04 березня 2021 року
м. Рівне
Справа № 572/1281/20
Провадження № 22-ц/4815/53/21
Головуючий суддя в суді 1 інстанції: Слободянюк Б.К.
Рівненський апеляційний суд:
в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий : Боймиструк С.В.,
судді: Шимків С.С., Ковальчук Н.М.
секретар судового засідання: Шептицька С.С.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 14 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Тутовицької сільської ради Сарненського району Рівненської області про визнання права власності на земельні ділянки в порядку спадкування за законом,-
ОСОБА_1 звернувся до Сарненського районного суду Рівненської області з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Тутовицької сільської ради Сарненського району Рівненської області, згідно якого просить визнати за ним право власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: на дві земельні ділянки загальною площею 2,405 га в межах згідно з планом, які призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовані на території Тутовицької сільської ради.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати, після смерті якої залишилося спадкове майно, зокрема, дві земельні ділянки загальною площею 2,405 га на території Тутовицької сільської ради для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, на яке мати заповіту не залишила. Зазначає, що крім нього спадкоємцями першої черги є відповідачі по справі. Вказує, що він вважається таким, що прийняв спадщину, оскільки, на день смерті мати проживала разом з ним. Позивач стверджує, що в нього відсутні підстави для звернення до нотаріуса, в зв'язку з тим, що земельні ділянки не зареєстровані у Державному реєстрі речових прав, а тому він одразу звернувся до суду.
Рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 14 вересня 2020 рокув задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій доводить про незаконність та необґрунтованість вказаного рішення суду через порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Вказує, що кадастрові номери спадковим земельним ділянкам не присвоєні, відсутня реєстрація права власності за ОСОБА_4 , тобто у позивача немає підстав отримання свідоцтва про право на спадщину у відповідності до норм та положень порядку вчинення нотаріальних дій.
Просить Сарненського районного суду Рівненської області від 14 вересня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Сторони в судове засідання не з'явились, хоч завчасно були повідомлені про час і місце розгляду справи.
За результатами апеляційного розгляду колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З матеріалів справи вбачається, що матір'ю ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно Державного акту на право приватної власності на землю IV-РВ №038622, ОСОБА_4 згідно рішення виконкому Тутовицької сільської ради від 06.08.2001 року №57 передана у приватну власність земельна ділянка площею 2,405 га., яка розташована на території Тутовицької сільської ради (а.с.18).
Відомості про земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 2,405 га, які належали ОСОБА_4 в Національній кадастровій системі Державного земельного кадастру відсутні, кадастрові номери не присвоєно (а.с.19).
З витягу із Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину), виданого станом на 15.05.2020 року, встановлено, що у реєстрі інформація за параметрами запиту: ОСОБА_4 , дата смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , відсутня, що свідчить про те, що спадкова справа після смерті останньої не заводилася (а.с.20).
Відповідно до ч. 1 ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Згідно з вказаної правової норми, в редакціях, що були чинні на час видачі ОСОБА_4 державного акта на право власності на земельні ділянки, а також на день її смерті, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.
Набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності наступних юридичних фактів у їх сукупності: ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю, укладення спадкодавцем правочинів щодо набуття права власності на земельні ділянки; виготовлення технічної документації на земельні ділянки; визначення меж земельної ділянки в натурі; погодження із суміжними землевласниками та землекористувачами; одержання у встановленому порядку державного акта на землю; реєстрація права власності на земельну ділянку. Якщо зазначені вимоги спадкодавцем не дотримано - право власності на конкретні земельні ділянки не виникає та відповідно до ст. 1216 ЦК не переходить до спадкоємців у порядку спадкування, за винятком встановлених випадків, на які поширюється дія п. 1 розділу X "Перехідні положення" ЗК України.
Між тим, як встановлено матеріалами справи, спадкодавець не дотримавшись вимог закону, не здійснив у встановленому законом порядку державну реєстрацію свого права власності на земельну ділянку, а тому не реалізував свого права власності в розумінні ст. 125 ЗК України, у зв'язку з чим відповідно до ст. 1218 ЦК України, воно не може входити до складу спадщини та успадковуватися спадкоємцями.
Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законом порядку.
Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на житловий будинок, земельну ділянку, то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно, тобто звернутись із відповідною заявою до нотаріуса.
Таким чином, зверненню ОСОБА_1 до суду з даним позовом мало передувати вирішення питання про видачу йому нотаріусом або органом чи службовою особою, уповноваженою вчиняти нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки в матеріалах справи відсутня постанова нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії щодо видачі ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину спірні земельні ділянки.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).
Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судових рішень, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, а тому підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 14 вересня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Повний текст постанови складений 04 березня 2021 року.
Головуючий: С.В. Боймиструк
Судді: Н.М. Ковальчук
С.С. Шимків