ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
25 лютого 2021 року м. Київ № 640/22864/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 (
АДРЕСА_1 )
до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, м. Київ,
вул. Бульварно-Кудрявська, 16)
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,-
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті щодо застосування у 2019 році при переведенні ОСОБА_1 з пенсії державного службовця на пенсію за віком показника середньої заробітної плати (доходу) у середньому на одну застраховану особу в цілому в Україні за три календарних роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за 2014-2016 роки;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві здійснити нарахування та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 у відповідності до частини 1 статті 27 та частин 1, 2 статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні за 2016-2018 року у відповідному розмірі з дня призначення пенсії за віком, з 20 серпня 2019 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що при призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відповідач протиправно застосував показник середньої заробітної плати в галузях економіки України за 2014-2016 року замість правильного застосування показника середньої заробітної плати у галузях економіки України за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.
На думку позивача, посилання відповідача на вимоги частини 3 статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є помилковим та таким, що не ґрунтується на приписах чинного законодавства, що пов'язано з неправильним тлумаченням правових норм, оскільки право на пенсію державного службовця ОСОБА_1 набула відповідно до Закону України «Про державну службу» (у 2010 році), а право на пенсію за віком - відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Тобто два види пенсії передбачені абсолютно різними законами та умови призначення цих пенсій також різні.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 листопада 2019 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
У відзиві на адміністративний позов представник відповідача зазначив, що пенсія може призначатися лише один раз та один з її видів. Якщо особа має право на декілька видів пенсій, то вона може перейти на інший вид пенсії після призначення, але це буде не призначення, а перехід з виду на вид пенсії. Представник відповідача також стверджував, що застосувати показник середньої заробітної плати (доходу) у середньому на одну застраховану особу в цілому в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три роки, що передують року звернення за призначенням пенсії та перевести позивача на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з моменту набуття позивачем права на даний вид пенсії немає підстав, оскільки це суперечить нормам чинного законодавства.
З огляду на викладене, справа розглядається в порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі, на підставі наявних у справі матеріалів.
При цьому, суд враховує клопотання позивача про прискорення розгляду та вирішення адміністративної справи.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Наявними матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в місті Києві та у 2010 році їй призначена пенсія державного службовця відповідно до вимог статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ.
10 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві із заявою щодо обчислення пенсії за віком замість пенсії державного службовця із застосуванням показника середньої заробітної плати по країні за 2016-2018 роки (6188,89 грн.) відповідно до редакції частини 2 статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За результатами розгляду вказаного звернення листом від 19 жовтня 2019 року №243972/03 Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві повідомило позивачу, що право на призначення пенсії можливе тільки один раз. При цьому, позивач перебуває на обліку в пенсійному органі з 14 квітня 2010 року та отримує пенсію за віком згідно Закону України «Про державну службу». Відтак, частина 2 статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати по країні за 2016-2018 роки застосовується при первинному призначенні пенсії.
Незгода позивача із застосуванням такого показника середньої заробітної плати при призначенні пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зумовила її звернення до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до пункту 6 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Вимогами частини 1 статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ передбачено, що на одержання пенсії державних службовців мають право особи, які досягли встановленого законодавством пенсійного віку, за наявності страхового стажу для чоловіків - не менше 25 років, для жінок - не менше 20 років, у тому числі стажу державної служби - не менше 10 років, та які на час досягнення пенсійного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менше 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, - незалежно від місця роботи на час досягнення пенсійного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 80 відсотків від сум їх заробітної плати, на які нараховуються страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV, в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин), який набрав законної сили з 01 січня 2004 року.
Положеннями частини 1 статті 9 Закону №1058-IV закріплено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Разом з тим, відповідно до частини 1 статті 10 Закону №1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Відповідно до статті 25 Закону № 1058-IV коефіцієнт страхового стажу, що застосовується для обчислення розміру пенсії, визначається із заокругленням до п'яти знаків після коми за формулою: Кс=См *Вс/100%*12, де:
Кс - коефіцієнт страхового стажу;
См - сума місяців страхового стажу;
Вс - визначена відповідно до цього Закону величина оцінки одного року страхового стажу (у відсотках). За період участі в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування величина оцінки одного року страхового стажу дорівнює 1 %.
Відповідно до статті 45 Закону № 1058-IV: переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Пунктом 2.8 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25 листопада 2005 року (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України № 13-1 від 07 липня 2014 року) встановлено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.
Відповідач свою позицію обґрунтовує тим, що позивачу вперше призначено пенсію державного службовця у 2010 року, а тому відсутні підстави для врахування показника середньої заробітної плати працівників зайнятих у галузях економіки України за 2016-2018 роки.
Суд зазначає, що з аналізу зазначених вище норм законодавства вбачається, що частиною 3 статті 45 Закону №1058-IV установлюється порядок переведення з одного виду пенсії, призначеної саме за цим Законом, на інший. Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV. Однак, у випадку із заявою позивача мало місце призначення іншої пенсії за іншим законом, а тому має враховуватись показник середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії (пенсії за віком).
Наявними матеріалами справи підтверджується, що з 2010 року призначена пенсія державного службовця. Водночас, для призначення пенсії за віком відповідно до вимог Закону №1058-IV позивач звернувся вперше 10 вересня 2019 року.
Згідно пункту 11 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, пенсія за вислугу років призначається у разі звільнення з роботи, що дає право на цей вид пенсії. У разі зарахування після призначення пенсії за вислугу років на роботу, яка дає право на цей вид пенсії, виплата пенсії припиняється і поновлюється з дня, що слідує за днем звільнення з роботи.
Суд зазначає, що позивач має право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески за 2016-2018 роки, починаючи з 20 серпня 2019 року, та відповідач повинен здійснити відповідні виплати, з урахуванням раніше виплачених сум.
Судом враховуються обґрунтування позовних вимог позивача, оскільки у випадку призначення особі пенсії державного службовця відповідно до Закону №3723-ХІІ, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а в подальшому при виявленні такою особою бажання отримувати пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV, має місце саме призначення пенсії за віком, а не переведення згідно частини 3 статті 45 Закону №1058-IV.
Та обставина, що механізм і порядок обчислення та виплати пенсій за вислугу років з 01 січня 2004 року здійснюється на підставі Закону №1058-IV за формулою, що встановлена для пенсії за віком, не впливає на те, що призначення пенсії державного службовця передбачено положеннями Закону №3723-ХІІ.
Отже, при зверненні особи, якій було призначено пенсію державного службовця у порядку Закону №3723-ХІІ, до територіальних органів ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком на підставі Закону №1058-IV, має місце саме призначення такого виду пенсії, а не переведення згідно з ч. 3 статті 45 Закону №1058-IV, а тому позиція відповідача є необґрунтованою.
З цих же підстав судом не враховуються заперечення відповідача, зазначені у відзиві на позовну заяву.
Вказана позиція суду узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду викладеною в постанові №876/5312/17 від 31 жовтня 2018 року.
У постанові від 13 листопада 2018 року №359/4777/17 (провадження № К/9901/43494/18) Верховний Суд зазначив, що після призначення пенсії за вислугу років позивач продовжував працювати та сплачував у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Верховний Суд України у постанові від 9 червня 2015 року (справа № 21-550а15) та Верховний Суд у постанові від 14 лютого 2018 року (справа № К/9901/1071/17) висловили свою позицію стосовно того, що при переведенні з одного виду пенсії на інший показник заробітної плати має враховуватися за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії.
Відтак, з урахуванням наведеного в сукупності, суд приходить до висновку, що при призначенні позивачу у 2019 році пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» підлягає застосуванню середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком згідно частини другої статті 40 цього Закону.
Тобто, наявні обґрунтовані підстави для задоволення адміністративного позову.
Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, покладений на нього обов'язок доказування не виконано та не доведено правомірність своїх дій з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст. 72-73, 76-77, 139, 143, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо застосування при призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком показника середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України за 2014-2016 роки.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії за віком у відповідності до частини 1 статті 27 та частин 1, 2 статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні за 2016-2018 року у відповідному розмірі з дня призначення пенсії за віком, з 20 серпня 2019 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, місто Київ, вулиця Бульварно - Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368) понесені нею судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення встановленого ст. 295 КАС України строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Суддя А.Б. Федорчук