ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
01 березня 2021 року м. Київ № 640/9376/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., при секретарі судових засідань Левкович А.С., розглянувши у судовому засіданні без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу адміністративну справу
за позовом Акціонерного товариства «К.Енерго» (85612, м. Курахове, вул. Енергетиків,
34)
до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої
служби Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, 13)
про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого
збору від 20 березня 2020 року,-
Акціонерне товариство «К.Енерго» (надалі по тексту - позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (надалі по тексту - відповідач), у якому просить суд: визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровця А.Т., винесену в межах виконавчого провадження №61610966 від 20 березня 2020 року про стягнення виконавчого збору.
Заявлені позовні вимоги обґрунтовані тим, що у разі фактичного виконання виконавчого документа майнового характеру у повному обсязі або частково державному виконавцю виплачується винагорода у відсотковому співвідношенні від стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, якщо за таким виконавчим документом стягнуто виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення виконання рішення.
Представник позивача стверджував, що у виконавчому провадженні №61610966 відповідач не проводив та не міг проводити виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішення суду про стягнення з боржника на користь стягувача присуджених сум за наказом господарського суду міста Києва №910/22855/17 від 11 березня 2020 року та відповідач не стягнув у примусовому порядку суму, зазначену у вказаному виконавчому документі.
Додатково представник позивача просив врахувати, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, зокрема, забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у т.ч. на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі виконання рішень у немайнових спорах. Тобто, з моменту відкриття провадження у справі про банкрутство боржника, відповідачу законодавчо заборонено вживати будь-яких виконавчих дій, спрямованих на стягнення з боржника сум.
У додаткових поясненнях представник позивача також повідомив, що рішення суду, на примусове виконання якого видано виконавчий документ, скасоване у судовому порядку, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 квітня 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі №640/9376/20 та призначено до судового розгляду.
У відзиві на адміністративний позов представник відповідача зазначив, державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Тобто, виконавчий збір є обов'язковим до сплати за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. При цьому, розмір виконавчого збору становить 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, а не від фактично стягнутої суми. Водночас, стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв'язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання.
Представник позивача надіслав до суду клопотання про розгляд та вирішення справи за його відсутності.
Відповідно до вимог частини 3 статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
20 березня 2020 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження (№61610966) з примусового виконання наказу №910/22855/17, виданого 11 березня 2020 року господарським судом міста Києва про стягнення з Акціонерного товариства «К.Енерго» на користь Державного бюджету України грошових коштів в розмірі 54 179 613,40 грн.
Пунктом 3 вказаної постанови передбачено стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі 5 417 961,34 грн.
Крім того, 20 березня 2020 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України видано постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 5 417 961,34 грн., пунктом 3 якої визначено, що постанова про стягнення виконавчого збору є виконавчим документом та набирає чинності з моменту її винесення зі строком пред'явлення до виконання три місяці.
Незгода позивача із вказаною постановою зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі по тексту - Закон №1404-VIII в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Статтею 2 Закону №1404-VIII встановлено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад, зокрема, обов'язковості виконання рішень; справедливості, неупередженості та об'єктивності.
Згідно частини 5 статті 26 Закону №1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Так, відповідно до вимог частин 1, 2 статті 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) (частина 4 статті 27 Закону №1404-VIII).
Аналіз наведеної норми чинного законодавства свідчить, що сума виконавчого збору вираховується саме з суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, а не яка уже фактично стягнута.
При цьому, суд відхиляє посилання представника позивача на висновки суду, викладені у постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року №2540/3203/18, оскільки в межах вказаної постанови досліджено правовідносини, які виникли на підставі законодавства до внесення змін Законом України від 03 липня 2018 року №2475-VIII та які діяли до 28 серпня 2018 року.
Водночас, згідно позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи №640/8425/19 від 16 квітня 2020 року, умовами стягнення виконавчого збору є: 1) фактичне виконання виконавчого документа; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень. За своїм змістом виконавчий збір є винагородою за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи привели до виконання рішення.
Згідно зі статтею 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 18 Закону № 1404-VІІІ виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Наявними матеріалами виконавчого провадження підтверджується, що державним виконавцем не вживались заходи примусового виконання рішення з огляду на наступне.
Так, ухвалою господарського суду Донецької області від 18 листопада 2019 року по справі №905/1965/19 відкрито провадження у справі про банкрутство Акціонерного товариства «К.Енерго» та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та призначено розпорядником майна арбітражного керуючого ОСОБА_1 .
При цьому, як повідомив представник позивача та підтверджується наявними матеріалами справи, 07 квітня 2020 року, тобто після відкриття виконавчого провадження №61610966, державного виконавця повідомлено про відкриття провадження у справі про банкрутство відносно позивача.
Суд враховує, що відповідно до пункту 4 частини 1 статті 34 Закону №1404-VIII виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі: відкриття господарським судом провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника, якщо відповідно до закону на вимогу стягувача поширюється дія мораторію, запровадженого господарським судом. Виконавець не зупиняє вчинення виконавчих дій у разі перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника).
Виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у випадках, передбачених пунктами 1, 4, 6, 8, 11 частини першої статті 34 цього Закону, до закінчення строку дії зазначених обставин, а у випадках, передбачених пунктами 2, 3 і 5 частини першої статті 34 цього Закону, - до розгляду питання по суті (частина 1 статті 35 Закону №1404-VIII).
Наявними матеріалами виконавчого провадження підтверджується, що після отримання державним виконавцем інформації про відкриття господарським судом провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника, останнім 07 травня 2020 року прийнято постанову про зупинення вчинення виконавчих дій з примусового виконання наказу №910/22855/17, виданого 11 березня 2020 року господарським судом міста Києва про стягнення з Акціонерного товариства «К.Енерго» на користь Державного бюджету України грошових коштів в розмірі 54 179 613,40 грн. до закінчення строку дії зазначених обставин.
Відтак, державним виконавцем зупинено вчинення виконавчих дій в межах виконавчого провадження №61610966, що додатково свідчить про відсутність вжиття державним виконавцем заходів примусового характеру щодо примусового виконання виконавчого документа.
Крім того, відповідно до відомостей автоматизованої системи виконавчого провадження станом на 01 березня 2021 року виконавче провадження №61610966 перебуває у стані «зупинено».
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22 січня 2021 року №400/4023/19.
Також, постановою Верховного Суду від 24 листопада 2020 року у справі №910/22855/17 постанову Північного апеляційного господарського суду від 03 лютого 2020 року, тобто судове рішення, на примусове виконання якого видано виконавчий документ, скасоване, що виключає в силу вимог пункту 5 частини 1 статті 39 Закону №1404-VIII можливість його подальшого примусового виконання.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Виходячи з критеріїв, визначених частиною 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку, що при прийнятті оскаржуваної постанови про стягнення виконавчого збору державний виконавець діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а відтак наявні підстави для її скасування в судовому порядку.
Відповідно до положень частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
В силу частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст. 72-73, 76-77, 139, 143, 243-246, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов Акціонерного товариства «К.Енерго» задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровця А.Т., винесену в межах виконавчого провадження №61610966 від 20 березня 2020 року про стягнення виконавчого збору
Стягнути на користь Акціонерного товариства «К.Енерго» (85612, Донецька область, м. Курахове, вул. Енергетиків, 34, код ЄДРПОУ 00131305) понесені ним судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 102 (дві тисячі сто дві) гривні 00 копійок за рахунок бюджетних асигнувань відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, 13, код ЄДРПОУ 00015622).
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому частиною першою статті 272 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини шостої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення та оскаржені у порядку, передбаченому статтями 292, 293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону №2147-VIII).
Суддя А.Б. Федорчук