Справа № 183/6032/17
№ 2/183/57/21
03 лютого 2021 року м. Новомосковськ
Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді Городецького Д. І.,
секретаря судового засідання Нейматової Я.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 стягнення заборгованості за кредитним договором,-
27 листопада 2017 року ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до суду з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого посилається на те, що 23 січня 2010 року між ним та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № б/н, на підставі якого банк надав відповідачу кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 500,00 грн., зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% річних, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Зі своєї сторони, банк виконав всі умови підписаного договору, надав ОСОБА_1 кредит у зазначеному вище розмірі, однак, відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань, своєчасно не сплачував кредит та відсотки за користування кредитом, в результаті чого станом на 30 вересня 2017 року утворилась заборгованість у розмірі 103 865,47 грн., яка складається з: заборгованості за тілом кредиту в розмірі 7 768,59 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 87 074,71 грн., заборгованості за пенею та комісією в розмірі 3 600,00 грн., а також фіксованої частини штрафу в розмірі 500,00 грн. та штрафу процентної складової в розмірі 4 922,17 грн.
Зазначену суму, а також судові витрати в розмірі 1 600,00 грн. позивач просить стягнути з відповідача на його користь.
Ухвалою суду від 22 грудня 2017 року відкрите провадження у справі.
У відзиві на позовну заяву представник відповідача ОСОБА_1 посилався на необґрунтованість заявленого позивачем розміру заборгованості за кредитом, а саме в частині відсотків, комісії пені та штрафів, просив відмовити в задоволенні позову в цій частині. Зазначив, що в силу ст. 1056-1 ЦК України, банком в односторонньому порядку було неправомірно підвищено розмір процентної ставки за користування кредитом. Крім того, у заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді комісії, неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Зокрема, просив застосувати сплив строку позовної давності до позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 пені, комісії та штрафів.
У відповіді на відзив представник позивача Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" посилався на обставини, викладені в позовній заяві, вважає позовні вимоги обґрунтованими та підтвердженими належними доказами, зокрема відсутні підстави для застосування строку позовної давності до вимог про стягнення пені, комісії та штрафів, у зв'язку з чим наполягав на задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Ухвалою суду від 11 березня 2020 року закрите провадження у справі, справу призначено до судового розгляду по суті.
В судове засідання представник позивача Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" не з'явився, звернувся до суду з заявою, в якій просив розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити.
Відповідач ОСОБА_1 та її представник в судове засідання не з'явилися, згідно заяви представника позивача, остання просила розглядати справу у її відсутність, позовні вимоги визнала частково в частині тіла кредиту, в решті позову просила відмовити, посилаючись на обставини викладені у відзиві на позовну заяву.
У зв'язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Суд, дослідивши надані сторонами письмові докази, дійшов такого висновку.
Згідно із частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судом встановлено, що 23 січня 2010 року ОСОБА_1 підписала заяву б/н на отримання кредитної карти «Універсальна» «55 днів пільгового періоду». Згідно вказаної заяви відповідач виявила бажання встановити кредитний ліміт на кредитну карту в розмірі 500,00 грн. Заявою передбачено розмір базової процентної ставки по кредиту в розмірі 2,5% на місяць (тобто 30,00% річних), при цьому в заяві не обумовлено розміру комісії, пені за несвоєчасне погашення кредиту та штрафів за порушення строків платежів. Погашення заборгованості по кредитному ліміту може здійснюватися як шляхом внесення коштів на карту клієнта, так і списанням банком коштів з дебетової карти.
Позивачем на підтвердження отримання кредиту зі встановленим вище розміром ліміту надано довідку, згідно якої 29 жовтня 2008 року банком було видано відповідачу кредитну картку № НОМЕР_1 , строк дії якої - 10/12 зі встановленим 25 січня 2010 року кредитним лімітом в розмірі 500,00 грн., який був збільшений банком.
Таким чином, при укладенні кредитного договору та отримання кредитної картки відповідачем, виникли кредитні зобов'язання відповідача перед банком.
У заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення.
До кредитного договору банк додав Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку.
Банк виконав вимоги кредитного договору і надав відповідачу кредитні кошти в зазначеному розмірі.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 526 ч. 1, 527 ч. 1, 530 ч. 1 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 610 ч. 1, 612 ч. 1 ЦК України).
Звертаючись до суду з позовом, банк посилався на те, що у зв'язку з невиконанням відповідачем умов кредитного договору, станом на 30 вересня 2017 року утворилась заборгованість у розмірі 103 865,47 грн., яка складається з: заборгованості за тілом кредиту в розмірі 7 768,59 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 87 074,71 грн., заборгованості за пенею та комісією в розмірі 3 600,00 грн., а також фіксованої частини штрафу в розмірі 500,00 грн. та штрафу процентної складової в розмірі 4 922,17 грн.,що підтверджується довідкою-розрахунком Банку.
Відповідно до Правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку і діє до останнього календарного дня вказаного місяця.
За умовами укладеного кредитного договору, відповідач ОСОБА_1 отримала кредитну картку, яка перевипускалась. Під перевипуском карти розуміється випуск та приєднання карти з новим строком дії до раніше відкритого клієнту карткового рахунку.
Зазначені обставини підтверджуються довідкою про видані кредитні картки та випискою по рахункам відповідача.
Відповідно до довідки і виписки за договором ОСОБА_1 на підставі договору від 23 січня 2010 року, отримала картку № НОМЕР_1 , зі строком дії - до останнього дня 10/12, зі встановленим початковим кредитним лімітом 500,00 грн., який банком було збільшено до 8 000,00 грн.
Позивачем, окрім цього,надано суду довідку про перевипуск кредитної картки відповідача на наступні:
-24 вересня 2012 року № НОМЕР_2 , строк дії якої - 07/16;
-14 червня 2013 року № НОМЕР_3 , строк дії якої - 07/16;
-26 жовтня 2013 року № НОМЕР_4 , строк дії якої - 08/17.
Крім того, з довідки, наданої банком як доказ отримання кредитної картки відповідачем вбачається, що за період з 25 січня 2010 року по 11 червня 2011року кредитний ліміт поступово збільшувався, а 14 січня 2020 року становив 0,00 грн.
З виписки по картковому рахунку ОСОБА_1 станом на 04 травня 2020 року вбачається, що остання отримала кредитну картку, яка перевипускалась, користувалася нею регулярно до 23 травня 2014 року (погашала заборгованість, проценти, знімала кошти у банкоматах, здійснювала перекази як зі своєї картки так і з інших карток на свою, розраховувалася за покупку продуктів в магазинах, поповнювала рахунок на мобільний телефон тощо), востаннє 15 вересня 2014 року відповідач здійснила погашення заборгованості в терміналі обслуговування в сумі 400,00 грн., після цього відповідач карткою не користувалася, в той же час банком здійснювалося автоматичне погашення простроченої заборгованості, процентів, пені та штрафних санкцій.
Банківська виписка має статус первинного документу, що вбачається з Переліку типових документів, затвердженого наказом МЮУ від 12.04.12 р. №578/5, відповідно до якого, до первинних документів, які фіксують факт виконання господарської операції та служать підставою для записів у регістрах бухгалтерського обліку і в податкових документах, віднесені: касові, банківські документи; повідомлення банків; виписки банків; корінці квитанцій і касових чекових книжок.
Вирішуючи питання по суті заявлених вимог в частині стягнення заборгованості за кредитом договором, суд виходить з наступного.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ "ПриватБанк").
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку банку не повернуті, а також враховуючи вимоги частини другої статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, тому він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання боржника виконати обов'язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню, з відповідача на користь позивача належить стягнути суму заборгованості за тілом кредиту в розмірі 7 768,59 грн.
Зокрема, суд звертає увагу, що до кредитного договору банк додав Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку.
Верховний Суд України у справі № 6-16цс15 від 11 березня 2015 року висловив правову позицію з приводу того, що за частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний стороною (сторонами). Зазначена правова позиція міститься і в постанові Верховного суду України від 22 березня 2017 року (справа № 6-2320цс16).
Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту укладання між сторонами у належній формі кредитного договору, оскільки надані позивачем Умови та Правила отримання банківських послуг не містять відомостей про дату їх прийняття та затвердження, а також підпису відповідача, тому позивачем не доведено, що під час підписання анкети про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг в Приватбанку відповідач була ознайомлена саме з цими Умовами та Правилами, а тому суд не може прийняти їх належний та допустимий доказ.
Щодо позовних вимог про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом, що охоплює період з 23.01.2010 року по 30.09.2017 року в розмірі 87 074,71 грн., суд приходить до такого висновку.
Як вже зазначалося вище, відповідач підписала та ознайомилася з заявою б/н на отримання кредитної карти «Універсальна» «55 днів пільгового періоду», згідно якої розмір базової процентної ставки по кредиту складає 2,5% на місяць, а також довідкою про умови кредитування з використанням картки «Універсальна», 55 днів пільгового періоду, відповідно до якої процентна ставка на місяць складає 2,5% (тобто 30,0% на рік). Базова процентна ставка нараховується на залишок непростроченої заборгованості, виходячи з розрахунку 360 днів на рік.
Згідно з частиною третьою статті 1056-1 ЦК України фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
Суд зауважує, що порядок застосування змінюваної процентної ставки визначений ч. 4-6 ст. 1056-1 ЦК України.
Зокрема, договором має бути врегульовано періодичність збільшення процентної ставки, умови і порядок такого збільшення, порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу, максимальний розмір збільшення процентної ставки. Повідомлення про збільшення відбувається письмово, не пізніше ніж за 15 днів до дати збільшення.
Як зазначено в правовій позиції, викладеній в постанові Верховного Суду України від 11.10.2017 року у справі № 6-1374цс17, боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку.
Такої ж позиції притримується Верховний Суд у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 389/3409/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 127/1673/17 та від 19 лютого 2020 року у справі № 629/737/17.
Як вбачається, позивачем не було дотримано вказаних вимог закону при укладанні договору з відповідачем, банком поступово збільшено в односторонньому порядку розмір процентної ставки з 01.09.2014 року по 31.08.2019 року до 43,20%, про що не було погоджено між сторонами в анкеті-заяві.
Таким чином, суд вважає неправомірним підвищення банком процентної ставки за користування кредитними коштами за договором № б/н від 23 січня 2010 року, який укладений між сторонами, починаючи з 01 вересня 2014 року - до 43,20% на рік.
Так, з розрахунку заборгованості проведеного станом на 30 вересня 2017 року вбачається, що коли процентна ставка становила 30,00% з 23.01.2010 року по 31.08.2014 року включно заборгованість по процентах становила 1 063,96 грн., а вже після, як вважає суд, неправомірного підвищення процентної ставки з 01.09.2014 року по 30.09.2017 року до 43,20% на рік, заборгованість по процентах вже становила 87 074,71грн.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості по процентам за період з 01.09.2014 року по 30.09.2017 року не підлягають задоволенню, оскільки вказаний розрахунок в цій частині проведений позивачем з порушенням умов кредитування за підвищеною процентною ставкою.
Як вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості, станом на 31.08.2014 року включно (останній день застосування Банком процентної ставки в межах обумовленого у договорі позичальника розміру, тобто не більше 30,00% на рік) заборгованість за процентами становить 1 063,96 грн. Тому з урахуванням наведеного вище, вимоги про стягнення заборгованості за процентами в період з 23.01.2010 року по 31.08.2014 року включно в розмірі 1 063,96 грн. підлягають задоволенню.
Зокрема, суд звертає увагу на те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користуванням кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Вказаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).
Як було вже встановлено вище, перевипущена кредитна картка діяла до 31 серпня 2017 року, тому зі спливом строку кредитування припинилося право позивача нараховувати проценти та неустойку за кредитним договором.
Суд не бере до уваги розрахунок позивача щодо розміру заборгованості відповідача ОСОБА_1 по процентам за користування кредитом за період неправомірного підвищення процентної ставки до 43,20 % на рік в межах строку дії кредитної картки, а саме з 01.09.2014 року по 30.09.2017 року, оскільки вказаний розрахунок в цій частині проведений позивачем з порушенням умов кредитування за підвищеною процентною ставкою, а починаючи з 01.09.2017 року - зі спливом строку кредитування.
Уточнений розрахунок заборгованості відповідача ОСОБА_1 по процентам за користування кредитом із застосуванням процентної ставки 2,5 % на місяць (тобто 30,00% на рік) в межах строку кредитування, який би суд міг перевірити, визнати його вірним та погодитися з ним позивачем не надано, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог про стягнення пені, комісії та штрафів, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема пеню, комісію і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.
В той же час, у заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді комісії, неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру, та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату пені, комісії та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).
З приводу заявленого клопотання представником відповідача про застосування строків позовної давності до пені та штрафів, суд зазначає наступне.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, провадження № 14-96цс18).
У зв'язку з тим, що позовні вимоги в частині стягнення пені, комісії та штрафів задоволенню не підлягають, суд не вирішує питання про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин.
При цьому, згідно з частинами першою та шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Крім того, суд вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
За загальними положеннями ЦПК України на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Також слід зазначити, що згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає.
За наведених вище обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення сума заборгованості за тілом кредиту в розмірі 7 768,59 грн., а також заборгованість по процентам з 23.01.2010 року по 31.08.2014 року в розмірі 1 063,96 грн., що разом складає 8 832,55 грн.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 600,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 81, 82, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273, 354 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором № б/н від 23 січня 2010 року в розмірі 8 832,55грн. (вісім тисяч вісімсот тридцять дві грн. 55 коп.), яка складається з: заборгованості за кредитом в розмірі 7 768,59 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом з 23.01.2010 року по 31.08.2014 року в розмірі 1 063,96 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" судові витрати у розмірі 1 600,00 грн. (одна тисяча шістсот грн. 00 коп.).
В задоволенні іншої частини вимог Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", - відмовити.
Учасники справи:
- позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк", код ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження юридичної особи: м. Київ, вул. Грушевського, 1д;
- відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Апеляційна скарга на рішення суду може бути поданою до Дніпровського апеляційного суду через Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне рішення суду складено 03 лютого 2021 року.
Суддя Д. І. Городецький