Справа № 183/3605/20
№ 2/183/819/21
02 лютого 2021 року м. Новомосковськ
Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді Городецького Д. І.,
секретаря судового засідання Пономаренко О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
02 липня 2020 року АТ КБ "ПриватБанк" звернулося до суду з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого посилається на те, що 27 серпня 2007 року між ним та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № б/н, на підставі якого банк надав відповідачу кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 7 000,00 грн., з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Зі своєї сторони, банк виконав всі умови підписаного договору, надав ОСОБА_1 кредит у зазначеному вище розмірі, однак, відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань, своєчасно не сплачував кредит та відсотки за користування кредитом, в результаті чого станом на 02 квітня 2020 року виникла заборгованість за кредитом у розмірі 15 784, грн., яка складається з: заборгованості за тілом кредиту в т.ч. заборгованості за простроченим тілом кредиту у розмірі 222,03 грн., заборгованості по відсоткам за користування кредитом в розмірі 0,00 грн., заборгованості за простроченими відсотками в розмірі 0,00 грн., заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України в розмірі 79,96 грн., пені в розмірі 14 255,00 грн., комісії в розмірі 0,00 грн., а також фіксованої частини штрафу в розмірі 500,00 грн. та штрафу процентної складової в розмірі 727,85 грн.
Зазначену суму, а також судові витрати в розмірі 2102,00 грн. позивач просить стягнути з відповідача на його користь.
Ухвалою суду від 27 серпня 2020 року відкрите провадження у справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
У судове засідання представник позивача Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" не з'явився, але надав суду заяву, в якій просив розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити, не заперечував проти ухвалення заочного рішення.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, згідно опублікованого оголошення 18.11.2020 року на офіційному веб-порталі судової влади України про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином,причин неявки суду не повідомив, клопотання про відкладення розгляду справи та відзиву на позовну заяву суду не подавав.
Згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). За згодою представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
У зв'язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Суд, дослідивши надані позивачем докази, дійшов такого висновку.
Судом встановлено, що 27 серпня 2007 року ОСОБА_1 підписав заяву б/н на отримання кредитної карти «Універсальна». Заявою передбачено кредитний ліміт в розмірі 2 500,00 грн., розмір базової процентної ставки по кредиту складає 3,00% на місяць із розрахунку 360 днів на рік, проте не передбачено розмір пені за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штрафу за порушення строків платежів.
Позивачем на підтвердження отримання кредиту зі встановленим вище розміром ліміту надано довідку, згідно якої 18 вересня 2006 року банком було видано відповідачу кредитну картку № НОМЕР_1 , строк дії якої - 09/09.
Таким чином, при укладенні кредитного договору та отримання кредитної картки відповідачем, виникли кредитні зобов'язання відповідача перед банком.
У заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення.
До кредитного договору банк додав Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку.
Банк виконав вимоги кредитного договору і надав відповідачу кредитні кошти в зазначеному розмірі.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 526 ч. 1, 527 ч. 1, 530 ч. 1 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 610 ч. 1, 612 ч. 1 ЦК України).
Звертаючись до суду з позовом, банк посилався на те, що у зв'язку з невиконанням відповідачем умов кредитного договору, станом на 02 квітня 2020 року виникла заборгованість за кредитом у розмірі 15 784, грн., яка складається з: заборгованості за тілом кредиту в т.ч. заборгованості за простроченим тілом кредиту у розмірі 222,03 грн., заборгованості по відсоткам за користування кредитом в розмірі 0,00 грн., заборгованості за простроченими відсотками в розмірі 0,00 грн., заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України в розмірі 79,96 грн., пені в розмірі 14 255,00 грн., комісії в розмірі 0,00 грн., а також фіксованої частини штрафу в розмірі 500,00 грн. та штрафу процентної складової в розмірі 727,85 грн., що підтверджується довідкою-розрахунком Банку.
Відповідно до Правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку і діє до останнього календарного дня вказаного місяця.
За умовами укладеного кредитного договору, відповідач ОСОБА_1 отримав кредитну картку, яка перевипускалась. Під перевипуском карти розуміється випуск та приєднання карти з новим строком дії до раніше відкритого клієнту карткового рахунку.
Зазначені обставини підтверджуються довідкою про видані кредитні картки та випискою по рахункам відповідача.
Так, відповідно до довідки і виписки за договором ОСОБА_1 на підставі договору від 27 серпня 2006 року, отримав картку № НОМЕР_1 , зі строком дії - до останнього дня 09/09, зі встановленим початковим кредитним лімітом 0,00 грн., який банком було збільшено до 7 000,00 грн.
Позивачем, окрім цього,надано суду довідку про перевипуск первісної кредитної картки відповідача на наступну:
-124.05.2013 року № НОМЕР_2 , строк дії якої -01/17.
Крім того, з довідки наданої банком як доказ отримання кредитної картки відповідачем вбачається, що за період з 27 серпня 2007 року по 19 травня 2016року кредитний ліміт неодноразово то збільшувався, то зменшувався, а 17 серпня 2016 року становив 0,00 грн.
З виписки по картковому рахунку ОСОБА_1 станом на 03 квітня 2020 року вбачається, що останній отримав кредитну картку, яка перевипускалась та користувався нею до 11 вересня 2017 року.
Банківська виписка має статус первинного документу, що вбачається з Переліку типових документів, затвердженого наказом МЮУ від 12.04.12 р. №578/5, відповідно до якого, до первинних документів, які фіксують факт виконання господарської операції та служать підставою для записів у регістрах бухгалтерського обліку і в податкових документах, віднесені: касові, банківські документи; повідомлення банків; виписки банків; корінці квитанцій і касових чекових книжок.
Вирішуючи питання по суті заявлених вимог в частині стягнення заборгованості за кредитом договором, суд виходить з наступного.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ "ПриватБанк").
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку банку не повернуті, а також враховуючи вимоги частини другої статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, тому він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання боржника виконати обов'язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
У свою чергу, з наданого позивачем розрахунку та змісту позовної заяви вбачається, що розрахунок тіла кредиту серед іншого включає в себе заборгованість за поточним тілом кредиту та прострочену заборгованість за тілом кредиту.
За таких обставин, суд погоджується з доводами позивача про наявність правових підстав для стягнення в примусовому порядку з боржника даної суми.
Заборгованість за тілом кредиту -це витрати клієнта за рахунок кредитного ліміту, заборгованість за простроченим тілом кредиту - це заборгованість за тілом кредиту, строк сплати якого минув, тобто це частина витраченого клієнтом кредитного ліміту, яка вже має бути погашена клієнтом станом на конкретну дату.
З розрахунку заборгованості вбачається, що заборгованість за тілом кредиту у стовпчику «тіло кредиту на звітну дату» поступово переходить до наступного стовпчика «тіло кредиту прострочене на звітну дату». Відповідачем не вносились грошові кошти вчасно та в повному розмірі, в результаті чого заборгованість за тілом кредиту перейшла в розряд прострочених.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню, з відповідача на користь позивача належить стягнути суму заборгованості за тілом кредиту в розмірі 222,03 грн., яка складається з заборгованості за простроченим тілом кредиту в розмірі 222,03 грн.
Щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України в розмірі 79,96 грн., суд приходить до наступного.
Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3,00% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3,00% річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
Положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з деліктного зобов'язання та рішення суду.
Проте, вимоги про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625 та 1048 ЦК України позивач не пред'являв.
Підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді нарахування відсотків на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, відсутні.
Так, судом встановлено, що в Анкеті-заяві яка підписанавідповідачем27 серпня 2007 року, відсутня інформація щодо нарахування відсотків на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України.
Крім того, відсутній в матеріалах справи розрахунок кредитора на нарахування сум на підставі ст. 625 ЦК України.
В зв'язку з вищевикладеним, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимоги АТ КБ «Приватбанк» в частині стягнення процентів нарахованих згідно ст. 625 ЦК України.
Також Банк просить стягнути штраф (фіксована частина) в розмірі 500,00 грн., штраф (процентна складова) в розмірі 727,85 грн., а також пеню в розмірі 14 255,00 грн.
В той же час суд звертає увагу на те, що в заяві-анкеті, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Враховуючи, що сторони не погодили умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
При цьому, згідно з частинами першою та шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Крім того, суд вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
За загальними положеннями ЦПК України на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Також слід зазначити, що згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає.
За наведених вище обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог банку, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути заборгованість за кредитним договором № б/н від 27 серпня 2007 року у розмірі 222,03 грн., яка складається з заборгованості за простроченим тілом кредиту в розмірі 222,03 грн., а в задоволенні іншої частини позовних вимог належить відмовити.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2102,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 81, 82, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273, 274, 276, 280-282, 354 ЦПК України, суд, -
Позов Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором № б/н від 27 серпня 2007 року в розмірі 222,03грн. (двісті двадцять дві грн. 03 коп.), що становить заборгованість за простроченим тілом кредиту.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" судові витрати у розмірі 2102,00 грн. (дві тисячі сто дві грн. 00 коп.).
В задоволенні іншої частини вимог Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", - відмовити.
Учасники справи:
- позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк", код ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження юридичної особи: м. Київ, вул. Грушевського, 1д;
- відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , останнє відоме місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
Повне рішення суду складено 02 лютого 2021 року.
Суддя Д. І. Городецький