09 березня 2021 року
м. Київ
справа № 200/4761/20-а
адміністративне провадження № К/9901/7289/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Желєзного І.В.,
суддів: Берназюка Я.О., Чиркіна С.М.,
перевіривши касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 липня 2020 року
та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року
у справі №200/4761/20-а
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці
про скасування постанови про накладення штрафу,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держпраці у Донецькій області, у якому просила скасувати постанову № ДЦ/290/547/АВ/П/ІП-ФС від 12 листопада 2019 року про накладення штрафу в сумі 250380,00 грн.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 17 липня 2020 року позов задоволений частково. Визнано протиправною та скасовано постанову Головного управління Держпраці у Донецькій області № ДЦ/290/547/АВ/П/ІП-ФС від 12 листопада 2019 року в частині накладення штрафу за фактичний допуск працівника ОСОБА_2 до роботи без оформлення трудового договору (контракту). У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задоволено частково. Апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Донецькій області залишено без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 липня 2020 року змінено шляхом зазначення в абзаці другому резолютивної частини рішення замість « ОСОБА_2 », зазначити « ОСОБА_3 ». В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2021 року задоволено клопотання Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці про заміну відповідача правонаступником. Замінено відповідача - Головне управління Держпраці у Донецькій області області, його правонаступником - Східним міжрегіональним управлінням Державної служби України з питань праці. Відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 листопада 2020 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року у справі № 200/4761/20-а.
26 лютого 2021 року позивачем направлено до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 липня 2020 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року у справі №200/4761/20-а.
В касаційній скарзі наявне клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження в якому зазначено, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції отримано 27 січня 2021 року, що підтверджується копією поштового конверту.
Відповідно до ч. 2 ст. 329 КАС України, учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Колегія суддів дійшла висновку про поважність причин пропуску строку на касаційне оскарження та наявність підстав для його поновлення, оскільки відповідач звернувся з касаційною скаргою у строк, що не перевищує 30 днів з моменту отримання ним копії оскаржуваного рішення.
Предметом спору у даній справі є вимога про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу в частині накладення штрафу за фактичний допуск працівника ОСОБА_3 до роботи без оформлення трудового договору у розмірі 125190,00, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Згідно із п. 6 ч. 6 ст. 12 КАС України справами незначної складності є справи щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За правилами п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв'язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Водночас обов'язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.
Доведення вищезазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.
Відповідно до п. 24 ч. 1 ст. 4 КАС України термін "розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб" вживається у значенні - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Згідно зі ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01 січня 2020 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становив 2102,00 грн.
Тобто, зважаючи на приписи п. 6 ч. 6 ст. 12 КАС України, з урахуванням характеру спірних правовідносин, предмета позову та суб'єктного складу учасників справи, її складності та того, що загальна сума не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, колегія суддів вважає, що вищезгадану касаційну скаргу подано на судові рішення у справі незначної складності.
Аналогічна позиція стосовно висловлена Верховним Судом в ухвалах від 25 травня 2020 року у справі №824/1219/18-а, від 15 червня 2020 року у справі №461/7779/18 та від 03 липня 2020 року у справі №500/380/20.
Зазначена норма Кодексу узгоджується з п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у п. 7 ч. 3 ст. 2 та ч. 1 ст. 13 КАС України, а також ч. 1 ст. 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
В касаційній скарзі скаржник посилається на те, що дана справа підлягає касаційному оскарженню на підставі пп. "а" п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, зазначаючи, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, а справа становить значний суспільний інтерес.
Оцінивши доводи касаційної скарги та правове значення цієї справи для формування єдиної правозастосовної практики, колегія суддів вважає, що посилання скаржника на положення пп. "а" п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України є необґрунтованими, оскільки на поточний день ухвалені у цій справі судові рішення не впливають на кінцеве формування судової практики та не змінюють її.
Інші обґрунтовані посилання на існування обставин передбачених пп. "а" - "г" п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України у касаційній скарзі відсутні та такі обставини не вбачаються з поданих матеріалів касаційної скарги.
Посилання скаржника на правові позиції Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постановах від 21 березня 2018 року у справі №725/3212/16-ц, від 15 серпня 2019 року у справі №281/459/17, від 02 жовтня 2019 року у справі №214/4137/17, від 24 жовтня 2019 року у справах №761/146/17 та №295/7219/16-а є безпідставними оскільки наведені судові рішення стосуються оцінки судом інших фактичних обставин справи, що унеможливлює використання висновків Верховного Суду в межах даних правовідносин.
Крім того, позивач в касаційній скарзі фактично зазначає про необхідність здійснити переоцінку встановлених судами у справі обставин, а також надати перевагу одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції відповідно до ч. 2 ст. 341 КАС України.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до ч. 3 ст. 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно з імперативними вимогами ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та ст. 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень ч. 5 ст. 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Згідно з п.1 ч.1 ст. 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Суд враховує позицію Європейського Суду з прав людини, згідно з якою право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг; такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі "Golder v. the United Kingdom", пункт 57 рішення у справі "Ashingdane v. the United Kingdom" № 8225/78, пункт 37 рішення у справі "Guerin v. France" № 25201/94, пункт 96 рішення у справі "Krombach v. France" № 29731/96, пункти 53, 55 рішення у справі "Воловік проти України" № 15123/03, пункт 27 рішення у справі "Пелевін проти України" № 24402/02, пункт 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" № 45783/05, ухвала щодо прийнятності заяви № 32671/02 у справі "Скорик проти України"); такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, що може змінюватися відповідно до потреб і ресурсів суспільства; держава вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі (рішення у справах "Osman v. The United Kingdom" № 23452/94 та "Kreuz v. Poland" № 28249/95); умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви; зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження у справах здійснюється судом після їх розгляд судом апеляційної інстанції (пункт 48 рішення у справі "Levages Prestations Services v. France" № 21920/93 та рішення у справі "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" № 26737/95).
Суд також враховує положення, що містяться в Рекомендаціях № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, згідно з якими державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження; скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону; вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу (частина "с" статті 7 Рекомендацій).
Зважаючи на те, що оскаржуване судове рішення ухвалене у справі, яка процесуальним законом віднесена до категорії справ незначної складності, а у касаційній скарзі не обґрунтовано передбачених ст. 328 КАС України виняткових обставин, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 248, 328, 333, 355, 359 КАС України,
Поновити фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 липня 2020 року та постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року у справі №200/4761/20-а.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 липня 2020 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року у справі №200/4761/20-а за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці про скасування постанови про накладення штрафу.
Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіІ.В. Желєзний Я.О. Берназюк С.М. Чиркін