ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
04 березня 2021 року м. Київ № 640/2076/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Мазур А.С., розглянувши у спрощеному (письмовому) провадженні без проведення судового засідання та виклику учасників справи адміністративну справу:
за позовомОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві
про зобов'язання вчинити дії
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із позовом в якому просить зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити їй пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на момент звернення з відповідною заявою до відповідача вона мала право для призначення пенсії за віком на підставі Закону України «Про державну службу», а саме стаж її державної служби на 01.05.2016 становив 22 роки 05 місяців та 07 днів.
Відповідач проти позову заперечив та зазначив, що чинним законодавством чітко визначені правила, що підлягають застосуванню при призначенні пенсії державним службовцям після 01.05.2016. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.02.2020 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач у відзиві проти позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що чинним законодавством чітко визначені правила, що підлягають застосуванню при призначенні пенсії державним службовцям після 01.05.2016 року, яким не відповідає позивач.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 працювала є пенсіонером Збройних Сил України з 01.01.2007 року з вислугою - 27 років, перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України та отримує пенсію за вислугу років.
З 15.03.2007 по 18.09.2019 позивачка працювала на посадах державного службовця, що підтверджується копією трудової книжки, яка міститься в матеріалах справи. 15.03.2007 була прийнята на посаду державного службовця 10 рангу, того ж дня склала присягу.
18.09.2019 була звільнена з посади державного службовця у зв'язку з виходом на пенсію.
16.10.2019 звернулась із заявою про призначення їй пенсії на підставі Закону України «Про державну службу» до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Листом від 13.12.2019 № 302359/03, за пвдписом заступника начальника головногго управління О. Прищепи, їй було відмовлено у призначенні такої пенсії у зв'язку з тим, що позивач перебуваючи на посаді державного службовця на 01.05.2016 року не мав достатнього стажу державного службовця, а саме 9 років 1 місяць 12 днів, тому відсутні підстави для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 за № 889-VIII на умовах визначених статтею 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року № 3723-XII.
Непогоджуючись з таким рішенням, позивач звернувся з відповідним позовом до суду. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до частин 1 статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
До досягнення віку, встановленого першим реченням частини 1 цієї статті, право на пенсію за віком мають державні службовці - жінки 1960 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 59 років - які народилися з 1 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року.
До 1 травня 2016 (дата набрання чинності Законом України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VІІІ) право на пенсію державного службовця мали особи, які:
а) досягли певного віку та мають передбачений законодавством страховий стаж; б) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Після 1 травня 2016 року, відповідно до статті 90 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VІІІ пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
При цьому законодавець визначив певні умови, за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ.
Так, відповідно до пункту 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VІІІ державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Попереднього Закону та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Згідно із пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VІІІ для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статті 25 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Аналізуючи зазначені норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ після 1 травня 2016 року є дотримання сукупності вимог, визначених частини 1 статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ і Прикінцевих та перехідних положень України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VІІІ, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Отже, після 1 травня 2016 року (дата набрання чинності Законом України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VІІІ) зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений пунктами 10,12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VІІІ та мають передбачені частиною 1 статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ вік і страховий стаж.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена Верховним Судом у постановах від 3 липня 2018 року у справі № 265/3709/17 та від 19 березня 2019 року у справі № 357/1457/17.
Статтею 46 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII визначені особливості стажу державної служби, зокрема у пункті 2 зазначено, що до стажу державної служби зараховуються, зокрема, час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування».
Відповідно до пункту 6 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2016 року № 229, стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності Законом України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII обчислюється відповідно до пункту 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII.
Відповідно до пункту 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Отже, в даному випадку слід керуватися Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1994 № 283.
Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення стажу державної служби, до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема, на посадах в органах місцевого самоврядування передбачених статтею 14 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування».
Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним судом у постанові від 26 червня 2018 року у справі № 735/939/17.
Згідно із пунктом 3 Порядку обчислення стажу державної служби д стажу державної служби включається також час військової служби у Збройних Силах та інших військових формуваннях.
На підставі вказаних вище норм, судом встановлено, що період проходження ОСОБА_1 військової служби згідно копії розрахунку загального трудового стажу на пенсію за вислугу років з врахуванням трудового стажу, що міститься в матеріалах справи на день звільнення з військової служби 31.12.2006 року становив - 13 років 01 місяць 03 дні, та період роботи у виконавчому органі Київської міської ради (Київській міській державній адміністрації), згідно копії трудової книжки, що міститься в матеріалах справи, на 01.05.2016 року становив - 9 роки 1 місяців 12 днів, зараховується до стажу державної служби, що загалом становить - 22 роки 2 місяці 15 днів.
Правовідносини, що є предметом розгляду у цій справі цілком тотожні тим, що розглядались Верховним Судом у наведених вище справах тому суд не вбачає підстав для відступлення від правових висновків Верховного Суду.
Оскільки на час звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії держаного службовця позивач досяг віку, який дає право на одержання пенсії державних службовців, мав достатній страховий стаж та понад 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, на день набрання чинності Законом України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VІІІ, займав посаду державної служби, суд приходить до висновку про те, що позивач має права на призначення пенсії відповідно до положень Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ.
Відповідно до статті 6 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Відповідно до ч.5 ст. 242 статті Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Згідно з частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними. Судом звертає увагу, що при підготовці та поданні позовної заяви, позивачем не було заявлено вимогу про визнання дій відповідача протиправними, що на думку суду не в повній мірі відповідає належній реалізації його права на захист. При здійснення судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal проти Об'єднаного королівства» (заява № 22414/93) зазначив, що ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145).
Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі «Афанасьєв проти України»).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як роз'яснив Верховний Суд України у пункті 3 постанови Пленуму N 14 від 18 грудня 2009 року вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.
Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов: лише у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача; повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав; вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.
Враховуючи зазначене, а також у зв'язку з наявністю об'єктивної необхідності захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для виходу за межі позовних вимог, заявлених позивачем. З огляду на викладене, розглянувши справу по суті заявлених вимог, суд дійшов висновку про необхідність визнання протиправними дій відповідача, щодо відмови у призначенні позивачу пенсії за віком у відповідності до вимог Закону України «Про державну службу».
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», то суд зазначає наступне.
З практики Європейського суду слідує, що в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.
При цьому, у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої 11.03.1980 на 316-й нараді, зазначено, що під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Статтею 58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Правову позицію, щодо вирішення питання призначення пенсії, висловлено Верховним Судом у постанові від 07.03.2018 у справі №233/2084/17.
За таких обставин, правильним способом захисту порушеного права є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення їй пенсії за віком відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновку суду.
Згідно вимог статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до ч.1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині. Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 2-5, 11, 19, 72-73, 76-77, 139, 143, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іпн НОМЕР_1 ) задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком у відповідності до вимог Закону України «Про державну службу».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вул. Бульварно-Кудрявська 16, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 42098368) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», з урахуванням висновків суду.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іпн НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вул. Бульварно-Кудрявська 16, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 42098368) сплачену суму судового збору в розмірі 420, 40 грн. (чотириста двадцять) грн. 40 коп..
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через
відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу
Суддя А.С. Мазур