26 лютого 2021 року м. РівнеСправа №460/2908/20
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Н.О. Дорошенко, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом:
ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - ГУ ПФУ в Рівненській області, відповідач), у якому просить:
визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у проведенні нарахування та виплаті доплати до пенсії відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон №796-XII) як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, в розмірі двох мінімальних заробітних плат за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 з урахуванням раніше виплачених сум; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити вищевказану доплату до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 з урахуванням раніше виплачених сум.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 3), у період з 01.01.2014 по 02.08.2014 проживала в населеному пункті, який відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, та мала статус непрацюючого пенсіонера. Відтак, у зазначений період позивач мала право на отримання підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-XII, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік). Однак, нарахування та виплату позивачу вказаної доплати у визначеному розмірі відповідачем здійснено не було. Позивач вважає дії відповідача щодо ненарахування та невиплата їй у період з 01.01.2014 по 02.08.2014 у належному розмірі вказаної компенсації від держави, як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території радіоактивного забруднення та є постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 3), протиправними та такими, що порушують його право на отримання соціальної допомоги, гарантованої Конституцією України та визначеної статтею 39 Закону №796-XII.
Ухвалою від 21.04.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Встановлено строк для подання відповідачем відзиву на позовну заяву.
Відповідач подав відзив, у якому заперечив проти заявлених позовних вимог. Зокрема, зазначив, що 19.06.2011 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік", яким передбачено, зокрема, що у 2011 році положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону №796-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи із наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік. Таким чином, з прийняттям Верховною Радою України зазначеного Закону, визначення порядку та розмірів виплат вказаній категорії громадян делеговано Кабінету Міністрів України. В подальшому Кабінетом Міністрів України прийняті постанови від 06.07.2011 №745 "Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету", від 23.11.2011 №1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Зазначені постанови були чинними й підлягали застосуванню, зокрема, впродовж 2014 року. Крім того, зазначив, що вона отримує пенсію за віком, призначену із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII, зокрема, у період з 01.01.2014 по 02.08.2014 доплата за проживання на території гарантованого добровільного відселення виплачувалася їй у розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1210, в сумі 10,50 грн. Таким чином, відсутні підстави для проведення перерахунку позивачу вищевказаного підвищення до пенсії. Поряд з цим, відповідач звернув увагу на те, що позивачем пропущений шестимісячний строк звернення до суду. Вважає, що відповідач діяв в межах своїх повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законодавством України. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Ухвалою від 21.04.2020 провадження у справі зупинено до набрання законної сили судовим рішенням Великої Палати Верховного Суду у справі №510/1286/16-а.
Ухвалою від 29.01.2021 поновлено провадження у справі.
З'ясувавши доводи та аргументи сторін, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, перевіривши їх дослідженими доказами, оцінивши їх у сукупності на підставі чинного законодавства, суд встановив та врахував таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 1998 року перебуває на обліку в органі Пенсійного фонду, отримує пенсію за віком та у період з 14.04.2014 по 02.08.2014 була непрацюючим пенсіонером (а.с.6, 10, 31).
ОСОБА_1 з 14.08.1984 по даний час зареєстрована та постійно проживає в смт Зарічне Рівненської області, що підтверджується відміткою у паспорті громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого 10.06.2002 Зарічненським РВ УМВС України в Рівненській області на ім'я ОСОБА_1 (а.с.6).
Згідно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106, смт Зарічне Рівненської області відноситься до 3 зони гарантованого добровільного відселення.
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 *, виданого 30.03.1995 Рівненською обласною державною адміністрацією, ОСОБА_1 є особою, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) (а.с.8-9).
У вересні 2019 року позивач звернулася до ГУ ПФУ в Рівненській області із заявою про здійснення перерахунку та виплати йому, зокрема, підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони радіоактивного забруднення, передбачене статтею 39 Закону №796-XII, за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 (а.с.12).
Листом ГУ ПФУ в Рівненській області від 10.10.2019 №2128/02.9 на звернення позивача повідомлено про відсутність підстав для проведення перерахунку підвищення до пенсії з мотивів, аналогічних наведеним у відзиві на позов (а.с.13).
За змістом довідки про перебування на обліку від 30.04.2020 №438/04-04-16, позивач у період з 01.01.2014 по 13.04.2014 перебувала на обліку в органі Пенсійного фонду як працюючий пенсіонер, а у період з 14.04.2014 по 02.08.2014 - як непрацюючий; підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території зони радіоактивного забруднення, передбачене статтею 39 Закону №796-XII, отримувала з 14.04.2014 в сумі 10,50 грн (а.с.31).
Вважаючи протиправними дії органу Пенсійного фонду щодо непроведення перерахунку та виплату вказаного підвищення до пенсії за період з 01.01.2014 по 02.08.2014, ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд враховує таке.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з частиною другою статті 95 Конституції України, виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
Пунктом 3 статті 116 Конституції України визначено, що до повноважень Кабінету Міністрів України належить забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування.
Рішеннями Конституційного Суду України від 26.12.2011 №20-рп/2011 та від 25.01.2012 №3-рп/2012 підтверджена конституційність повноважень Кабінету Міністрів України щодо реалізації політики у сфері соціального захисту, в тому числі регулювання порядку та розмірів соціальних виплат і допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, виходячи з фінансових можливостей держави.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон №796-XII.
Стаття 39 Закону №796-ХІІ (в редакції, чинній з 09.07.2007), була викладена так:
" 1. Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
2. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
3. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України".
У подальшому, дія статті 39 Закону №796-XII неодноразово обмежувалася законодавцем. Такі обмеження реалізовувалися Верховною Радою України у законах про Державний бюджет України як шляхом викладення вказаних норм в іншій редакції, так і шляхом делегування Кабінету Міністрів України повноважень щодо визначення порядку та розміру доплати до пенсії, передбаченої статтею 39 Закону №796-XII, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на відповідний календарний рік.
Так, підпунктом 9 пункту 28 розділу ІІ Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28.12.2007 №107-VI (далі - Закон №107-VI) частини першу та другу статті 39 Закону №796-XII було замінено однією частиною такого змісту: "Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України".
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 положення пункту 28 розділу ІІ Закону №107-VI визнані неконституційними.
Згідно з положеннями Конституції України, рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені (ст.151-2).
Закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку (ст.152).
Відтак, зміни, внесені підпунктом 9 пункту 28 розділу II Закону №107-VI, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто з 22.05.2008.
Таким чином, з 22.05.2008 стаття 39 Закону №796-XII діяла в редакції, чинній з 09.07.2007.
Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" від 14.06.2011 №3491-VI (далі - Закон №3491-VI) розділ VІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" доповнений пунктом 4, яким встановлено, зокрема, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону №796-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік (положення пункту 4 розділу VІІ визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 26.12.2011 №20-рп/2011).
Відтак, Законом №3491-VI Кабінету Міністрів України надані повноваження встановлювати інші, ніж передбачені статтею 39 Закону №796-XII, розміри доплат до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території зон радіоактивного забруднення.
На виконання п.7 Закону №3491-VI, 06.07.2011 Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету" №745 (далі - Постанова №745), яка набрала чинності з 23.07.2011, приписами якої визначені інші розміри доплати до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, передбаченої ст.39 Закону №796-XII.
Крім того, постановою Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 23.11.2011 №1210 був затверджений Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Порядок №1210).
Отже, зміна правового регулювання спірних правовідносин відбулася 23.07.2011, у зв'язку з набранням чинності Постановою №745, у якій Кабінет Міністрів України реалізував своє право на встановлення розмірів соціальних виплат, передбачених для постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, статтею 39 Закону №796-XII.
У 2012-2014 роках на підставі законів України про Державний бюджет України на відповідні роки положення статті 39 Закону №796-XII застосовувалися у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Так, пунктом 6-7 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" від 16.01.2014 №719-VII (далі - Закон №719-VII) установлено, що, зокрема, норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону №796-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на 2014 рік.
Разом з тим, пункт 6-7 Прикінцевих положень Закону №719-VII доповнено Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" від 31.07.2014 №1622-VII, який набрав чинності 03.08.2014.
При цьому, Закон №719-VII, який набрав чинності з 01.01.2014, не встановлював будь-яких обмежень з приводу застосування положень статті 39 Закону №796-XII до внесення зазначених змін.
Таким чином, у період з 01.01.2014 по 02.08.2014 Закон №719-VII не передбачав жодних змін чи обмежень для застосування розмірів підвищення до пенсії, встановленого статтею 39 Закону №796-XII.
За таких обставин, до спірних правовідносин в частині періоду з 01.01.2014 по 02.08.2014 застосуванню підлягають безпосередньо положення статті 39 Закону №796-XII у редакції, чинній з 09.07.2007, згідно з якою, виплачується, зокрема, непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території зони гарантованого добровільного відселення, підвищення до пенсії в розмірі дві мінімальні заробітні плати.
Оскільки у період з 01.01.2014 по 02.08.2014 був також чинний Порядок №1210, яким визначений механізм обчислення доплати до пенсії, щодо якої виник спір, то за загальним правилом дії норм права у часі, оскільки Закон №719-VII в редакції Закону №1622-VII був прийнятий пізніше Закону №796-XII, то саме положення Закону №719-VII та Порядку №1210 підлягають пріоритетному застосуванню до спірних відносин з 03.08.2014.
Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 21.02.2018 у справі №619/2262/17, які є обов'язковими для врахування судом в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України.
Водночас, суд зазначає, що з урахуванням положень частини першої та другої статті 39 Закон №719-VII доплата та підвищення до оплати праці працюючим особам, які проживають на території радіоактивного забруднення, виплачується за місцем роботи у встановленому розмірі, а тому не можуть бути покладені на орган Пенсійного фонду України.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 постійно проживає на території зони гарантованого добровільного відселення та в період з 01.01.2014 по 13.04.2014 включно перебувала на обліку в органі Пенсійного фонду як працюючий пенсіонер.
Наявність статусу працюючого пенсіонера в означений період позивач не заперечила.
Враховуючи викладене, позовні вимоги в частині визнання протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати з 01.01.2014 по 13.04.2014 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-ХІІ, та зобов'язання відповідача здійснити за вказаний період нарахування та виплату такого підвищення до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат, задоволенню не підлягають.
Водночас, зі змістом довідки ГУ ПФУ в Рівненській області від 30.04.2020 №438/04-04-16, у період з 14.04.2014 по 02.08.2014 ОСОБА_1 перебувала на обліку в органі Пенсійного фонду як непрацюючий пенсіонер.
Проте, судом встановлено, що у період з 14.04.2014 по 02.08.2014 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території зони радіоактивного забруднення, позивач отримувала в сумі 10,50 грн, що не відповідає розмірам, визначеним статтями 39, 51 Закону №796-XII у редакції, чинній з 09.07.2007.
Суд наголошує, що юридична сила закону як основного джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України.
За таких обставин, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру виплат застосуванню підлягає саме стаття 39 Закону 796-XII, а не постанова Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 26.07.1996 №836 та Порядок №1210, які істотно звужують обсяг, встановлених законом прав.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про протиправність дій ГУ ПФУ в Рівненській області щодо відмови у перерахунку та виплаті за період з 14.04.2014 по 02.08.2014 підвищення до пенсії, які порушують гарантоване Конституцією України право позивача як особи, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 3) та постійно проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, на соціальний захист, визначене Законом №796-XII.
Відтак, порушене право позивача підлягає відновленню шляхом зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплатити позивачу за період з 14.04.2014 по 02.08.2014 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-XII, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), з урахуванням раніше виплачених сум. Отже, в цій частині вимог позовні вимоги слід задовольнити.
Щодо доводів відповідача про порушення позивачем строку звернення до адміністративного суду, суд зазначає таке.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною третьою статті 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За змістом статті 1 Конституції України, Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Стаття 3 Конституції України, відповідно, гарантує, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно з позицією Конституційного Суду України, що міститься у рішенні від 15.10.2013 №8-ргі/2013, Основний Закон України, проголосивши Україну соціальною, правовою державою, визначив зміст і спрямованість діяльності держави, зокрема її обов'язок щодо утвердження, забезпечення і гарантування прав і свобод людини (статті 1, 3).
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 17.07.2018 №6-р/2018 зазначив, що встановлення у законах України пільг, компенсацій та гарантій громадянам України, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, обумовлено виконанням державою свого конституційного обов'язку, передбаченого статтею 16 Основного Закону України, щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи та збереження генофонду Українського народу. Такі пільги, компенсації та гарантії є особливою формою відшкодування завданої шкоди вказаній категорії громадян, а тому скасування чи обмеження цих пільг, компенсацій і гарантій без рівноцінної їх заміни свідчитиме про відступ держави від її конституційного обов'язку.
Конституційний Суд України зазначає, що необхідність забезпечення належного рівня соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, зумовлена обмеженнями, ризиками, втратами, яких зазнали вони та члени їх сімей. В ухваленому на виконання статті 16 Конституції України Законі №796 передбачено додаткові гарантії соціального захисту для вказаних осіб - комплекс заходів у вигляді пільг, компенсацій і гарантій. Фактично ці заходи є компенсацією особам, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, за втрачене здоров'я, моральні і фізичні страждання, обмеження в реалізації своїх здібностей та можливостей забезпечити собі гідний життєвий рівень, а також основним засобом реалізації державою конституційного обов'язку щодо забезпечення соціального захисту таких осіб.
Таким чином, право особи, яка постраждала внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, на отримання компенсації від держави як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом.
В ході судового розгляду судом встановлено, що у період з 14.04.2014 по 02.08.2014 були наявні підстави для поновлення конституційного права особи на виплату підвищення до пенсії, встановленого статтею 39 Закону №796-XII, виплата якого здійснювалася на підставі положень, які істотно звужують обсяг, встановлених законом прав таких осіб, та на підставі положень, які визнані неконституційними. Із цього часу орган Пенсійного фонду мав відновити виплату такого підвищення до пенсії громадянам України у встановленому законом розмірі до настання змін у законодавстві щодо такої виплати.
Проте, як встановлено судом поновлення такої виплати позивачу з 14.04.2014 по 02.08.2014 відповідачем у належному розмірі не здійснено, не здійснено поновлення такої виплати і після звернення позивача з відповідною заявою у вересні 2019 року. Більше того, відповідачем у листі від 10.10.2019 №2128/02.9 та у відзиві взагалі заперечується право позивача на отримання підвищення до пенсії у розмірі, встановленому статтею 39 Закону №796-XII.
Наведе свідчить про те, що така поведінка держави в особі її компетентних органів по відношенню до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та постійно проживають на території радіоактивного забруднення, не відповідає принципу належного врядування, зміст якого розкритий у багатьох рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у рішенні від 20.01.2012 у справі "Рисовський проти України".
Очевидно, що у період з 14.04.2014 по 02.08.2014 на виконання положень чинного, на той час, законодавства державні органи, відповідальні за їх виконання, не діяли вчасно та послідовно.
Невиконання державою покладених на неї обов'язків щодо соціального забезпечення та захисту громадян підриває довіру громадян до належного виконання всіма суб'єктами владних повноважень своїх функції та до можливості отримати справедливий соціальний захист.
Зважаючи на те, що нарахування щомісячної доплати до пенсії, встановленої статтею 39 Закону №796-XII, в повному обсязі ("правильному" розмірі) покладається на відповідний орган Пенсійного фонду, непроведення відповідачем виплати такої доплати до пенсії позивачу у належному розмірі у період з 14.04.2014 по 02.08.2014 свідчить про те, що його бездіяльність призвела до триваючого порушення права позивача на отримання соціальної виплати в належному розмірі.
При застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави.
З огляду на позицію Конституційного Суду України, що міститься у рішенні від 15.10.2013 №8-рп/2013, у рішенні від 15.10.2013 №9-рп/2013 і у рішенні від 17.07.2018 №6-р/2018, суд дійшов висновку, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов'язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком.
Системний аналіз зазначеного вище законодавства дає підстави дійти висновку, що строкового обмеження стосовно соціальних виплат у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала у зв'язку з непроведенням таких виплат з вини відповідного суб'єкта владних повноважень, немає.
Такий висновок також відповідає правовій позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 29.11.2019 по справі №608/957/16-а.
За таких обставин, обмеження права особи на отримання належної їй соціальної допомоги певними строками є неприпустимим, а тому відновлення порушеного права позивача щодо нарахування та виплати їй компенсації від держави, як громадянину, віднесеному до осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та яка постійно проживає на території радіоактивного забруднення, повинно здійснюватися судом з моменту виникнення такого права.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі №510/1286/16-а (№11-345апп19) відзначила, що визначаючи початок перебігу строку звернення до адміністративного суду, важливо встановити той момент, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення її прав. У спорах, що виникають з органами ПФУ, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу ПФУ відповіді на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів, на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок. Отже, в цьому випадку початок перебігу строку звернення до адміністративного суду слід пов'язувати з датою отримання листа-відповіді, листа-роз'яснення від органу ПФУ на запит особи про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивач дізналася про порушення своїх прав з листа ГУ ПФУ в Рівненській області від 10.10.2019 №2128/02.9, у зв'язку з чим 16.04.2020 звернулася до суду з даним позовом за захистом таких порушених прав, тобто з дотриманням встановленого законом строку.
Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, позов слід задовольнити частково.
За правилами до ч.3 ст.139 КАС України суд присуджує судові витрати на користь позивача пропорційно до розміру задоволених вимог.
Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Короленка, 7, м. Рівне, 33028; код ЄДРПОУ 21084076) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови у перерахунку та виплаті ОСОБА_1 за період з 14 квітня 2014 року по 2 серпня 2014 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 за період з 14 квітня 2014 року по 2 серпня 2014 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул.Короленка, 7, м.Рівне, 33028; код ЄДРПОУ 21084076) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 420,40 грн (чотириста двадцять гривень 40 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 03 березня 2021 року.
Суддя Н.О. Дорошенко