ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
04 березня 2021 року м. Київ № 640/1531/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Скочок Т.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доОфісу Генерального прокурора
провизнання протиправними та скасування рішення і наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення кадрової комісії №6, яке стало підставою для видання наказу Генерального прокурора від 21.12.2019 №2099ц про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Службою безпеки України Департаменту нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України, Генеральної прокуратури України на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» з 24.12.2019;
- визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора від 21.12.2019 №2099ц про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Службою безпеки України Департаменту нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України, Генеральної прокуратури України на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» з 24.12.2019;
- поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу нагляду за органами досудового розслідування та підтримання обвинувачення управління координації Департаменту нагляду за спеціальними органами правопорядку Офісу Генерального прокурора;
- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 24.12.2019 по день винесення судом рішення про поновлення на посаді (з розрахунку середньоденної заробітної плати - 1 718,49 грн.).
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що у межах спірних правовідносин застосуванню підлягають положення Кодексу законів про працю України в частині попередження за 2 місяці про наступне вивільнення, врахування переважного права на залишення на роботі, наявність скорочення чисельності або штату працівників, змін в організації виробництва праці тощо. Разом з тим, викладеного відповідачем під час звільнення ОСОБА_1 не дотримано. Крім того, за твердженням позивача, станом на момент прийняття оскаржуваного наказу Офіс Генерального прокурора ще не було створено та своєї роботи останній не розпочав, відтак, жодного структурного підрозділу чи організаційного формування, у тому числі кадрових комісій цього Офісу, не могло бути утворено та не могло функціонувати на законних підставах.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено сторонам строк для надання відзиву, відповіді на відзив, заперечення, а також витребувано від відповідачів докази та матеріали, необхідні для розгляду справи по суті.
Від представника відповідача через канцелярію суду надійшов відзив, в якому останній заперечував проти задоволення позовних вимог, вказавши на правомірність оскаржуваних рішення та наказу, з огляду на те, що звільнення позивача із займаної ним посади у Генеральній прокуратурі України відбулось за результатами атестації, проведеної на підставі положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 №113-ІХ (надалі - Закон №113-ІХ), які є спеціальними по відношенню до положень Кодексу законів про працю України. При цьому, останнім наголошено на тому, що вказаним законом реорганізації чи ліквідації Генеральної прокуратури України не передбачено. За результатами проведеної атестації, а саме: співбесіди, кадровою комісією №6 прийнято рішення про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації, оскільки комісією з'ясовано обставини, які свідчать про невідповідність прокурора відділу Генеральної прокуратури України ОСОБА_1 вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Зокрема, на підставі дослідження матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, у комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності ОСОБА_1 вимогам професійної етики в частині відомостей про те, що прокурор має вчений ступінь кандидата юридичних наук, який він здобув під час роботи в органах прокуратури, однак не зміг надати пояснення щодо змісту дисертаційного дослідження, процедури отримання рецензій на дисертацію та щодо інших питань. Також на підставі дослідження матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, у комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності ОСОБА_1 вимогам професійної компетентності у зв'язку з низьким рівнем знання норм чинного законодавства та практики його застосування. На додаток, представником відповідача зауважено щодо дискреційного характеру повноважень кадрових комісії та відсутності повноважень у суду здійснювати оцінку предмету атестації.
Від позивача через канцелярію суду надійшла відповідь на відзив, в якій останнім додатково наголошено на обґрунтованості заявлених позовних вимог, з урахуванням того, що положеннями Закону України «Про прокуратуру» та Закону України «Про запобігання корупції» працівнику прокуратури не заборонено, а навпаки дозволено займатись науковою діяльністю, зокрема й написанням кандидатської роботи з метою отримання наукового ступеня кандидата юридичних наук, що, відповідно, не може впливати на відповідність вимогам професійної етики. При цьому, позивачем наголошено на тому, що під час співбесіди останнім надано членам комісії ґрунтовні відповіді на поставлені питання щодо дисертаційного дослідження. Натомість, всі сумніви комісії щодо низького рівня знань чинного законодавства позивача побудовані виключно на власних суб'єктивних припущеннях членів комісії.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.08.2020 відмовлено позивачу у задоволенні клопотання останнього щодо передачі справи №640/1531/20 на розгляд до Львівського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.12.2020 розгляд справи №640/1531/20 ухвалено здійснювати за правилами загального позовного провадження, розгляд справи розпочато спочатку та призначено підготовче засідання у справі.
Під час підготовчого провадження судом вжито заходи, передбачені положеннями ст. 180 Кодексу адміністративного судочинства України, з огляду на що, судом ухвалено про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
У призначене судове засідання 01.03.2021 з'явився представник відповідача, який заперечував проти задоволення позовних вимог із зазначених у відзиві підставах.
Позивач у призначене судове засідання не з'явився та явку свого представника не забезпечив. Разом з тим, від позивача 01.03.2021 через канцелярію суду надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності із зазначенням того, що останній підтримує заявлені позовні вимоги та просить суд задовольнити їх у повному обсязі.
З урахуванням викладеного, судом ухвалено про подальший розгляд справи у порядку письмового провадження.
Розглянувши подані сторонами документи, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив та відповідь на відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, ОСОБА_1 подано Генеральному прокурора Рябошапці Р.Г. заяву про переведення на посаду прокурора в Офісу Генерального прокурора та про намір пройти атестацію від 09.10.2019.
Разом з тим, за результатами проведеної у межах атестації співбесіди кадровою комісією №6 прийнято рішення від 19.12.2019 №31 «Про неуспішне проходження прокурором атестації», згідно з яким комісія з'ясувала обставини, які свідчать про невідповідність прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України Генеральної прокуратури України ОСОБА_1 вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, зокрема:
- на підставі дослідження матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, у комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності ОСОБА_1 вимогам професійної етики в частині відомостей про те, що прокурор має вчений ступінь кандидата юридичних наук, який він здобув під час роботи в органах прокуратури, однак не зміг надати пояснення щодо змісту дисертаційного дослідження, процедури отримання рецензій на дисертацію та щодо інших питань.
- на підставі дослідження матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, у комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності ОСОБА_1 вимогам професійної компетентності у зв'язку з низьким рівнем знання норм чинного законодавства та практики його застосування.
У зв'язку з викладеним, комісією зроблено висновок про те, що прокурор відділу нагляду за додержанням законів органами досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України Генеральної прокуратури України ОСОБА_1 неуспішно пройшов атестацію.
З огляду на викладене, наказом Генеральної прокуратури України від 21.12.2019 №2099ц на підставі ст. 9 Закону України «Про прокуратуру», пп. 2 п. 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Службою безпеки України Департаменту нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України Генеральної прокуратури України, на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» з 24.12.2019.
Вважаючи рішення кадрової комісії та наказ про звільнення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.
Нормативно-правовим актом, який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України, є Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин (надалі - Закон №1697-VII).
Однією з гарантій незалежності прокурора, що передбачена п. 1 ч. 1 ст. 16 Закону №1697-VII, є особливий порядок призначення прокурора на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності.
При цьому, прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом (ч. 3 ст. 16 Закону №1697-VII).
Приписами п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону №1697-VII передбачено, що прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
На звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження (ч. 5 ст. 51 Закону №1697-VII).
Отже, порядок звільнення прокурора з посади визначено спеціальним законодавством, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 31.01.2018 у справі № 803/31/16, від 30.07.2019 у справі № 804/406/16, від 08.08.2019 у справі № 813/150/16.
25.09.2019 набрав чинності Закон №113-ІХ, п.п. 6 та 7 Прикінцевих і перехідних положень якого визначено, що з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру».
Прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором (п. 9 Прикінцевих і перехідних положень Закону №113-ІХ).
Прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації (п. 10 Прикінцевих і перехідних положень Закону №113-ІХ).
Відповідно до п.п. 12, 13 Прикінцевих і перехідних положень Закону №113-ІХ, предметом атестації є оцінка: професійної компетентності прокурора; професійної етики та доброчесності прокурора.
Атестація прокурорів включає такі етапи: 1) складення іспиту у формі анонімного письмового тестування або у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Результати анонімного тестування оприлюднюються кадровою комісією на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора не пізніше ніж за 24 години до проведення співбесіди; 2) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.
Атестація може включати інші етапи, непроходження яких може бути підставою для ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації прокурором. Перелік таких етапів визначається у Порядку проходження прокурорами атестації, який затверджує Генеральний прокурор.
Наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 №221 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (в редакції, чинній на момент проходження атестації позивачем) (надалі - Порядок №221).
Згідно з п.п. 1-6 розділу І Порядку №221, атестація прокурорів - це встановлена розділом II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон) та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.
Атестація прокурорів Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних, місцевих прокуратур та військових прокуратур проводиться відповідними кадровими комісіями.
Атестація слідчих органів прокуратури відбувається за процедурою, передбаченою для прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур відповідно до цього Порядку.
Проведення атестації прокурорів та слідчих регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних) забезпечують кадрові комісії Офісу Генерального прокурора, а прокурорів та слідчих місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) - кадрові комісії обласних прокуратур.
Атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями прозоро та публічно у присутності прокурора, який проходить атестацію.
Порядок роботи, перелік і склад кадрових комісій визначаються відповідними наказами Генерального прокурора.
Предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора (у тому числі загальних здібностей та навичок); 2) професійної етики та доброчесності прокурора.
Атестація включає такі етапи: 1) складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора; 2) складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки; 3) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.
Відповідно до п. 8 розділу І Порядку №221, за результатами атестації прокурора відповідна кадрова комісія ухвалює одне із таких рішень: 1) рішення про успішне проходження прокурором атестації; 2) рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.
Згідно з п.п. 8-16 розділу IV Порядку №22, співбесіда проводиться кадровою комісією з прокурором державною мовою в усній формі. Співбесіда з прокурором може бути проведена в один день із виконанням ним практичного завдання.
Для проведення співбесіди кадрова комісія вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора, в тому числі про: 1) кількість дисциплінарних проваджень щодо прокурора у Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та їх результати; 2) кількість скарг, які надходили на дії прокурора до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Ради прокурорів України, з коротким описом суті скарг; 3) дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності: а) відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім'ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; б) інші дані щодо відповідності прокурора вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики; г) матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора; 4) інформацію про зайняття прокурором адміністративних посад в органах прокуратури з копіями відповідних рішень.
Фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування мають право подавати до відповідної кадрової комісії відомості, у тому числі на визначену кадровою комісією електронну пошту, які можуть свідчити про невідповідність прокурора критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності. Кадровою комісією під час проведення співбесіди та ухвалення рішення без додаткового офіційного підтвердження можуть братися до уваги відомості, отримані від фізичних та юридичних осіб (у тому числі анонімно).
Дослідження вказаної інформації, відомостей щодо прокурора, який проходить співбесіду (далі - матеріали атестації), здійснюється членами кадрової комісії.
Перед проведенням співбесіди члени комісії можуть надіслати на електронну пошту прокурора, яка вказана у заяві про намір пройти атестацію, повідомлення із пропозицією надати письмові пояснення щодо питань, пов'язаних з матеріалами атестації. У цьому випадку протягом трьох днів з дня отримання повідомлення, але не пізніше ніж за день до дня проведення співбесіди, прокурор може подати комісії електронною поштою письмові пояснення (у разі необхідності - скановані копії документів).
Співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження членами комісії матеріалів атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема, з огляду на результати виконаного ним практичного завдання.
Співбесіда прокурора складається з таких етапів: 1) дослідження членами комісії матеріалів атестації; 2) послідовне обговорення з прокурором матеріалів атестації, у тому числі у формі запитань та відповідей, а також обговорення питання виконаного ним практичного завдання. Співбесіда проходить у формі засідання комісії.
Члени комісії мають право ставити запитання прокурору, з яким проводять співбесіду, щодо його професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.
Після завершення обговорення з прокурором матеріалів атестації та виконаного ним практичного завдання члени комісії без присутності прокурора, з яким проводиться співбесіда, обговорюють її результати, висловлюють пропозиції щодо рішення комісії, а також проводять відкрите голосування щодо рішення комісії стосовно прокурора, який проходить атестацію. Результати голосування вказуються у протоколі засідання.
Залежно від результатів голосування комісія ухвалює рішення про успішне проходження прокурором атестації або про неуспішне проходження прокурором атестації.
Наказом Генерального прокурора від 17.10.2019 №233 затверджено Порядок роботи кадрових комісій (надалі - Порядок №233).
Приписами п. 12 Порядку №233 визначено, що рішення комісії, крім зазначених в абзаці другому цього пункту, в тому числі процедурні, обговорюється її членами і ухвалюються шляхом відкритого голосування більшістю голосів, присутніх на засіданні членів комісії. Член комісії вправі голосувати «за» чи «проти» рішення комісії. У разі рівного розподілу голосів, приймається рішення, за яке проголосував голова комісії.
Рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди ухвалюється шляхом відкритого голосування більшістю від загальної кількості членів комісії. Якщо рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди не набрало чотирьох голосів, комісією ухвалюється рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.
Рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.
Як вбачається з матеріалів справи, на засіданні Шостої кадрової комісії, оформленого протоколом від 19.12.2019 №9, прийнято рішення про неуспішне проходження атестації прокурором ОСОБА_1 («за» - 1, «проти» - 5), на підставі чого кадровою комісією №6 прийнято рішення від 19.12.2019 №31 «Про неуспішне проходження прокурором атестації».
Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що на підставі дослідження матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, у комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України Генеральної прокуратури України ОСОБА_1 вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, з огляду на те, що (1) на підставі дослідження матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, у комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності ОСОБА_1 вимогам професійної етики в частині відомостей про те, що прокурор має вчений ступінь кандидата юридичних наук, який він здобув під час роботи в органах прокуратури, однак не зміг надати пояснення щодо змісту дисертаційного дослідження, процедури отримання рецензій на дисертацію та щодо інших питань; (2) на підставі дослідження матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, у комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності ОСОБА_1 вимогам професійної компетентності у зв'язку з низьким рівнем знання норм чинного законодавства та практики його застосування.
Отже, враховуючи те, що наведене рішення, у силу Закону №113-ІХ, є законодавчо мотивованою підставою для прийняття Генеральним прокурором наказу про звільнення позивача з посади, останнє має ознаки рішення суб'єкта владних повноважень, а тому має відповідати вимогам ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до змісту якої, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Як було зазначено вище, у кадрової комісії №6 виникли обґрунтовані сумніви щодо відповідності ОСОБА_1 вимогам професійної етики в частині відомостей про те, що прокурор має вчений ступінь кандидата юридичних наук, який він здобув під час роботи в органах прокуратури, однак не зміг надати пояснення щодо змісту дисертаційного дослідження, процедури отримання рецензій на дисертацію та щодо інших питань.
З приводу викладеного, суд звертає увагу, що спростування правомірності отримання позивачем наукового ступеня можливе лише у встановленому порядку (у тому числі у судовому порядку).
У той же час, доказів на підтвердження таких обставин відповідачем не надано. Щодо інших наведених зауважень, комісією не зазначено та не вмотивовано яким саме чином пояснення щодо змісту дисертаційного дослідження, процедури отримання рецензій на дисертацію та щодо інших питань впливає на його сумлінність, доброчесність, професійну етику, професійний рівень, тощо.
Вказане також стосується висновків комісії щодо наявності в останньої обґрунтованих сумнівів щодо відповідності ОСОБА_1 вимогам професійної компетентності у зв'язку з низьким рівнем знання норм чинного законодавства та практики його застосування. Так, у матеріалах справи міститься копії завдання №6 з переліком поставлених питань та відповідь ОСОБА_1 на завдання №6 на 4 арк.
Так, відсутність в оскаржуваному рішенні комісії мотивів його прийняття, посилань на конкретні обставини і підстави, а також відсутність у відповідача будь-яких доказових доводів, які б слугували і стали підставою для висновків комісії, за яких позивач не відповідає законодавчо визначеним критеріям для зайняття посади прокурора, перевірка на наявність яких здійснюється в межах атестації прокурорів, є достатнім та самостійним підґрунтям для визнання його протиправним та скасування.
З огляду на викладене, суд вказує, що оскаржуване рішення кадрової комісії стосовно ОСОБА_1 не відповідає критеріям обґрунтованості та безсторонності, оскільки відповідачем не надано доказів, які вважаються встановленими та мали вирішальне значення для його прийняття, достовірність даних, які були взяті кадровою комісією до уваги, а зміст оскаржуваного рішення фактично є констатацією сумніву у професійній етиці, доброчесності та компетентності позивача, без наведеного обґрунтування такого висновку.
Пунктом 49 рішення Європейського Суду з прав людини від 02.11.2006 у справі «Волохи проти України» (заява №23543/02) зазначено, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації регулювати свою поведінку.
Формулювання національного законодавства повинно бути достатньо передбачуваним, щоб дати особам адекватну вказівку щодо обставин та умов, за яких державні органи мають право вдатися до заходів, що вплинуть на їхні конвенційні права (див. рішення Європейського Суду з прав людини від 24.04.2008 року у справі «C. G. та інші проти Болгарії», заява № 1365/07, п. 39).
Разом з тим, суд звертає увагу, що визначення поняття «доброчесність прокурора» у законодавстві України відсутнє, з огляду на що суд критично сприймає висновок другої кадрової комісії щодо невідповідності позивача вимогам доброчесності, оскільки останній не ґрунтується на положеннях законодавства.
Крім того, відповідно до п. 6 розділу V Порядку №221, рішення кадрових комісій про неуспішне проходження атестації може бути оскаржене прокурором у порядку, встановленому законодавством, що у свою чергу, покладає на кадрові комісії обов'язок обґрунтувати рішення про проходження або не проходження атестації прокурором в такий спосіб, щоб рішення містило мотиви та посилання на відповідні докази, на підставі яких таке рішення приймається.
Наведене узгоджується із Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського Суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції.
У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейським Судом з прав людини наголошено, що «... Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001)».
Суд також звертає увагу, що у частині судового контролю за дискреційними адміністративними актами Європейським Судом з прав людини висловлено правову позицію, згідно з якою, за загальним правилом національні суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості таких актів, однак все ж суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (рішення у справі «Дружстевні заложна пріа та інші проти Чеської Республіки» від 31.07.2008, рішення у справі «Брайєн проти Об'єднаного Королівства» від 22.11.1995, рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд проти Кіпру» від 21.07.2011 року, рішення у справі «Путтер проти Болгарії» від 02.12.2010).
Відтак, належна мотивація рішення (як форма зовнішнього вираження дискреційних повноважень) дає можливість перевірити, як саме (за якими ознаками) відбувалася процедура атестації і чи була дотримана процедура його прийняття. Її обсяг і ступінь залежить від конкретних обставин, які були предметом обговорення, але у будь-якому випадку має показувати, приміром, що доводи/пояснення прокурора взято до уваги і, що важливо, давати розуміння чому і чим керувалася комісія, коли оцінювала прокурора, виставляючи певну кількість балів, або під час проведення співбесіди, тобто які мотиви ухваленого рішення. Особливо-виняткової значимості обґрунтованість/вмотивованість рішення набуває тоді, коли йдеться про не проходження прокурором атестації, з огляду на наслідки, які це потягне.
З огляду на викладене, доводи представника відповідача щодо дискреційних повноважень кадрових комісії та відсутності повноважень у суду здійснювати оцінку предмету атестації, зокрема, на відповідність його обґрунтованості та вмотивованості, є необґрунтованими.
Крім того, виходячи з практики Європейського Суду з прав людини, надання правової дискреції органам влади у вигляді необмежених повноважень є несумісним з принципом верховенства права і закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам та порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання (рішення у справі «Волохи проти України» від 02.11.2006, рішення у справі «Malone v. United Kindom» від 02.08.1984).
Таким чином, рішення кадрової комісії №6 від 19.12.2019 №31 «Про неуспішне проходження прокурором атестації» є протиправним та підлягає скасуванню, з огляду на необґрунтованість останнього.
Як наслідок, виходячи з того, що оскаржуваний наказ Генеральної прокуратури України від 21.12.2019 №2099ц прийнято на підставі рішення кадрової комісії №6 від 19.12.2019 №31 «Про неуспішне проходження прокурором атестації», щодо якого суд дійшов до висновку про протиправність та скасування, даний наказ також є протиправним та підлягає скасуванню, а ОСОБА_1 підлягає поновленню на посаді, з якої останнього звільнено, а саме: на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Службою безпеки України Департаменту нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України Генеральної прокуратури України.
Крім того, ч. 2 ст. 235 Кодексу законів про працю України визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Підпунктом «з» п. 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (надалі - Порядок №100), встановлено, що вказаний Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадку вимушеного прогулу.
Згідно з п. 2 Порядку №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до п. 5 Порядку №100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (п. 8 Порядку №100).
З наявної у матеріалах справи копії довідки від 10.02.2020 №21-194зп, виданої Офісом Генерального прокурора, сума середньоденної заробітної плати позивача складає 1 469,43 грн.
Оскільки днем звільнення позивача є 24.12.2019, період часу вимушеного прогулу позивача становить з 24.12.2019 по 04.03.2021 (дата ухвалення рішення) та становить 299 робочих дня.
Відтак, стягненню з Офісу Генерального прокурора на користь позивача підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 439 359,57 грн. (1 469,43 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 299 днів (робочі дні за час вимушеного прогулу) з відповідним відрахуванням обов'язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів.
При цьому, суд звертає увагу, що чинне законодавство, зокрема Порядок №100, не містить жодних положень щодо можливості розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахуванням майбутнього підвищення заробітної плати за відповідною посадою, з якої було звільнено працівника, а передбачає здійснення відповідного розрахунку виключно з урахуванням розміру заробітної плати за 2 місяці, що передували події звільнення.
Відтак, суд не приймає до уваги посилання позивача на п. 10 Порядку №100, як безпідставні, з урахуванням того, що згідно із абз. 3 п. 3 Прикінцевих і перехідних положень Закону №113, за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури (постанова Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» (далі - постанова № 505)).
Крім того, п. 7 Прикінцевих і перехідних положень Закону №113 визначено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Отже, на працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури продовжують поширюватися положення Постанови №505.
З огляду на те, що позивачем не завершено процедуру атестації, застосувати коефіцієнт підвищення посадового окладу до середньої заробітної плати останнього правові підстави відсутні.
У силу ч.ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Беручи до уваги викладене, суд дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог та задоволення останніх.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції від 03.02.2020, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн., який підлягає присудженню на користь останнього.
Керуючись ст.ст. 77, 139, 245, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення кадрової комісії №6 від 19.12.2019 №31 «Про неуспішне проходження прокурором атестації».
Визнати протиправним та скасувати наказ Генеральної прокуратури України від 21.12.2019 №2099ц.
Зобов'язати Офіс Генерального прокурора поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Службою безпеки України Департаменту нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України Генеральної прокуратури України.
Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24.12.2019 по 04.03.2021 у розмірі 439 359,57 грн. (чотирьохсот тридцяти дев'яти тисяч трьохсот п'ятдесяти дев'яти грн. 57 копійок), з вирахуванням розміру обов'язкових платежів.
Постанова суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та в частині стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць, що складає 31 592,74 грн. (тридцяти однієї тисячі п'ятисот дев'яноста двох грн. 74 копійок), підлягає негайному виконанню.
Присудити здійснені ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 ) документально підтверджені судові витрати у розмірі 840,80 грн. (восьмисот сорока грн. 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051, адреса: 01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15).
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Т.О. Скочок