ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
04 березня 2021 року м. Київ № 640/32765/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Маруліної Л.О., вирішивши у відкритому судовому засіданні без здійснення фіксування звукозаписувальним технічним засобом адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Приватного виконавця виконавчого округу міста Київ Павелків Тетяни Леонідівни
про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії,-
ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Приватного виконавця виконавчого округу міста Київ Павелків Тетяни Леонідівни (далі також - відповідач, приватний виконавець), в якому просить визнати протиправними та скасувати постанову приватного виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяни Леонідівни від 23.09.2020 року про відкриття виконавчого провадження № ВП63123309, постанову від 23.09.2020 року про накладення арешту у виконавчому провадженні № ВП63123309.
Адміністративний позов обґрунтовано тим, що позивач має постійне місце проживання у місті Суми, будь-якого майна, в тому числі грошових коштів, які обліковуються на відкритих рахунках в місті Києві, не має, з огляду на що, приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва протиправно відкрито виконавче провадження №63123309, та просить скасувати винесені приватним виконавцем постанови від 23.09.2020 року про відкриття виконавчого провадження та про накладення арешту, посилаючись, зокрема, на законодавчі обмеження накладення арешту на рахунки боржника, призначені для пенсійних та соціальних виплат.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.02.2021 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін у судове засідання на 04.03.2021 року. Клопотання про поновлення строку ухвалено розглянути в судовому засіданні. Витребувано у відповідача належним чином засвідчені копії виконавчого провадження ВП №63123309. Зобов'язано відповідача подати до суду належним чином засвідчені копії виконавчого провадження ВП №63123309 та відзив відповідно до статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, який, з урахуванням вимог статей 269, 287 КАС України у строк до 22.02.2021 року таким чином, щоб у вказану дату витребувані матеріали знаходились у канцелярії суду.
Через канцелярію суду 16.02.2021 року позивачем подано заяву про розгляд справи без її участі та про відшкодування витрат на правничу допомогу.
Через канцелярію суду 25.02.2021 року від відповідача надійшов відзив та витребувані матеріали виконавчого провадження.
Приватний виконавець проти задоволення позовних вимог заперечує з тих підстав, що до заяви про примусове виконання виконавчого напису нотаріуса стягувачем долучено довідку про відкритий рахунок боржника в АТ «Банк Форвард», який розташовано у місті Києві, та оригінал виписки по рахунку, який належить боржнику, та на якому, станом на 23.09.2020 року, наявні грошові кошти у розмірі 0,20 грн.
Так, виконавче провадження №63123309 відкрито приватним виконавцем за місцем знаходження майна (грошових коштів) боржника, що відповідає приписам Закону України «Про виконавче провадження», з огляду на що, позов задоволенню не підлягає.
У судове засідання 04.03.2021 року сторони не прибули.
В порядку частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування звукозаписувальним технічним засобом не здійснювалося.
Відповідно до частини четвертої статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, ухвалення рішення, винесеного без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), суд підписує рішення без його проголошення.
Щодо пропущеного позивачем процесуального строку звернення до суду із позовом, суд зазначає наступне.
Відповідно до частин першої, другої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Позовну заяву може бути подано до суду:
1) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів;
2) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.
Із змісту позовної заяви судом встановлено, що позивачем оскаржуються дії відповідача, які полягають у винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження №63123309 та постанови про арешт коштів боржника.
Як встановлено з позовної заяви, оскаржувані постанови про відкриття виконавчого провадження та про арешт коштів боржника у межах виконавчого провадження №63123309 винесено 23.09.2020 року, в той час, як із позовною заявою ОСОБА_1 звернулось 21.12.2020 року, тобто, із пропущенням десятиденного строку звернення до суду з позовом у категорії справ щодо оскарження дій, зокрема, приватного виконавця.
Згідно з частинами першою, другою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Дослідивши подану позивачем заяву про поновлення строку звернення до суду, судом встановлено, що останню обґрунтовано неотриманням останньою оскаржуваних постанов у встановлений Законом України «Про виконавче провадження» спосіб.
Відповідно до частини першої статті 28 Закону України від 02.06.2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (із змінами і доповненнями) копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур'єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев'ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
Отже, приватним виконавцем постанову про відкриття виконавчого провадження має бути направлено рекомендованим поштовим відправленням, докази чого мають міститься у матеріалах виконавчого провадження.
Водночас, жодного доказу направлення та отримання ОСОБА_1 постанови про відкриття виконавчого провадження, яку мало б бути відправлено приватним виконавцем рекомендованим повідомленням, матеріали виконавчого провадження №63123309 не містять.
Приватним виконавцем не надано доказів, на кшталт, списку згрупованих поштових відправлень, або рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, які б спростовували встановлене судом.
На переконання суду, встановлені обставини свідчать про необізнаність боржника щодо існування виконавчого провадження №63123309 з незалежних від нього причин, що відповідачем не спростовано, а матеріалами виконавчого провадження №63123309, наданими приватним виконавцем, навпаки, підтверджено.
Дійсно, чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Суд зазначає, що практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс та інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).
Водночас, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі також - Конвенція), необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним.
Зокрема, у рішенні від 04.12.1995 року у справі «Беллет проти Франції» Європейським судом з прав людини зазначено, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
У рішенні від 13.01.2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та у рішенні від 28.10.1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» Європейським Судом з прав людини вказано, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.
Так, предметом спору є постанови приватного виконавця від 23.09.2020 року про відкриття виконавчого провадження №63123309 та про арешт коштів боржника.
Водночас, до адміністративного суду із цим позовом позивач звернувся лише 21.12.2020 року.
Отже, встановлений статтею 287 КАС України десятиденний строк звернення до суду позивачем пропущено.
Проте, у межах розгляду справи №640/32765/20 позивачем визнано пропуск строку звернення до суду, який обґрунтовано причинами, які на думку суду, впливали на об'єктивну неможливість звернення до суду у відповідний процесуальний строк, що, у відповідності до статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, надає право позивачу на звернення до адміністративного суду із позовом.
З огляду на викладене, суд вважає, що поновлення строку звернення до суду за даних обставин є дотриманням права позивача на доступ до правосуддя та права заявника на справедливий судовий розгляд за пунктом 1 статті 6 Конвенції.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Є.Ю. вчинено виконавчий напис від 05.09.2020 року №4230, яким запропоновано звернути стягнення у розмірі 53 470,14 грн. з громадянки України, якою є ОСОБА_1 , яка є боржником за Кредитним договором №200233215 від 26.11.2019 року, укладеним нею із ПАТ «Банк Форвард», правонаступником якого є АТ «Банк Форвард», код ЄДРПОУ 34186061, юридична адреса: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 105 (далі також - Стягувач).
23.09.2020 року до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Т.Л. Стягувачем подано заяву про примусове виконання рішення, в якому просить: відкрити за місцезнаходженням майна (грошових коштів) боржника, виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Є.Ю. вчинено виконавчий напис від 05.09.2020 року №4230; накласти арешт на все рухоме майно (грошові кошти) боржника, та на відкриті рахунки у банківських установах, зокрема, АТ «Банк Форвард» (МФО 380418).
Постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Т.Л. від 23.09.2020 року відкрито виконавче провадження №63123309, за яким Стягувачем визначено АТ «Банк Форвард», Боржником - « ОСОБА_1 ».
Постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Т.Л. від 23.09.2020 року накладено арешт на кошти боржника.
Вважаючи постанови приватного виконавця від 23.09.2020 року про відкриття виконавчого провадження №63123309 та накладення арешту на кошти боржника винесені протиправно, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив, пояснення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Спірні правовідносини врегульовано Законом України від 02.06.2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (із змінами і доповненнями) (далі також - Закон №1404), Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року №512/5 (із змінами і доповненнями) (далі також - Інструкція №512/5).
Відповідно до статті 1 Закону № 1404 виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною першою статті 5 Закону №1404 примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Пунктом 3 частиною першою статті 3 Закону №1404 відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих написів нотаріусів.
Згідно з частиною першою, пунктами 16, 18 частини третьої статті 18 Закону №1404 виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону №1404 приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.
Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.
Відповідно до пункту третього розділу ІІІ Інструкції № 512/5, у разі пред'явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби або приватного виконавця за місцезнаходженням майна боржника до заяви про примусове виконання рішення додається документ/копія документа, який підтверджує, що майно боржника (грошові кошти на рахунках в банках або інших фінансових установах) знаходиться(яться) на території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця.
З копій матеріалів виконавчого провадження №63123309 судом встановлено, що до заяви про примусове виконання рішення Стягувачем долучено довідку про відкритий рахунок, в якій зазначається, що ОСОБА_1 є власником рахунку № НОМЕР_1 , відкритого в AT «Банк Форвард», який розташований за адресою: м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 105.
Крім того, до заяви про примусове виконання рішення Стягувачем долучено оригінал виписки по рахунку, з якої вбачається, що на рахунку № НОМЕР_1 , який належить Боржнику, станом на 23.09.2020 року наявні кошти в розмірі 0,20 гривень.
Отже, Стягувачем приватному виконавцю подано документ, який підтверджує, що майно боржника (грошові кошти на рахунках в банках або інших фінансових установах) знаходиться в межах виконавчого округу приватного виконавця Павелків Тетяни Леонідівни.
Відповідно до пункту 3.1 статті 3 Закону України від 05.04.2001 року № 2346-III «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (із змінами і доповненнями) (далі також - Закон №2346) кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках).
Згідно з пунктами 6.1, 6.2 статті 6 Закону №2346 банки мають право відкривати рахунки резидентам України (юридичним особам, їх відокремленим підрозділам, фізичним особам), нерезидентам України (юридичним особам-інвесторам, представництвам юридичних осіб в Україні та фізичним особам). Особи, визначені в пункті 6.1 цієї статті, мають право відкривати рахунки в будь-яких банках України відповідно до власного вибору для забезпечення своєї господарської діяльності і власних потреб.
Пунктом 7.1.5 статті 7 Закону №246 встановлено, що зарахування коштів на рахунок клієнта здійснюється як шляхом внесення їх у готівковій формі, так і шляхом переказу коштів у безготівковій формі з інших рахунків.
Грошові кошти у формі записів на рахунках у банках є майном у розумінні глави 13 Цивільного кодексу України.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 10.09.2018 року у справі № 905/3542/15.
Таким чином, з наведеного висновується, що приватний виконавець має право приймати виконавчі документи за місцезнаходженням грошових коштів боржника, у тому числі коштів, які знаходяться на рахунках боржника в банках та інших фінансових установах.
Зокрема, у постанові Верховного Суду від 27.12.2019 року у справі № 905/584/19, суд касаційної інстанції дійшов наступного висновку: «…Суд першої інстанції, розглядаючи скаргу на дії приватного виконавця, встановив місцезнаходження боржника, місцезнаходження його майна, зокрема, грошових коштів та з урахуванням вимог ст. 24 Закону, вимог XIII Цивільного кодексу України, в розумінні якої грошові кошти є майном, та Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» дійшов правомірного висновку про те, що приватний виконавець мав право приймати до виконання наказ суду за місцезнаходженням майна боржника, а саме - грошових коштів боржника на рахунках у банківських установах міста Києва, та приватним виконавцем не порушено вимог щодо територіальності з відкриття виконавчого провадження.».
Таким чином, у зв'язку з надходженням до приватного виконавця заяви про примусове виконання виконавчого напису № 4230 від 05.09.2020 року, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Євдокією Юріївною, у якій зазначено, що місцезнаходження майна боржника перебуває у межах виконавчого округу міста Києва, а також наявності у приватного виконавця документа, який підтверджує, що майно боржника знаходиться в межах виконавчого округу міста Києва, у приватного виконавця Павелків Тетяни Леонідівни були відсутні підстави для повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання чи відмови у відкритті виконавчого провадження у зв'язку із пред'явленням не за місцем виконання.
Таким чином, у суду відсутні підстави вважати протиправною прийняту приватним виконавцем Павелків Тетяною Леонідівною постанови про відкриття виконавчого провадження №63123309 з урахуванням встановлених судом обставин.
Суд зауважує, що позивачем не надано суду жодних доказів, які б спростовували твердження відповідача в цій частині.
Враховуючи викладене, позовна вимога про визнання протиправною та скасування постанови приватного виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяни Леонідівни від 23.09.2020 року про відкриття виконавчого провадження № ВП63123309 задоволенню не підлягає.
Щодо позовних вимог про визнання протиправною та скасування постанови від 23.09.2020 року про накладення арешту у виконавчому провадженні № ВП63123309, суд зазначає наступне.
Згідно з частинами першою, другою статті 48 Закону №1404 звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.
Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.
Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.
Забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, кошти на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, кошти на електронних рахунках платників акцизного податку, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 15-1 Закону України «Про електроенергетику», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 19-1 Закону України «Про теплопостачання», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 26-1 Закону України «Про теплопостачання», статті 18-1 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення», на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України «Про впорядкування питань, пов'язаних із забезпеченням ядерної безпеки», на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.
Зокрема, перелік коштів, на які не може бути звернено стягнення, визначено у статті 73 Закону №1404.
Відповідно до змісту частин першої, другої статті 56 Закону №1404 арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису.
Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.
Дослідивши зміст оскаржуваної постанови, судом встановлено, що відповідачем визначено перелік банківських установ, якими буде виконуватися рішення приватного виконавця, перелік яких не містить обмежень щодо накладення арешту на рахунок, на який серед інших зарахувань здійснюється нарахування соціальної допомоги, пенсії чи заробітної плати.
Разом з тим, у постанові про накладення арешту на кошти Боржника зазначено: «.. крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та / або звернення стягнення на які заборонено законом та належать боржнику».
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 59 Закону №1404, підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.
Згідно з абзацом 2 частини другої цієї статті, виконавець зобов'язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону.
Суд звертає увагу, що Верховним Судом в ухвалі від 07.02.2019 року у справі №727/6404/18 зазначено, що у разі, коли банком при виконанні постанови державного виконавця не було враховано вказане в постанові застереження щодо непоширення арешту на кошти на рахунках, накладення арешту та/або звернення на які заборонено законом, державний виконавець не може відповідати за такі дії іншої юридичної особи.
Повідомлення про режим рахунку боржника законодавство покладає на фінансову установу.
Жодних документів з повідомленням про те, що на кошти, які знаходяться на рахунку Боржника, заборонено звертати стягнення від банківської установи, на адресу приватного виконавця не надходило, що підтверджується наданими суду копіями матеріалів виконавчого провадження №63123309.
Крім того, у позовній заяві та додатках до неї позивачем не вказано та не надано жодних доказів, що будь-який з арештованих приватним виконавцем рахунків Божника є рахунком із спеціальним режимом використання, або є іншим рахунком, звернення стягнення на який заборонено законом.
Враховуючи викладене, посилання позивача, викладені в позовній заяві, не підтверджено жодними належними та допустимими доказами в розумінні статей 73, 74 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд зауважує, що відповідно до змісту частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Згідно з частинами другою, четвертою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Інших обставин протиправності оскаржуваних постанов приватного виконавця від 23.09.2020 року про відкриття провадження та про накладення арешту на кошти боржника позивачем не зазначено.
Разом з тим, позивач скористався своїм правом на судовий захист та йому такий захист надано відповідно до способу захисту, обраного позивачем.
Зважаючи на встановлене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , та, як наслідок, відсутності підстав для вирішення судових витрат.
Керуючись статтями 2, 6, 9, 11, 73 - 78, 90, 241- 246, 250, 271, 287, 296-297 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 287, 293, 295 - 297 КАС України.
Згідно з частиною шостою статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.
У відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України:
Позивач: ОСОБА_1 (іпн. НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 );
Відповідач: Приватний виконавець виконавчого округу м. Києві Павелків Тетяна Леонідівна (адреса: 02094, м. Київ, вул. Златоустівська, 55, офіс 61).
Повне рішення складено 04.03.2021 року.
Суддя Л.О. Маруліна