які мають значення для всього суспільства в цілому. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування того, чому її справа буде сприяти досягненню таких цілей. Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до ст. 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного оскарження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Ураховуючи викладене, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтями 328, 333, 359 КАС України,
Поновити строк Люботинській міській раді Харківської області на касаційне оскарження рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2020 року та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2020 року у справі №520/7103/2020.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Люботинської міської ради Харківської області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2020 року у справі №520/7103/2020 за позовом ОСОБА_1 до Люботинської міської ради Харківської області, треті особи: Відділ освіти Люботинської міської ради, Служба у справах дітей Люботинської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.
СуддіІ.В. Желєзний Я.О. Берназюк С.М. Чиркін