ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/11412/20
провадження № 2/753/6752/20
"03" березня 2021 р. Дарницький районний суд міста Києва в складі:
головуючого - судді Коренюк А.М.
при секретарі Ляшенко Ю.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «КФ.ЮА» про визнання кредитного договору недійсним, суд
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ТОВ «КФ.ЮА» про визнання кредитного договору недійсним. Мотивуючи свої вимоги тим, що між нею та ТОВ «КФ.ЮА»було укладено договір про надання позики на умовах фінансового кредиту № 1-3 КFUA-142 від 19 грудня 2918 року про надання кредитних коштів в сумі 5 000 грн. 00 коп., на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності кредитних ресурсів, з терміном погашення кредиту в строк до 17 січня 2019 року, тобто з терміном користування кредитних коштів - 30 днів та з оплатою 1 500 грн. - відсотків за користування кредитом та 50 грн. 00 коп. - разової комісії, тобто повернення коштів в сумі 6 550 грн. 00 коп. Однак вважає, що укладений кредитний договір порушує низку законодавчо встановлених правил кредитування уцілому, в тому числі й Закон України «Про захист прав споживачів», безпосередньо ст. 11 - щодо вчасної та повної інформації надання споживчого кредиту, ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Так, ТОВ «КФ.ЮА»не попередив її про можливі ризики під час виконання зобов'язань, у протиріччя цьому інформація, надання якої передбачено зазначеними нормативними актами, не була їй надана вцілому, на її думку була прихованою, сторонами договірних відносин не досягнуто усіх істотних умов договору, договір містить несправедливі умови кредитування, що призвело до дисбалансу її інтересів в сторону погіршення, в договорі відсутня істотна умова договору - орієнтовна сукупна вартість кредиту виражена в простій зрозумілій формі, графік погашення кредиту, детальний розпис сукупної вартості кредиту тощо, а визначена умова договору - погашення кредиту в строк до 17 січня 2019 року та з оплатою 2.5% пені за кожен день прострочення, отже сума компенсації, яку вона має сплатити кредитодавцю становить більше 50% - 3 750 грн. 00 коп., що є несправедливою умовою кредитування, а тому кредитний договір є таким, що суперечить закону. Окрім того, ТОВ «КФ.ЮА»не попередив її про можливі ризики під час виконання зобов'язань - невчасного поверення кредиту, у протиріччя цьому інформація, надання якої передбачено зазначеними нормативними актами, не була їй надана. Тобто, при відсутної вказаної інформації про предмет послуг, який надався, вона була зобов'язана укласти самей той кредитний договір, який їй порадив відповідач, не маючи при цьому право вибору укласти інший договір й з іншими умовами, таким чином ТОВ «КФ.ЮА» навмисно ввів її в оману щодо обставин, які мають істотне значення, тому оспоруваний нею договір кредиту має бути визнаний недійсним на підставі ч.1 ст. 230 ЦК України, що й стало підставою звернення до суду з даним позовом.
В судове засідання позивач не з'явився, належним чином повідомлений про час та місце його проведення, що підтверджується зворотнім повідомленням рекомендованого листа, надіслав на адресу суду заяву про розгляд справи за його відсутності з підтриманням позовних вимог, просив їх задовольнити, посилаючись на вимоги закону про умови кредитування, підстави визнання договору недійсним, з можливим ухваленням заочного рішення (а.с. 11).
Відповідач в судове засідання не з'явивився, про час та місце розгляду справи повідомлена згідно чинного законодавства належним чином - рекомендованою поштою з повідомленням про вручення, розміщеним оголошенням на офіційному сайті судої влади (суду).
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
За таких підстав судом відповідно до положень статті 280 ЦПК України визнано за можливе ухвалити по даній справі заочне рішення на підставі наявних у справі доказів та за погодженням позивача.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ (Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86).
Окрім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини- в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (Рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України»).
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIIІ від 03 жовтня 2017 року, яким зокрема Цивільний процесуальний кодекс викладений в новій редакції.
Відповідно до п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Розгляд справи проводився у порядку спрощеного позовного провадження.
Так, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі (ч.1 ст. 279 ЦПК України)
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін (ч.5 ст. 279 ЦПК України).
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають відмові у задоволенні із наступних підстав.
Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).
Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (ст. 3 ЦПК України).
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).
Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Судом встановлено, що сторони перебувають у договірних/зобов'язальних правовідносинах.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).
Так, між ТОВ «КФ.ЮА»та ОСОБА_1 було укладено договір про надання позики на умовах фінансового кредиту № 1-3 КFUA-142 від 19 грудня 2018 року про надання кредитних коштів в сумі 5 000 грн. 00 коп., на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності кредитних ресурсів, з терміном погашення кредиту в строк до 17 січня 2019 року, тобто з терміном користування кредитних коштів - 30 днів та з оплатою 1 500 грн. - відсотків за користування кредитом та 50 грн. 00 коп. - разової комісії, тобто повернення коштів в сумі 6 550 грн. 00 коп. (а.с. 5 -8, 9 - 10).
Цим договором визначена сума кредиту - 5 000 грн. 00 коп., строк надання кредиту - 30 днів, тобто з 19 грудня 2018 року по 17 січня 2019 року, з оплатою 1 500 грн. - відсотків за користування кредитом та 50 грн. 00 коп. - разової комісії, тобто повернення коштів в сумі 6 550 грн. 00 коп. (а.с. 5 -8, 9 - 10).
Пунктом 8 вказаного договору визначені умови відповідальності та забезпечення виконання добов'язання. Так, відповідно до п.8.1 договору передбачено, що виконня зобов'язань клієнта перед товариством за договором забезпечується неустойкою (пеня та штраф). У випадку порушення умов цього договору товариство має право нараховувати такі види неустойки: пеня - 2,5% за кожен день прострочення.
Пунктом 9 цього договору обумовлений графік платежів із детальним розписом - дата платежу - 17.01.2019 року, період користування - 30 днів, сума платежу - 6 550 грн. 00 коп., сума основного боргу - 5 000 грн. 00 коп., сума процентів - 1 500 грн. 00 коп., разова комісія - 50 грн. 00 коп. (а.с. 9 - 10).
Зміст договору, відповідно до ч.1 ст. 628 ЦК України, становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Сторони погодили умови договору своїми підписами.
Так, ОСОБА_1 підтвердила, що з умовами вказаного договору ознайомлена, ніяких заперечень, а також непорозумінь його положень не має, про що підтвердила своїми підписами на кожному аркуші договору (а.с. 9 - 10).
Так, в прикінцевих положеннях оспорюваного договору міститься власноручний текст із підписом про те, що даний (оспорюваний) договір нею - ОСОБА_1 власноручно підписаний, своїм підписом підтверджує факт ознайомлення з усіма умовами кредитування - зборами, відсотками, тарифами, комісіями або іншими платежами вартості кредиту, які вона повинна сплатити по даному договору, згідно ст.ст.11, 12 Закону України «Про захист прав споживачів» (а.с. 9 - 10).
ТОВ «КФ.ЮА» виконав свої зобов'язання, надавши позивачу кредитні кошти в повному обсязі, що не спростовується позивачем, які ним прийняті й використані за призначенням, проте як встановлено в ході судового розгляду справи, позивач не повністю виконує взяті на себе зобов'язання, передбачені кредитним договором, тобто не сплачує відсотки за користування кредитними коштами та не повертає чергові суми отриманого кредиту, не погашає всю суму кредиту згідно вимог кредитного договору, відповідно має поточну заборгованість по сплаті кредиту, відтак до нього відповідачем застосовано фінансову санкцію - пеню.
Крім того, позиція позивача про те, що укладений кредитний договір порушує низку законодавчо встановлених правил кредитування уцілому, в тому числі й Закон України «Про захист прав споживачів», безпосередньо ст. 11 щодо вчасної та повної інформації надання споживчого кредиту, ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», те, що товариство не попередило позивача про можливі ризики під час виконання зобов'язань, у протиріччя цьому інформація, надання якої передбачено зазначеними нормативними актами, не була позивачу надана вцілому, на її думку була прихованою, сторонами договірних відносин не досягнуто усіх істотних умов договору, договір містить несправедливі умови кредитування, що призвело до дисбалансу інтересів позивача в сторону погіршення, в договорі відсутня істотна умова договору - орієнтовна сукупна вартість кредиту виражена в простій зрозумілій формі, графік погашення кредиту, детальний розпис сукупної вартості кредиту тощо, а визначена умова договору - погашення кредиту в строк до 17 січня 2019 року та з оплатою 2.5% пені за кожен день прострочення, отже сума компенсації, яку позивач має сплатити кредитодавцю становить більше 50% - 3 750 грн. 00 коп., є несправедливою умовою кредитування, а тому кредитний договір є таким, що суперечить закону. Окрім того, ТОВ «КФ.ЮА»не попередив позивача про можливі ризики під час виконання зобов'язань, у протиріччя цьому інформація, надання якої передбачено зазначеними нормативними актами, не була позивачу надана. Тобто, при відсутної вказаної інформації про предмет послуг, який надався, позивач була зобов'язана укласти самей той кредитний договір, який їй порадив відповідач, не маючи при цьому право вибору укласти інший договір й з іншими умовами, таким чином ТОВ «КФ.ЮА» навмисно ввів позивача в оману щодо обставин, які мають істотне значення, тому оспоруваний позивачем договір кредиту має бути визнаний недійсним на підставі ч.1 ст. 230 ЦК України - є необґрунтованою, оскільки сторони у договорі погодили всі умови договору, які викладені в тексті, є відкритими, доступними, читабельними й зрозумілими, адже з підписанням цього договору позичальник засвідчив, що йому розтлумачено (зрозуміло) всі умови договору та він згоден на їх виконання.
Відповідно до ст.ст. 6, 627, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства згідно ст. 628 цього Кодексу.
Позивач відповідно до оспорюваного кредитного договору засвідчив, що всі умови кредитного договору йому зрозумілі й він вважає їх справедливими по відношенню до себе та підтвердив свою здатність виконувати умови договору вцілому.
Позивач, посилаючись на ч.1 ст. 230 ЦК України про визнання оспорюваного договорору недійсним, суд вважає дані вимоги необгрунтованими.
Так, відповідно до ч.1 ст.230 ЦПК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правчину, або якщо вона замовчує про їх існування, порушення яких судом не встановлені.
В ході розгляду справи судом встановлено, що укладена сторонами договірних відносин угода не мала на меті приховати іншу угоду й з іншими правовими наслідками, й те, що укладена позивачем саме та угода, яку він дійсно мав на увазі; сторона такої угоди навмисно не вводила другу сторону в оману щодо обставин, що мають істотне значення, сторона не заперечувала про наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правчину, вона не замовчувала про їх існування. Ця угода не суперечить законові, іншим актам законодавства, особи, які її вчиняли мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало внутрішній волі, а тому немає правових підстав для застосування наслідків, передбачених для недійсних угод (ст.216 ЦПК України).
Для визнання правочину недійсним суду слід встановити, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії були направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників угоди. Проте такі обставини судом не встановлені.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.1 ст. 81 ЦПК України).
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).
Так, принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання абао оспорення (ч.1 ст. 15 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частина 2 ст. 16 ЦК України передбачає способи захисту цивільних прав та інтересів.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду, порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Гарантоване статтею 55 Контитуції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджене порушення було обгрутованим.
Неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.
Отже, здійснюючи передбачене статтею 55 Контитуції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту, а суд, вирішуючи спір, зобов'язаний надати суб'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Так, якщо особа вважає, що її суб'єктивне право у певних правовідносинах не може бути реалізоване належним чином, або на неї протиправно поклали певний обов'язок, така особа має право звертатися за судовим захистом.
В разі відповідного звернення особи суд повинен розглянути питання про наявність порушеного суб'єктивного права заявника у конкретних правовідносинах і на підставі цього вирішити спір.
Відповідно, із урахуванням відсутності належних та допустимих доказів про предмет доказування, правові підстави для задоволення позову уцілому відсутні.
Доказів про те, що сторони вказаних договірних вчинили правочин під впливом обману, позивач не надав, а його доводи будуються лише на припущеннях, не підтвердженими жодним доказом, а тому підстав визнавати оспорюваний договір недійсним, немає.
Аналізуючи зібрані в ході розгляду справи докази, суд приходить до висновку, що укладений сторонами кредитний договір не суперечить законові, іншим актам законодавства; особи, які її вчиняли мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало внутрішній волі; форма договору відповідає вимогам ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме останній містить його всі умови, приховані, як вказує позивач, відсутні, а тому немає правових підстав для застосування наслідків, передбачених для недійсних угод.
Доказів про те, що оспорюваний договір містить несправедливі й приховані умови кредитування позивач не надав, а його доводи будуються лише на припущеннях, не підтвердженими жодним доказом й спростовується цим же договором.
Так, кредитний договір містить чітко визначену суму кредиту - 5 000 грн. 00 коп., строк надання кредиту - 30 днів, тобто з 19 грудня 2018 року по 17 січня 2019 року, з оплатою 1 500 грн. - відсотків за користування кредитом та 50 грн. 00 коп. - разової комісії, тобто повернення коштів в сумі 6 550 грн. 00 коп. (а.с. 5 -8, 9 - 10).
Пунктом 8 вказаного договору визначені умови відповідальності та забезпечення виконання добов'язання. Так, відповідно до п.8.1 передбачено, що виконня зобов'язань клієнта перед товариством за договором забезпечується неустойкою (пеня та штраф). У випадку порушення умов цього договору товариство має право нараховувати такі види неустойки: пеня - 2,5% за кожен день прострочення.
Пунктом 9 цього договору обумовлений графік платежів із детальним розписом - дата платежу - 17.01.2019 року, період користування - 30 днів, сума платежу - 6 550 грн. 00 коп., сума основного боргу - 5 000 грн. 00 коп., сума процентів - 1 500 грн. 00 коп., разова комісія - 50 грн. 00 коп. (а.с. 9 - 10), тобто всі істотні умови договору обумовлені сторонами в оспорюваному договорі й погоджені ними, що підтверджується їх підписами.
Суд вважає, що оспорюваний договір, його умови відповідають вимогам, встановленими ст.ст. 3, 6, 13, 192, 203, 205, 207, 208, 533, 626, 627, 628 ЦК України, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Інші доводи сторін, які наведені у позові, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.
Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
За наслідками розгляду зустрічного позову суд вважає за необхідне застосувати ч.6 ст. 141 ЦПК України й судові витрати компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Так, позивач при зверненні до суду звільнений від сплати судового збору на підставі Закон України «Про судовий збір», ч.2 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», тому він має бути віднесений на рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України на підставі ч.6 ст. 141 ЦПК України.
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч.6 ст. 141 ЦПК України).
На підставі вищевикладеного, ст.ст. 6, 11, 15, 16, 230 ч.1, 256, 257, 264, 526, 527, 530, ч.1 ст. 551, 627, 629, 1050, 1054 ЦК України, Закону України «Про захист прав споживачів», з урахуванням Постанови № 5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", керуючись п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України, ст.ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 280, 352 ЦПК України, суд -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «КФ.ЮА» про визнання кредитного договору недійсним, - відмовити.
Судові витрати компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду протягом п'ятнадцять днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судомому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Відповідно до ст.355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Однак відповідно до пп. 15.5 п. 15 розділу «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система починає функціонувати через 90 днів з дня опублікування Державною судовою адміністрацією України у газеті «Голос України» та на веб-порталі судової влади оголошення про створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
Згідно ч.1 ст.354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Отже, строки оскарження судових рішень в апеляційному порядку складають 30 календарних днів - для рішень і 15 календарних днів - для ухвал, однак апеляційна скарга подається за старими правилами - через суд першої інстанції.